Ось так закрутить тебе життя проблемами, невідкладними питаннями... А потім раптом прокинешся, наче від сну, бачиш: а час летить-вже літо!
Пам"ятаю цей період минулого року. Я дуже-дуже не хотіла літа. Було якесь передчуття, що має щось статися, щось таке, що змінить моє життя. Я не хотіла літа... Перескочити б якось у осінь, чи в зиму... Вперше в житті, я не чекала літа. А воно прийшло, незалежно від того, що я відчуваю. Воно радувало своїми барвами, дарувало тепло... Усі були щасливі, бо ось воно-літо! І я якось втягнулася, хоча передчуття залишились...
А де ж провести літо? Весь рік плануєш, думаєш... Бо літо-це така штука, яку не можна відкинути чи прожити аби-як... І восени тебе обов"язково спитають: "А як ти провів літо?" або "Яким воно було?". І будеш із запалом розповідати про тиждень або місяць, в яке і вклалося все-все твоє літо...
А я не помилилася з передчуттям. Того літа 2006 року таки сталося дещо...
Життя то дає нам шанс, то забирає його назад... Минуле літо стало для мене величезним випробуванням в емоційному плані, коли ти просто мусиш посміхатися, а насправді, плачеш душею, коли мусиш іти далі, а руки вже опустилися, коли граєш, наче на сцені і відчуваєш себе актором, але то не п"єса, а реальність. Багато людей спостерігають за тобою, а тобі все-одно. Майже... Для них ти продовжуєш спектакль, щоб вони не здогадалися, як тобі зараз і не можеш зникнути. Так хочеться прокинутися вранці і уявити, що того величезного кошмару не було, що то був лише поганий сон, але потім усвідомлюєш, що це неможливо і життя йде далі...
Потім повертаєшся у місто... Розламаний на дві частини. Одна намагається відродити те, що було так майстерно зруйновано, протягом 5 тижнів, в яке і вкладається твоє літо, а інша лишається песимістом. І саме через спустошеність намагаєшся втекти, сховатися... І тікаєш з міста, маленького, як тобі здається, міста, де через крок бачиш знайомі обличчя, обличчя тих, хто зруйнував твоє літо.
Мені вдалося тоді втекти...Я заховалася від проблем у величезному місті, де править натовп. І ні одного знайомого, ні одного нагадування про порожнечу в серці. Натовпу все-одно. Він не бачить тебе-такого маленького у цьому Всесвіті...
Але вже через тиждень потягло додому...До рідного міста. І стало зрозуміло, що ніхто і ніщо не сховає тебе від труднощів і проблем, і вони з"явилися тут, бо саме тобі вони потрібні, щоб навчитися жити. І нема тут ні переможців, ні тих, хто програв, бо ти отримав урок, хоча й заплатив за нього неймовірно велику ціну. І тоді треба сказати собі: "Досить невпевненості, переживання та страждань! Всередині мене є сили, щоб подолати всі перешкоди!". І час лікує емоційні рани, і ти сам не знаєш чому, але пробачаєш тим, хто зруйнував твоє літо.
А потім настає осінь...І ти розповідаєш усім, яким чудовим виявилося твоє літо, що твій відпочинок був прекрасним...і просто мовчиш про те, що не описати словами...
Але життя то забирає шанс, то дає його знову. І осінь рятує те, що, здавалося, було давно втрачено... З"являються люди, які доводять, що ти чогось вартий; перетинають твій шлях і ті, хто зруйнували тобі літо... Але вже настає осінь... І чим далі-тим більше здається, що того літа дійсно не було.
І ось знову літо... Літо 2007, яке несе із собою нові надії, плани, навіть мрії. І ти, як дитина, радієш разом з усіма, вловлюєш тепле повітря, посміхаєшся сонцю... І маєш величезну надію, що це літо буде ОДНИМ З НАЙКРАЩИХ! Бо так хочеться цього! Безмежно хочеться бути щасливою!!! Яким же воно буде? Про це в наступних розповідях...:-)
Побажання всім, хто має терпіння дочитати цю статтю блогу до кінця :-)
НЕХАЙ У ВАС ЦЕ ЛІТО БУДЕ ЧУДОВИМ!!!
ЩАСТЯ всім!!!!!
ВСЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ
Дуже хвилююча розповідь! А головне наповнена почуттями. Нехай це літо подарує тобі не менш сильні,але якісно нові,позитивні враження. На те воно і життя,щоб завдавати людям і страждання, і несподівано нагороджувати найщасливішими хвилинами. Тож, це літо неодмінно повинно бути позитивним,так як погане вже позаду.ЩАСТИ!!!