Утретє повернутися до цієї теми змусили події, пов’язані з виборами судді від України в Європейський суд з прав людини. Це важливий процес, який має велику вагу як для діяльності Євросуду загалом, так і для становлення демократії в нашій країні. На розгляді в Євросуді вже перебуває понад сім тисяч справ, визнаних прийнятними. Європейський суд з прав людини — один із найважливіших демократичних інститутів захисту прав людини, що має найвищу юрисдикцію у справах про захист прав і свобод, визначених Європейською конвенцією з прав людини. Доступ до «європейського» правосуддя потрібен і громадянам, і країні загалом, і нашій правовій системі, що реформується.

Хронологія подій

Отже, нагадаємо коротенько хронологію подій (Докладніше про історію питання див. статті: «Європейський» вибір України, «ДТ» № 15 (644) від 21—27 квітня 2007; «Україна вибирає собі суддю», «ДТ» № 47 (676) від 8—14 грудня 2007.)

14 вересня 2007 року був виданий указ президента № 869/2007 «Питання добору кандидатур на обрання на посаду судді Європейського суду з прав людини від України». Цим указом був відкликаний попередній список кандидатів, скасований попередній указ, який регламентує питання виборів судді, від 28 лютого 2007 року №157. Була створена нова конкурсна комісія, яку очолив міністр юстиції Микола Оніщук.

Нова конкурсна комісія складалася з 13 чоловік. В неї вже ввійшли й відомі авторитетні вчені, й представники громадських організацій. 20 грудня відбулося голосування, і за його результатами сформували другий список кандидатур від України. Станіслав Шевчук набрав 13 голосів, Ганна Юдковська — 10, Василь Мармазов — 8. Вельми важливо, що голосування, на відміну від попереднього, було відкритим.

Далі починаються практично детективні події. У Комітет міністрів РЄ направляється лист від імені конкурсної комісії, в якому відповідні органи Ради Європи інформуються про наявність нового легітимного списку кандидатів. За чутками, на рівні Комітету міністрів робилася спроба заблокувати цей лист. Проте пізніше, 9 січня, Комітет міністрів проголосував за другий список одноголосно, таким чином визнавши його легітимність. Після чого другий список передали в Парламентську асамблею РЄ.

Це питання мали розглядати на засіданні ПАРЄ. Роз’яснити позицію України з цього питання міг Сергій Головатий, який є членом бюро за посадою, тому що він — віце-президент Парламентської асамблеї і голова моніторингового комітету ПАРЄ, а також член комітету ПАРЄ з правової політики й прав людини. Однією з функцій останнього, до речі, є проведення офіційної співбесіди з претендентами на посаду судді від країн (список із трьох чоловік подає держава) і складання попереднього рейтингу.

Проте на засіданні бюро ПАРЄ, що проходило в середині березня, питання не було навіть поставлено на розгляд. Із неофіційних джерел стало відомо, що в ПАРЄ готувався якийсь неформальний документ — аналітична записка про ситуацію зі списками від України і проект рішення, який мав підготувати підкомітет з виборів суддів комітету ПАРЄ з прав людини. Знову ж, за неофіційними даними, підкомітет підготував рішення, яке вимагає від України доповнити перший список.

У підкомітет з прав людини, що відповідає, як уже згадувалося, за проведення офіційної співбесіди з претендентами на посаду судді від країн, входить 19 чоловік. Рішення в ньому ухвалюється більшістю голосів. Цікаві факти: Сергій Головатий є постійним членом комітету від групи LADE — Альянс лібералів і демократів для Європи. Заступником голови комітету є член цього ж альянсу пані Сабіне Льюйтхессер-Шнерренбергер, колишній міністр юстиції Німеччини й вона ж — співдоповідач по Україні замість Ханне Северінсен, яка пішла у відставку. (До речі, тепер пані Северінсен є радником Юлії Тимошенко.) До обов’язків пані Шнерренбергер входить підготовка доповідей у результаті моніторингу України: як наша держава виконує зобов’язання, взяті на себе перед Радою Європи як її член. Крім того, вона ж є заступником голови підкомітету ПАРЄ з виборів суддів у Європейський суд з прав людини. Тому можна констатувати: пані Шнерренбергер достатньо добре інформована про ситуацію в Україні, зокрема щодо конкурсу.

Отже, зазначений проект документа був підготовлений, у ньому було прохання до України доповнити список номер один. Нагадаємо, що тепер у першому списку залишився Сергій Головатий. Василь Мармазов офіційно зняв свою кандидатуру, а пані Юдковська де-факто визнала другий конкурс, взявши в ньому участь, і потрапила до трійки в другому списку.

Тож неофіційний проект рішення містив прохання до України доповнити перший список, оскільки на вимогу Європейської конвенції з прав людини має голосуватися список тільки з трьох чоловік, а не з одного або чотирьох. Тобто очевидна колізія. Є перший список від України, в якому залишилася одна людина. Правового, легітимного, механізму доповнити його немає. Є другий список, що з’явився на підставі чинного на сьогодні указу президента, внаслідок легітимної процедури, з дотриманням умови відкритого голосування, який чомусь не хоче приймати профільний комітет ПАРЄ. Члени підкомітету, знову ж неформально, приймають цю доповідь і відправляють її на бюро (там у середині березня мали проголосувати).

У кулуарах ПАРЄ щодо цього проходили бурхливі дискусії. Багато хто з їх учасників зазначав: не можна так ставитися до суверенної волі держави й слід прийняти другий список. Проте офіційно це питання в березні не обговорювали. Пізніше, на початку квітня, відбувся візит в Україну генерального секретаря Ради Європи Террі Девіса. На зустрічі з президентом України він порушив питання про список. Знову ж із неофіційних джерел відомо, що президент був категоричний: суддя має бути обраний із другого списку. Наступного дня відбулася зустріч Террі Девіса з міністром юстиції України Миколою Оніщуком, та це питання на зустрічі навіть не порушувалося. Позаминулого тижня, коли проходило чергове засідання ПАРЄ, це питання мали обговорювати. Проте цього не сталося. Чергове засідання проходило також і 18 квітня. Знову питання виборів судді від України не було порушене. Наступне засідання бюро ПАРЄ має відбутися в травні. Хотілося б сподіватися, що це питання розглянуть. До речі, для довідки, список кандидатур суддів від Азербайджану, який було подано 24 лютого, вже проголосували, й суддя від Азербайджану обраний у середині квітня.

Статус судді Європейського суду з прав людини

Спробуємо розібратися зі статусом судді Європейського суду з прав людини. Частина 2 статті 27 Європейської конвенції з захисту прав людини й основних свобод говорить, що «як член палати й великої палати за посадою засідає суддя, обраний від зацікавленої держави — учасника Конвенції, а в разі відсутності такого чи в разі неможливості такого взяти участь у засіданні — особа, яка визначається на вибір такої держави й засідає як суддя». Тлумачення фрази «зацікавлена держава-учасник» говорить про те, що потрібна участь судді від держави під час розгляду справи проти неї. Таким чином досягається збалансованість ухваленого рішення, а присутність судді від держави в міжнародному суді надає такому рішенню легітимність.

Частина 1 Правила 26 Регламенту суду говорить, що «до складу палати в кожному випадку входить суддя, обраний від договірної сторони, якої стосується справа». Тобто якщо розглядається справа проти якоїсь держави, то участь у цьому розгляді судді від неї — обов’язкова.

Правило 29 Регламенту говорить: «якщо суддя, обраний від договірної країни, якої стосується справа, не може брати участі в роботі палати чи його відведено, чи звільнено, чи якщо в принципі немає такого судді, голова палати пропонує цій стороні повідомити його, чи бажає вона призначити суддею для розгляду справи іншого обраного суддю або суддю «ad hok». Якщо таке призначення відбувається, то одночасно слід повідомити ім’я призначеної особи». Тобто суддя «ad hok» призначається країною окремо для кожного окремого випадку. І пункт 4 Правила 29 на підтвердження цього говорить, що на початку першого засідання, на якому має розглядатися справа після призначення судді «ad hok», він приймає присягу або робить урочисту заяву. Ця дія фіксується в протоколі.

Якщо спробувати спрогнозувати ситуацію, фактично після відходу з посади судді Володимира Буткевича, термін повноважень котрого вже минув (а кажуть, що піти він планує у червні), всі сім тисяч справ проти України виявляться фактично замороженими. Нині в деяких державних органах України проводяться консультації щодо процедури й механізмів призначення судді «ad hok». Тобто така процедура не тільки не виключається, а й є дуже ймовірною, а це істотно загальмує розгляд накопичених справ проти України.

Щодо політичного обличчя нашої країни на світовій і європейській арені, то нічого хорошого така ситуація нам не принесе. Це продемонструє всьому світові нашу неспроможність у питанні обрання судді. І це попри те, що існує легітимний список, і є всі підстави очікувати його якнайшвидшого розгляду на засіданні ПАРЄ.

До речі, тут є вже якісь протиріччя в системі органів Ради Європи. Європейський суд з прав людини піклується про свою репутацію, про імідж своїх судів і авторитет своїх рішень, чекає обрання судді від України, тоді як у ПАРЄ, за чутками, безпідставно затягують цей процес. Більш того, ПАРЄ намагається тиснути в цьому й без того непростому питанні.

Пункт 2 Правила 28 Регламенту суду говорить, що суддя не може брати участь у розгляді справи, в якій він особисто зацікавлений, або якщо він раніше діяв як довірена особа, адвокат чи радник сторони особи, зацікавленої в справі, або як член суду чи слідчої групи, або в якійсь іншій якості. Йдеться про таку важливу гарантію процесу, як неупередженість судді. Тобто логічно було б припустити, що коли на посаду судді оберуть особу, котра раніше посідала якусь державну, міністерську посаду, то вона ризикує потрапити під шквал відводів від адвокатів, які представляють осіб-заявників.

Отже, що нас очікує в найближчому майбутньому. Припустимо перший варіант, найбільш фантастичний. За правилом 29 Регламенту, Україна може призначити суддею для розгляду справи іншого обраного суддю. Наприклад, із Росії. Але зі зрозумілих причин цього, най­імовірніше, не станеться.

Варіант другий. Пан Буткевич залишається на посаді, хоча його повноваження минули (ще в листопаді 2007 року). Він залишатиметься на посаді до того моменту, поки не розглянуть другий список або його не відкличе президент.

Можливий і третій варіант. За чутками, Володимир Буткевич планує залишити свою посаду в червні цього року й не має наміру продовжити своє перебування на посаді судді через закінчення строку його повноважень. У такому разі будуть щоразу призначати суддю «ad hok» у кожній конкретній справі, поки не розглянуть список.

Варіант четвертий, найбільш раціональний, — відразу розглянути список на липневій сесії ПАРЄ.

При цьому не зовсім зрозумілі мотиви ПАРЄ. Зокрема її профільного комітету з виборів судді — там уперто мовчать. Ризикнемо припустити, що чекають змін політичної ситуації в Україні. Наприклад, нових президентських виборів. І, хто знає, новий президент може скасувати список № 2, визнати легітимним перший і доповнити його. Або чекають формування широкої коаліції. Як кажуть (пам’ятаєте стару байку про Насреддіна), хтось може не дотягти...

А поки що обидва списки просто поклали під сукно. Наступне засідання бюро ПАРЄ має відбутися в Стокгольмі 29 травня. Не визнавати указ президента в ПАРЄ начебто б не мають права — треба зберегти хорошу міну при поганій грі й не так відкрито демонструвати неприйняття суверенної волі держави в особі її президента. Та й дій жодних не чинять. Зрозуміло тільки одне: «велика» українська політика настільки виросла, що вже серйозно впливає на загальноєвропейські політичні й правові процеси. От не хотілося б тільки, щоб це відбивалося на семи тисячах справ, які чекають здійснення правосуддя у найвищій інстанції з захисту прав людини — Європейському суді.

ДО РЕЧІ

Член постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), віце-президент ПАРЄ Сергій Головатий вважає незадовільною роботу представництва Міністерства закордонних справ у Раді Європи. Про це він заявив у вівторок на прес-конференції, присвяченій результатам роботи другої частини сесії ПАРЄ 2008 року.

«Я надзвичайно незадоволений діяльністю українського представництва в Раді Європи на сьогоднішній момент», — цитує С.Головатого ЛІГАБізнесІнформ. Віце-президент ПАРЄ підкреслив, що така негативна тенденція простежується з року в рік. Як приклад С.Головатий назвав роботу представництва Росії, котрому «мати потужний вигляд» допомагає Міністерство закордонних справ РФ.

Водночас українське представництво їде до Страсбурга, аби відпочити, зважаючи на той факт, що поруч розташована рекреаційна зона Баден-Баден, — заявив С.Головатий, додавши: «Я дуже рідко бачу українського представника в сесійному залі асамблеї, коли виступають вельми поважні особи». «Зокрема цього разу була Меркель. Наш представник досидів до середини. А потім був міністр закордонних справ Франції, котрий відіграв значну роль у питанні ПДЧ. Представника України в сесійному залі не було», — наголосив С.Головатий.

За його словами, голова української делегації має звернутися з цим питанням до прем’єр-міністра. Окремо він висловив невдоволення роботою Міністерства закордонних справ України з українським представництвом у Раді Європи. Член постійної делегації ВР України в ПАРЄ вважає за доцільне зміцнити українське представництво в ПАРЄ.