Після інциденту з призначенням дострокових виборів мера Києва й появою перспективи повторення київського гамбіту з градоначальником Харкова в політикумі як столичному, так і регіональному найчастіше ставлять лише одне запитання: «Хто наступний?» Нині є підстави гадати, що в гіпотетичному чорному списку є Донецьк. Звичайно, у перших лавах.

На тлі столичних перипетій підкилимові спроби похитнути крісла під місцевою владою в Донецькій області лишилися практично непоміченими. Тим часом, підсумовуючи події у різних регіонах, можна з деякою впевненістю говорити про те, що в Україні стартувала національна кампанія з демонстрації «неправильним» градоначальникам, де козам роги правлять.

У Донецьку, приміром, місцевій організації БЮТ вдалося передбачити бажання своєї партійної начальниці. Нагадаємо: ще два тижні тому, 28 березня, Юлія Тимошенко заявила: «Нам потрібні сигнали... місцевих громад, щоб створювати робочі групи й... проводити дострокові вибори».

Вранці того ж дня, коли було зроблено цю заяву, «сигнал» від громадськості їй організували в шахтарській столиці. Під час чергової сесії Донецької міськради будинок, де міститься муніципалітет, пікетували представники низки громадських організацій, зокрема «Батьківщини молодої». Нардеп від БЮТ Геннадій Задирко, присутній на акції протесту, на запитання, чи слід після цього очікувати внесення в Раду постанови про зняття донецького мера, хитро посміхнувся й відповів: «Насправді це не виключено. За законом це можливо, прецедент створено. Чому ні?»

Своєю чергою сам Лук’ян­ченко заявив, що прагнення політичних сил, які становлять правлячу коаліцію, домогтися зміни влади в місті — це той самий рояль у кущах, що криється за всіма акціями протесту. «Там, де вони не мають підтримки населення, вони намагаються, виходячи з політичної доцільності, вирішувати питання. Помаранчеві об’єдналися, щоб намагатися задовольнити свої політичні амбіції», — зазначив міський голова в коментарі журналістам.

Того ж вечора опоненти біло-синіх запустили спробну кулю руками своїх юних прихильників. Поширена заява «Батьків­щини молодої» офіційно позначила курс на дострокові вибори донецького градоначальника. Нардеп Геннадій Задирко додав, що можливість ініціювання у ВР питання про дострокову відставку розгляне керівництво обласної організації «Батьківщина». За нашими даними, на час підготовки публікації таку можливість ще не розглядали.

Варто зазначити, що протести проти міської влади значною мірою викликані діями самого муніципалітету Донецька. Крім традиційних для багатьох міст проблем у комунальній сфері й роботі громадського транспорту, в столиці Донбасу спостерігається земельно-будівельна анархія, яка за характером майже не поступається київській. Особливо в центральних районах міста, де забудова хаотична й найчастіше створює жителям чимало проблем. Обсяг сум, що обертаються в тіньовій сфері місцевого будівельного ринку, такий високий, що тут сформувалася своєрідна супутня «галузь» із громадських організацій і рухів, які за скромну плату пікетують будівництва конкурентів. Зазвичай обурену «громадськість» представляють одні й ті ж люди, незалежно від того, в якій частині міста знаходиться спірний об’єкт. Зважаючи на все, тепер БЮТ вирішив узяти на себе роль координатора цього невеликого, але згуртованого загону місцевих «революціонерів».

Крім того, «кардіологи» (місцеве прізвисько БЮТ, яке з’явилося через логотип) спробували свої сили на дострокових виборах мера Амвросіївки 31 березня. Програли, та, на відміну від попередніх кампаній у Донбасі, одержали результат, що перевищує статистичну похибку.

Причини посиленого інтересу до місцевої влади називають різні. Зокрема це розглядається як один з елементів підготовки до президентської кампанії. За традицією перед кожними виборами «розсаджують» потрібних людей на адміністративні посади: губернаторів, голів районних адміністрацій та ін. Зокрема, мабуть, вирішили якщо не зняти, то хоча б настрахати такою можливістю представників місцевого самоврядування, які (знову ж так традиційно) є головними виконавцями в нелегкій справі адміністративного ресурсу: бюджетна сфера повністю «делегована» муніципалітетам, а що це означає — здогадатися неважко.

Є й незгодні. Один високопоставлений муніципальний чиновник Донецька в бесіді з кореспондентом «ДТ» зводив усе до особистих якостей прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. «Вона може тільки руйнувати — створювати не здатна. А треба ж їй чимось займатися?» — так він сформулював суть того, що відбувається.

Зате голова Донецької обласної ради Анатолій Близ­нюк «президентську» версію підтримує. Його коментар кореспондентові «ДТ» наводимо повністю:

— Наскільки серйозно слід ставитися до заяв про призначення дострокових виборів у Донецьку?

— У нашій країні всього можна очікувати. Коли всі, на жаль, не дотримуються законів і Конституції, а діють методом політичної доцільності, це можливо. І приклад Києва це вже засвідчив. Але я думаю, що вистачить здорового глузду й у територіальних громад, і в народу загалом, і в депутатів Верховної Ради, і в тих, кого обрала Верховна Рада до Кабінету міністрів, щоб вони дотримувалися чинного законодавства.

— Чи достатньо у територіальних громад і місцевої влади сил і впливу, аби цьому завадити?

— На сьогодні я мушу констатувати, що немає в громад такої можливості. З одного боку, держава не створює для цього умов і не зацікавлена почути думку людей, а робить усе навпаки, за принципом «ми тобі сказали — дій». З іншого боку, ми декларуємо, що йдемо в Європу, що хочемо в НАТО, а насправді не займаємося побудовою громадянського суспільства.

— Чи вважаєте ви інциденти з мерами частиною підготовки до президентських виборів?

— Сто відсотків. Інших цілей тут не простежується.

Представники науки, своєю чергою, не вважають те, що відбувається, частиною якогось системного процесу й розглядають ці події як миттєвий епізод. «Казати, що це є проявом якихось глибоких тенденцій, щонайменше, некоректно», — зазначив у коментарі «ДТ» Валерій Василенко, заступник директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України, доктор економічних наук. Водночас як один із розробників «донецьких поправок» до Концепції регіональної політики він підкреслив, що органи дер­жавної влади продовжують вести політику «закручування гайок» у відносинах із муніципалітетами. На його думку, усі уряди — і біло-синій кабінет Януковича, і Кабміни Тимошенко й Єханурова, і попередні — ніколи не робили серйозних кроків до розширення прав місцевої влади й завжди прагнули жорсткої централізації. Бажання «зміцнити вертикаль влади» властиве не тільки російській політичній еліті. Сам Віктор Янукович, перебуваючи на посаді губернатора Донецької області, контролював градоначальників дуже жорстко — так, що ті, не сміючи заперечувати, добровільно йшли зі своєї посади з волі лідера Партії регіонів. Він же став родоначальником традиції залучати в робочі групи, які розробляють нормативну документацію, вчених. Передусім економістів. У вітчизняній науці нова концепція регіону як моделі соціально-економічних територіальних систем давно й міцно закріпилася за донецькими, тому назва й програмні принципи партії, народженої на сході України, не випадкові.

Незалежно від тактичних цілей наступу на місцеву владу Донбасу, прагнення позбавити біло-синіх впливу на регіональному рівні цілком зрозуміле. З технологічного погляду. У цій сфері донецькі займають найміцніші позиції. І нинішній мер Донецька Олександр Лук’ян­ченко, й голова облради Анатолій Близнюк є свого роду організаторами й ідейними натхненниками всіх протестних настроїв серед муніципальних властей України. Донецький градоначальник є одним із керівників Асоціації міст України, активним учасником Асоціації шахтарських міст Європи, його «старший товариш» — не менш активний діяч в об’єднаннях обласних рад. Донбаські регіонали посідають далеко не останнє місце в розвитку співробітництва з місцевою владою Європи в рамках кількох структур.

Крім названої Асоціації шахтарських міст, донецькі муніципали налагодили міцні зв’язки з Конгресом місцевої й регіональної влади Європи, Асамблеєю європейських регіонів та ін. Водночас Донецьк не менш міцно пов’язаний із Москвою через донбаське земляцтво. Шахтар­ську столицю було, наприклад, номіновано на звання найкращого міста СНД у конкурсі, проведеному Міжнародною асамблеєю столиць і великих міст (очолює асамблею мер Москви Юрій Лужков). За підсумками конкурсу, Донецьк переміг у двох номінаціях. Зрештою, заслуги донецьких у місцевому самоврядуванні визнають навіть їхні ідеологічні антиподи. В одному з останніх інтерв’ю міський голова Львова Андрій Садо­вий назвав Лук’янченка одним із найбільш талановитих і авторитетних мерів України; швидко знайшов спільну мову з місцевою владою екс-мер Івано-Франківська (нині народний депутат від блока «НУ–НС») Зиновій Шкутяк, який курирував виборчу кампанію 2007 року в Донецькій області.

Не можна не враховувати, що в муніципальному середовищі зростає й шириться невдоволення центральною владою, переважно через несправедливу, на думку місцевих «баронів», бюджетну політику в частині розподілу зібраних податків. Поки що це невдоволення поступово переходить від «кухонного» бурчання до глухого ремствування, та в перспективі може стати глобальним протестом. Процес тихого (поки що) бунту на місцях від самого початку координують регіонали.

Авторитету донецьких серед представників місцевого самоврядування значною мірою сприяла партійна монополія в рідному регіоні. У тутешніх умо­вах мерові або голові облради не треба боротися за своє місце, а лише спокійно переобиратися. Тільки-но кандидата на виборну посаду підтримала Партія регіонів, він може бути впевнений, що вранці після виборів прокинеться законно обраним мером, сільським головою чи депутатом ради будь-якого рівня, аж до обласного. Крім того, у Донецькій області кожен губернатор завжди працює з думкою, що над ним (гіпотетично) висить перспектива недовіри обласної ради, яка може бути проведена рішенням однієї партійної організації. Наразі в Донецькій облраді із півтори сотні депутатів у Партії регіонів 120 представників. У попередніх скликаннях пропорція коливалася несуттєво. Саме ця горезвісна пропорція утримувала Ющенка від призначення відверто помаранчевих намісників після приходу до влади.

Проте такий стан речей призводить до того, що в ПР у Донбасі немає бійцівських навичок. «Чого смикатися? Все схоплено», — ось кредо донецького регіонала. Такому світоглядові сприяє й місцева політична практика. В уже згаданому інциденті з достроковими виборами мера Амвросіївки попередній градоначальник-регіонал погорів на корупції, але переміг однаково кандидат від Партії регіонів. Водночас політичні конкуренти з БЮТ мають досвід гри на чужому полі й володіють необхідними для цього прийомами. Той-таки нардеп Геннадій Задирко стверджує, що правляча демократична коаліція відбулася саме в Донбасі, оскільки тут Партія регіонів стараннями своїх опонентів недорахувала дещиці — ста тридцяти тисяч голосів. Досягли цього кількома засобами — від агресивної агітації до огидних скандалів на виборчих дільницях. Як наслідок, загальний результат БЮТ у Донбасі істотно не змінився, але фракція «Регіонів» недоодержала трьох мандатоносців, що й визначило результат парламентського протистояння. Якщо біло-синім запропонують зіграти на донецьких просторах, але за київськими правилами, не факт, що ті зможуть дати бій у своїй вотчині. Через відсутність досвіду.