версія для друку

ПРО ГОЛОВНЕ

Лариса ІВШИНА, «День»: — Україна одержала 2000 року ряд серйозних приводів для роздумів. Державі вперше довелося відчути жорстке зовнішнє середовище, хоч би чого це стосувалося: кредитів МВФ (які не надавали з колишньою легкістю), пильно-холодного контролю за внутрішніми справами (згадаймо лист Пайфера), нових витків конкуренції (а не звичної ворожнечі, яка була набагато зручнішою) з Росією за головне джерело багатств і корупційних скандалів — транзитної труби. Взагалі, до України почали ставитися, як до дорослої. Боюся, країні, яку часом намагаються представити «стійкою дівчиною з гілкою калини» (образ ліричний, але не безперечний), стало через таке поводження дещо ніяково. Надто вже романтичним i нескiнченим для провінціалки здавався період дипломатичних залицянь.

Вельми недоречно у будинку загострилися старі й з’явилися нові проблеми: колишні механізми, що дісталися в спадщину від Системи, зруйнувалися, на очах почав танути «адміністративний ресурс», конструктивну опозицію заглушили, а нестямну підгодували...

У цей час і на цьому місці доречно поставити собі те питання, над яким сушать голови в усіх газетах і на телеканалах: хто ж він — політик 2000 року? (А то щось зажурилися любителі рейтингових пасьянсів і ворожінь на кавовій гущі).

...Останнім часом дуже популярною стала відома притча про двох жаб із різним «менталітетом». Пам’ятаєте, вони звалилися у глек зі сметаною. Одна, не пручаючись, потонула, а друга стрибала-стрибала, збила масло й вискочила... «за межі» глека. А що, продовжила я образ, якби жаби впали у глек... з багнюкою?

Тактика поведінки на болоті все-таки інша... Вочевидь, слід намацувати «купини»... Створювати центри кристалізації. Ідей, цінностей: щоб перевести суспільство в адекватну часу систему координат.

...Під час нещодавньої поїздки до Німеччини я була вражена тією колосальною роботою, яку здійснили німці, щоб компенсувати Східному Берліну «втрачений», законсервований час. Причому почали не з пам’ятників «возз’єднання», а з санації панельних (за нашими стандартами, цілком пристойних) будинків. I з реконструкції начиння (заміни водогонів, каналізації)... Але два головні враження я хочу описати детальніше.

У Потсдамі (відомому нам дещо однобоко) є замок Фрідріха Великого — Сан-Сусі. Поруч iз розкішною будівлею другої половини ХVIII століття стоїть... простий дерев’яний вітряк. Я запитала у свого гіда: «Як це?» На що він відповів: «Просто вітряк був збудований раніше»... Так, король був незадоволений, навіть посперечався з мірошником, але...

Це про базові цінності, що й чому розвивається, а що й чому розвалюється... Ні, Фрідріх не був «вегетаріанцем», але... власність!

І друге враження: вони й ми. Дистанція. І в якій сфері лежить механізм подолання? І східні, і західні німці часто жартують на тему (свого західного) сміття.

Так от, уявіть собі одноразовий пакетик з чаєм. Уявили? А тепер розділіть в думках: макулатуру (папір) — окремо, метал — скобу, нитку і чаїнки (біологічне сміття)... Відділили? Так от, усе це щодня німецькі педантичні домогосподарки розподіляють між чотирма різнокольоровими сміттєвими баками. Навіть вони бурчать... Але роблять. І, до речі, поважають досить добре оплачувану працю сміттярів. А тепер порівняйте, як у більшості випадків ставляться до цієї «низької» теми у нас. Ця різниця і є одним із вимірів, що розділяють нас. Розуміння цього дозволить нам напружити мізки і сили: часу в нас мало.

Ми часто скаржимося, що в нас немає свободи слова. Але ще важливіша свобода діла. Безліч вільних і відповідальних власників, на мій погляд, допоможуть Україні зменшити розрив. З цієї «дзвіниці», мені здається, набагато краще розглядати те, що відбувається. І легше зрозуміти, хто «герой», а хто «антигерой»... Хто гальмує, а хто працює на перспективу. Бажаємо всім подолання перешкод, гідних цілей!

З Новим роком!

З Новим століттям!

З Новим тисячоліттям!

Разом з «Днем»!

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України:

— В останні дні тисячоліття особливо хочеться подивитися на життя нашого суспільства в набагато більшому масштабі, ніж той, у якому ми дивимося, коли міркуємо про те, що відбувається сьогодні. У мене в зв’язку з цим виникає наступна асоціація: коли попередниця України Київська Русь вступала в друге тисячоліття, вона робила це, маючи з одного боку відносний рівень демократії і свободи громадян, а з іншого боку — перебуваючи в стані князівських чвар і вічових незгод. Ми знаємо, чим це обернулося в результаті для Київської Русі й надалі для України. Ми дуже довго виходили з цього стану, сподівалися, що до кінця другого тисячоліття змогли частково вийти. Але зараз бачимо, що і на початок третього тисячоліття ми виходимо з тими ж «князівськими» чварами і деякою громадянською розгубленістю. Тому я думаю, що наше завдання в третьому тисячолітті — не повторити все те, що ми зробили у другому. У зв’язку з цим хотілося б, щоб ми якомога швидше розталися iз тією досить важкою спадщиною, яку ми отримали до періоду нашої відносної свободи і демократії.

Ще в порівняно недавньому минулому суспільне життя трималося на «трьох китах»: на страху перед владою, на брехні, яка пронизувала все, що було пов’язано з духовним і політичним життям, і на безвідповідальності як способі адаптації і пристосування до тих умов, у яких ми жили. Я сподіваюся, що страх ми вже багато в чому подолали — це почуття стає все менш гострим iз досвідом нашого відносно демократичного існування. Брехня також далеко не всюди стає вирішальною умовою організації духовного життя. Але все ще залишається деяка безвідповідальність, яка полягає в тому, що ми дивимося на те, що відбувається в нашому суспільстві, зі сторони. Мені б хотілося, щоб в третьому тисячолітті, кожний відчував свою відповідальність у більшій мірі. І не тільки за те, що він робить для самого себе, але і відповідальність за те, чим можуть обернутися для нас ті чи інші політичні події: чи можливим просуванням по шляху свободи і демократії, чи , в зв’язку з нашою розгубленістю і розчаруванням в усьому що відбувається, поверненням до минулого. У мене є надія, що цивілізація розвивається нинi швидше і динамічніше, і ми зможемо за досить короткий час подолати важку спадщину минулого і вийти на такий етап розвитку, коли наслідки входження в третє тисячоліття не обернуться для нас ще одним тисячоліттям підготовки до свободи і демократії.

№241, п'ятниця, 29 грудня 2000

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Енергія в оренду
• У «Динамо» з ’явився ще один дах
• Світ-2000: зміни зі швидкістю думки
• НОВОРІЧНИЙ ТОСТ
• Стратегія надії
• Україна і НАТО: чотири роки майбутньої співпраці

Коментарі читачів: