Анонси
- 25.08 14:00 Прес-конференції за підсумками ІІІ Міжнародного семінару «Ковч...
- 25.08 18:00 Зустріч з лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка ...
- 26.08 12:00 Прес-конференція щодо проведення у Львові Днів Відня
- PDA
- UKR
- PL
- RUS
- Про нас
- Стартова
- RSS
- Реклама
незалежне iнформацiйно-аналiтичне iнтернет-видання
- Новини
- Тема
- Блоги
- Інтерв'ю
- Міські Акценти
- Хроніки Львова
- Євро-2012
- Щоденник
- Чат
- Архів
Попереднiстаттi
Тема
- Важке похмілля НезалежностіВолодимир Павлів для zaxid.net , 22.08.2008
- Georgia On My MindІлько Лемко для zaxid.net , 18.08.2008
- ЛЬВІВСЬКИЙ ПОГРОМВасиль Расевич для zaxid.net , 14.08.2008
- Перші грузинські уроки для УкраїниТарас Возняк для zaxid.net , 11.08.2008
- Україна або смертьРоман Дубасевич для zaxid.net , 07.08.2008
- ЗАЗДРІСТЬЯрослав Грицак для zaxid.net , 04.08.2008
- Місце зустрічі з історієюНаталка Римська для zaxid.net , 01.08.2008
- Визволення без свободиТарік Сиріл Амар для zaxid.net , 28.07.2008
ТОП-ТЕКСТИ
- ЛЬВІВСЬКИЙ ПОГРОМ
- Перші грузинські уроки для України
- Україна або смерть
- ЗАЗДРІСТЬ
- Визволення без свободи
Точказору. АРХIВ
- Львів – це справжній поліс
- Не мій Львів
- Мій сон – Львів
- Львів – ілюзорна столиця
- Донецк и Львов: города не первые, но и не вторые
Тема
11.07.2008 08:38
Політика пам’яті і пам’ятники: Львів – Чернівці
У Львові ми звикли назовні хизуватися нашою мультикультурною історією. Але коли дивитися на львівські пам’ятники – пам’ятаємо тільки себе, навіть якщо ми тут і не завжди були...
Вкотре ставлю собі питання: чому в нашому повсякденному житті так багато історії? Чого й надалі стрічки новин рясніють повідомленнями про різноманітні ініціативи політичних партій та товариств встановити пам'ятник тому чи іншому діячеві ОУН-УПА, російській імператриці або ж перейменувати вулицю? Чого політика пам'яті переросла у нашій країні у справжню війну пам'ятників? Поглянувши в наше минуле, можна прийти до дуже простого висновку: кожна зміна державно-політичного режиму змітала одні символи і натомість споруджувала нові з новим ідеологічним навантаженням. А змін було предостатньо... Проте це тільки на перший погляд усе так просто.
Зміна влади на наших теренах несла зі собою докорінну зміну політики пам'яті. Кожному новому режимові йшлося не просто про заперечення або ж усунення старих владних символів та пам'ятників, для нього було важливим довести за допомогою історії легітимність володіння цією територією. Для цього усі сліди минулих державних систем затиралися не тільки через перейменування вулиць, усування старих державних символів та пам'ятників, але й через наповнення міського простору «своєю» символікою. Місто заново «населялося» новими героями та святинями, використовуючи сучасну термінологію - відбувалося нове маркування міського простору.
Спорудження пам'ятників є одним із невід'ємних елементів своєрідного «закріплення» в колективній свідомості конкретних місць пам'яті та їх візуалізації, тобто увіковічення у камені та бронзі. Функціонування пам'ятників супроводжується певними ритуалами та публічними практиками, що передбачає участь у них якнайбільшої кількості громадян. В даному випадку маємо справу з їхньою мобілізаційною функцією. Отже, на перший погляд проста і логічна схема спорудження пам'ятників насправді є набагато складнішою і містить в собі багато прихованих функцій.
З огляду на нашу сучасну пам'ятникобудівну лихоманку, дозволю собі коротко зупинитися на загальноприйнятій процедурі встановлення пам'ятників. Зазвичай вона виглядає у такий спосіб: певна група людей доходить висновку, що та чи інша історична особа має неймовірні заслуги перед містом. Створюється ініціативний комітет, котрий розгортає відповідну рекламну кампанію, і критерієм, свого роду плебісцитом для громади, є відповідна сума зібраних коштів на пам'ятник. Якщо ж зібраної суми не досить, то спорудження пам'ятників нерідко затягується на десятиліття. Така процедура є свого роду вивченням суспільних настроїв, пошуком консенсусу в міській громаді. Але є й інакші способи - пам'ятник необхідно встановити з ідеологічно-пропагандистських міркувань. Тоді до цього долучається держава, а отже, задіюються державні фонди. Найбільшого розмаху подібна практика набувала у тоталітарних суспільствах, що й не дивно. В радянський час, наприклад, в кожному райкомі партії існували ідеологічні відділи, які дбали про наповнення міського простору комуністичною символікою. Подібно діє новітня українська влада, встановлюючи пам'ятники, знаки і символи діячам ОУН-УПА у Львові, не зважаючи на думку громадськості й на те, що згаданих осіб взагалі мало що пов'язувало з містом.
У цьому есеї свідомо не торкатимуся естетичних моментів будування пам'ятників, а, радше, спробую показати на прикладі Львова і Чернівців політичне підґрунтя політики пам'яті. Для цього обрав два міста Західної України з подібною історичною долею, але водночас дуже різні за своїм історичним звучанням. Обидва міста свого часу були столицями австрійських коронних земель, потім потрапили до складу інших національних держав, пережили окупацію часів Другої світової війни і були приєднані до Радянського Союзу, ставши провінційними обласними центрами. Відмінності проявлялися ще в австрійський час. Якщо Буковину можна назвати найуспішнішим австрійським проектом, то Галичина мала статус польської квазінаціональної автономії. Якщо у Чернівцях місцеві влади споруджували пам'ятники, які плекали почуття загальноімперської понаднаціональної ідентичності, то в Галичині встановлювали пам'ятники етнічним полякам - письменникам, політикам, та вшановували дати і події з польської національної історії. У своїй основі ці пам'ятники не суперечили габсбурзькій історичній традиції, але тісно нав'язували до польського руху за відродження Польщі. Саме тому у Львові зі зміною влади у 1918 р. майже не відбулося переміщень пам'ятників у міському просторі. Натомість у Чернівцях за період 1918-1923 рр. відбулася перша серйозна ревізія буковинських пам'ятників і заміна їх на національні румунські.
За часів Австро-Угорщини в Чернівцях споруджувалися пам'ятники, безпосередньо пов'язані з питомо австрійсько-габсбурзькою традицією. Це й пам'ятник «Австрії», споруджений у 1875 р. з нагоди 100-ліття приєднання Буковини, це й відкриття пам'ятника імператорові Францу Йосифу І у 1888 р. з нагоди 40-річчя його правління. На Буковині знайшлося також місце для імператора-реформатора Йосифа ІІ. 1 грудня 1903 р. було встановлено його погруддя у саду Німецького національного дому. В католицькій Галичині Йосиф ІІ не був удостоєний пам'ятника, оскільки через політику просвітництва та обмежень Католицької Церкви не особливо шанувався польською аристократією. Українці-греко-католики, для чиєї Церкви, а отже й для них, цей імператор встиг зробити надзвичайно багато, були політично маловпливовими та економічно не важливими. Від них не залежало, кого місто має шанувати, а кого ні. Та й для актуального на той час імператора в Галичині не було відповідного пошанування. І це попри майже культовість цієї особи для українських селян. Львів обмежився назвами вулиці та гімназії на честь імператора та карбуванням його імені на фронтонах деяких публічних будинків. Знову зазначу, що саме за правління Франца Йосифа у Львові відбувся справжній будівельний бум, який сформував сучасне обличчя цього міста. Чернівчани встановили не тільки пам'ятник імператорові Францу Йосифу, але й «Цісарську скелю» з його барельєфом.
15 жовтня 1911 р. в Чернівцях постав пам'ятник австрійській цісаревій Елізабет. У Львові також вшанували цісареву, але в інший, менш очевидний спосіб - на її честь назвали новозбудований у неоготичному стилі величавий костел. Підтвердженням різності політики пам'яті в Галичині та на Буковині може бути також те, що в Чернівцях був встановлений пам'ятник класикові німецької літератури Фрідріху Шіллеру (1907). Здавалося б, про що це може свідчити? Власне, поява цього пам'ятника в Чернівцях засвідчує існування німецької культурної традиції на Буковині та намагання творити наднаціональну австрійсько-буковинську спільноту, в той час як у Львові усі пам'ятники діставали виразний польський національний характер.
Почну з того, що для католицької традиції є дуже характерним культ Пресвятої Діви Марії. Статуї Марії були напевно найбільш поширеними пам'ятниками у цьому місті. Їх встановлювали на площах, на перехрестях, а ще більше в спеціальних нішах будинків. Одним із перших пам'ятників у Львові, що мав політичне звучання, була колона з фігурою св. Яна з Дуклі. За однією з версій, пам'ятник було встановлено ще у 1649 р. на честь оборони міста від Богдана Хмельницького. Але потім було доведено, що пам'ятник встановили у 1736 р. Простояв він перед Бернардинами аж до радянських часів, коли фігуру Яна з Дуклі зняли з колони і перенесли над криницю у дворі монастиря.
Приблизно наприкінці ХУІІ ст. у Львові в дворі колегіуму Єзуїтів поставили пам'ятник великому коронному гетьманові Станіславу Яблоновському. Пам'ятник спорудив невідомий скульптор на знак подяки гетьманові за оборону Львова перед турками у 1695 р. У 1859 р. з ініціативи Іполита Ступницького його відреставрували і встановили на Валах, які завдяки йому дістали назву Гетьманські. У 1923 р. пам'ятник знову перенесли до колегіуму Єзуїтів, звідки він безслідно зник після Другої світової війни.
Майже усі наступні пам'ятники у Львові мали виразне польське національне забарвлення і чіткий політичний підтекст. Їх встановлювали на честь польських діячів та письменників, але обов'язково на честь тих, хто брав участь у польських повстаннях. У 1897 р. було споруджено пам'ятник письменникові Александру Фредру. Але не тільки своїм літературним талантом заслужив Фредро на пам'ятник у Львові. Для багатьох поляків він був символом боротьби за відновлення незалежності Польщі у наполеонівську добу. 18-річним юнаком він рушив із наполеонівським військом на Москву, за що був нагороджений орденом «Віртуті мілітарі». Після Другої світової війни пам'ятник перевезено до Вроцлава, а 1956 р. встановлено на Ринку у цьому місті.
З різницею в два роки у Львові спорудили нові пам'ятники двом дуже подібним національним героям-повстанцям. Відповідно у 1894 та 1896 рр. було встановлено пам'ятники Яну Кілінському та Бартошеві Гловацькому. Можливо, що саме через соціальне походження героїв (з низів) обидва пам'ятники перетривали радянський період і лишилися стояти на своїх місцях: Бартош - на горі вул. Личаківської, а Кілінський -у Стрийському парку.
У пам'ять про страчених польських повстанців на горі Страчення було встановлено обеліск Теофілу Вісьньовському. На обеліску викарбовано напис: «Теофілу Вісьньовському, страченому на цьому місці 31 липня 1847 р. за свободу Батьківщини - міщанство львівське». Це місце стало одним із обов'язкових пунктів у патріотичних урочистостях на пошанування польських повстанців, що особливо свідчить про демократизм Австрійської держави Габсбурґів. У грудні 1901 р. на вул. Академічній встановили погруддя відомому польському поетові Корнелю Уєйському. Тепер це погруддя знаходиться в одному зі скверів міста Щеціна. Уєйський брав участь у діяльності патріотичних груп у Варшаві, писав антиросійські твори, був також активним учасником львівської революції 1848 р.
Окрім повстанців, пам'ятники були споруджені також кільком особистостям, що здобули славу як австрійські чиновники або ж польські патріоти. Найбільше незадоволення у польської патріотичної молоді перед Першою світовою війною викликав пам'ятник багаторічному австрійському намісникові Галичини та міністрові внутрішніх справ імперії - Аґенору Ґолуховському. Пам'ятник спорудили недалеко від будинку Галицького сейму, нав'язуючи до його конституційної діяльності. Ґолуховський був переконаним консерватистом. Багато працював над проектом ліквідації панщини, над мовним законодавством для Галичини. Через свою імперську діяльність, як австрійський патріот, для молодих радикальних поляків він видавався «недостатньо» патріотичним. У 1944 р. пам'ятник безслідно зник. Ледве чи не єдиний пам'ятник, подальша доля якого не зацікавила патріотичних поляків.
Ще одним відомим поляком, що заслужив перед польським народом бути увіковіченим у бронзі, був Францішек Смолька. Людина непересічної долі. За участь в підпільній організації потрапив до в'язниці, де провів час аж до 1845 р. і був засуджений до смертної кари, проте амністований. В революції 1848 р. участі не брав, але був обраний до першої австрійської Державної ради і став першим президентом австрійського парламенту. Відомий своїми неймовірними патріотичними почуттями. Виступив з ініціативою спорудження Пагорба Люблінської Унії. Цей пагорб став символом Польщі як великої і могутньої держави в минулому. Його пам'ятник відкрили в березні 1913 р. В радянський час Пагорб «набув» нейтральної назви і відомий дотепер сучасним львів'янам як Високий Замок.
Тепер про два інші знакові львівські пам'ятники. Єдиним польським королем, який народився недалеко Львова, був Ян ІІІ Собєський. Відомий як оборонець Відня. Польська громада Львова не мала особливих труднощів зі встановленням цього пам'ятника, бо хоч він і польський король, але врятував Відень. Пам'ятник стояв на одному із найпочесніших місць - на Валах Гетьманських. Кінна фігура в польському національному одязі (жупан і кунтуш) символізувала минулу велич поляків і нав'язувала до польськості триєдиної Речі Посполитої. 1965 року - встановлено у Ґданську.
Найгарнішим львівським пам'ятником вважався пам'ятник Адаму Міцкевичу. Національний польський поет постав у бронзі на Марійській площі у Львові. Після акції з будівництвом Пагорба Люблінської Унії це була друга за масштабами патріотична акція в місті. Один з небагатьох пам'ятників, який не змінив свого місця і в радянський час, тільки в незалежній Україні йому поміняли тло на саркофагоподібний «Укрсоцбанк».
Як уже зазначав, після українсько-польської війни 1918 р. і втрати українцями Львова, в архітектурному обличчі міста майже не відбулося жодних змін. Пам'ятники, через їхню польську «національність», залишилися на своїх місцях. Але відразу після війни львівські міщани розпочали одну з найпатріотичніших акцій - побудову величного пантеону «Оборонців Львова». Пантеон ще отримав назву «Львівські орлята», бо мав на меті тиражування тези, що місто від українців захистили львівські діти та жінки. Пантеон будувався як величний ансамбль і, за задумом, мав символізувати вічну присутність поляків у Львові. Могила невідомого солдата, колонада, могутні леви і особливо присутність меча «Щербця» на тріумфальній арці свідчили про крайній націоналізм цього задуму.
Не менш цікава історія пам'ятки в повоєнний час. У 1974 р. радянці зрівняли бульдозерами поховання на пантеоні, обстріляли колони, збили польські патріотичні написи. Понад 10 років тривало відновлення цвинтаря вже у незалежній Україні. Питання було настільки інструменталізоване польськими та українськими політиками, що перетворилося на свого роду українсько-польську війну пам'ятників. Врешті два президенти, В.Ющенко і А.Кваснєвський, відкрили цей меморіал. Правда, процедура відкриття целібрувалася в надзвичайно націоналістичному польському стилі і не могла служити навіть натяком для польсько-українського поєднання.
Значно менше за масштабом, але з аналогічним задумом, як цвинтар «Львівських Орлят», стало відкриття в Чернівцях 11 листопада 1924 року пам'ятника «Об'єднання», з нагоди приєднання Буковини до Румунського королівства. Цей пам'ятник також демонтувався радянською владою, але в три етапи: 1940, 1945, 1951. Він не підлягає відновленню, бо у львівському випадку йшлося про цвинтар з похованнями, які необхідно було вшанувати по-християнськи, тут же йдеться про один із елементів візуального оформлення великорумунської ідеї.
Всі пам'ятники, встановлені в Чернівцях у румунську добу, не перетривали в часі. Деякі через їхнє національно-ідеологічне навантаження, деякі через нетерпимість радянської влади до всього нерадянського. Прикладом останнього може бути знищення після 1940 р. пам'ятника на згадку про полеглих у Першій світовій війні чернівчан євангельської конфесії, погруддя Дімітре Ончула - голови Румунської академії, погруддя класика румунської літератури Мігая Емінеску.
У радянський період масово встановлювалися радянські символи. Нема нічого дивного, що радянська політика пам'яті була універсальною для всього новоздобутого простору: ті самі пам'ятники вождям пролетаріату та радянським діячам, стандартні пам'ятники воїнам-визволителям, з одним особливим додатком - з метою запобігання нищення цих пам'ятників на них, як правило, викарбовувалися імена земляків, полеглих на фронтах Другої світової війни.
Різниця між пострадянськими Львовом і Чернівцями полягає знову у наднаціональному вимірі чернівецьких пам'ятників:
1990 - погруддя класика румунської літератури Мігая Емінеску.
1990 - меморіальний камінь на місці розстрілу фашистами чернівецьких євреїв.
1990 - погруддя композитора і поета Сидора Воробкевича.
1992 - скульптурна група «Колиска миру» на честь побратимства Чернівців і Солт Лейк Сіті
1992 - пам'ятник відомому німецькомовному поету Паулю Целяну.
1995 - пам'ятник «Героям Буковинського куреня (1918, 1941-44).
1990-і - пам'ятник Осипу Маковею та Юрію Федьковичу.
1996 - пам'ятний знак на честь 400-річчя Берестейської унії.
1999 - пам'ятник буковинцям-солдатам Радянської армії, які загинули під час війни в Афганістані.
1999 - пам'ятник Т.Шевченкові.
2000 - пам'ятник Мігаю Емінеску.
2000 - пам'ятник буковинським євреям, які загинули під час Голокосту.
2006 - пам'ятник «Кохання».
2006 - пам'ятник першому митрополитові Буковинської митрополії Євгенові Гакману.
Український національний Львів:
1990 - пам'ятник М.Шашкевичу.
1992-95 - пам'ятник Т.Шевченкові «Хвиля національного відродження».
З 1990 - Меморіал визвольних змагань українського народу.
1992 - пам'ятник жертвам львівського ґетта.
1993 - пам'ятник «Просвіті» з нагоди 125-річчя заснування.
1994 - пам'ятник М.Грушевському.
1996 - пам'ятник І.Трушу.
1997 - пам'ятник жертвам комуністичних злочинів.
2007 - пам'ятник С.Бандері.
Ми звикли назовні хизуватися нашою мультикультурною історією. Проводимо конференції і семінари, виголошуємо «правильні» тексти, сподіваємося стати туристичним центром Європи. Але коли дивитися на пам'ятники - пам'ятаємо тільки себе, навіть якщо ми тут і не завжди були...
Фото зі сайту www.litakcent.com
Коментарi
цікава стаття , правда не про всі пам'ятники, які були демонтовані і вивезені в невідомому напрямку написано, хотілось би звернути увагу на те що пам'ятники Кілінському та Голуховському знаходяться в такому занедбаному стані - що мені соромно за львівських керманичів пострадянської доби
Vam, jak i milicioneram, taki statti slid chytaty, jak minimum- dva razy, sho b zrozumity :)
liberalu Rasevychu
Pro polityku pam'yati: 1)Merkel vidmovylasia vidvidaty pam'yatnyk zhertvam Holodomoru; 2) deszo ranishe OON pid tyskom Rosii (i ne til'ky) vidmovyvsia vyznaty Holodomor henocydom ukrajinciv.
To do koho vy apeluete pro nepovahu szodo inshych? Ce vy ukrajinciv han'byte, szo komus' biustyka ne postavyly?!
Цікава стаття: тепер буду знати що ще подивитися у Львові та у Чернівцях. Проте шкода, що майже всі пам'ятки про які пише автор в такому станні, що мурашки по шкірі. Слід крім того ще і прикладати зусиль, для того щоб примусити нашу шановну владу трішки більше українських "долярів" підкинути на відновлення того, що вже давно треба було відновити...
До автора: пане авторе, в продовження тематики непогано було б написати про пам'ятки австро-угорської та польської доби в галичанській глибинці...
я вважаю себе достойним громадянином і намагаюся обирати тільки достойні теми. Ви б і надалі стежили за заявами рабинів Києва і давали гідні "отвєтки". А ви зауважили про що моя стаття? Правильно - про політику пам"яті і пам"ятники і не про Київ чи про нашу трагічну сторінку історії - голодомор. Вас цікавлять ідеологічні "бійки" і "турніри", мене цікавить наука. Вас більшість, то не вимагайте і від нас перейти на ваш бік...
до авс
Ви типовий представник нашого суспільства: легко вірить і більше довіряє теорії змов ніж реальності. Хтось обов"язково мусить за кимось стояти. По вашому українець не може мати ліберального світогляду, бо якщо так, то він автоматично перестає бути українцем. Пан Хохулін "підзаробляє" на цьому сайті, пишучи дуже цікаві Хроніки, а ви йому такої значущості надали :-) Напевно занадто врізався у вашій свідомості стереотип, що господарем видання має бути росіянин, єврей..., а не українець Ви якийсь україноскептик :-)
Pam'yatajmo, szo chto platyt' - toj i muzyku zamovliae. A oskil'ky zaxid.net'om opikuet'sia tavarisz Chachulin (byvshych ne byvaet, chy ne tak?), to i statejky tut vidpovidni. Hrycak, Pavliv, teper ot i Rasevych - zamovleni muzykanty. Szodo ostannioho - shkoda: pane Rasevych, yakszo vy vchenyj, i vvazhaete sebe dostojnym hromadianynom, viz'mit'sia za dostojni temy. Napryklad, yak by vy prokomentuvaly interv'u hol. rabyna Ukrajiny, rozmiszene vchora na UNIAN? Zokrema, joho pozyciu szodo Holodomoru?
До сотаннього дописувача
Не перекладайте з хворої голови на здорову. Ви чудово продемонстрували те, що комсомол так вас і не відпустив. Свідчення тому - запропонований вами варіант пам"ятника. Я вже давно зрозумів - від вас аргументів не дочекаєшся, тому й дискусія не можлива.
Щодо ІР-адрес. Це не "мстлива" цікавість. Карта заходів на мою статтю виявилася надзвичайно цікавою. Примітивні націоналістичні дописи за тоталітарний варіант пам"ятника Бандері надходили з Мюнхена, Канади, США, натомість розважливі і мудрі - зі Львова. Це не стосується вашого бомбування :-)
І ще одне. Я дискутую відкрито, під своїм прізвищем, а ви героїчні аноніми. Є різниця?
Скільки понтів і розмов про "ученість"! А що таке уся та теперішня "українська наука"? Збіговисько нікчем які усього бояться, ні за що не відповідають, а ще претендують на владу у вигляді "дискусій" і "громадських слухань". Але лише зіштовхнуться із іншою настановою - здіймають, у стилі совєтської репресивної психіатрії, вереск про "психологічні проблеми" опонента. Самі ж - конкретні психопати: то ж треба - аж допитуватися у провайдера - хто звідки пише свої репліки. Що мстивість діймає? Звичайна плебейська психологія.
Беручи до уваги комсомольську "методологію" просунутого "вченого" Расевіча варто таки вдосконалити памятник Бандері - символу, як вважає панок Расевіч, українського колабораціонізму. Так от: на колонах виставити - вищий, королівський, рівень колабораціонізму - колаборантам Мазепі, Хмельницькому, Дорошенку, Скоропадському; - далі на "вальтовському рівні" - доставити до Бандери ще фігури Мельника, Грушевського, Петлюри, Щербицького, Винниченка, а на найнижчий рівень - рівень "шісток" - викласти доверху дупами комсомольських колаборантів, а тепер "учених" Расєвіча, Грицака і їм подібних - їм це сподобається і головне - буде приємно. Ото вже буде памятник славній українській історії.
А як називалася гора Страчення польською? Скільки років там пса вигулював, а виявилося, що святиня польська :) Хоча зрештою під вікнами мого будинку, що виходили на вулицю генерала Бема була синагога, і бідний пес також нічого не знав... Воістину Львів наш Атлантида цивілізацій, які ще слід відкрити сучасникам, аби не соромно було перед дітьми. На Вас уся надія Доктор Расевич!
до Leopolist
Пам"ятний хрест жертвам Талєргофу є на Личаківському цвинтарі і завжди був. Навіть радянська влада його не зачепила. Але він поставлений галицькими москвофілами, хоча в цьому концтаборі було багато українофілів. Розумію ваш коментар як натяк мені на не зовсім демократичну державу Габсбургів. Погоджуюся. Я проти будь якого оспівування чи глорифікації.
Панянці з Мюнхена під ІР 138
Я вам не маю більше, що сказати. Ви людина віруюча (в Бандеру), а я займаюся науковими дослідженнями.
До ert
Щодо процедури встановлення пам"ятників у Львові, то ніби тепер влаштовують громадські слухання, але кожного разу воно відбувалося напівпідпільно. Влада не хоче зайвих комплікацій. Тепер ці два скляні будинки в історичній частині (один з них в зоні ЮНЕСКО) і що дають громадські слухання. Собаки гавкають, а караван іде. Треба надати якоїсь законної сили таким слуханням, а не дорадчої.
До Olex
Дякую за позитивний відгук. Для наших "патріотів" подібний крок (маю на увазі настінну археологію) був би вершиною толерантності. А обеліск, про який питаєте:
"У пам'ять про страчених польських повстанців на горі Страчення було встановлено обеліск Теофілу Вісьньовському. На обеліску викарбовано напис: "Теофілу Вісьньовському, страченому на цьому місці 31 липня 1847 р. за свободу Батьківщини - міщанство львівське". Це місце стало одним із обов'язкових пунктів у патріотичних урочистостях на пошанування польських повстанців, що особливо свідчить про демократизм Австрійської держави Габсбурґів".
Також не всі пам"ятники були знищені. Наприклад, радянці лише затерли напис на монументі, що стоїть на горі парку на початку вулиці Замарстинівської, що навпроти Краківського базару. Це скромний обеліск, який не важко відновити. Доречі, хтось пам"ятає кому то був обеліск?
Браво Василь! Гарний текст і огляд історії монументів. Полеміки було не уникнути, бо сучасні львів"яни не пам"ятають часів, коли "ми тут і не завжди були...". Так само як мешканці Вроцлава вірять, що у Бреслау завжди більшість була польською. Згоден, що Львів лише виграє, якщо відновити пам"ятки польської та австрійської присутності. Не завжди їх потрібно відбудовувати. Часом достатньо лише змити брудну фарбу радянських часів з багатьох будинків у центрі і там проступають написи латинкою з довоєнного Львова. Художники можуть гарно оформити таку настінну археологію і це не буде багато коштувати місту.
Львів не буде культурним містом без пам"ятника жертвам Терезіна і Талєргофу.
Ja totchno ne wascha odnokursnyzia, na stchastia. I u was welykoji oswidtchenosti ne batchu. A waschi argumenty je lysche swidtchenniam nawtchannia u sowietskomu universyteti (a ze buw universytet?). Do toho zh totchnist peredatchi sowjetskoji propohandy swidtchyt pro te, stcho wy buly dobrym studentom. Sprawdi, zym mozhete hordytys.
Os takyj win swit ukrajinskoho zadzerkallia. Ti chto najkrastche wmijut pidspiwuwaty kolonialnym wladam, ti je heroji. Chto zh maje dostatnio muzhnosti i hidnosti, ti je u waschych otchach zlothynzi.
Chy isnuie u Lvovi iakyis systematychnyi, prozoryi proiekt vzahalno-hromadskoi diskussii pro pamiatnyki?
Chy khtos, des, kolys zadumav pro iakis mekhanyzmi shchob systematychno konsultuvatysia (do paranoikiv: ni, tse NE te same iak vtrachyty nezalezhnist...) z reshtoiu Ukrainy i tezh (NAVIT! Uiavit sobi?) z ne-Ukraintsamy?
Duzhe dobryi i aktualnyi tekst. Pryiemno bachyty dobroho materialu pro polytiku pamiati - tema vazhlyva, iaka siohodni chasto stradaie vid neobiznanosti i ideolohii. Shchodo reaktsii: My zhe uzhe zvykli do tsykh "heroiv oburennia", iaki shche ras tut pokazali sebe...
Це і вся ваша аргументація? Бідненько :-)))
Та й ви, шановна панянко 138.246, залиште їх у спокої, вони цього не варті. Народжуйте краще дітей - може колись таки настане час нерабів для України - ці ж колишні комсомольці і комуністи вже пропащі - продавались на всі боки в минулому, продаватимуться й тепер - їх рабської природи вже не змінити. Їм навіть екскурсії по закордонах за чужі гроші, й читання книжок вже не допоможе. У них, як казав один мудрий німець, усе, що б вони не робили, обертається бідою і хворобою. Ощаджуйте час, читайте щось краще, а ще, якщо зможете - виїзджайте за кордон, бо, як виглядає, ті комсомольці заваливши свої комсомольські "стройки", завалять й Україну, недолугі.
Як завжди, в цій бідній країні - єдиними, що ще здатні на силу у ній - виявляються радше жінки. Куди там збагнути Юнгіанську мудрість таким нашим недолугим "інтелектуалам", як цей автор чи інші, що збилися на Захід-нет, про те, що справжні чоловіки "мислять серцем"!? Вони ж бо мислять переважно дупою, а тому й такі дупомислія приходиться вичитувати, а вся країна - в такій же глибокій дупі й перебуває.
Щось "розколює Україну" (прагнення приєднатися до ПДЧ, визнання УПА воюючою стороною), інше "розколює Чехію" (встановлення американської системи ПВО): чи не відоме джерело такої маніпуляціє умами недоумків різних національностей, пане авторе? Добре колись сказав з цього приводу Ортеґа - Іспанію розколює нездатність визначити великі цілі для країни. Це ж розколює й Україну - свідчення такого повільного зісковзування її в небуття - такий сумбур в головах її "інтелектуалів", що провокує ще більший бардак у головах їхніх шанувальників.
до опонентки з ІР 138
А чи знаєте ви, що саме ваша позиція розколює сучасну Україну і веде її до загибелі?
Погоджуюся з тим, що мета цих людей була священна - незалежна Україна. Погоджуюся з тим, що більшість воїнів УПА були прекрасними жертовними людьми. Але ніколи не погоджуся з тим, що всі, хто належав до цього руху (з різними мотиваціями) були всі як один героями. І чого ви наділяєте себе монопольним правом бути єдиною "спадкоємицею" борців за волю України? Що ви особисто для того зробили і, що вас з тим пов"язує? А що робити прихильникам А.Мельника, або двійкарям, або "бульбівцям"?
до опонентки з ІР 138
Не розумію в чому "підлість" моєї позиції, коли вказую на те, що ОУН в 30-х поч. 40-х взорувалася в ідеологічному плані на італійський фашизм Мусоліні, або те, що Р.Шухевич увійшов до Львова в червні 1941 р. в уніформі офіцера вермахту? На відміну від вас я вмію критично відчитувати відозви і статті діячів ОУН, котрі проголошували разом з "непереможним фірером" "смерть московсько-жидівській комуні". Чи ви вважаєте, що СРСР був "московсько-жидівською комуною"? Та й не могли так добре обізнані з нацистською політикою люди не знати про расову політику Третього Райху.
до опонентки з ІР 138
У вас брак аргументів, тому вам нічого не залишається окрім пафосної націоналістичної риторики та копирсання у приватній сфері автора. Я вже звиклий до "дискусій" з вашим типом. Та й у своєму минулому не маю за що соромитися, навіть навпаки - я тішуся, що прожив його так, а не інакше. Мої статті це не CV, а ви не журі на "кастінгу". Ви точно не моя однокурсниця, бо серед них не було таких неосвічених людей, та й не пригадую на курсі оунівців в бункерах :-)
Взагалі Бригідки є місцем вселюдської трагедії. Там радянці вбили масу безневинних людей у 1941 р., там загинули євреї від організованого нацистами погрому перших днів липня. Чи може хтось вирахувати національний відсоток страждань того місця?
До Ігоря
Вам вже вказала Амст на те, що ваша пропозиція щодо алеї слави також відбиває тільки українську перспективу. ІК також виніс ще одну проблему - просторового розміщення пам"ятників. Це важливо. Не все мусить концентруватися в історичному центрі, бо це його руйнує.
до Амст
Недавно помітив таблицю від "Пласту" на Бригідках. Таблиця вшановує пам"ять замордованих в кінці червня 1941 р. українців, але радянці там замордували і поляків і євреїв. Знову бачимо національне "завуження" проблеми.
Перепрошую за коротку відсутність.
Погоджуюся з ІК про те, що нашому місту вкрай бракує внутрішньої інформації для орієнтування в місті, а ще більше бракує латинського маркування назв вулиць. Знаю, що відділ промоції міськради давно обіцяє це зреалізувати, але віз і нині там... Цікаво чим таким вони там зайняті, бо не бачу ні промоції міста на зовні, ні реальної роботи тут.
I stche odne, z ohliadu na toj fakt, stcho bilschist dopysuwatchiw i awtor hotowi pryjniaty wschanuwannia bud.koho, lysche ne tych liudej, jaki sprawdi perejmajutsia doleju Ukrajiny, staje zrozumilym zhaliuhidnyj stan ukrajinskoji polityky i kultury. Tomu, ja by poradyla 194.44 prowesty sperschu psychoanaliz nad soboju. Habsburhy, tchudowa ideja, Kateryni wzhe postawyly, to tchomu b i Habsburgam ne postawyty.
Po persche wy pomylys u stati, newzhe wy ne batchyte riznyzi mizh zhinotchym i tcholowitchym stylem, wy welykyj znawez liudskoji pryrody. A po-druhe, newzhe wy dumajete, stcho w Ukrajini je lysche odna normalna liudyna, zej wasch odnokursnyk, a wsi inschi taki prystosuwanzi jak wy. A stchodo zaxidnych stypendij, to wy je nadto skromni, bo slawa wascha jde poperedu was. A holowne, to ze z waschoho boku pidlo poriwniuwaty Banderu, Schuchewytcha i.t.d. z nazystamy, tchy kolaborantamy. I jakstcho wy ja istoryk rozpowsiudzhujete taki dumky, to hrosch wam zina.
Sho do "dniv petljury"- to ce ne pohana ideja, i zhertvy vshanovani i pamjatnyk dlja nehidnyka :)
do Ігора
Vashi ideji dobri, ale lipshe jix realizuvaty v Donecku, v Simferopoli, abo v Kyjevi.
U Ljvovi zrobyly fontan pered operoju, teper fasad zfotografuvaty nemozhlyvo, a vy xochete she j balvaniv ponavtykaty.
do Avtora
Pan zabuv zgadaty pro pamjatnyk a la Jurij Dolgorukij (Danylovi Romanovychu).
i druge: ot Vy napysaly pro pamiatnyk "Жертвам погрому який вчинили Львовскє Орлєнта на жидівському населенні Львова, яке визнали українську владу (ЗУНР)". ale ye shche bilsh tragichna podiya z 1941r - pogromy evreiv u Lvovi u chervni-lypni 1941. yak Vy b postavylysia do takoi idei? bo Vy zaproponuvaly spysok pamiatnykiv dla Lvovi - i znovu pryncyp "svij do svogo po svoje" (abo te shcho do svoho pasuje). i ne vazhlyvo yakym bulo mynule mista.
do Ihora:
pro Aleju Slavy - yak Vy dumajete dla takogo proektu varto bulo b povyrizuvaty dereva na prospekti Svobody, shchob krashche bulo vydno taki neveleki pamiatnyky? pryklad uzhe ye - yak pozrozuvaly rozkishni dereva bilia golovnoho korpusu Politekhniky shchob krashche bulo vydno fontanchyky.
Забули згадати про пам"ятник Соломії Крушеотницькій.
Так, багато ще треба поставити пам"ятників;
- Першому президентові ЗУНР
- Іванові Пулюю
- Жертвам погрому який вчинили Львовскє Орлєнта
на жидівському населенні Львова, яке визнали українську владу (ЗУНР)
- Січовим Стрільцям
- Королю Леву
- жервам всіх окупацій України
Можна булоб зробити Алею Слави на проспекті Свободи - від Оперного театру до пам"ятника Шевченкові - визначні вчені, художники, композитори, співаки, актори... Гарні невеликі пам"ятники. Булоб і гарно і корисно.
do Avtora
Pamjatnyk Jablonowskoho, do rechi, tezh buv zolochenyj, ale vytesanyj z kamenja. Chym nashi losi hirshi? :)
Чесно кажу: коли доводиться їхати у якусь частину міста, де буваю рідко - кожного разу мушу робити "опитування населення": чим можна доїхати. Бо не можу знати всіх маршруток...
І кожного разу думаю: як то приїжджі люди тут мають собі давати раду?
Але міська влада за пам'ятникоманією, здається, таких "дрібниць" не бачить. Хоча напевно їздить здобувати досвід до міст-побратимів (Краків, Вроцлав ітд.) і добре знає, як воно має бути.
Так, щодо елементарних інформацій на вулицях Львова - то тут просто гаплик. Чи так тяжко почепити схему маршруту у трамваї, тролейбусі, маршрутці? Чи тяжко на зупинках розмістити таку інформацію? Про розклад руху транспорту взагалі мовчу - здається, зараз це більше на наукову фантастику скидається - аби пасажир знав, коли, що і в якому напрямку їздить...
до Ореста
згоден із усіма кандидатами, але певно проблема є ще у місці і квадратних метрах, через те й кажу, що попри, наприклад, мораторій у центральній частині - можна віддати під це діло прицентральні і може більш віддалені місця. там будуть ще й інші проблеми - як той пам"ятник мають інтерналізувати і прийняти локали. Сихів - має видний пам"ятник Папі, а інші райони? Делікатне питання, але все-таки
до ІК
чому ж, можна назвати Куроня, Лема чи Лєца - імена, які не викличуть протестів (у всякому разі поза межами певного вузького кола); є ще Банах; цілком окрема історія з Шептицьким...
Ну і простих вказівників на вулицях - типу на Високий Замок, на Кайзервальд, до такого то музею і т.д., ми чекаємо вже довго. Тобто, радше не ми, а туристи.
Врешті, як чекаємо і на туристичний інфопункт та їх мережу. Безкоштовні мапи на вокзалі - теж би було непогано. А що там казати. Таке враження, шо елементарні речі влада не січе.
Ідея з мораторієм на пам"ятники імпонує, можна би було трохи оживити окремі райони міста. В тому числі і новими
фігурками :) Але масштабніше - використавши їх (районів) потенціал і специфіку.
Краще б замість пам"ятників назви вулиць понаписували.Причому як кирилицею так і латинкою!!!!
До v.
Та не переймайтеся такими умовностями :-) З маленької букви то ще ніщо в порівнянні з тим, як ви мені пояснили найпростішу логічну операцію :-)))
А там окрім Лося мореча кандидатів. Я їм пояснював, що оптимальним варіантом для такого пошанування є обладнання внутрішнього дворика університету під алею видатних, але вони не погоджуються... Добре хоч сусальним золотом не покрили лисини своїм корифеям, а то сліпило б перехожих...
do Avtora
Darujte, v poperednix notatkax pysavjim "do avtora". Analjfabeta z mene! :)
do avtora
Losj klasno by vyhljadav na fasadi sejma:)
Na Mytnomu pljaci je v planax postavyty pamjatnyk lychakivskym batjaram, a "chornobyljskoho xlopchyka"-fitj.
Я б поставив у Львові скромний пам"ятник Габсбургам. Саме за їхнього правління галицькі українці стали нацією, а Львів набув сучасного вигляду. І не треба жодних аналогій з російською Єкатєріною. Пропоную надалі споруджувати пам"ятники у Львові за виписаною у статті процедурою. Тільки власними грошима голосувати за наступний пам"ятник.
do avtora
U "virmensjkomu" dvoryku je kolona sv. Xrystofora.
Pamjatnyk ce obraz, jakyj jak na mene zliplenyj z obrazu Nykyfora, sho joho bula stvoryla pani Krystyna. Jak sho a=b, b=c, to a=c.
Я б запровадив мораторій на пам"ятники і особливо таблиці. Справжніх львів"ян, які здобули світову славу є досить багато. Але чи варто напихати місто пам"ятниками? Мене просто денервують ті голови, котрі стирчать з фасадів львівських кам"яниць: тут зупинявся, коли був проїздом у Львові, видатний бандурист, а тут працювали відомі філологи! На милість Божу, це ж на фронтоні головного корпусу Львівського університету! А чи відомо тим неукам з університету, хто ще бував у тому будинку, коли він був сеймом, а пізніше університетом? Напевно сподіваються, що їхні учні і їхня п"яні мармизи виліплять там...
Провокація: які нові позанаціональні (укр.) пам"ятники Автор запропонував би поставити у Львові? Може райці прислухаються?
Однозначно бракує єврейського спадку. На польські речі ніхто не згодиться. Автрійсько-габсбурзькі-імперські - чому б і ні? :) Вірменські - будь ласка.
Але найбільше виграють просто якісь побутово-алегоричні - типу "Кохання", пам"ятник Батяру, пам"ятник львівському Дощу, пам"ятник Пляшці і т.д :)) Вище мабуть ніхто не стрибне.
Читаючи статтю і новини останнього місяця на західнеті - явно підсилилось відчуття колишньої територіально-просторової єдності у рамках австрійських (Східної) Галичини і Буковини. Якби я жив 100 років тому, то західнет гарно би справлявся із висвітленням подій на цих історичних теренах :)
Це моє мимовільне спостереження. Тішить, що західнет росте.
Щодо Яна з Дуклі - також знаю, що було дві фігури, але та, що стоїть на криниці, точно не була перенесена туди із колони.
Я чув, що жінка зіграла роль Никифора, а що з неї хіба ліпили пам"ятник?
Je she odyn kurjozaljnyj pamjatnyk (nje ne L.von Z.-M.), a Krystyni Fridman- vyxreshchenij jevrejci zi Ljvova. Vona zihrala rolj Nykyfora Drowniaka. Teper sydyt kolo Dominikaniv. :)
Дякую за джерело. Для мене це актуально, бо пишу на цю тему більшу розвідку.
Data vstanovlennja ? Ja zustrichav 1735,ale tezh pid znakom pytannja.
Jakub Sito, Thomas Hutter rzezbiarz poznego baroku, Warszawa-Przemysl 2001
до v.
Розумію вашу іронію, але допоки навіть професійні історики матимуть такі аргументи і "підлаштовуватимуть" історію під сучасні парадигми - не бачити нам щастя. :-) Це ж можна шизофренію заробити після навчання такої "логічної" історії протягом 5 років!
До v.
Дуже дякую за майже детективну історію. А може хтось зі студентів історичного факультету взявся б за таке наукове "розслідування", це може потягнути на диплом. Безумовно, якщо почати з моменту встановлення фігури. А то все компелюють компеляторів, а потім ображаються, що українці не присутні у світовій історії :-)))
Vin (cej sjuzhet) je prysutnij- tiljko troxa inakshe. Kozaky xotily vyzvolyty Ljviv vid okupantiv, ale Ljvivjany vidkupyly sja. Raby- nasho jim volja :)
Figura (dolota Huttnera), jaka uvinchuvala kolonu- prosto znykla :) Mozhe Mankurt znaje- de? :)
До v.
І вам дякую за ремарку. Я знав про те, що було дві фігури, але не знав подальшої долі другої фігури. Ви трохи заплутано пояснили. То це фігура долота баварського скульптора стоїть тепер над криницею? А де поділася та, що стояла там? Я щось таке чув, що власне ту автентичну забрали до музею.
Зовсім не дискутована тема - облога Хмельницьким Львова і позиція руського міщанства. Про облогу добре написав у "Історії Львова" акад. Ісаєвич, але цей сюжет якось дивно відсутній у свідомості сучасних львів"ян.
Djakuju za korysnyj tekst. Maju odnu zavvahu. Bulo dvi figury Ivana Dukljanyna- Jana z Dukli. Odna zalyshyla sja na svomu misci- nad bernardynskoju krynycyju. Druha- avtorstva bavarskoho skuljptora Thomasa Huttnera, same vona uvinchuvala kolonu. Dukljanyn- patron Ljvova, vchora obxodyly joho imenyny, joho postatj kreuvaly na spiljnyj rusynsko-poljskyj symvol Ljvova. Radjanci ne buly varvaramy- znaly, sho rujnuvaty, a sho mozh zalyshyty. :)
До непросунутого(ї)
Українців не буде в тій світовій історії, яку ви звикли писати і читати. Націоцентрична історія, яку ви так любите, віддає українську національну історії Польщі, Російській імперії і решті, які мали стосунок до цієї території. Історія України можлива як історія конкретного ПРОСТОРУ, який тепер знаходиться в кордонах держави Україна. Написання національного варіанту нічого нового не додасть і нікого в світі ні в чому не переконає. Це так: мистецтво заради мистецтва. Добрий лік для самозаспокоєння...
До знавця на "dupolyznyztwі"
Ви безнадійні. Де ви побачили, що я під когось хочу підлаштуватися? Назовіть свої аргументи проти і тоді будемо дискутувати. А ви мій знайомий, може навіть однокурсник, який поміняв профіль? Всі свої стипендії я використав з користю для себе: начитався нарешті мудрих книжок, познайомився зі справжніми науковцями. Відчув, що таке наукова дискусія. А, якщо ви дискутуєте з Німеччини, то кому як не вам знати, що там нема пам"ятника жодному нацистові або колаборантові. А щодо пам"ятників колишнім курфюрстам, то вони надбання німецької культури, не більше і не менше.
Але де там Вам у шанцях про таке думати? Обороняти треба українську культуру перед польською, австрійською, єврейською ітд. культурами, перед рустикалами, космополітами, постмодерністами ітд.
Здається, у психології це якось називається...
Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову...
A stchodo budowy pamjatnykiw, to ne wzhe awtor u swiójich mandriwkach po stypendijach za kordonom tak i ne pomityw, stcho skriz i wsi "normalni" wlady, jaki dbajut pro swoju krajinu tak robliat.
Властиво, що ті "влади", які дбають про свою країну, не ховають голову в пісок перед іншими культурами, які залишилися їм у спадщину.
Саме тому у Кракові відновлено єврейську дільницю, саме тому вона видима у просторі міста, саме тому до неї пролягають туристичні маршрути.
Tchytajutchy statti i dopysy u zaxid.net, dywujeschsia jak prozwitaje w Ukrajini dupolyznyztwo.
A ty, Wasyl, tobi nikoly ne prychodyla dumka, stcho w naschomu zhytti stilky istoriji, bo Ukrajina do sych pir je wykreslena zi switowoji istoriji, niby-to nas nikoly ne isnuwalo. A z takymy istorykamy nas nikoly i ne bude u switowij istoriji.
A stchodo budowy pamjatnykiw, to ne wzhe awtor u swiójich mandriwkach po stypendijach za kordonom tak i ne pomityw, stcho skriz i wsi "normalni" wlady, jaki dbajut pro swoju krajinu tak robliat.
Хороший текст.
Щодо дати руйнування Орлят. 1974 - це вже зачистка території. А зруйнували Пантеон раніше. Танками. Початок літа 1971, якщо память не підводить.
Розумний текст. Автору - дякую.
А щодо нашої "середньостатистичної" багатокультурності - то досить прочитати коменти під попередньою статтею. Уся наша багатокультурність і толерантність, як виявилося, зводиться до "розборок", хто якої національності...
То чого дивуватися з політики пам'ятників, яка проводиться у цьому місті? Кого, крім себе, коханих, ми можемо ще побачити у цьому просторі?..
Нам не просто важко сприйняти те, що в цьому місті було. Нам хочеться і зараз його очистити від всіх "інородних"...