27 травня 2007 р. Футбол. Звірі проти вболівальників...

Я - доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Одним з моїх захоплень є футбол - за "Динамо" вболіваю уже більше 25 років, хоча на на фанатську трибуну вперше потрапив приблизно півтора роки тому, а за цей сезон на фанатському секторі був шість разів.

27 травня ми з дружиною збирались на футбол (вихідний, чудова погода, святковий настрій...). Але через сильний дощ дружина вирішила залишитись удома (як виявилось, зробила абсолютно правильно). Отримавши квитки біля стадіону "Динамо", я разом з іншими вболівальниками пішов до Олімпійського. Приблизно 30 хв. ми стояли на площі під стадіоном, оскільки міліція чомусь довго нас не пропускала. Здивувало те, що багато людей у чорній формі, з шоломами в руках про щось активно переговорювались між собою і постійно фотографували фанатів на свої мобільні телефони.  Нарешті мене обшукали і пропустили на трибуну. Оскільки народ підходив і підходив, мене поступово витіснили вниз сектору. Як виявилось потім, я опинився на 4 ряди вище хлопців, які палили "фаєри".

...Коли у другому таймі "Динамо" відкрило рахунок, перед моїми очима було запалено 5 чи 6 "фаєрів" і пару "димних сумішей". "Фаєри" хлопці тушили собі під ногами, жоден "фаєр" на бігову доріжку не кидали. Після цього на секторі з’явився спецпідрозділ. (Хочу наголосити, що ніяких міліціонерів, які б просили погасити "фаєри", на секторі я не БАЧИВ! Одразу після того, як фанати самі погасили усі "фаєри", - "Беркут" почав "наводити порядок"). В шоломах, з кийками в руках і з криками "Нах_й с сектора!" і "Уё_ывайте отсюда!" бійці били _ВСІХ_, хто попадав під руку, незважаючи на вік, стать чи будь що інше. Я знімав це все на свій фотоапарат, потроху відступаючи вбік і назад. Але раптом почув "Ах ты, су_а, снимаешь!" і через секунду отримав кийком по голові. "Беркутівець" схопив фотоапарат і спробував вирвати його з рук, але йому це не вдалося. Тоді він рукояткою кийка вдарив мене спочатку по руці - фотоапарат я втримати не зміг - і тоді вдарив по самому фотоапарату. Від удару рука почервоніла і оніміла, а від фотоапарату відлетів об’єктив. Я не встиг побачити, куди полетів об’єктив, і тут же отримав удар від іншого бійця кийком по спині, потім по плечу, а коли зігнувся - ще й по нозі. "Беркутівці" побігли далі, а я відчув, що мене хтось намагається підняти. Це був звичайний міліціонер в синій сорочці. Я встав, підняв розбитий фотоапарат, знайшов об’єктив. Але раптом відчув, що на шиї немає золотого ланцюжка. Оглянувся навколо і побачив, що мій ланцюжок лежить на сидінні на ряд вище. "Беркутівець" зірвав його з мене, але мабуть випадково впустив.

Я відішов вниз сектору і з жахом спостерігав, як "Беркут" кийками, матюками, ударами в спину гнав натовп вверх. Люди бігли угору по слизьких сидіннях, а ті, хто падав - отримували від 2-3 "беркутів" одночасно порцію ударів кийками, черевиками, рукавицями з залізними вставками. Я стояв уже в стороні і думав: по якому праву мене, кандидата наук, доцента національного університету, лупцює людина без освіти ще й майже удвічі менша мене за віком? Хто дав йому такі повноваження? Хто дав право бити кийками по голові дітей? Яке виховання цей виродок дасть своїй дитині?

Коли фанати почали відбиватись і перейшли в наступ - я вболівав звичайно за цю купку хоробрих підлітків.  А коли почув, що стадіон кричить "Ганьба!" - зрозумів, що люди кричать це явно не фанатам. Після забігу "беркутівців" угору по трибунах залишилось багато поламаних стільців, які дуже пригодились активним фенам у бою проти звірів у шоломах.

Після матчу при виході з сектору ми наткнулись на стіну з "Беркуту". Нас оточили з усіх боків і тримаючи наготові кийки вели, як полонених, під конвоєм до Бесарабської площі. Я час від часу зупинявся, оскільки боліла нога, за що отримав кілька порцій матюків і з десяток ударів кулаками в спину від бійців "Беркуту", які йшли позаду. Звичайні вболівальники проводжали нас, знімали на відео, фотоапарати, телефони, аплодувати і кричали: "Фанаты, вы - молодцы!"

Результат матчу: розбитий цифровий фотоапарат Olympus вартістю близько 300 у.о. (звідти не вдалося дістати навіть карту пам’яті), розірваний золотий ланцюжок і синці на спині, на нозі, на руці. Нога болить ще й досі, швидко ходити не можу. Незважаючи ні на що, я свою дружину найближчим часом на стадіон не візьму. Цей пункт виключений зі списку нашого сімейного дозвілля.

Як дізнався я пізніше з інтернету, фотоапарат розбили не тільки мені... А майже перед фінальним свистком до мене підійшов підліток з питанням, чи не бачив я розбитого мобільного - "беркутівець" вирвав з рук у хлопця телефон у момент, коли той знімав побиття вболівальників, з розмаху кинув об бетонну підлогу і потім наступив на залишки телефону.

...Був я і на матчі з львівськими "Карпатами", і з київським "Арсеналом". Ні міліції, ні спецпідрозділів на стадіоні не було. Але бійці "Беркуту" стояли за межами стадіону і були наготові - в повному спорядженні і з відповідним настроєм. Думаю, ні для кого не секрет, що фанати теж були готові...

І ще. Хочу погодитись з думкою одного з фанатів. В Україні виросло покоління, яке не тільки зневажає закони ("все одно їх ніхто не дотримується, навіть сама міліція"), а й люто ненавидить міліцію (особливо після подій 27 травня і СУЦІЛЬНОЇ БРЕХНІ представників правоохоронних органів в ЗМІ). А я, як викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і як постраждалий від свавілля людей у формі, не збираюсь переконувати своїх студентів у хибності таких думок...

PS. Великий привіт дніпропетровському "Беркуту"! Я приїду в Дніпропетровськ. Просто, щоб подивитись вам у очі...