Суддівському корпусу, правоохоронним органам і юридичній громадськості країни широко відомий факт «надстрокового» перебування на посаді колишнього голови Вищого господарського суду України, а нині почесного пенсіонера Сергія Демченка, про що вже писало «ДТ». Чи так це безневинно для країни?

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону України «Про статус суддів», суддя ВГСУ Демченко не пізніше як за місяць до досягнення ним 65-річного віку (тобто не пізніше 22 січня 2008 року) мав подати особисту заяву про припинення своїх повноважень — на ім’я голови вищестоящого суду (тобто на ім’я голови ВСУ Василя Онопенка) або на ім’я державного органу, що призначив його на посаду (тобто у Верховну Раду України). А коли така заява паном Демченком не подана або подана з порушенням строку? Які правові наслідки можуть при цьому виникнути?

Як випливає з контексту наведеної вище норми закону, у разі неподання суддею у встановлений строк особистої заяви про припинення повноважень дані повноваження припиняються автоматично — через місяць після досягнення суддею 65 років — без права на відставку. Що стосується пана Демченка, то автоматичне припинення його повноважень настало 22 лютого 2008 року. При цьому під подачею паном Демченком заяви про припинення повноважень не слід розуміти відправлення такої заяви з канцелярії ВГСУ. Така дія процесуальною мовою називається направленням заяви. Під подачею заяви необхідно розуміти її надходження у Верховний суд або Верховну Раду України. Наскільки нам відомо, ні у Верховний суд, ні у Верховну Раду заява Демченка не надходила.

Цього тижня відбулося засідання комітету з правосуддя, на якому порушували питання відставки Сергія Демченка. Народні депутати — члени комітету підтвердили, що заяви від глави ВГСУ немає. Зокрема народний депутат від блоку «Наша Україна — Народна самооборона» Юрій Кармазін заявив, що заяви Демченка немає ні у Вищій раді юстиції, ні у Верховному суді, ні в комітеті ВР. За його словами, у законі чітко зазначено, що суддя за місяць до досягнення свого 65-річчя мусить подати заяву про відставку. Інакше він втрачає право на відставку й позбавляється пенсії. Підтвердив цю інформацію й інший член комітету ВР з правосуддя — Сергій Соболєв.

При цьому організаційні ігри «у втрату заяви» ситуації не змінюють. Таким чином, є всі підстави для якнайшвидшого звільнення пана Демченка Верховною Радою України без права на відставку і без прив’язки до факту написання ним злощасної заяви. Такі повноваження Верховної Ради випливають із положень пункту 2 частини 5 статті 126 Конституції України, а також частини 3 статті 15 Закону України «Про статус суддів». При цьому не має особливої ваги — заява не була подана чи вона була подана з пропуском вищевказаного строку. Правові наслідки однакові. Сергій Соболєв заявив: комітет має намір порушити питання щодо ухвалення постанови Верховної Ради про припинення повноважень глави Вищого госпсуду без права на відставку.

Проблеми пана Демченка можливими пенсійними неприємностями, втім, не обмежуються. Є ще стаття 365 Кримінального кодексу України, що передбачає конкретну відповідальність за присвоєння звання посадової особи. Таким званням (у нашому разі) є посада голови Вищого господарського суду України, яку Демченко після 22 лютого 2008 року обіймає незаконно.

У ситуації, що склалася навколо незаконного перебування пана Демченка на посаді голови ВГСУ, викликає запитання пасивна позиція високих посадовців держави, зобов’язаних застосувати відповідні норми закону до особи, яка дещо засиділася в кріслі.

Так, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про статус суддів», голова Верховного суду України В.Онопенко зобов’язаний у строк не більше місяця з дня виникнення передбачених законом підстав для припинення повноважень судді сповістити про це орган, що призначив цього суддю на посаду. У даному разі відповідне сповіщення голова ВСУ мав направити у Верховну Раду України. При цьому наведена норма закону не зв’язує пана Онопенка обов’язковим отриманням від пана Демченка заяви про припинення повноважень. Таким строком виникнення підстав для припинення повноважень судді Демченка є 22 лютого 2008 року.

Однак пан Онопенко зволів, на порушення названої норми закону, не сповіщати Верховну Раду, а направити в Раду суддів господарських судів України дивний, не передбачений чинною процедурою, документ — лист № 24-1466/0/8-08 від 17.04.2008 року «Про розв’язання питання про надання рекомендацій про звільнення Демченка С.Ф. із посади голови ВГСУ». Завдяки «тривалому поштовому пробігу» у Печерському районі міста Києва цей лист надійшов у канцелярію Вищого господарського суду України лише 6 травня 2008 року. Такий «організаційний маневр» яскраво демонструє «кризу жанру» в судовій системі нашої країни. У зв’язку з цим особливо цікавим буде випадок, якщо Рада суддів ВГСУ не дасть згоди на звільнення Демченка від займаної посади або потопить рішення цього питання в нескінченних дискусіях. Юрій Кармазін заявив, що висновок один: Верховний суд не діє і сприяє системі беззаконня, що склалася в судових органах. Тому, вважає депутат, ВР мусить відповідати за це.

З огляду на те що факт досягнення паном Демченком пенсійного віку широко відомий, ініціювати питання про його звільнення перед Верховною Радою України могла й Вища рада юстиції на чолі з пані Ізовітовою. Це цілком дозволяє зробити пункт 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України». Однак і тут — «повна толерантність» стосовно «почесного пенсіонера».

Відмовчується з цього приводу і прокуратура. Зокрема на запит 16 депутатів Верховної Ради про порушення главою ВГСУ законодавства і необхідність вжити заходів заступник генпрокурора В.Кудрявцев написав відписку, яка зводиться до такого: мовляв, велике навантаження, немає часу перевірити, зробимо пізніше...

Таким чином, високі посадовці держави об’єктивно сприяють подальшому порушенню законності колишнім головою ВГСУ Демченком, «філософський погляд» якого на те, що відбувається, демонструється ним постійно.