Від розпаду СРСР і аж до сьогоднішнього дня ні українська, ні російська сторона так і не запропонувала системного підходу до побудови двосторонніх відносин. Тому лід і полум’я між нашими братніми народами день у день демонструють таку високу динаміку коливань. Самі політики реагують на це питання залежно від настроїв свого електорату: від експресивної підтримки на Сході України до затятого неприйняття ролі молодшого брата в Західній Україні.

Гадаю, ні для кого не секрет, що самі собою дуже непрості україно-російські віносини сьогодні у гострій фазі. Проблеми ховали й відкладали, ніхто не хотів говорити про рішення. Завжди було ніколи, і результатом легковажного ставлення до такої болісної проблеми стала необґрунтована напруженість.

Ситуація зайшла так далеко, що Росія порушила питання про вихід із Великого Договору. Недавно Держдума РФ зробила резонансну заяву про нібито недотримання Україною умов Великого Договору між нашими країнами і захотіла внести ясність у це питання. Звісно, можна обуритися і просто проігнорувати таку заяву чи відповісти так само. Але хіба це усуне проблему?

Тему Договору треба обговорювати, треба, щонайменше, вислухати одне одного, зрозуміти, що відбувається між Росією та Україною, що в нас спільного, що роз’єднує і чому. Потрібен продуктивний діалог. Такий діалог ми й намагаємося організувати на зустрічі 5 липня. У цей день, як відомо, в Одесу прибуде делегація депутатів Державної Думи РФ, які планують взяти участь у роботі міжпарламентської групи Україна-Росія.

Ми добре розуміємо: принцип «зуб за зуб» унеможливить ефективний діалог. І я як співголова міжпарламентської групи зв’язків із Російською Федерацією, і мої колеги розраховуємо вийти на цілком новий формат розмови, що передбачає здоровий прагматизм і взаємоповагу, розуміння позицій та врахування інтересів наших країн. Сподіваємося, на цій зустрічі в нас відбудеться досить чесна, щира розмова на гострі теми, але без взаємних обвинувачень та претензій, — інакше діалог просто не вийде.

Такі зусилля увінчаються успіхом тільки тоді, коли буде визначено ді-
йовий алгоритм взаємовідносин на рівні національних інтересів, а не ідей та ідеологій.

На мій погляд, перспектива україно-російських відносин лежить в іншій площині — економічній. Але й тут теж багато чорних дір та білих плям. І є над чим працювати.

Сьогодні ключове завдання полягає в тому, щоб докласти максимум зусиль, розгребти завали, які утворилися в наших відносинах за останніх п’ятнадцять років. Кількість проблем у політичній та економічній сферах сягнула критичної позначки. Такий розвиток ситуації зумовлений особливостями процесу розпаду СРСР, що тривав уже після офіційної дати «розлучення» республік. Парламенти і президенти наших країн так і не спромоглися розв’язати гострі питання взаємовідносин двох держав. Контакти між Росією й Україною в різних галузях регулюються більш ніж 360 двосторонніми та багатосторонніми договорами. Проте досі не вирішена низка надзвичайно важливих питань між двома сусідами, включно з такими гострими, як поділ власності колишнього СРСР, демаркація і делімітація кордону. Економічні та гуманітарні відносини — в неприпустимому для країн-сусідів і стратегічних партнерів стані невизначеності.

Сьогодні відносини України з Росією посідають дуже важливе місце в зовнішній політиці — і не тільки на двосторонньому, а й на європейському рівні. Ми залежні одне від одного в багатьох сферах. Наведу лише один приклад:

29 % усього зовнішньоторговельного обороту України припадає на Росію — а це понад 29 млрд. дол.! А наша взаємозалежність у галузі поставок і транзиту енергоносіїв настільки комплексна й суттєва, що давно вийшла за рамки відносин двох країн і часом визначає порядок денний європейської політики.

Згідно із соцопитуваннями, майже половина українців вважають російську мову рідною, у свою чергу, українці — третя за величиною етнічна група після росіян і татар, що мешкає на території Російської Федерації. У нас 2300 кілометрів спільного сухопутного кордону — отже, ми просто приречені не лише на співробітництво, а й на постійний діалог і взаєморозуміння інтересів.

Тому процес швидкого зближення України з НАТО вніс додаткові перешкоди в ефективну співпрацю України і Росії.

Було б украй безглуздим рішенням піти на пряму конфронтацію або просто ігнорувати думку Росії стосовно НАТО. Тим паче що Росія значно більше співпрацює з блоком, ніж Україна, і голос цього геополітичного гравця там беруть до уваги. Досить тільки згадати той факт, що Росія працює з альянсом у 19 комітетах і групах, а Україна — лише в п’яти. На жаль, питання відносин із НАТО стало причиною конфліктів внутрішньополітичної боротьби в Україні.

Така політика ризикована для наших відносин в умовах, що сформувалися. Тому ключове завдання — удосконалити механізм розробки зовнішньополітичних стратегій. Слід шукати нові рішення, виходити, ящо доведеться, на новий формат відносин між країнами. І річ тут не в тому, хто саме знайде таке рішення — президент чи прем’єр-міністр. Значно важливіше своєчасно визначити його й ефективно втілити в життя, адже кожна нова помилка все далі й далі відсуває нас від бажаної мети.

Є безліч проблем, які потребують негайного розв’язання. Почнемо з головного: у нас не вироблена єдина консолідована позиція щодо ключових питань україно-російських відносин. Формування такої стратегії — це перший крок; без неї будь-які переговори будуть безрезультатними. Щоб така стратегія виникла, спочатку я б запропонувала провести такий своєрідний аудит того, що було обіцяне, заплановане, реалізоване за останніх 15 років у відносинах України і Росії. Інакшими словами, розібратися в ситуації, розробити систему пріоритетів у двосторонніх відносинах, сформулювати власну позицію в суворій відповідності до національних інтересів.

У цьому сенсі нам є чого повчитися в Росії, що спромоглася не тільки сформувати власну систему національних інтересів, а й вибудувати досить сильну стратегію їх просування й реалізації на міжнародній арені.

Давайте конкурувати в тому, хто запропонує кращу стратегію в галузі україно-російських відносин, а не в тому, хто перший приїде в Москву.

Наприклад, у нашій міжпарламентській групі з україно-російських відносин ми плануємо організувати такий комплексний аудит двосторонніх відносин.

Спочатку ми готові поспілкуватися з репрезентантами міністерств, відомств, бізнес-кіл, експертних структур, громадськості, щоб вияснити їхню позицію й оцінити ситуацію у головних напрямах та сферах, які визначають дійовий формат україно-російських відносин. Потім на основі отриманого аналізу виділимо проблемні питання, відповіді на які доведеться знаходити спільними зусиллями обох держав.

Україна повинна виходити на діалог із російською стороною, тільки маючи за плечима консолідовану позицію, чітке розуміння власної стратегії. Така консолідація дає нам єдину можливість знайти точки перетину національних інтересів України і Росії у двосторонньому форматі. Очевидно, йдеться не про одну, а про безліч багатопланових та багаторівневих зустрічей. Проте єдність позиції і чіткість стратегії — запорука нашого успіху в переговорах із досвідченими російськими перемовниками.

Що ж стосується самої стратегії української сторони, хочу підкреслити: державі вкрай важливо відмовитися від політики запізнілої й хворобливої реакції на випади Росії. Ми повинні перейти до реалізації власної стратегії. При цьому необхідно перестати діяти за інерцією, інстинктивно, як це буває, коли натискають на больові точки. Слід навчитися працювати на випередження, продумувати різні варіанти, бути гнучкішими. Не «такими, що прогинаються», а саме гнучкими — у сенсі якості прийнятих рішень, уміння діяти в складних ситуаціях. Україна повинна відмовитися від політики маятника між Росією і Заходом. Потрібно сформувати повноцінну геополітичну та геоекономічну стратегію для України, в рамках якої й варто виписати стратегію україно-російських відносин. Тоді буде дотримано необхідного балансу, що передбачатиме ефективний захист національних інтересів і достойну позицію України на міжнародній арені. Саме позицію, гідну повноцінного суб’єкта міжнародної політики, а не буфера чи сірої зони сусідства з Європейським Союзом.