Ювілей Основного закону, на жаль, не сприймається в Україні як свято демократії. Ухвалена 10 років тому Конституція так і не стала повноцінною „суспільною угодою”, яка регулює правові стосунки між суспільством і владою, і була б обов'язковою до неухильного виконання усіма її „високими сторонами”. Притаманна для всього пострадянського простору відсутність відповідальності влади перед суспільством зле пожартувала над Україною. Розроблена на засадах кращих зразків європейського права, Конституція 1996 року, стала лише „мирною угодою” у конфлікті між окремими угрупованнями політичної еліти. А ціною цього миру став зміст Конституції, в якому відповіді на численні принципові питання були відкладені до „кращих часів”. Понад 50 конституційних законопроектів мали у майбутньому залатати діри в Основному законі, ухваленому в умовах жорсткого протистояння парламенту і президента, проте більшість з них не ухвалені й до сьогодні.

В Україні немає законів «Про Президента», «Про Кабінет міністрів» й низки інших законів, які регулюють роботу виконавчої влади. За відсутності цих законів, «конституційні порожнини» заповнювалися правилами та «понятіями», за якими конкретні чиновники визначали коло своїх прав і обов'язків, що відгукнулося найтяжчими наслідками для прав, свобод і добробуту громадян. Сьогодні, як і 10 років тому, основні політичні гравці все ще розглядають Конституцію через призму власних інтересів і перспектив, нехтуючи інтересами широкого загалу.

Шкода, але політична реформа 2004 року також не ставила на меті повернення правового життя країни у стабільне конституційне русло. Навпаки, вона, силами старої влади, внесла безліч протиріч у функціонування гілок влади нинішньої, штовхаючи країну до тривалої політичної кризи. У чинній редакції Конституція не сприяє знаходженню швидких та адекватних відповідей на болючі питання національної безпеки та територіальної цілісності країни, потреба у яких посилюються разом із загостренням політичної кризи.

Вже зараз очевидно, що Конституція України потребує принципових змін і доповнень, а вся конституційна система країни – нової правової культури, заснованої на принципах верховенстві права. Але навіть дієвих механізмів для втілення реальної конституційної реформи в країні не існує. Як не існує і довіри суспільства до влади. Саме тому до обговорення конституційних проблем необхідно залучити якомога більшу кількість експертів, представників усіх гілок влади, політичні партії, недержавні громадські організації, широкі кола українських громадян. Лише за таких умов Конституція може стати документальним затвердженням порозуміння між суспільством і державою, актом укладання політичної угоди між народом і владою.

Пропонуючи нашим читачам та експертам нову тему для обговорення, редакція «Діалог.UA» має на меті загальними зусиллями окреслити увесь комплекс проблем, які накопичилися довкола Основного закону України, оприлюднити пропозицій щодо їхнього вирішення, які існують у експертному співтоваристві. А в цілому – знайти відповідь на вічне питання – що робити? Що доцільніше – проводити корекцію вже існуючої, чи розпочати роботу над новою Конституцією країни? Що стоїть за спробами підмінити Конституцію коаліційними угодами, і як довго триватиме робота над найважливішим для країни правовим документом. Можливо, й нинішня Конституція небезнадійна – і її потрібно лише ретельно виконувати всім без винятку? Чи може справа зовсім не в Конституції, а в черговій спробі реваншу сил, які так і не змирилися з існуванням незалежної української держави? Статті й інтерв'ю, запропоновані "ДіалогUA", вже сьогодні обіцяють насичену й плідну дискусію на цю тему.

Відтак, «Конституції України – 10 років».