Лебедь Михайло та Левківський Іван: Студенте, дай мільйончик!

додано: 21-05-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1179753446.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

gazeta.univ.kiev.ua

• Київ • •

Студенте, дай мільйончик!

— А теперь буду делить я, — по-хозяйски сказал Остап.
Ілля Ільф та Євген Петров, "Золоте теля"

Як відомо, 27 квітня, після скасування жовтневих тарифів, Господарський суд міста Києва скасував ще й лютневі розпорядження Київської міської державної адміністрації щодо підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. Тобто скандальну відому столичну "тарифну епопею" завершено: замість збільшення платні в 3,4 та 1,8 - 2 рази кияни тепер платитимуть по старим тарифам, що діяли до 30 жовтня 2006 року. Сталось це не лише з волі київських політиків та бізнесменів - ключову роль зіграло саме народне невдоволення, яке почалось із добре відомої рекламної фрази: "Навіщо платити більше?" У ході мітингів, тарифних розслідувань та переживань біля телевізійних екранів виявилось, що громадяни України таки мають право знати за що і чому саме стільки платять. Нехитру ідею захисту цього права одразу підхопили різноманітні політичні і громадські організації та просто звичайні люди з інших міст та сіл України. Не виключенням стали і, здавалось би, далекі від проблематики грошових махінацій, вищі навчальні заклади.

Дана стаття присвячена Київському національному університету імені Тараса Шевченка, у гуртожитках якого зараз дуже гостро постало питання законності тарифів на електроенергію. Але для того, щоб зрозуміти усю серйозність та суть проблеми, з якою зітнулися студенти, необхідно прослідкувати її розвиток з самого початку.

Хроніка гуртожитських заворушень

Проблеми не існують без невдоволених. Причина проста - тоді їх нікому помічати. Те, що ви прочитаєте нижче, не означає, що проблеми у Київському національному університеті почалися в вересні 2006 року, і аж ніяк не означає, що подібних проблем немає у гуртожитках інших навчальних закладів України. Просто так вже трапилось, що саме в цей час, саме в цьому місті опинилися саме ті люди, які вибрали говорити про свої проблеми вголос.
06.09.2006 - мешканцям гуртожитку КНУ №8 роздають "квитанції", згідно з якими майже кожен з них має оплатити суми від 3 до 180 гривень за відшкодування "мат-них збитків". На папірцях була присутня печатка дирекції студмістечка та підписи заступниці головного бухгалтера Н.Й. Мілевської та заступника директора студентського містечка С.В. Храпатого. "Квитанції" супроводжувалися усними погрозами з боку представника дирекції студмістечка щодо виселення з гуртожитку у разі несплати. Усе це одразу викликало невдоволення серед студентів, які того ж вечора зібрали 107 підписів під вимогою роз'яснити за що і на підставі яких документів вони мають платити.
Наступного дня натовп невдоволених студентів вирушив за роз'ясненнями до заступника директора студмістечка С.В. Храпатого, який у вищезгаданій "квитанції" чомусь значився як "заст.проректора", хоча директор студмістечка В.І. Руденко проректором університету не є. "Хтось же має платити!" - сказав С.В. Храпатий, пояснюючи грошові стягнення принципом колективної відповідальності за побиті двері, шибки з тріщинами та зниклі динаміки пожежної сигналізації. Більшість студентів з цим не погодилась, тим більше, що суми, які вимагали платити, були завищені в порівнянні з дійсно необхідними в багато разів. Тому матеріальні збитки в подальшому ліквідовувались лише бажаючими студентами за власний рахунок. Голова комісії по роботі зі студентами первинної профспілкової організації університету О. Артюшов намагався, за його ж словами, отримати копії актів про матеріальні збитки, проте директор студмістечка В.І. Руденко ствержував, що не бачив його запитів. Гроші, що були сплачені згідно з "квитанціями" деякими студентами, дирекцією повернуто не було.
14.10.2006 - до редакторів "Неофіційної газети Київського університету" потрапляє "Договір про збереження житлової кімнати..." між мешканцями студмістечка та адміністрацією. Пункти "договору" неодноразово суперечать як чинному законодавству, так і внутрішнім правилам університету. Наприклад, у "договорі" написано, що мешканець має "негайно виселетись... по письмовій заяві однієї зі сторін", що суперечить Цивільному кодексу України. Також там було зазначено, що "плата за використану електроенергію і воду Мешканцем здійснюється додатково згідно показників лічильника", що суперечить наказу ректора університету В.В.Скопенка №184-32 від 21.03.2006. У наступні дні формується ініціативна група невдоволених студентів. На момент реєстрації листа її представників із вимогами "негайно припинити нав'язування мешканцям студмістечка цього договору" та "припинити дію спірних пунктів договору" його вже встигають підписали студенти мінімум п'яти факультетів університету.
27.10.2006 - відбуваються так звані "студентські слухання" щодо "Договору про збереження житлової кімнати..." "Слухання" організовано органами студентського самоврядування та дирекцією студмістечка із численими порушеннями: повідомлення про точний час "слухань" з'являються за пів дня до їх початку; "слухання" відбуваються під час пар, що суперечить "Правилам внутрішнього розпорядку університету..."; студентам не дають прийняти порядок денний і резолюцію; роль головуючого узурпує виконувач обовязків Голови студентського парламенту університету.
В ході "слухань" виявилось, що "договір", який представники дирекції тепер називали "проектом", попри той факт, що його підписували студенти, не був затверджений наказом ректора та не візувався юридичним відділом університету. Під час пояснення спірних пунктів "договору" представники дирекції студмістечка постійно перекручували їх зміст та неодноразово ставили в приклад неіснуючі документи. Останнє торкнулося і питання плати за електроенергію, але про це читайте дещо пізніше. Аргументація та поведінка представників дирекції студмістечка викликала у студентів невдоволення, яке вилилось у наступні результати: вирішено створити робочу групу по переопрацюванню "договору" у склад якої мають увійти представники ініціативних груп студентів, студентського самоврядування та дирекції; директор студмістечка В.І. Руденко дає усні гарантії того, що санкції спірних пунктів "договору" застосовуватися не будуть.
27.11.2006 - не дивлячись на внутрішні конфлікти між учасниками робочї групи, представники студентських ініціативних груп, студентської ради, профспілкових організацій та "Неофіційної газети" завершили розробку остаточного варіанту "Договору про надання в тимчасове користування житлової кімнати..." Усі протиправні пункти "запропонованого" дирекцією варіанту було уснуто, а кількість студенських прав навпаки збільшилась. Наприклад, тепер, у разі неякісного надання послуг університетом студент може бути повністю або частково звільнений від оплати за проживання.
Нажаль, подальша доля проекту цього важливого студентського документу остаточно невідома і досі. Проект потрапив до рук дирекції студмістечка, первинної профспілкової організації та, як стверджують представники студентського парламенту, до студентського парламенту.

Затишшя перед бурею

Як кажуть, час - найкраща зброя бюрократа. Якщо відкласти проблему у достатньо довгий ящик, то в усіх незадоволених поступово з'явиться ілюзія, що проблема зникла. Стомлені активісти починають займатися особистим життям, а життя в свою чергу крокує розміреним кроком. І єдине, що за таких умов непокоїть розум, це підозра про марність прикладених ранiше зусиль.
Чутка про те, що "Договір про надання в тимчасове користування житлової кімнати..." у невідомій студентам редакції вже затверджений усіма інстанціями, з'явилася у лютому 2007 року. Разом з нею з'явилася й чутка про те, що вже розроблено і затверджено договір про збереження місць спільного користування, який ніби регламентує порядок колективної відповідальності за, відповідно, місця спільного користування у гуртожитках. Чіткості ситуації додав наступний факт: наприкінці лютого у з'вязку з переселенням у відремонтовану частину одного з гуртожитків університету частина студентів підписували договір із дирекцією студмістечка. Редакторам "Неофіційної газети" вдалося побачити один з екземплярів договору і порівняти його з попереднім варіантом робочої групи. Виявилося, що документ відрізнявся лише назвою та незначними деталями в кількох пунктах.
І можна було б вже святкувати перемогу демократії і здорового глузду у КНУ, якби не наступний нюанс.
Студенти, що отримали договір у лютому, підписували його в одному екземплярі, який представникі дирекції лишали собі. Підозрілість цього факту посилюється й тим, що, не зважаючи на обіцянки представників дирекції та лідерів студентського самоврядування, майже три місяці поспіль другі екземпляри договорів студентам надані не були. Представник студентського парламенту А. Гаджаман нещодавно - хоч це і досі не відповідає дійсності - стверджував, що копію договору можна знайти на сайтах студентського парламенту та первинної профспілкової організації університету. Заступник директора студмістечка С.В. Храпатий в свою чергу вже майже три місяці поспіль пояснює відсутність других екземплярів формальними відмовками. Наприклад, 14 квітня у листі-відповіді редакторам "Неофіційної газети" він вкотре каже, що "зараз вони [договори] розмножуються і найближчим часом будуть вивішені на інформаційних дошках у гуртожитках".
Проте реальний стан справ на сьогодні залишається незмінним - прості студенти змогу побачити договір, що регламентує їх життя у гуртожитку, мають хіба що під час підписання. І то ненадовго. Ситуація вже дійшла навіть до смішного - після фактичної відмови у розмові з боку директора студмістечка редактори "Неофіційної газети" нещодавно зареєстрували у канцелярії дирекції письмові пропозиції до В.І. Руденка по суті про те, щоб власноруч "скинутись" по 10 копійок на ксерокопію договору для подальшого його розповсюдження.
Весь цей бюрократичний абсурд - а інакше це назвати важко - закономірно наводить на одну вкрай неприємну версію того, що насправді відбувається. Ймовірно, що договір насправді ніким не затверджений, а студенти і досі підписують черговий "проект" адміністрації. Або ж договір таки затверджений, але сильно відрізняється від редакції робочої групи студентів, а варіант, який студенти підписували у лютому, використовувався лише для заспокоєння і тимчасового "замилення очей".
Такі здогадки можна було б назвати параноїдальними, якиби не подальший розвиток подій.

Вперед, у минуле

Парадокс результатів будь-якого руху за студентські права є надзвичайно цікавим. Гумор в тому, що через деякий час після студентських заворушень позитивні зміни у системі, як це не дивно, розповсюджуються лише на активістів цих заворушень. Їм тепер, наприклад, попри усі написи на табличках про 23 чи 24.00 можна повертатися у гуртожиток до 1.00, як це насправді і регламентовано "Правилами внутрішнього розпорядку в студентських гуртожитках університету..." З активістами рахуються. Їх навіть бояться. І, звісно, чекають того часу, коли "гарячі голови" нарешті покинуть стіни рідного вищого навчального закладу.
Подібна позиція вигідна хоча б тому, що активістів завжди меншість. І як не батогом, так медовиком, але система перечекає сприятливий для реформ час та й знову візьметься за старе...
У березні на дверях кухонь деяких гуртожитків КНУ з’являються "Правила експлуатації кухні", затверджені В.І. Руденком та "Головою студради студмістечка" С.В. Храпатим у 2002 році. Окрім того, що зазначений у "Правилах експлуатації..." час користування кухнею (6.00 - 23.00) не співпадає з часом зазначеним у "Правилах внутрішнього розпорядку в студентських гуртожитках університету..." від 2003 року (6.00 - 0.00), у "Правилах експлуатації..." міститься ще й наступний пункт: "За збереження майна кухні відповідає... черговий по кухні студент, староста поверху та голова студради". Можна було б припустити, що ці слова дублює таємничий договір про збереження місць спільного користування, якого, доречі, прості студенти також поки не бачили. Але навіть якщо цей договір - як стверджує у листі-відповіді редакторам "Неофіційної газети" С.В. Храпатий - і був дійсно розроблений та затверджений відповідними університетськими інстанціями, то жодні "Правила експлуатації кухні" та жодні їх "затвердження" юридично не в змозі змусити людину бути матеріально відповідальною за будь-що, без її на те письмової згоди.
Тобто у березні 2007 року фактично відбувалось повернення у довересневі часи 2006 року, коли сформульований С.В. Храпатим принцип "Хтось же має платити" працює попри не тільки здоровий глузд, а навіть попри букву закону.
Наступним кроком назад в часі стала поява у гуртожитках "об'яв" із вимогами "терміново сплатити борг за використану електроенергію". Зупинимося детальніше на цьому питанні.

Театр абсурду

Далеко не всі мешкані студентського містечка КНУ знають про те, що згідно наказу ректора № 184-32 від 21.03.2006, який встановлює розмір оплати за проживання в гуртожитках, "оплата студентів, аспірантів та докторантів університету, які навчаються за державним замовленням, здійснюється без оплати за комунальні послуги". Мало того - нещодавно редакції "Неофіційної газети" стало відомо, що подібний документ існував ще з 31.10.2002. Тоді у наказі № 672-32 це було сказано навіть більш конкретно: "Оплата студентами, аспірантами та докторантами Університету за гуртожиток здійснюється без оплати за комунальні послуги (теплопостачання, водовідведення, електроенергія), які навчаються за державним замовленням".
Але не зважаючи на ці документи, за електроенергію студенти-бюджетники все-таки платять. Причому давно. Платять згідно з показниками лічильників, які разом із лічильниками на воду поступово з'являються у відремонтованих частинах гуртожитків студмістечка. Зважаючи на останній факт, пункт зі скандально відомого "проекту договору" дирекції, у якому йдеться про додаткову плату за використану електроенергію і воду згідно з показниками лічильника, виглядає зовсім не таким вже й ненавмисним. Судячи з усього, восени 2006 року необхідно було створити хоч якусь видимість законності грошових стягнень, задля чого і з'являється не затверджений ректором "Договір про збереження житлової кімнати...", який одразу ж вводять у експлуатацію як повноцінний юридичний документ.
Але постає закономірне питання - чому не дочекавшись дня, коли б з'явився наказ ректора про нові тарифи, дирекція студмістечка нав'язує студентам домовленості, які завідомо порушують внутрішньоуніверситетські нормативні акти і чинне законодавство? І найцікавіше - чому подібний наказ ректора не з'явився після того, як проблему під час "студентських слухань" 27 жовтня оголили самі студенти?
Щоправда, для самих спудеїв існують більш нагальні питання: чи повернуть вже сплачені гроші?
В.І. Руденко під час жовтневих "студентських слухань" на це відповів наступним чином (дослівно): "А куда вы их давали? Ви мені сплатили, чи государству? Вы в университет платили, так що ніяких возвратов. Вы платили по счётчику. На сегодняшний день норм этих немає. Вот як вони будут установлены и вы превысите их, тогда будете, значит, платить менше."
На думку авторів статті, у цій ситуації щось менш логічне вигадати дійсно важко. У світлі процитованих слів досить цікавим виглядає і той факт, що, згідно з наказами ректора за 2002 і 2006 рік, контроль за їх виконанням - а в тому числі і за безкоштовністю комунальних послуг - було покладено на того ж В.І. Руденка.
5 квітня редактори "Неофіційної газети" вирушають до приймальні В.І. Руденка, із черговою надією отримати більш конкретні роз'яснення з приводу юридичних неузгодженностей у діях дирекції. Але В.І. Руденко каже лише те, що буде розмовляти з ними останній раз, і тільки після того, як вони сформулюють свої питання в письмовому вигляді. У той же день редактори реєструють лист на ім'я директора студмістечка і записуються на 10 квітня до нього на прийом. Проте редактори так і не зустрілись з директором, оскільки 10 квітня у запланований на зустріч час В.І. Руденко проводив нараду, яка протривала більше п'яти годин.
Відповідь на заре'єстрований лист редактори отримали через чотири дні. Відповідав за дорученням директора студмістечка С.В. Храптий. Сім з десяти сформульованих питань він проігнорував, але із наявних відповідей було зрозуміло те, що, по-перше, С.В. Храпатий трактує наказ ректора № 184-32 по-своєму. І по-своєму аж до вигадування у наказі неіснуючих речень. По-друге, твердження про те, що геть усі студенти зобов'язані сплачувати за використану електроенергію згідно з показниками лічильників, С.В. Храпатий пояснює спільним наказом міністерств освіти, фінансів та економіки №383\239\131 від 27.10.1997. Причому пояснює також із використанням власних вигадок у цитаті.
Варто зауважити, що посилання на спільний наказ міністерств аж ніяк не стало козирем у полеміці. Навіть якщо вважати, що наказ діє для студентів КНУ (що знаходиться під сумнівом через автомний статус закладу), він лише зобов'язав би платити за електроенергію, яка споживається додатково встановленими електроприладами, такими як холодильник або комп'ютер.
Тобто фактично всі пояснення з боку адміністрації досі лишаються на рівні "відмазок", що межують з абсурдом. А в цей час студентів і далі продовжують змушувати платити за електроенергію. І змушувати, судячи з усього, незаконно.
Давайте порахуємо скільки це коштує самим студентам.

Мірило трагедії

Кілька днів тому редактори "Неофіційної газети" отримали типову квитанцію студента, який має в кімнаті холодильник і комп'ютер, що споживають разом приблизно 70% потужності. Сума яку він повинен був сплатити за 9 місяців користування електроенергією становила 75 гривень. Для грубої оцінки можемо вважати, що в середньому у студмістечку половина студентів-бюджетників мають таке ж додаткове обладнання, а інша половина його не має взагалі. Тоді навіть у випадку дії спільного наказу міністерств із цих 75 гривень лише 0,7*75 = 52,5 гривень сплачено законно, як такі що відшкодовують електроенергію, що споживається додатковим обладнанням. Решта 75-52,5 = 22,5 гривень стягуються незаконно. Відповідно таку ж суму незаконно сплачує середньостатистичний студент, що не має додаткового обладнання. Кількість проживаючих у студмістечку бюджетників становить приблизно 9000 чоловік. Отже всього за 9 місяців незаконно стягується 22,5*9000 = 202,5 тисяч гривень. Таким чином, якщо припустити, що гроші стягуються незаконно ще з початку дії наказу ректора від 2002 року, то стягнено було з того часу 202,5*60/9 = 1 млн. 350 тис. гривень. У випадку якщо спільний наказ міністерств не має вищої юридичної сили ніж наказ ректора КНУ, ця сумма становитиме, згідно з аналогічними розрахунками, приблизно 3 млн. гривень.


Надія помирає останньою

Нещодавно редактори "Неофіційної газети" спільно з представниками студентсього самоврядування одного з гуртожитків направили листи начальнику юридичного відділу І.В. Саленко та першому проректору університету О.В. Третяку із проханням надати інформацію щодо вищезгаданих договорів, проханням роз’яснити порядок оплати за електроенергію та проханням допомогти студентам повернути кошти та припинити сваволю дирекції студмістечка у випадку підтвердження незаконності стягнень.
І як це, можливо, не дивно, але ті, хто написали ці листи, вірять, що ця інстанція буде останньою, що керівництво університету дійсно протягне руку допомоги студенству. Адже справа насправді не в грошах, а в тому, що навчальний заклад - це людське суспільство у мініатюрі. І якими нас виховають тут, таким стане і суспільство.
Людина або раб. А хіба було колись інакше?

Лебедь Михайло та Левківський Іван


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 21-05-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1179753446.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.