Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права схвалила нову редакцію перекладу українською мовою Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, а також законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». Прийняте рішення стало реакцією на «парад мовного суверенітету», який пройшов нинішньої весни в ряді східних і південних областей України і завдав серйозного удару по українській мові та суверенітету країни.

Нагадаємо, що, апелюючи до Конституції України та Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, місцеві ради Донецької, Запорізької, Харківської, Миколаївської, Луганської областей, а також Харкова, Севастополя, Дніпропетровська, Донецька й Луганська, попри протести представників виконавчої влади, прийняли рішення про надання на своїх територіях російській мові статусу регіональної. Фактично ж йшлося про те, що російська мова має замінити українську як мову діловодства та документації.

У підготовленому Міністерством юстиції України юридичному висновку щодо рішень обласних і міських рад стверджується, що місцеві ради порушили принцип законності, вийшовши за рамки своїх повноважень. Крім того, вважають експерти Мін’юсту, безпідставними є і посилання на Європейську хартію регіональних або міноритарних мов. По-перше, жодне положення хартії не дає підстави для визнання за певною мовою того чи іншого статусу. Це питання має вирішуватися спеціальними законами й не може бути предметом рішення місцевих органів. У хартії ж йдеться про певні охоронні заходи. І тому безпідставними є посилання на статтю 9 Конституції України, яка передбачає, що належним чином ратифіковані міжнародні договори є частиною українського законодавства. По-друге, наявний офіційний український переклад хартії, так само як і закон України про її ратифікацію, суперечить букві й духу автентичного документа, який Рада Європи пропонує для ратифікації своїм членам.

Так, ключовий термін minority language, який означає «міноритарна мова», в українському перекладі поданий як «мова меншин», а Закон «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», прийнятий Верховною Радою 15 травня 2003 року, передбачає захист мов національних меншин. Тим часом у п.11 Пояснювальної записки до Європейської хартії зазначено, що «метою Хартії є захист і підтримка регіональних або міноритарних мов, а не мовних меншин». Пояснимо, що «регіональні або міноритарні мови» (у трактуванні українських юристів) означають мови, які використовуються у певному регіоні та є менш поширеними, ніж інші в межах цього регіону.

Зауважимо, що 1995 року було прийнято Рамкову конвенцію про захист національних меншин. Дія цього документа поширюється і на російську мову, оскільки в Конституції України останній надано статусу мови національної меншини з усіма правами, що звідси випливають. (Принагідно зазначимо, що, відповідно до положень статті 156 Основного Закону, зміна статусу мов, визначених статтею 10 Конституції, можлива тільки за умови зміни положень цієї статті за спеціально встановленою процедурою.)

Утім, для апологетів проголошення російської мови регіональною всі ці нюанси зовсім не важливі. Оскільки, схоже, вони переслідують цілком інші цілі: апелюючи до хартії, вони створюють базу для закріплення російської мови як другої державної. А це серйозно вдарить по ідеї української державності. Це, по-перше.

По-друге, можна погодитися з Надзвичайним і Повноважним Послом Володимиром Василенком, який вважає, що метою ініціаторів надання російській мові статусу регіональної є роз’єднання громадян України за мовним принципом, створення «російської України» на противагу «українській Україні», що створить загрозу політичній єдності держави та її дезінтегрованості. (Примітно, що Росія, яка підписала хартію 2001 року, дотепер її так і не ратифікувала. Навпаки, робить усе, аби зміцнити позиції російської мови за рахунок національних.)

Сьогодні українська влада намагається виправити ситуацію. Серед заходів, що готуються, — завершення підготовки нової редакції перекладу хартії українською мовою і проекту закону про її ратифікацію. Останній документ не тільки містить уточнене найменування мов, до яких застосовуватимуться положення хартії (наприклад, у новому варіанті замість «грецької» і «єврейської» мов згадуються вже новогрецька та іврит), а також передбачає в рамках частини 3 Європейської хартії заходи особливого режиму захисту української мови. Важливо зазначити, що в новому законопроекті Київ не переглядає зобов’язання стосовно захисту та підтримки мов, узяті ним ще при ратифікації хартії в 2003-му.

За інформацією «ДТ», українська сторона вже провела консультації щодо цих документів з експертами Ради Європи й дістала їхнє схвалення. Нині головне, щоб цей законопроект пройшов Верховну Раду. Ще місяць тому здавалося, що це буде безболісна й багато в чому формальна процедура: у коаліційній угоді, яку готували «Наша Україна», БЮТ і Соцпартія, був окремий пункт, присвячений прийняттю нового закону про ратифікацію хартії. Тепер не можна виключити труднощі, пов’язані з денонсацією закону «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» і прийняттям нового закону «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних або міноритарних мов». Адже багато ініціаторів надання російській мові статусу регіональної є членами Партії регіонів...

У зв’язку з цим цікавою видається думка експертів Ради Європи, які безпосередньо займаються проблемою імплементації хартії. «ДТ» звернулося по коментарі до високопоставленого співробітника секретаріату Ради Європи з питань імплементації Європейської хартії регіональних або міноритарних мов Хасана БЕРМЕКА. Перед початком інтерв’ю пан Бермек сказав, що не коментуватиме ситуацію в Україні, оскільки свої оцінки Рада Європи може давати тільки після того, як український уряд надасть доповідь до спеціального комітету експертів з імплементації хартії. Проте він «із задоволенням відповість на запитання з приводу загальних положень хартії». Сподіваємося, його відповіді дещо вгамують запал тих прибічників надання російській мові статусу регіональної, котрі, апелюючи до хартії, жодного разу не гортали її сторінок.

— Пане Бермек, нещодавно в ряді областей України місцеві органи влади, апелюючи до Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, надали російській мові статус регіональної. У чиїй компетенції знаходиться надання якійсь із мов певного статусу?

— Відповідно до положень хартії, надавати мові певний статус можуть тільки органи центральної влади. Саме центральна влада країни визначає, яка мова та в якому регіоні потребує надання певного статусу. Що ж до імплементації рішень центральної влади, то це, звісно ж, прерогатива місцевої та регіональної влади. Хоча саме цей аспект не є принциповим для комітету експертів. Нас цікавить принципове питання створення механізмів імплементації хартії на державному рівні. Дії ж регіональної влади не регулюються хартією.

— Європейська хартія передбачає захист та підтримку регіональних і міноритарних мов. Проте в Україні подвійно трактують її базовий термін — minority language. Одні перекладають його як міноритарна мова, інші — як мова меншин. Чи існує принципова різниця між цими поняттями?

— Насамперед я маю зазначити, що в тексті хартії не проводиться розмежування між регіональними або міноритарними мовами. Тільки центральні органи влади кожної держави, що ратифікувала хартію, уповноважені вирішувати, яка мова на якій території є регіональною чи міноритарною. При цьому кожна держава трактує цей термін як міноритарну мову, або як мову меншин, або як регіональну мову. Для нас не має значення трактування терміна. Наша мета — захистити мову. І хартія не передбачає окремих механізмів захисту тієї чи іншої мови. Визначення терміна «регіональні або міноритарні мови» дається в пункті а статті 1 хартії: «i) традиційно використовуються в межах певної території держави її громадянами, які утворюють групу, за своєю чисельністю меншу, ніж інше населення цієї держави; ii) відрізняються від офіційної мови (мов) цієї держави; до них не належать діалекти офіційної мови (мов) держави або мови мігрантів».

— З огляду на те, що для нас трактування термінів має принципове значення, спробуємо уточнити, хартія націлена на захист міноритарних мов чи прав меншин?

— Однозначно хартія захищає мови. Адже бувають випадки, коли національні меншини не використовують міноритарну мову. І, навпаки, можлива ситуація, коли регіональною або міноритарною мовою розмовляє зовсім не меншість, а група людей, яка становить більшість населення. Можливі найрізноманітніші варіанти використання регіональних або міноритарних мов. Та в кожному разі наша хартія націлена саме на захист мов.

— Справді, варіанти можливі найрізноманітніші. Зокрема такий, коли державна мова виявляється на певних територіях менш поширеною порівняно з іншою мовою, як, наприклад, в Україні. Чи передбачає в такому разі хартія якісь захисні механізми для державної мови?

— Під час розробки нашої хартії ситуація в Західній Європі не передбачала такого розвитку подій, який ми спостерігаємо нині в Східній Європі і, зокрема, в Україні. Саме тому в більшості статей хартії йдеться про мови, традиційні для цієї території, але які використовуються меншою мірою, ніж державна мова чи мови.

Так, ми маємо приклад Швейцарії: тут хартія захищає італійську та ретороманську мову. Хоча вони є одними з чотирьох державних мов цієї держави, проте також потребують певного захисту. А Фінляндія використовує хартію для захисту менш поширеної, ніж фінська, другої державної мови — шведської. Втім, особливістю цих країн є наявність більш як однієї державної мови.

Для того щоб коментувати ситуацію в Україні, потрібно дочекатися висновку комітету експертів. Та в кожному разі жодне з положень хартії не може трактуватися так, щоб це применшувало значення державної мови. У хартії не раз підкреслюється: кожний громадянин, незалежно від того, якою мовою він розмовляє, має вивчати та використовувати державну мову своєї держави.

— Як можна вийти із ситуації, коли хартія, покликана об’єднувати й примиряти різноманітні групи населення, використовується як механізм для конфронтації в суспільстві?

— Я не можу коментувати українську внутрішню ситуацію. Це прерогатива комітету експертів.

— Представники української влади готують нині новий закон про ратифікацію хартії, який, з одного боку, був би більш адаптований до українських реалій, а з другого— містив би більш точне трактування базових термінів. Чи не суперечить прийняття цього закону міжнародному праву?

— Ситуація може змінитися, виникне необхідність вжити нових заходів для захисту яких-небудь мов, навіть уточнити деякі положення, затверджені у початкових версіях закону. Не слід сприймати хартію як якусь застиглу догму — вона створювалася зовсім не для цього. За державою зберігається право прийняття нового закону про ратифікацію.