Аю-Даг, або Ведмідь-гора (висота 572 м) – символ і своєрідний талісман Південного берегу Криму. Відомо кілька назв Аю-Дагу: у давнину генуезці називали його Камелло – „верблюд”, а кримські татари – Біюк-кастель, тобто „велика фортеця” (на вершині гори й досі збереглися вкриті мохом мури давніх укріплень).

 

Сучасну назву гори Аю-Даг багато дослідників пов’язують не стільки з тюрським «аю» - «ведмідь», як із грецьким «айя» - «свята». Така гіпотеза небезпідставна: протягом століть це місце вважалося святим, про що свідчать численні залишки святилищ, храмів, базилік і монастирів.

 

 

Перше, що впадає у вічі, це не стільки чудернацька форма Аю-Дагу, скільки її «відокремленість». На відміну від усіх інших кримських гір Ведмідь-гора складається не з осадових порід на кшталт вапняку чи піщанику, а з дуже міцної магматичної породи – габро-діабазу. Спочатку вчені припустили, що Аю-Даг – стародавній вулкан, який з часом згас. Але насправді Аю-Даг – це не згаслий, а ненароджений вулкан. У середньоюрський геологічний період (приблизно 150 мільйонів років тому) тут дійсно ледь не вибухнув вулкан. Але розплавленій магмі трохи забракло сили, і вона не змогла прорвати. Згодом м’які зовнішні породи вивітрились, і залишилася тільки застигла лава. Учені називають такий процес інтрузією, а саму гору Аю-Даг – лаколітом.

 

Габро-діабаз, що є основною складовою Ведмідь-гори – красивий і міцний (твердіший за граніт!) камінь сіро-зеленого кольору. Це дуже цінний будівельний та оздоблювальний матеріал. З габро-діабазу, наприклад, збудовано відомий Воронцовський палац в Алупці. З нього ж, але відполірованого до дзеркального блиску, зведено більшість пишно прикрашених камінів палацу та інших декоративних елементів. «Аюдажний» габро-діабаз використали і для оздоблення трибун мавзолею Леніна в Москві.

 

 

Крім габро-діабазу, у надрах Аю-Дагу знайшли два десятки інших мінералів. Якщо вам поталанить у пошуках, Ви можете стати щасливим власником кристалів чорного турмаліну, рідкісного везувіану, загадкового ломонтиту і навіть напівдорогоцінного аметисту. Тож під час походу уважно дивиться під ноги. Трапляється тут і пиріт. Хоча це не справжнє золото, але знахідка не менш приємна і красива. 

 

Акумульовану за багато тисячоліть силу старий Аю-Даг розподіляє по околицях своїх володінь. Чого коштує одна тільки Енергетична поляна на Ай-Константі! На неї приходять спеціально – зарядитися цілющою енергією Ведмідь-гори. Деякі переконані, що в цьому місці існує розлом земної кори, завдяки чому надзвичайно сильні потоки енергії витікають із надр Землі. Там уціліли руїни могутньої „башти-донжона”, датовані археологами VIII–X ст. Колони, що залишилися від аюдагських споруд, прикрашають Херсонес, Гурзуф, Алупку. 

 

Найбільші скелі Аю-Дагу мають власні назви: мис Монастирський, Акустані та Муссерт, бухти між ними: Гишир-лиман і Панаїр. Тут розташовані чи не наймальовничіші та найчистіші в Криму пляжі (ще б пак, адже дістатися туди можна або перелізши через гору, або на човні).

 

Сходження на Ведмідь-гору 

 

Сучасна «робота» хвиль представлена чудернацькими «скульптурами» та химерними скелями, що стирчать із моря, а по боках Ведмідь-гори - гротами і лабіринтами, які дуже полюбляють дайвери. Через окислення на повітрі й під впливом гарячого кримського сонця скелі на Аю-Дазі теж набувають різних кольорів - від світло-бурих до темно-синіх.

 

Окрім того, подекуди збереглися скелі, утворені залишками осадових порід, що вкривали колись габро-діабазовий шар. Химерні завитки шарів глинистого сланцю - аргіліту – дають приблизне уявлення про те, як при народженні Аю-Дагу магма скручувала і трощила земну кору.

 

У Великого Ведмедя є також маленький „братик”. Його висота всього 25 м. Це невеличка скеля з протилежного від „Артеку” боку. Вона має назву Кучук-Аю – Малий Ведмідь. Це теж лаколіт. Але дуже маленький.