Громадсько-політичне видання "Прес-Центр"

Президент хоче створити музей національних надбань українців світу

Черкащину представляла: обласна влада, громадські організації, інтелігенція, науковці й журналісти

Фото: Олександр СОЛОНЕЦЬ

Черкащину представляла як обласна влада, так і громадські організації, інтелігенція, науковці й журналісти, не кажучи про вихідців з цієї землі, що приїхали з-за кордону.

Після Помаранчевої революції, яка значно покращила відносини між діаспорою та українською владою, українство такого рівня ще не збиралося. З іншого боку, новий помаранчевий уряд Тимошенко (значною мірою завдяки черкащанину й тоді віце-прем'єру Миколі Томенкові) спричинив дуже неприємний прецедент – по суті, вперше з 1992 року зірвав проведення запланованого на літо 2005 року форуму українців, відкинувши пориви й вибух ентузіазму діаспори, яка, в ейфорії від революції, прагнула змінити часи ворожого відчуження між Заходом і українською владою. При цьому українці в світі шалено допомагали Президенту й Урядові не лише під час тріумфальних вояжів Заходом, але й у лобіюванні конкретних міждержавних проектів. Згадати хоча б роль діаспори у скасуванні Штатами поправки Джексона-Веніка, у визнанні ринкового статусу України, у припливі інвестицій... До речі, грошовий потік від українців з-за кордону (передусім, від наших "трудових мігрантів") сьогодні настільки серйозний за рівнем наповнення нашого бюджету, що пан Литвин, приїжджаючи до Черкас, невипадково бідкався про грядущу кризу (коли цей потік перекриється).

Україна, очевидно, є унікальною у своїх цивілізаційних шуканнях, а українці в своїй любові до пригод і пошуків землі обітованої можуть порівнятися хіба що з євреями. Щонайменше 20 мільйонів українців у другому-шостому поколіннях (не враховуючи від 3 до 7 мільйонів трудових мігрантів останньої, четвертої хвилі) не просто живуть за кордоном, але й зберігають національні традиції. Хоча стосунки між історичною Вітчизною та українською діаспорою до останнього часу, м'яко кажучи, не надто складалися.

Конфлікт "ми"–"вони" існував завжди. Принаймні, на рівні міграції 40–50-х років минулого століття на Захід. ВОНИ боролися з радянською владою як з окупантами – у військових відділах ОУН-УПА, в дипломатії, у ЗМІ й публіцистиці. Урешті, працювали на багатьох "найчорніших роботах", насолоджувалися "демократією" й іншими "розкошами". МИ ненавиділи їх за те, що в складну мить вони залишили Україну й отримали те, чого не мали ми – свободу, демократію і "розкоші". Або просто тому, що вони не такі, як ми, бо ми або вмирали, або жили із цією владою й у цій державі, насолоджуючись життям і тим самим протиставляючись ЇМ.

Цю прірву діаспора намагалася заповнити на початку 90-х десятками мільйонів доларів, які вкладалися в національне відродження, громадсько-політичні рухи й навіть державні інституції "бідної України". На цьому наживалися чільні державні, партійні й громадські діячі, зникали безвісти із величезними касами чи просто робили вигляд, що гроші пішли на "велику боротьбу"... Досі до кінця не розумію те, що спостерігав на власні очі кілька років тому: доволі заможний західний діаспорянин, дуже старенький і обідраний (мало чим відрізнявся від нашого бомжа) приїздив в Україну, долаючи океан, щоб "віддати належне Батьківщині", даючи десятки тисяч доларів солідним людям у пристойних костюмах, які роз'їжджали на пристойних автомобілях. Так, дійсно, ми – різні...

Сьогодні, після системних змін 2005 року, прірву між українською діаспорою і Україною знову намагаються засипати (щоправда, вже не грошима діаспори). Форум продемонстрував, що Президент прагне розпочати новий етап цих відносин. Можливо, настав час державі піти назустріч діаспорі (хоча форум відбувався без жодної нотки ейфорії, а навпаки – у доволі критичній атмосфері й чітких вимогах до української влади). Утім, зайві пристрасті й емоції доволі вдало вгамував сам Президент.

Загалом участь у форумі взяло понад 3,5 тисячі осіб, із них – понад 1,5 тисячі делегатів та гостей з 43 країн світу. Найчисельніші делегації прибули з Росії, Канади, Казахстану, Сполучених Штатів Америки, Білорусі та Молдови. У рамках форуму проводилися культурологічні та культурно-мистецькі заходи, зокрема 9 різножанрових виставок, фестиваль-концерт колективів закордонного українства й зірок української сцени, які проживають за межами України. Крім того, свої наукові, культурологічні й економічні проекти учасники форуму обговорювали в межах 20 тематичних секцій, а також працювали над національною концепцією співпраці між Україною та закордонними українцями.

Утім, конкретний механізм такої співпраці вже дає державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року, прийнятої в липні цього року, орієнтовний обсяг фінансування якої сягає понад 70 мільйонів гривень. Президент своїм указом доручив Уряду взяти під опіку "найважливіші центри української культури в світі: Український вільний університет у Мюнхені, Українську вільну академію наук у Нью-Йорку, Наукове товариство імені Тараса Шевченка, Бібліотеку імені Симона Петлюри в Парижі...