"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
| Версiя для друку |
| Обговорити в форумi |
|
#27 за 04.07.2008
ТА╢МНИЦЯ МОНУ
“Хто не зна╓ минулого, той не вартий майбутнього”
Мен╕ майже 75 рок╕в. ╤ нев╕домо, ск╕льки Бог дасть прожити. Для в╕дновлення ╕сторично╖ справедливост╕ я вир╕шив написати про пережите мною лихол╕ття Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, про знущання ╕ пограбування р╕зними зайдами-окупантами мо╓╖ р╕дно╖ волинсько╖ земл╕. Де б мене не носила доля, найдорожчою й наймил╕шою в мо╓му серц╕ ╓ волелюбна сонячна Волинь. Народився я в 1933 роц╕ в невеликому м╕стечку Маце╖в, якому ще в 1577 роц╕ було надано Магдебурзьке право. Маце╖в за Радянсько╖ влади було перейменовано в смт. Лук╕в. У мо╖й пам’ят╕ залишилось те, як зневажливо польськ╕ окупанти ставились до укра╖нц╕в, називали ╖х хамами, бидлом. Укра╖нець не мав права навчатися укра╖нською мовою, займати будь-як╕ посади, а тому, щоб позбутися нац╕онального приниження ╕ соц╕ального гн╕ту, приймав католицьку в╕ру. ╤ проблема полягала не в тому, що в╕н зм╕нював рел╕г╕ю сво╖х предк╕в, а в тому, що забував р╕дну мову ╕ ставав поляком. На Волин╕ дехто в╕рив комун╕стичн╕й брехлив╕й пропаганд╕, н╕бито в Радянському Союз╕ вс╕ нац╕ональност╕ мають р╕вн╕ права ╕ в╕дсутня експлуатац╕я людини людиною. У це в╕рив ╕ м╕й пок╕йний батько. На той час в╕н був достатньо осв╕ченим, але, на жаль, його обдурили. Батько брав участь в 1939 роц╕ в боротьб╕ за встановлення радянсько╖ влади на Волин╕. Я пам’ятаю його червону пов’язку на рукав╕ та рос╕йську гвинт╕вку на плечах. П╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖ мого батька заарештували та в╕дправили до концтабору, який був розташований у сел╕ Скиби поблизу м╕ста Любомль. Батько за правду був готовий в╕ддати життя. В╕н боровся проти польських та н╕мецьких окупант╕в за незалежн╕сть Укра╖ни. Разом ╕з в╕йськовополоненими страждав в╕д голоду, непосильно╖ прац╕ ╕ знущання конво╖р╕в. У липн╕ 1944 року в╕йськов╕ д╕╖ проходили неподал╕к в╕д Маце╖ва, ╕ м╕стечко було спалене та зруйноване. “Визволител╕” не звертали уваги на матер╕альн╕ та людськ╕ втрати, унасл╕док чого у боях за м╕стечко загинуло приблизно 5 тисяч солдат╕в. Зайнявши Маце╖в, вони поводилися не краще, н╕ж н╕мецьк╕ окупанти – забирали в арм╕ю вс╕х працездатних чолов╕к╕в. Ненавчених в╕йськово╖ справи, недостатньо озбро╓них, нап╕вголодних укра╖нц╕в гнали на фронт╕ п╕д кул╕ н╕мецьких кулемет╕в, «чтобы кровью искупить свою вину перед Родиной» – тобто за те, що були п╕д окупац╕╓ю. Мало хто повернувся додому. Тяжко поранен╕ прибули у м╕стечко Тарас Сохацький з деякими ╕ншими солдатами. а те, що були в УПА, ╖х засудили на 25 рок╕в позбавлення вол╕, незважаючи на те, що «кровью смыли свою вину перед Родиной» (якою ж для них м╕г бути Радянський Союз “Родиной”, якщо вони вс╕ народились в панськ╕й Польщ╕?). Так зван╕ “визволител╕” на вс╕ кер╕вн╕ посади поставили представник╕в “старшого брата” або ╕нших чужинц╕в, що були членами комун╕стично╖ парт╕╖. Кор╕нних мешканц╕в вважали людьми нижчого ╜атунку, називали “западниками”. Тих, хто не замовчував свою нац╕ональну приналежн╕сть, а гордився нею, називали “бульбашами”. “Западники” мали право працювати на важких малооплачуваних роботах або ж у колгосп╕. Колгоспникам не видавали паспорт╕в для того, щоб не вт╕кали. Для одержання кращо╖ роботи потр╕бно було вступити в комун╕стичну парт╕ю, що для християнина означало прийняти поганську рел╕г╕ю. Б╕ль мо╓╖ душ╕ вилився в такому в╕ршику:
Лен╕н – вождь, Стал╕н – батько, а ми комун╕сти – Безпарт╕йн╕ хай працюють, а ми будем ╖сти.
Про так зване “визволення” радянськими в╕йськами Лукова я склав в╕рш:
З б╕льшовицького болота Налет╕ла сарана, Б╕льшовицькая голота, Ще й на чол╕ сатана!
У 1949 роц╕ я под╕лився сво╖ми поглядами з однокласником В╕тал╕╓м Мелещуком. Ми були юн╕, повн╕ сил. Почуття несправедливост╕ оволод╕ло нашими серцями ╕ в╕добразилось у в╕ршах:
Одн╕ гинуть в нас по тюрмах, Других гонять на Сиб╕р, Трет╕х морить у колгоспах Той червоний зв╕р.
За одн╕╓ю партою з╕ мною сид╕в Микола П╕онтковський, який теж писав в╕рш╕. Я мав хист до малювання ╕ мен╕ доручили художньо оформити альманах з в╕ршами Мелещука та П╕онтковського. Серед них були й мо╖: “Я син свого народу”, “Освобод╕т╓л╕”, “Укра╖на”, “Укра╖нцям в чужину”, “Про що розказував Тарас”, “Борець”, “Шевченко” та ╕н. П╕зн╕ше до нас при╓дналася Лариса Масюк, яка мала безпосередн╕й зв’язок з кри╖вкою во╖н╕в УПА. Основним завданням Лариси було розповсюдження нац╕онально╖ ╕де╖ серед молод╕. Згодом нашим однодумцем став ╕ Олександр Кал╕щук, який теж писав в╕рш╕:
Ой бодай той батько Стал╕н Л╕та не д╕ждав. Тож в╕н ярма ще й ╕з стал╕ Нам понад╕вав. Ми рабами не помремо, Зброю в руки поберемо, Щоб ╕з Укра╖ни Стал╕н ут╕кав.
Про О. Кал╕щука один ╕з кат╕в кр╕зь зуби проц╕див: “Ты – Александр Пушкин, ты – Александр Невский, ты мог бы ими стать. Но мы тебя сгноим в тюрьме”. У сво╖х в╕ршах ми писали правду, незважаючи на те, що знали: нам за це можуть скал╕чити життя:
Люблю Укра╖ну, За не╖, мабуть, загину. Я це знаю, В душ╕ в╕дчуваю, –
писав я в одному з в╕рш╕в. А в ╕ншому висловив таку думку про Стал╕на:
Нав╕що ти плани склада╓ш, бандит, Нав╕що над ними ти сохнеш? М╕льйони чекають, чека╓ весь св╕т, Поки ти здохнеш. Бо г╕рш, страшн╕ш фашизму, Св╕тов╕ готовиш знов, Проклят╕ пута комун╕зму, В╕йну, пожар, ру╖ни, кров.
Ще один в╕рш присвячений голодуючим сх╕дно╖ Укра╖ни в 1946-1947 рр. Ц╕ нещасн╕ ходили з м╕шками ╕ випрошували шматок хл╕ба або картопл╕, щоб не померти з голоду:
Ран╕ше в пол╕ орали к╕ньми та волами ╤ хл╕ба довол╕ збирали серпами. А нин╕ в наш╕й кра╖н╕ Орють тракторами, Комбайнами жнуть, А люди ╕з голоду мруть, Бо жито-пшеницю Продають за границю. Ячм╕нь ╕ овес – Забере МТС. А дадуть на трудодн╕, Те, що лишилось на стерн╕.
На Волин╕, незважаючи на те, що були спален╕ в╕йною села, голоду не було, бо во╖ни УПА не давали орган╕зовувати колгоспи, вивозити та грабувати селян. Приблизно з 1949 року вже не було чути кулеметних черг повстанц╕в. Окупанти рад╕ли, що розправились ╕з бандер╕вцями ╕ «бульбашками». ╤ почалося перетворення людей на безмовних раб╕в, що називалися колгоспниками ╕ роб╕тниками. Але в нас неможливо було вбити духа правди ╕ нац╕онально╖ св╕домост╕. Читаючи один одному в╕рш╕, ми д╕лилися сво╖ми переконаннями ╕ поглядами на життя. Час був непевний, ми вс╕ боялися голоду, що м╕г бути орган╕зований б╕льшовицько-московськими окупантами. Не просто боялися, а готов╕ були боротися за кращу долю свого народу. Згодом гурток перетворився на Молод╕жну Орган╕зац╕ю Нац╕онал╕ст╕в – МОН ╕мен╕ ╢вгена Коновальця. На початку 1951 року к╕льк╕сть член╕в МОНу зросла до понад двадцяти. Б╕льш╕сть ╕з них були учн╕ старших клас╕в Лук╕всько╖ середньо╖ школи. Найб╕льш активн╕ учасники присягалися: “Я…, в╕рний(а) син (дочка) укра╖нського народу, бачачи вс╕ муки ╕ знущання, як╕ терпить наш народ, вступаю в МОН, щоб сво╓ життя присвятити за визволення р╕дно╖ земл╕ з-п╕д московського ярма”. Учасниками орган╕зац╕╖ був виготовлений синьо-жовтий прапор. Нин╕ такий майорить над Верховною Радою ╕ над ус╕ма державними установами, хоча нац╕ональна ╕дея в Укра╖н╕ дос╕ на низькому р╕вн╕. На 1 травня 1951 року ми хот╕ли вив╕сити св╕й синьо-жовтий прапор над будинком райвиконкому ╕ розкле╖ти лист╕вки для п╕дняття духу нац╕онально╖ ╕де╖ в лук╕вчан. У лист╕вках ╕шлося про те, що Стал╕н одержимий нечистою силою, як ╕ б╕снуватий Г╕тлер, а злочини КДБ в Укра╖н╕ перевершують злочини н╕мецьких гестап╕вц╕в. Ми не були знавцями консп╕рац╕╖ ╕ не могли тягатися з потужною енкаведистською машиною. Ми не п╕дозрювали про те, що в орган╕зац╕ю п╕д╕слан╕ сексоти. Нас запродала Та╖са Дубицька. 3 кв╕тня 1951 року органами НКВД було затримано 14 юних патр╕от╕в Укра╖ни, причетних до Молод╕жно╖ Орган╕зац╕╖ Нац╕онал╕ст╕в. Про це я й писав:
Останн╕й веч╕р я удома Задач╕ з алгебри р╕шав, А пот╕м доля нев╕дома – Чек╕стам в лапи я попав, Проклят╕ хату окружили – Кричать: «Проверка паспорт╕в!», ╤ мене юного схопили, Немов голодна зграя пс╕в.
Спочатку нас в╕двели до Лук╕вського в╕дд╕лу МДБ, де мене примусили читати з блокнота сво╖ в╕рш╕. “За що кату╓те мене?! За що поводитесь з╕ мною як з бандитом?!” – запитував я ще з дитячою на╖вн╕стю. “Ты хуже, страшней бандита! – кричав начальник райв╕дд╕лу МДБ п╕дполковник Юстинов з╕ зл╕стю, – тебе 9 грамм (тобто кулю) положено, имеешь ты счастье, что поздно попал”. Так, я мав щастя, що в цьому блокнот╕ не було в╕рш╕в про МДБ:
Тут кублиться зграя бандит╕в, Що впилася кров’ю людською, Служачи для паразит╕в, Щоб ╖м жилося в спокою.
Нас, п╕дл╕тк╕в середньо╖ Лук╕всько╖ школи, везли до Луцька на вантажн╕й машин╕, устелен╕й св╕жими г╕лками ялини, щоб кров розстр╕ляних не забруднила машину. 7 кв╕тня на основ╕ згоди першого секретаря Укра╖ни Л. Г. Мельникова ╕ обласного прокурора нас було запроторено в льохи внутр╕шньо╖ тюрми МДБ. Ми не ско╖ли жодного злочину: н╕кому не запод╕яли шкоди, н╕кого не вбили й не пограбували. Ми не зробили держав╕ н╕яких збитк╕в, не порушили Конституц╕╖. 12 липня 1951 року в╕дбулася розправа над п╕дл╕тками-патр╕отами. Судилище тривало три дн╕. На зас╕данн╕ В╕йськового трибуналу Прикарпатського в╕йськового округу пролунав вирок: “Именем Союза Советских Социалистических Республик по статье 54-1а п. 11 приговорить к лишению свободы в исправительно-трудовых лагерях сроком на 25 лет с конфискацией всего имущества”. Ми були неповнол╕тн╕, тому влада пограбувала наших батьк╕в. ╢диною нашою провиною було те, що ми любили свою Укра╖ну. Але ворогам не вдалося зробити нас манкуртами! Основною нашою ╕де╓ю було здобуття незалежност╕. Це не суперечило Конституц╕╖ СРСР, яка вважалася найб╕льш демократичною в св╕т╕ ╕ гарантувала свободу слова. Адже там чорним по б╕лому було написано, що кожна республ╕ка ма╓ право на самовизначення. Зараз комун╕сти ведуть антидержавну пропаганду, хизуються червоними прапорами, а це ж символ кров╕ м╕льйон╕в закатованих. Н╕як╕ тирани в св╕т╕ не знищили ст╕льки н╕ в чому не винних людей, як це зробили комун╕сти п╕д час свого панування. П╕д “мудрим кер╕вництвом” комун╕стично╖ парт╕╖, що зд╕йснювала владу темряви ╕ Сатани, було знищено понад 40 м╕льйон╕в укра╖нц╕в лише за те, що не сприйняли ╖╖ ╕деолог╕╖. Сатана веде в╕йну проти Бога. Комун╕сти на основ╕ войовничого ате╖зму проводили ╕деолог╕чну в╕йну проти Бога. Чек╕сти розстр╕лювали священик╕в, руйнували храми Бож╕, нещадно грабували ╕ вбивали укра╖нц╕в, прикриваючись брехнею про щасливе майбутн╓ життя народу. Брехлива комун╕стична ╕деолог╕я перетворилася на сатанинську рел╕г╕ю. Комун╕стична брехня стала оп╕умом для народу Укра╖ни. За радянсько╖ влади зам╕сть поп╕в стали парторги ╕ ╖х п╕дбр╕хувач╕ комсорги, що старанно кал╕чили брехнею д╕тей у дитячих садках ╕ п╕дл╕тк╕в у школах та дорослих у вищих навчальних закладах. Унасл╕док чого в наш час значна частина покол╕ння укра╖нц╕в – це нещасн╕ люди: з╕ скал╕ченими душами, з психолог╕╓ю раба, без роду ╕ племен╕, з приниженим почуттям власно╖ г╕дност╕, без нац╕онально╖ св╕домост╕. За те, що ми не скорилися комун╕стичн╕й брехн╕, не в╕дреклися в╕д Бога ╕ Укра╖ни, намагалися п╕дняти синьо-жовтий прапор ╕ розповсюджувати правду про б╕льшовицько-московських окупант╕в, Червоний зв╕р на ╕м’я “Союз Советских Социалистических Республик” у мирний час розправився з неповнол╕тн╕ми учнями Лук╕всько╖ середньо╖ школи. Одинадцять юних учасник╕в МОНу було приречено на страшн╕ муки в тюрмах ╕ в сатанинсько-комун╕стичних таборах смерт╕. За правду ╕ любов до Укра╖ни комун╕стичн╕ кати хот╕ли замордувати юних патр╕от╕в Укра╖ни важкою працею, голодом ╕ холодом. С╕мнадцять рок╕в мина╓, як Укра╖на здобула незалежн╕сть. Боляче дивитись, як залишки б╕льшовицько-московських окупант╕в, позбавлен╕ сов╕ст╕, казяться з жиру. На сво╖х зб╕говиськах з╕ скаженою ненавистю паплюжать борц╕в за волю Укра╖ни, обливають брудом В╕ктора Ющенка, який всенародно обраний Президентом. Колишн╕ кати Укра╖ни та ╖хн╕ “отпрыски” безкарно займаються п╕дривною д╕яльн╕стю, намагаючись повернути назад колесо ╕стор╕╖. Комун╕стична нечисть хоче в╕дновити СРСР, який був тюрмою ╕ кат╕внею вс╕х народ╕в, ╕ знову запродати Укра╖ну в неволю ╕мпер╕╖ зла. Демократ╕я – це не вседозволен╕сть. Держава, яка не вм╕╓ або не може захиститися, себе прир╕ка╓ на втрату незалежност╕. Настав час скликати референдум про заборону парт╕й комун╕стичного спрямування; необх╕дно провести депортац╕ю ос╕б, як╕ проводять боротьбу проти незалежност╕ Укра╖ни. Рос╕я запрошу╓ повернутись на Батьк╕вщину вс╕х патр╕от╕в. В╕дпов╕дно до статт╕ 2 Конституц╕╖ – Укра╖на в межах ╕снуючого кордону ╓ ц╕л╕сною ╕ недоторканною. А тому, хто посяга╓ на територ╕альну ц╕л╕сн╕сть ╕ недоторканн╕сть держави, на п╕дстав╕ частини 1 статт╕ 10 Крим╕нального кодексу Укра╖ни, повинен бути притягнений до крим╕нально╖ в╕дпов╕дальност╕ за ско╓ний злочин. Я низько схиляю голову перед мужн╕м ╓врейським народом, що зм╕г добитись грошового в╕дшкодування Н╕меччиною за вчинений йому геноцид. Доля укра╖нц╕в деякою м╕рою под╕бна до ╓врейсько╖, бо ми, як ╕ ╓вре╖, роз╕гнан╕ по всьому св╕ту. Протягом свого панування радянськ╕ комун╕сти чинили геноцид над укра╖нським народом. Це ж саме робили н╕мецьк╕ фашисти – над ╓врейським народом. П╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни за панування комун╕ст╕в ус╕х, хто сп╕впрацював ╕з н╕мецькими фашистами, негайно притягнули до крим╕нально╖ в╕дпов╕дальност╕. 17 рок╕в Укра╖на незалежна держава – ╕ поки що н╕кого не притягнено до в╕дпов╕дальност╕ за злочини, ско╓н╕ проти власного народу п╕д час б╕льшовицько╖ окупац╕╖. Пролита кров укра╖нц╕в вола╓ до Бога про необх╕дн╕сть вшанування пам’ят╕ закатованих. Колишн╕й пол╕тв’язень Борис Олекс╕йович ТРОЦЮК. м. Червоноград Льв╕всько╖ област╕.
УНП п╕дтриму╓ ╕н╕ц╕ативу депутат╕в ╢вропарламенту запровадити День жертв стал╕н╕зму та нацизму
«Укра╖нська народна парт╕я п╕дтриму╓ ╕н╕ц╕ативу депутат╕в ╢вропарламенту запровадити День жертв стал╕н╕зму та нацизму, однак вважа╓ так╕ д╕╖ недостатн╕ми», – заявив представник УНП, багатол╕тн╕й пол╕тв’язень Степан Хмара. В╕н пропону╓ «розширити назву р╕чниц╕, перетворивши ╖╖ на День жертв комун╕зму та нацизму, адже укра╖нський та ╕нш╕ народи нищив не лише особисто Стал╕н, а саме комун╕зм, - комун╕зм Лен╕на, комун╕зм Стал╕на, комун╕зм Хрущова, комун╕зм Брежн╓ва тощо». Пол╕тик наполяга╓ також на необх╕дност╕ «╕н╕ц╕ювати на найвищому р╕вн╕ (сес╕╖ ООН, ОБС╢ та Ради ╢вропи) р╕шення про засудження комун╕стично╖ та нацистсько╖ ╕деолог╕╖ та визнати ╖х антилюдську сутн╕сть та причетн╕сть до багатом╕льйонних жертв». «Укра╖нц╕ – нац╕я, яка найб╕льше потерп╕ла в╕д комун╕стичного та нацистського режим╕в, в╕дпов╕дно Рос╕╖-СРСР та Н╕меччини: м╕льйони укра╖нц╕в були замордован╕ в концтаборах та знищен╕ штучними голодоморами», - нагаду╓ Степан Хмара. Тому, на його переконання, «Укра╖на ма╓ ╕сторичне право ╕н╕ц╕ювати не лише запровадження Дня жертв стал╕н╕зму та нацизму, а закликати вс╕ кра╖ни св╕ту на оф╕ц╕йному р╕вн╕ визнати комун╕стичний та нацистський режими – антилюдськими, засудити ╖х аналог╕чно до того, як на Нюрнберзькому процес╕ було засуджено нацизм. Прес-служба Укра╖нсько╖ народно╖ парт╕╖.
| Версiя для друку |
| Обговорити в форумi |
|
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6100
|