Радянська правозахисна система не була такою за своєю суттю. В її основу, на відміну від інших світових систем, була покладена презумпція вини, а не презумпція невинності. Тому що революційна необхідність мала зламати і посадити мільйони людей – «ворогів народу». За радянських часів треба було довести, що ти не міг скоїти злочин. Людина мала боротися з міліцією, прокуратурою, судами. Ця система надійно захищала працівників міліції від покарань невинних. Змінивши назву, система дісталась у спадок Україні і, трансформувавшись, навіть переросла її. Яких же «ворогів народу» і за що сьогодні на Волині карають «перевертні в погонах»?

Помста адвокату

Як кожна нормальна людина хвилюється за своїх дітей, так цілком логічною стала зацікавленість адвоката справою, за якою хотіли осудити його доньку. Однак уже перші ознайомлення виявили грубі порушення досудового слідства. Та було пізно. Ганну засудили на 5 років і відправили до ЧІК Одеси.

Можливо, зацікавленість професіонала просто роздратувала «ментів у законі». Для цілковитої фальсифікації справи необхідно було ще знайти двох «злодіїв». За рапортами працівники міліції зі складеним потерпілою фотороботом протягом півроку нібито опрацьовували мікрорайон «злочину» і відвідали понад 60 квартир. Як і мало б бути – безрезультатно.

Однак, імовірно, у процесі слідкування за сім’єю адвоката, на цю роль були обрані двоє знайомих хлопців його доньки. Утім, той факт, що вони абсолютно не підпадали під видані прикмети, «ментів у законі» не хвилювало. Як і те, що один із них – слідчий – уже сам потрапив під слідство за кримінальною справою і навіть відсидів у СІЗО. Помста була головною.

Двоє хлопців (назвемо їх Іваном та Віктором) були затримані начебто за адміністративне порушення. Пресування затриманих, у тому числі й нанесення їм тілесних ушкоджень (про що свідчать акти судово-медичної експертизи), почалося відразу. Фальсифіковані протоколи та відмови від адвоката, неповідомлення батьків про місце перебування їхніх дітей – це був лише початок.

Кримінальний слідчий

При всіх «позитивних» показниках МВС «менти в законі» часто густо за свої злочини і правопорушення отримують як покарання… підвищення по службі чи переведення в інший район. Наприклад, із Горохівського – в Іваничівський. Чи з Володимир-Волинського району – до Луцька. Чи з міліції – до прокуратури. Чи навіть на посаду судді.

Досудове слідство розпочав слідчий Щур, який лише нещодавно був випущений із СІЗО на «підписку про невиїзд». Підозрюваний у кримінальному злочині сам веде кримінальну справу? У будь-якій правовій державі це було б неможливим. У волинському «ментовському» краї це, напевно, є нормою.

Тому не варто дивуватися з подальших подій. Допити, очні ставки з «потерпілою», які тривали більше 12-ти годин; показ «потерпілій» затриманих із подальшим «опізнанням»; зникнення зі справи фотороботів та опису «нападників» (бо ж не відповідали прикметам затриманих); невмотивований арешт затриманих; залякування свідків Бекетою і Гендеровським тощо.

Фальсифікація справи робилася так швидко і кострубато, що навіть друзям «ментів у законі» з прокуратури довелося визнати неправомірність арешту, а батьки за допомогою адвоката таки добилися звільнення хлопців з-під варти. Однак надалі прокурорська дружба, м’яко кажучи, прикрила порушення законодавства колег із міськвідділу. Навіть сприяла їх збільшенню.

Імітація злочину-2

Справа загрожувала розвалом. А це, в свою чергу, загрожувало «ментам у законі» відповідати за реально скоєні злочини. Тому до першого «пограбування» було вигадане друге й третє. Нібито через три тижні після першого випадку двоє невідомих знову навідалися до «потерпілої» і повторили все, як у першому сценарії. Тільки цього разу нібито викрали 100 американських доларів та 200 гривень. А ще сказали, що це «помста за Ганну».

Як і в «першому епізоді», «злочинці» «потерпілій» зав’язали руки скотчем, провели «культурне пограбування», не залишили ніде своїх «пальчиків» чи слідів від взуття (напевне, літали у приміщенні?). І, головне, їх знову ніхто з сусідів не бачив і не чув (?!). І це у багатоповерхівці посеред білого дня? А ще в день пограбування сусідка бачила щасливу «потерпілу» з її знайомим, які біля під’їзду… цілувалися. І це після «пограбування»?

Знову працівники міліції не провели належної експертизи, тож усе ґрунтується лише на показах «потерпілої». Чи результати експертизи просто не задовольняють фабрикаторів справи? Як пізніше з’ясувалось у суді, експерти-криміналісти проводять лише ті експертизи, на які вказують… слідчі. А якщо слідчий зацікавлений у приховуванні реальних слідів злочину і фальсифікації справи?

Знову виникають ті ж запитання, що й по «першому епізоду». Зокрема чому знайомий потерпілої з’явився першим на місце «злочину», не викликавши міліцію? Чи був він упевнений, що «злочинців» там немає? І чи були вони? Чому «злочинці» в обох випадках не брали до уваги той факт, що у квартирі проживає ще й мати «потерпілої», яка в обох випадках могла бути «на місці злочину»?

Третій «напад» нібито відбувся ще через півроку. Слідчий Крюк порушив проти відпущених з-під варти хлопців кримінальну справу за… організацію нападу невідомими на квартиру «потерпілої» з метою зміни показів останньої (?!). Голлівуд та знамениті «перевертні у погонах» просто відпочивають!..

Капкан для судді

За цю справу ніхто з суддів не хотів братися. Тому й суд, попри фабрикування справи, довго не міг розпочатися. Новий суддя, не розібравшись, задовольнив «прохання» слідчого Щура за поданням слідчого Крука і постановив знову заарештувати хлопців. Однак Апеляційний суд Волинської області скасував постанову, і хлопців знову звільнили.

Здається, сам суддя був шокований фабрикацією справи. Однак, якщо ти сам колишній працівник МВС, якщо ти ще не затверджений на посаді Верховною Радою, коли йде опосередкований прес від міліції, прокуратури та керівництва суду, то не кожен буде мати мужність захищати закон, а не безчестя мундира правоохоронців.

Саме безчестя, оскільки колишній слідчий по справі Щур – сам злочинець, бо засуджений за іншою кримінальній справі за скоєний злочин і відбуває належне покарання. Оскільки інший «правоохоронець» Бекета перебуває в СІЗО за скоєння злочину і проти нього теж порушена кримінальна справа…

Справою зацікавилася місцева преса. Прокуратуру це роздратувало. На випередження майбутніх публікацій в одній із волинських газет під текстом «Чому лучанка живе під страхом бандитської розправи?», принесеним до редакції одним із прокурорів, у редакції поставили підпис журналістки. Чи варто казати, що прокурорський текст не відповідає матеріалам справи, а є лише черговою спробою захистити безчестя мундира?

«Я сказала правду!»

Основними у справі стали протиріччя у свідченнях Ганни та «потерпілої». Інші свідки звинувачення теж плуталися у своїх показах. Наприклад, колишній слідчий у справі Ганни навіть заявив, що він до цієї справи не має відношення! І лише коли надали відповідні документи, то він нібито «згадав». А свідчення захисту взагалі не бралися до уваги.

У листах до батька Ганна написала, як із неї «вибивали» покази та визнання, а також чергове зізнання, що «хлопців я оговорила». То де ж правда? У матеріалах справи чи в листах Ганни? Для з’ясування цього з Одеси етапували засуджену Ганну. Але до цього виклику раптово до неї в Одесу з’їздив… Гендеровський. Про що зацікавлений у цій справі мав розмову із засудженою?

В судовому засіданні Ганну допитували в закритому режимі. Начебто вона погоджувалася з матеріалами своєї справи. Але коли суддя запитав, чи боїться вона когось, то отримав ствердну відповідь. У подальших показах Ганна спростувала свою причетність до злочину, сказала, що правда – у листах до батька, а виходячи з приміщення суду, вигукнула батькам затриманих: «Я сказала правду!».

Однак остання правда так і не була врахована суддею. Напевно, коли людина намовляє на себе, а не захищає, вона вигідніша не лише обвинуваченню, а й судді. Бо легше засудити невинних, аніж звільнити їх з-під варти, а потім ще й відповідати за незаконні дії…

Техніка фіксує, а суддя не врахує

Через два тижні після «пограбування» «потерпіла» назвала номер та ІМЕІ «викраденого» телефону «Самсунг Х 460». Однак у судовому засіданні з’ясувалося, що такий телефон не викрадався. У той же час «потерпіла» викликала знайомого з мобільного телефону… «Самсунг Е 350», з, відповідно, іншими параметрами і нумерацією. ІМЕІ та номер кожного мобільного є персональним. За цими параметрами з базових станцій можна прослідкувати не лише розмови, а й місце перебування засобу зв’язку!

Знайомий «потерпілої», який начебто її рятував, у суді засвідчив, що дзвінок про «злочин» отримав на навчанні в університеті. Однак цей район обслуговує одна базова станція, а прийом дзвінка зафіксований іншою. Техніка ж не бреше… А знайомий? Точніше, вже наречений «потерпілої»?

Викрадений за «першим епізодом» мобільний телефон начебто був проданий наступного ж дня дівчиною підприємцям Дубенко і Мешко (вони ведуть свій бізнес купівлею-продажем мобільних телефонів на Варшавському ринку). Прокуратура наполягала, що Ганною. А за описом підприємців… «потерпілою». Більше того, за роздруківкою з базової станції, яка обслуговує цей мікрорайон, саме «потерпіла» з телефоном перебувала на ринку.

Шокуючи деталь. За описом підприємців, продавець телефону була в золотому ланцюжку з кулоном-іконкою. Ці «викрадені» коштовності виявилися під час засідань суду… на «потерпілій»! То хто ж насправді «вкрав» золотий кулон-іконку?

(Далі буде)

Віталій БУРЯК

Тип: Аналітика