DADDY: гречка чи Різдво? Січень-2008

додано: 03-02-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1202048075.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• • Суспільство •

Минув січень – місяць, коли пам‘ять, що живе в генах, змушує нас витягти зі скрині дідову сорочку та бабину ще хустку, веде до церкви –„Христос Народився – Славимо Його” лунає навіть з тих вуст, з яких нічого крім „Інтернаціоналу” чи „Спят курганы темные» і не очікуєш почути. Студентство перетворюється тимчасово на Трьох Царів, Янгола, Чорта, Жида та Смерть, а чиновництво приречено суне до Йордані на Водохреща.

Між церквою і вертепами в січні в українця за звичаєм вливають з телеекрану чергову порцію братньої попси у виконанні „співучих трусів” та політ - слов‘янського гумору у виконанні „Русские бабки+Задорнов+95-й квартал”.

Цей січень був ще й першим місяцем роботи нового Уряду, був місяцем ажіотажу біля ощадкас, політичних інтриг, відвертої брехні, чергових земельних дерибанів і чергової серії Термінатор versus Космос. Завершився січень епохальним вердиктом Верховного Суду країни по справі „Чи може гречка бути підкупом виборця?”.

Для когось місяць почався днем народження Степана Бандери, а закінчився вшануванням героїв-крутянців. Хтось почав рік на аварійній шахті Засядько, а закінчив перший місяць року на аварійній шахті в Торезі.

Новини про ціни на енергоносії, які йшли в перервах між колядками… Ні, краще так: колядки та щедрівки, які інколи проривалися до українця через гучні і нав‘язливі новини про битви на енергетичних фронтах нагадали про давнє теоретичне протиріччя: що має бути первинним матеріальне чи ідеалістичне? Що для країни є важливішим: газ та газо гони чи національний дух, гордість та відродження традицій? Навіщо газогони народу, який не відчуває себе єдиним народом, який його ж лідери вважають не народом, а тільки електоратом? Чи прийде Свято в дім, де його не чекають, бо навіть не знають про нього, а вважають просто за додатковий „вихідний”?
Коли я був ще маленьким хлопчиком (а було це, на жаль, дуже давно), ми з батьками подорожували по Прибалтиці і нам пощастило потрапити на народні свята (я так розумію зараз, що на Купала) в Литві, на святкування Ліго в Латвії та на свято народної пісні в Естонії. Тоді на мене ці свята просто справили велике враження і я ще й в студентські часи розповідав чарівним панянкам як красиво на Купала на Тракайському озері, як яніси (ну, ті, кого звуть Яніс) вінчають свої голови дубовими вінками в день Ліго і як зупиняється серце, коли ти чуєш багатотисячний хор, що співає на зелених пагорбах народних пісень на незнайомій мові.
Панянки танули від майже закордонних розповідей і дарували своє кохання. Гм…, щось не туди мене завело.
Горді прибалти плекали свої традиції, культуру, мову. Вони не „здавали” своїх повстанців навіть в часи радянської окупації. Чи фільм Жилакявічуса „Ніхто не бажав помирати” не є спробою донести до людей страшну правду про спровоковане сов‘єтами криваве протистояння навіть між братами? Відчуття себе як єдиної нації, як народу допомогли людям у Вільнюсі зупинити сов‘єтські танки, а в Ризі зупинити свавілля ОМОНу.
Традиції допомогли трьом народам обтрусити з ніг комуністичний бруд, вирватися з імперії зла і приєднатися до співдружності вільних, демократичних країн.

В цьому січні хтось організував мистецьку акцію „Наше Різдво”, де тисячі українців співали „Бог ся рождає”, а хтось називав тих людей селюками і кугутами. В музеї Івана Гончара проводили вечорниці, а в сусідньому будинку монастирського гуртожитку готували фофудью для істеричної анти-НАТО-вської хресної ходи, з портретами останнього кривавого царя, іконами, червоними комуняцькими прапорами і погрозами „Отключим газ!”.
А ще в січні помітною стала цікава інформаційна тенденція – все гучнішими стали голоси, що розповідають нам про казкове життя в колишньому Радянському Союзі. Колишні секретарі та інструктори райкомів, голови колгоспів-радгоспів та червоні директори завзято розповідають мені з радіо-етеру та з блакитного екрану про ефективне колгоспне сільське господарство, про заможне життя сільського вчителя, про „броня кріпка і танки наші бистрі”, про КПРС – рідну мати для всіх народів-братів та про агресивних американських шпигунів, які спромоглися таки розвалити країну Рад, не зважаючи на героїчних чекістів та особисто Карацупу з Джульбарсом. З супутникових каналів ллється патока художніх кіно-казок сталінського розливу: герої-полярники, веселі трактористи, весела робітнича молодь, що крокує колонами на заняття ОСАвіаХіму. Обабіч колон ідуть ворошилівські стрілки.
Про яскраві досягнення колгоспного господарювання не знають напевно тільки дошколята, а ось про заможне життя сільських вчителів хочу сказати окремо.
Рідна тітонька моєї дружини – пані Ганна – працювала в школі села Богдани все своє життя. Спочатку вчителькою математики, а потім директоркою. Ні, це я перебільшив – не все життя. Спочатку вона працювала ост-арбайтером, після повернення з полону радянська Батьківщина розкрила їй свої обійми і прямо з Німеччини доправила на о.Сахалін. А ось вже після повернення з сахалінського курорту пані Ганна прийшла працювати в школу. Курортний сахалінський відпочинок та заможне життя сільської вчительки звели пані Ганну в домовину ще до того, як почали сплачувати німецьку компенсацію полоненим робітникам. Коли я зараз, на тлі солодких радянських казок згадую тітку своєї дружини, сільську вчительку пані Ганну, то побажати хочеться тим солодкоголосим інструкторам обкомів: Щоб вам, гади, випало таке заможне життя, яке ви влаштували пані Ганні.
А ще в цьому січні був лист до НАТО, був перший і знаковий візит нашої пані-прем‘єра в Брюссель, був тіньовий (ніякий він не опозиційний, не вірте) уряд, була нова рад-нац-безпечна вічно юна Раїса, був напружений Янукович, була усміхнена, з бісиками в очах Юля, було майже проср...не нами Євро-2012, був президент відпочиваючий і був президент рішучій.
І все ж, що первинне: дух чи матерія, молитва і коляда чи ціна на газ, шарова гречка чи любов до рідного міста, вишиванка чи чавунна заготовка, хати в Пирогові чи прокатний стан-1500? Мені ближче коляда, але в сучасному жорстокому, глобалізованому світі її може перемогти і знищити прокатний стан, позбавлений художнього смаку. Але маю надію, що виживуть і коляда і стан, якщо станом керуватиме людина, яка любить колядувати і вміє господарювати.

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 03-02-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1202048075.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.