11.07.2008 17:28
KINO-KOЛО - ОСТАННЄ ЧИСЛО
Творення є акт волі
...Під цим гаслом від початку 1997 року з’явилося KINO-KOЛО. Ми удвох вимріяли й почали тоді його втілювати, а нині прийшов час сказати, як не прикро, що цим числом часопису KINO-KOЛО вочевидь прощається зі своїми шанувальниками.
На жаль, нам не вдалося виконати всіх цьогорічних зобов’язань перед передплатниками – перепрошуємо. Сподіваємося на ваше розуміння і вибачення...
Проект не був комерційним, а основне фінансування – з незалежних від нас причин – редакція втратила ще на початку 2007 року. Після тривалих і, як виявилося, марних пошуків виходу із такої ситуації, наразі певні суб’єктивні чинники змушують нас оголосити про згортання проекту.
Що ж вдалося, а що не вдалося зробити за ці одинадцять з половиною років, як побачило світ перше число часопису? Коротко запропонуємо свою версію, своє бачення...
Передусім, нам вдалося зібрати до товариського кінематографічного кола, об’єднавши спільним прагненням творити – на всіх поверхах та у всіх вимірах – новітнє українське кіно, ґроно щонайцікавіших кіноаналітиків, кінокритиків, кіноісториків, кінознавців. І ми щасливі, що багатьом із них, людям молодим, саме в KINO-KOЛІ випав шанс заявити про себе й реалізувати певні фахові та творчі амбіції. Гадаємо, в KINO-KOЛІ нам вдалося створити доброзичливу атмосферу, атмосферу взаємної довіри, що привернуло сюди й молодих режисерів та сценаристів. Ми також щасливі, що саме нам вдалося підтримати, скажімо, шлях до екрана таких двох знакових фільмів новітнього українського кіна, як „Мамай” Олеся Саніна й „Подорожні” Ігора Стрембіцького.
Чи постало за ці роки нове українське кіно? Чи з’явилася нова українська кінокритика? Скажемо так: вже можна розгледіти паростки. І це немало. Якщо нам вдалося хоч у чомусь посприяти цим процесам запліднення і проростання, значить – не марно було...
Принаймні, ми свідомо й програмово підтримували – як розуміли й могли – нові й цікаві ідеї та нові зухвалі імена. І спиралися в тому на великих наших кінопопередників. Фотомарка KINO-KOЛА, що вона титульно супроводжувала проект від перших кроків, напевне, мала бути саме такою – творці геніальної „Землі” як український виклик стоять відкриті перед світом.
Творення є актом волі й думки. Ми маємо статися тут і сьогодні, ми маємо робити діло щодня, попри всі життєві незгоди. Пам’ятаючи про минуле й сміливо дивлячись у майбутнє.
Не варто критися, вимріяну справу робити було важко. Бо ми поставили собі зорати кіногород, інформаційний та аналітичний, системно, чого не було в українській практиці ніколи раніше. Ми намагалися уявити, спрогнозувати, спроектувати майбутнє нове українське кіно, збираючи всі достойні камінчики сучасного. А їх, особливо коштовних, траплялося – в режимі перманентного малокартиння – мінімум.
З одного боку, це ставало причиною певної поміркованости. З іншого ж, коли KINO-KOЛО якось з-за кордону кваліфікували в якості „лівого” видання, – підтверджуємо: так, від початку й протягом усього шляху ми були налаштовані на зміни, а не консервацію. Бо консервувати в українському кінопросторі те, що погано запахло, є безперечним збоченством.
Зрештою, за роки в KINO-KOЛА назбиралося опонентів, зросли й воріженьки – й це теж про щось свідчить
Якою ж є арифметика KINO-KOЛА? Побачили світ 38 чисел часопису, чотири з них –подвійні. Вийшло 26 чисел однойменної фестивальної газети, що супроводжувала МКФ „Молодість” та інші фести. Наше книжкове видавництво випустило шість книжок: „Історія українського кінематографа” Любомира Госейка (в перекладі з французької), збірка есеїв „Кіноромани: Українські письменники про улюблені фільми”, перший в Україні альманах „Кіносценарії: Коронація слова”, „Краща картина: Огляд британської кінополітики”, „Роман” із Балаяном” Зінаїди Фурманової, „Фільм жахів/ Горор” (в перекладі з німецької). Щоденний, від 2002 року, інтернет-ресурс Національний кінопортал KINOKOLO.UA. Англомовна веб-газета українських кіноновин KINO-KOLOdigest (виходила 2006-2007-го). Було проведено понад півсотні зустрічей та кінопоказів – на різних майданчиках протягом 2003-2006 років – у мандрівному Кіноклубі KINO-KOЛО.
Ми, хто безпосередньо все це робили, – понад три десятки талановитих, ориґінальних, цікавих авторів, а також редакція: Володимир Войтенко, Ольга Калуга, Наталя Конончук, Денис Лущик, Алік Шпилюк; над окремими числами працювали Олексій Радинський та Ірина Зайцева; також – літературні редактори Юрій Бедрик і Костянтин Коверзнєв. Сподіваємось, ніхто не жаліє...
Складаємо вдячність старшим колеґам, тим хто й до KINO-KOЛА вже був і відбувся, стали його авторами, природно увійшли до нашого кола, завше нас підтримували, що надзвичайно важливо: це Вадим Скуратівський і Сергій Тримбач, Леонід Череватенко, Євгенія Махтіна і Любомир Госейко, а також Тетяна Дерев’янко, Роман Корогодський і Зінаїда Фурманова, що їх трьох нема більше з нами. Згадаємо й наших навчителів Оксану Мусієнко, Дмитра Горбачова, Галину Савченко, без яких ми, можливо, й не виплекали б такого KINO-KOЛА.
Розвиток проекту, опісля стартової підтримки від Міжнародного Фонду „Відродження”, був би неможливий, якби розуміння його нагальної потреби не виказав і допомогу не запропонував керівник телеканалу „1+1”, кінорежисер і продюсер Олександ Роднянський – левова частка фінансових витрат звідсіля. Також – у той чи той час – KINO-KOЛО підтримали Швейцарський культурний ценр „ПРО ГЕЛЬВЕЦІЯ”, знову МФ „Відродження”, Французький культурний центр, Польський Інститут, Німецький культурний центр „Ґете-Інститут”, Британська Рада, Державна служба кінематографії Міністерства культури і мистецтв України, компанія Sota Cinema Group, дистриб’юційна компанія B&H. Творчо й партнерськи нам працювалося з поліграфічною фірмою „Оранта”. І ще – з багатьма небайдужими організаціями і славними людьми... Пам’ятаємо всіх, вдячні усім!
KINO-KOЛО ми творили разом.
Що далі? Очевидно – життя і мистецтво. Ми пам’ятаємо: ars longa, vita brevis…
Володимир Войтенко, головний редактор
Ольга Калуга, заст. головного редактора