То що ми маємо? — міркувала, готуючись у подорож. Сім’я з дитиною, автомобіль, дев’ять вільних днів і неймовірне бажання побачити дві європейські столиці — Будапешт і Відень. Ну а коли мета подорожі визначена, саме час розпочати підготовчі роботи.

Спочатку був куплений GPS-навігатор, річ просто незамінна в такій подорожі; без цього «штурмана» було б дуже зле. Сьогодні вже багато хто знає, що Global Positioning System (GPS) — це система глобального позиціонування, котра використовує навігаційні супутники. Прилад кріпиться на лобове скло, на карті його монітора відображається положення машини в даний момент, і приємний жіночий або чоловічий (на вибір) голос «веде» авто обраним маршрутом.

Відень. Вечір. Парламент

Далі ми проклали сам маршрут: Київ — Львів — Чоп — Будапешт — Відень. У страховій компанії оформили «зелену карту» на автомобіль і медичну страховку для нас. А тепер — бронювати місця в готелі. Існує чимало форумів автоподорожніх. Після кількох вечорів біля комп’ютера вдалося вивудити чимало корисної інформації. За порадою досвідченого форумчанина, на перевіреному сайті забронювали місця в готелі. Трохи знаючи англійську, на таких сайтах можна вибрати готель, оптимальний для вас за ціною-якістю, орієнтуючись на рейтинг і відгуки туристів. Зрештою ми зупинилися на симпатичній «трійці» на тихій, але дуже близькій до центру міста вуличці Будапешта з безкоштовним паркуванням. У Відні за ті ж гроші вдалося забронювати готель простіший (але ми тим не дуже переймалися, адже збиралися там тільки ночувати), зате вабила все та ж близькість до історичного центру міста.

Приємно відзначити, що за броню платню не стягували, але у разі відмови пізніше, ніж за добу, наша кредитна картка зубожіла б на добову вартість проживання в обраному готелі. Як на мене, — царські умови. Але все ж таки дуже рекомендую якомога уважніше заповнювати форму замовлення. Підтвердження від готелів надійшло швидко. Його потрібно обов’язково зберегти, оскільки електронний факс-варіант підтвердження знадобиться для оформлення віз. А коли вони вже на руках, можна полегшено зітхнути. І вперед!

У Львів виїхали рано-вранці, щоб потрапити туди до обіду і не відмовити собі в задоволенні ще раз поблукати його старовинними вуличками, забігти в цукерню, попити «правильної» смачної кави і просто... виспатися, адже попереду в нас найтриваліший відрізок шляху і перетин кордону. Наступного дня вирушили у бік Чопа, митницю пройшли швидко — і от ми вже на території Угорщини. Тут цілодобово має бути ввімкненим ближнє світло фар і працюють стандартні європейські правила: всім застібнути паски безпеки! Обов’язково слід мати жовтий жилет, що відбиває світло (він знадобиться в разі аварійних зупинок), ну і дотримуватися швидкісного режиму.

На першій же заправці купуємо так звану матрицю (matrica або vegnetta) для проїзду автобаном (усі автобани в Угорщині платні) терміном на сім днів і вартістю близько десяти євро. Для Австрії потрібна австрійська матриця. Можна поїхати і безкоштовними дорогами, але при нагоді не відмовте собі в задоволенні промчатися «правильним» автобаном (в Україні таких, на жаль, поки будувати не навчилися), адже це досить дешево і значно швидше. Обмеження швидкості — 130 км/год, але багато машин мчали десь 140: певне, перевищення швидкості на 10 км не вважається серйозним порушенням. Чи так це насправді, туристам перевіряти не раджу, адже штрафи тут високі.

За 300 км навігатор привів нас прямісінько до готелю. Побачена картинка потішила — високий рейтинг готель заслужив недарма. Але час гаяти не хотілося — попереду ще вільний вечір, тому хутко покидали речі в номер, і вперед: оглядати місцеву красу.

До центру вирішили дістатися на метро, маленькі вагончики якого моя донька відразу охрестила «паровозиком з Ромашково» з її улюбленого мультика. «Паровозик» швидко, хвилин за десять, домчав нас у потрібне місце. І от ми біля будинку парламенту — красивого символу Будапешта, легкої та витонченої будівлі, що вражає своєю величчю. Спускаємося до Дунаю, тут утомлюємося крутити головою: Буда-Пешт, Пешт-Буда... Від побаченого аж дух перехоплює!

Будапешт. Пам’ятник євреям, загиблим під час Другої світової

Поряд із парламентом набережною в ряд вишикувалися стоптані чоловічі черевики, жіночі туфлі, дитяче взуття... Перед подорожжю я «понишпорила» в Інтернеті, тому знала, що це — пам’ятник євреям, загиблим під час Другої світової. Табличка майже непомітна, тому-то багато туристів і починають радісно приміряти туфлі...

Прогулюємося далі набережною, біля трамвайної зупинки помічаємо бронзову скульптуру, що сидить на бильцях. Хлопчик? Дівчинка?.. Ні, це маленька королева в карнавальному костюмі, котра вводить в оману багатьох туристів. Навпроти — колоритний і дуже популярний ресторанчик із краєвидом на Дунай, де ми і вечеряємо.

Варто сказати бодай кілька слів про угорську кухню. Це водночас і свято шлунка, і його горе: усього хочеться скуштувати, усе дуже смачне, порції ж справді величезні. А як подається гуляш — густий м’ясний суп! То ціла церемонія — у мисочці, підвішеній а-ля казанок, що підігрівається свічкою знизу, — романтично і дуже смачно. До того ж гуляш — то два в одному: і перше, і друге. Є ще халасле, паприкаш, перкельт, токань... Що означають ці хитромудрі назви — не скажу, будете в Угорщині, покуштуєте і дізнаєтеся.

Про красу Будапешта можна говорити дуже багато, я ж буду банальною: це потрібно просто побачити. І не один раз. Дітям, та й дорослим, велике задоволення подарує Тропікаріум-океанаріум. Це — найбільший у Європі акваріум площею близько трьох тисяч квадратних метрів. Тут можна опинитись у тропічному лісі, потрапити під справжню тропічну зливу з громом і блискавками, відчути його задушливу вологу атмосферу... Акваріуми з різнобарвними рибами, мешканцями коралових рифів, де плавають і величезні мурени, і Немо (або риби-клоуни), що сидять у щупальцях актинії, і риби-папуги, і безліч іншої живності...

А от величезний акваріум, _11-метровий тунель із тигровими та білими акулами, величезними скатами та окунями, губанами й іншими рибами, що плавають навколо них зграйкою, заворожує остаточно: недарма й усередині тунелю, і ззовні передбачені лавки — сідайте, насолоджуйтесь.

Не можна побувати в Будапешті і не відвідати купальні (не плутати з лазнями!). Купальня — то ціле мистецтво оздоровлення й обмивання, адже Угорщина багата цілющими термальними джерелами, на основі яких і зведені такі лікарні. Та в купальнях можна не тільки прийняти цілющі ванни, поплавати в басейні. Це визначна пам’ятка міста, оскільки чимало з них становлять історичну цінність. Так, Гелерт побудована в класичному римському стилі ще 1918 року. Лукач — ще раніше, сюди приходить приймати ванни «богема» — письменники й актори. Є і турецька купальня, зведена ще в XV сторіччі, — Рудаш. А улюблена туристами, найбільша в місті, Сечені, розташована в міському парку. Її ми і відвідали всією родиною.

Вартість відвідання, а воно триває щонайменше дві години, близько десяти євро (рушники ліпше взяти з собою!). Якщо раптом підете раніше — на виході вам обов’язково повернуть енну суму. Єдине, що трохи заважало, — відсутність інформації англійською мовою. Де переодягатися, куди йти — незрозуміло. Але гостинні англомовні мадяри відразу пропонували допомогу. А ті, хто не говорив англійською, просто усміхалися, брали за руку і вели, куди потрібно. Дуже зворушливо: певне, їм не звикати до «загублених» туристів.

За ці дві години ми прийняли величезну кількість ванн із різною температурою — від + 28 до + 36 градусів. Побували й у сауні, і в російській лазні. У радоновій ванні поспілкувалися з туристами з Австралії й Індії, а заодно і попрактикувалися в англійській. Поплавали в басейні з течією, просто у великому басейні... Не помітили навіть, як промайнули ті дві години. Туристам, котрі зберуться в купальню, раджу йти туди в другій половині дня: після процедур будете почуватися, мов немовля, але на екскурсію вже сил не залишиться — захочеться забутися молодецьким сном. Ну от, власне, й усе, що стосується Будапешта. Завтра їдемо далі — у Відень.

Їхати все тим же автобаном саме задоволення. Поділимо 300 км (відстань до нашого готелю у Відні) на швидкість 130 км/год. (але з зупинками). Одержимо менш ніж три години — і ми в столиці Австрії. Кордону як такого немає — мрія будь-якого подорожнього!.. Австрія зустрічає чудесним пейзажем із вітряними електростанціями, ще ліпшими дорогами і — чистота, чистота... Вилизані тротуари, дороги, смарагд газону, підстриженого під лінійку... За дні перебування там прибирань не побачила — правду кажуть: не там чисто, де прибирають, а там, де не смітять. Інакше, що, прибульці на них працюють чи як?..

Наше знайомство з Віднем почалося з огляду Штефансдому — кафедрального собору святого Штефана, національного символу Австрії. У собору дві вежі: південна (136 м, можна піднятися тільки східцями) та північна (оснащена ліфтом, але за лінощі треба платити). З веж — дивовижний краєвид на місто. Обов’язково загляньте усередину собору — там чимало цікавих пам’яток мистецтва та красиві вітражі. Це діюча церква: щоранку в ній проходять богослужіння. А на майдані перед Штефансдомом наполегливо пропонують свої послуги фіакри, що вишикувалися в ряд. Красиво, але запах тут відповідний.

Якщо втомилися ходити пішки, можна взяти напрокат велосипед — вони тут є всюди. І не потрібно його повертати на це ж місце — лишіть, де вам зручно: «велосипедних» точок у місті достатньо. Пересуватися на двох колесах Віднем саме задоволення — спеціальні розкреслені доріжки для велосипедистів раз у раз конкурують із пішохідними.

Кожен турист обов’язково має відмітитися на Рингштрасе — бульварному колі. Це така собі підкова, обидва кінці якої ідуть до каналу, ніби замикаючи Ринг. Коло рясно заселене різними «визначностями»: тут і Ратуша, і університет, і державна опера, бургтеатр, і парламент, і різноманітні музеї. Будинок парламенту побудований у грецькому стилі, вказуючи на походження основ державності. Перед ним установлений фонтан — «Афіна-Паллада», біля якого так люблять фотографуватися туристи. Ратуша — у готичному стилі. Втім, кожна будівля по-своєму прекрасна. Причому розглядати їх потрібно щонайменше двічі: вдень і при чудовому вечірньому підсвічуванні.

Обов’язково прогуляйтеся віденськими парками! Наприклад, у Бурггартені ви не тільки помилуєтеся мальовничими пейзажами, пам’ятником Моцарту, але і зможете побувати в... Будинку метеликів. По-перше, сама по собі ця скляна будівля красива і незвичайна, а по-друге, ви потрапите в тропічний ліс із казковими рослинами, літаючими величезними, абсолютно ручними метеликами, побачите їхню трапезу — вони полюбляють банани та яблука.

Пам’ятник імператриці Марії Терезії

Побували ми й у Шенбрунні — літній імператорській резиденції. Парк величезний і дуже доглянутий. «Заселений» міфічними скульптурами і надзвичайно красивими фонтанами. Тут є навіть оранжерея пальм. На його території — знаменитий віденський зоопарк із неймовірною кількістю павільйонів. Один із них займають тропіки і непрохідні ліси з кажанами, підвісними мостами. Дуже сподобався павільйон із пінгвінами й тюленями. Тут же можна побачити і потішних сурикатів — головних героїв знаменитого документального серіалу, панд, коал — усього близько 350 видів тварин.

Не знаю, може, ви чули щось про Хундертвассера? Але про Гауді мали чути. Отже, Хундертвассер такий самий архітектор-провокатор, яким одна половина Відня пишається, а друга не розуміє його божевільного абстракціонізму. Його будівлі схожі на будиночки казкових гномів. Він, як і Гауді, використовував биту керамічну плитку, робив із неї мозаїку і, як фарбами, розфарбовував нею бетонні будинки. Причому малюнок жодного разу не повторював. Насаджував на сірі будинки золоті куполи-маківки. Саджав на дахах дерева, а в нішах бетонних стін у нього росли дерева-квартиронаймачі. У жодному з його будинків ви не знайдете прямих ліній; такі будинки він вважав концтаборами, а кожне вікно, на його думку, мало право на своє життя. Будинки складаються не зі стін, а з вікон — так вважав Хундертвассер. Уявляєте, що з цього виходило?.. А виходив, наприклад, один із найдорожчих житлових будинків Відня — знаменитий Будинок Хундертвассера. Хоча, кажуть, його криві стіни, яскраві фарби та юрби туристів витримують далеко не всі мешканці.

Неподалік розташований Будинок мистецтв, до його перетворення майстер теж доклав свою геніальну руку, а всередині виставлені його такі ж неймовірно яскраві картини, що заворожують, тут проходять художні виставки.

Сміттєспалювальний завод Хундертвассера

А де б ви ще побачили сміттєспалювальний завод і зазнали б... естетичного шоку? Звісно, у Відні (завод цей, до речі, розташований в межах міста — оце екологічні норми!). Це теж «дитя» знаменитого художника та еколога. Він зумів із сірого потворного заводу створити якийсь мультяшний, по-дитячому зворушливий будиночок. Тут в усьому дотриманий фірмовий стиль майстра — навіть місця для паркінгу розмічені неправильними лініями. Цікаво, що за всієї популярності Хундертвассер не гребував працювати над дизайном жетонів для казино, пластикових карток, поштових марок і плакатів. І взагалі любив епатувати жителів Відня, прогулюючись у шкарпетках різного кольору і божевільному вбранні.

Відень — це ще не вся Австрія: якщо хочете побачити австрійські сільця і посмакувати місцевим вином, раджу відвідати «село виноробів» — Грінцинг. Це старе мальовниче містечко XVI-XVII сторіччя. Згідно з давнім привілеєм, збиральники винограду можуть розливати вино на місці, і коли на будинку ви побачите гілочку сосни, вам сюди, тут подають вино власного виробництва.

Якщо проїхати село, потрапите у Віденський ліс, а далі, якщо рухатись у бік Леопольдсберга, відкривається ну просто приголомшлива панорама Відня — усе місто на долоні. Ми їздили туди двічі: спочатку вдень, а потім милувалися і вечірнім містом.

Що ще хочеться відзначити. У Відні багато автомобілів, але швидкість руху не перевищує 50 км/год.: гальмуючий фактор — високі штрафи. Ніхто нічого не порушує (принаймні ми не помічали), у місті дуже багато трамваїв (до речі, цілком безшумних), а отже, і трамвайних ліній, але навіть при заторах ніхто ними не їздить. Сподобалася картина: ранком запряжені конями фіакри з’їжджаються з різних точок міста в центр, їдуть статечно, поважно й неспішно, позаду — валка машин, ніхто не сигналить, не намагається обігнати. У Відні у вас не буде проблем і з паркінгом (зазвичай підземним), що цілком автоматизований.

...Три дні у Відні промайнули дуже швидко. Тепер — дорога назад у Будапешт і відвідання маленького містечка художників Сентендре. Воно розташоване за двадцять кілометрів від столиці Угорщини. Центральна частина містечка пішохідна, дуже нагадує наш Андріївський узвіз. Гуляємо його вузенькими вуличками і заходимо до Музею марципанів. Тут усе зроблено з цієї смачної солодкої маси — герої казок і величезні багатоярусні торти, кактуси, макет парламенту й інших історичних споруд, картини, меблі, фігура Майкла Джексона на повен зріст. При музеї є майстерня — через скляну перегородку можна поспостерігати за роботою майстрів. У кафе — спробувати різні види марципанів, а в магазинчику при музеї — все це купити. Тут також продається просто марципанова маса: мовляв, гайда, творіть! Марципани — безпрограшний сувенір для малечі — вигадливою фігуркою можна помилуватися, а потім і з’їсти. Дуже добре токайське угорське вино. І обов’язково спробуйте угорської ковбаси з паприкою — ну дуже смачно! І, звичайно, сама паприка та різні соуси на її основі.

До Києва повернулися дещо стомлені, але задоволені і горді: майже три тисячі кілометрів проїхали! У Відні побили рекорд наших піших прогулянок — 10 км за день, та головне: ми ні від кого не залежали, самі могли задавати потрібний нам темп. Комусь такий вид подорожі, на перший погляд, може здатися дещо екстремальним. Особливо, коли ви щойно отримали права та набираєтеся досвіду. Новачкам усе ж раджу практикуватися на рідних дорогах. Та коли ви вийшли з розряду учнів, володієте бодай на побутовому рівні англійською (знання інших мов вітається), то можете сміливо збиратися в дорогу. Плануючи першу подорож, можна звернутися в турфірму, що допоможе розробити маршрут, забронювати готель, оформити візи. Але це, звісно, зайві витрати. Нам досить було автофорумів і досвіду друзів.

Я ж, розбираючи удома валізи, спіймала себе на думці, що вже планую наступну поїздку на автомобілі. Так хочеться в Італію!..