Здається, комусь дуже не терпиться до 10-річчя розвалу українського бухобліку (а то й раніше) здійснити аналогічний розвал ще й українського аудиту.

Певне, міжнародні аудиторські монополії (так звана велика четвірка, колишня «велика п’ятірка», але один оскандалився) бажають зробити з Україною, як із Росією. Там, за деякими оцінками, цим монополіям належить повна монополія у вигляді 75% ринку, а практично всю решту ринку поділено вже між російською «великою десяткою».

Звідси походять законопроекти, які пропонують, наприклад, встановити аудиторським фірмам в Україні мінімальний статутний фонд у розмірі... 1 млн. євро!

Цікаво, навіщо? В ім’я чого такий СФ на підприємствах, головний капітал яких — розумні голови? І пара-трійка комп’ютерів, які навіть у сумі на мільйон євро не тягнуть. Чи хтось переплутав аудиторські фірми з банками? А може, просто хоче забрати весь ринок собі?

У тому ж річищі — пропозиція вимагати, щоб у кожній аудиторській фірмі було не менше п’яти сертифікованих аудиторів (і скажіть, що мета при цьому знову не та сама!).

До відома не обізнаних із ситуацією: аудитори, турбуючись про реноме українського аудиту, вже й без того достатньо зробили для того, щоб ніхто з недостатньо кваліфікованих/підготовлених до їхніх лав випадково не затерся. Сьогодні, щоб отримати п’ятирічний сертифікат, потрібно скласти двоетапний екзамен з усіх економічних предметів одразу, і до того ж ще — із податково-аудиторського законодавства. Тобто провалюється, бува, не просто більша частина, а «дуже більша»...

Проте в усіх цих суворостей є й зворотний бік: сертифікованих аудиторів не може бути багато. Тож вимога наявності відразу п’яти сертифікованих грає на руку лише монополістам ринку — як сказали б за радянських часів, на догоду іноземному капіталу.

При цьому дещо дивно, що на чолі процесу — комуністи. Вони заправляють і в профільному комітеті ВР, який ці проекти розглядає, вони ж проекти і «малюють» — щоправда, не самі, а в парі з тими, хто «замовлення» з розвалу бухобліку вже виконав.

Утім, поки що нововведення стосовно нового статутного фонду й одразу п’яти сертифікованих, зважаючи на все, не пройдуть. Відклали... Та показовий при цьому вже сам факт внесення подібного на розгляд Ради.

Зникло/відклалося, однак, не все. Дикий законопроект, що перевертає аудит із ніг на голову, таки бродить у прокомуністичному Комітеті. І в ньому (формально вже іншому) є також багато цікавого.

Так, убиваються як клас аудитори-підприємці. Залишитися мають лише фірми! Щоб невеличке підприємство платило за аудит себе, малюсінького, у десятках тисяч (спасибі, що грн.).

Звичайно, дешеві аудитори-підприємці, плутаючись під ногами «серйозних підприємств», усіх дратують. А тому мають лягти «під фірму», яка народить їх заново на світ, але вже як своїх працівників. «А у нас сегодня кошка родила [вчера котят]». Квадратні дужки — мої, інше — С. Михалкова.

Ще одна запропонована новація — щоб аудитор (тобто — співробітник аудиторської фірми, який має сертифікат) взагалі нічого більше не міг робити. Окрім науково-викладацької роботи та отримання дивідендів.

На честь чого? Він що, пробачте, держслужбовець? Тоді навіщо такі обмеження? Адже, наприклад, якщо я стану аудитором, то мені не можна буде навіть статті писати!

А які цілі переслідує такий захід, як сертифікування аудиторів саме за видами аудиторської діяльності? Щоб з’ясувалося, що наявні сертифікати нічого не варті? Всі на іспити — і подивимося, хто тепер складе?

Не менш мудре й запропоноване в законопроекті скорочення питомої ваги аудиторів в Аудиторській палаті України до 25%. Тобто 3/4 від тих, хто має розробляти аудиторські нормативи, будуть не аудитори! Мовляв, а навіщо щось розробляти, от є готовеньке, заморське...

Між іншим, дарма хтось гадає, що все це стосується лише аудиторів. Як від «проблем бухгалтерів» погано насправді не стільки бухгалтерам, скільки підприємствам, так само й «біди аудиторів» (людей не дуже бідних і цілком самодостатніх) — це насправді біди клієнтів. Тобто знову ж таки — підприємств України.

А насаджуються ж усі проблеми самою державою! Принаймні від її імені. Навіщо? Вже ніхто не розраховує, що держава аудиторам допоможе — хоча матеріальна підтримка такому важливому економічному інституту, як аудит, і не завадила б. Тож нехай держава хоча б не заважає!

Адже справа вже не тільки в тому, щоб підприємства за «підтвердження особи» платили дорожче. Це — саме собою. Справа в тому, що загрожує «і дорожче, і гірше».

Оскільки повна влада «четвірки» в аудиті означатиме фактичну заміну аудиту на франчайзинг. Коли замість підтвердження достовірності обліку (а інформація ця потрібна не лише потенційним інвесторам, але й діючим власникам підприємств!) буде дороге підтвердження дорогим ім’ям чийогось невідомо звідки взятого «первинного» підтвердження.

Ну й кому все це треба? Хто за таке голосуватиме? От і дізнаємось...