Ярослав Сватко: Французькі вибори на фінішній прямій

додано: 20-04-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1177090327.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Політика •

Найважливішою політичною подією найближчого тижня в Європі є французькі вибори. З огляду на вагу французької позиції в Євросоюзі, внутрішня справа французів зачіпає інтереси усіх європейців – і від того, хто буде президентом Франції залежить багато нюансів майбутньої європейської внутрішньої та зовнішньої політики. Перші відповіді про майбутній вибір французів ми отримаємо 22 квітня, під час першого туру президентських виборів.

Останні дослідження громадської думки показують, що фаворитом першого туру є кандидат від правого “Союзу за народний рух” Ніколя Саркозі – очікується, що він набере 30% голосів виборців. На другій позиції є Сеґолен Руаяль – її підтримують 26% виборців. Втратив популярність центрист Франсуа Байру – його показник тепер складає 17%. На четвертій позиції йде лідер “Національного Фронту” Жан-Марі Лє Пен – у нього 12% симпатій виборців. Французькі політологи вважають, що вирішальну роль у зростанні рейтинґа колишнього міністра внутрішніх справ зіграла вчасна орієнтація на власного виборця. На початку кампанії Саркозі намагався звертатись до всіх – і правих, і лівих, давати обіцянки і одним і другим. В результаті свої розчаровувались, чужі не вірили, рейтинґ практично не зростав, і почали з'являтись проґнози про реальну перемогу Руаяль. Проте, коли в останні тижні Саркозі змінив риторику та перестав загравати з лівим виборцем, його рейтинґ почав зростати і тепер його шанси на загальну перемогу є дуже серйозними. Важко оцінити реальний ретинґ Лє Пена – його цьогорічна кампанія є слабкою, зрозуміло, що в другий тур він не проходить, проте реальних виборців у нього може виявитись більше, ніж вказують рейтинґи. Однак безсумнівно, що обійти Руаяль він не зможе. Врешті, хвороба обіцяти “всім – усе!” не обійшла і Руаяль. На початку кампанії прихильники соціялістів звинувачували її у правій риториці. Тоді Сеґолен Руаяль поїхала до страйкарів автомобільного концерну “Пежо”, пообіцяла “відчистити з куряви французький соціалізм”, згадала загрози глобалізації. Прихильники були задоволені, але популярність не зросла. Вочевиль, лідерка соціялістів не знайшла правильних соціялістичних слів.

Є очевидним, що в другий тур вийдуть Саркозі та Руаяль. Тому ще до голосування учасники почали вправлятись у політичних маневрах, які дозволили б отримати вирішальну підтримку в другому турі. Руаяль, перспектива перемоги якої в другому турі є доволі сумнівною, вирішила позмагатись за голоси центристів. Цей шанс для неї створив сам Байру, програма якого є дивною мішанкою лібералізму, державного інтервенціонізму та дуже проєвропейських поглядів, фактично претендує у своїй кампанії на голоси виборців у центрі та зліва від центру, фактично на полі соціялістів, і це є підставою для Руаяль, абсолютно симетрично розраховувати на голоси, за які бореться кандидат від “Союзу за французьку демократію” - UDF. Проблемою цієї партії є дуже низьке представництво в парламенті – всього 29 депутатів, так що у випадку перемоги Байру, незрозуміло, на кого б він опирався в законодавчому органі. Цю обставину Руаяль також намагається використати на свою користь, стверджуючи про об'єднання зусиль соціялістів з UDF у випадку її перемоги. Щоправда, поки що цю тезу озвучує не сама кандидатка, а політики з її табору, зокрема екс-прем'єр Мішель Рокар, однак сам факт її озвучення говорить достатньо про наміри соціялістів.

Така спілка – соціялістів з центристами – була б новим словом у внутрішній французькій політиці. Від часу свого заснування в 1978 році UDF співпрацював з правими. Несподіваний розворот політичних уподобань партії може виявитись катастрофічним для симпатій виборців. Бо вони в основному правих поглядів, і коли партія змінить політичний напрям, може статись, що опиниться без свого виборця. Врешті, може бути, що розмови про новий політичний союз – просто політтехнологічний хід соціялістів з метою позбутися конкурента на друге місце. Щось подібне ми спостерігали в українській виборчій кампанії весною 2006 року, коли лише озвучених припущень про можливий союз НСНУ з регіоналами виявилось досить для зменшення рейтинґу президентської партії.

Збільшення ретинґу можна досягти, промовляючи про проблеми, які гостро турбують виборця. У Франції найбільшою суспільною болячкою, як показують соціологічні опитування, є безробіття. 45% французів вважає, що боротьба із ним повинна стати головним завданням нового президента. Нема нічого дивного – останніх 25 років рівень безробіття стабільно тримається вище 8%. Темпи зростання економіки – одні з найнижчих в Європі (передостаннє місце, перед Португалією), темпи зростання державного боргу такі, що через сім років він стане рівний валовому продукту. На шиї у французів сидить величезна армія бюрократів – їх аж 5 млн. Проблема французької економіки в тому, що більшість національного продукту споживається всередині країни – а тому зростання напряму залежить від можливостей споживача.

Найбільше про економіку говорить Саркозі. Він пропонує зрозуміле кожному французові зниження податків – звільнення від оподаткування наднормових годин праці при нормі 35-годинного робочого тижня. Він пропонує т.зв. “податковий щит” - заборону відрахувань, які перевищують 50% сумарних доходів. Саркозі заявляє, що таким чином французи за час його урядування збережуть собі 68 млн. євро лише за рахунок заощаджених податків.

Байру теж говорить про зниження податків – лише в інший спосіб. Крім 35-годинного робочого тижня, пропонує звільняти від оподаткування на підприємствах два новостворених робочих місця. Крім того, планує ввести в конституцію положення про обов'язковий нульовий дефіцит бюджету. Сеґолен Руаяль має свій рецепт на оздоровлення французької економіки. Теж зв'язаний з рівнем споживання – але абсолютно відмінний від ідей Саркозі. Її ідея – “контракт першого шансу” - дотоване робоче місце в малих підприємствах. Збільшення числа працюючих, на думку Руаяль, повинно автоматично збільшити споживання французів та стати фундаментом економічного буму. Інша ідея соціялістки – збільшення рівня зарплат. Про це вона регулярно говорила на зустрічах з виборцями протягом останніх тижнів. Щоправда, Сеґолен Руаяль не вточнювала, яким чином вона збирається примусити роботодавців додатково збільшити платню.

Всі ці програми претендентів мають один спільний недолік, про який в один голос говорять експерти, помірковані профспілкові діячі та підприємці: кандидати гарно розповідають, як будуть ділити суспільне багатство, але мовчать, яким чином його помножувати. І в цьому, мабуть, причина того, що популярність їх зовсім зовсім не зростає так, як планують виборчі штаби. В цьому ж причина того, що за тиждень до виборів 45% французів не визначились, за кого вони голосуватимуть. Для когось – це резерв голосів, для когось – шанс виправити рейтинґ. Але найпевніше – що це показник того, що Франція сама добре не знає, в якому напрямку їй іти. Мабуть, саме тут є причина криз суспільних і економічних цієї опори Європейського Союзу. І якщо це справді так, то зміна президента до кардинальних змін у житті пересічного француза не призведе.

Так само, практично нічого не зміниться у зовнішньополітичному курсі Парижа. Напередодні виборів газета “Ле Монд” задала основним претендентам кілька запитання щодо конкретних зовнішньополітичних проектів, які спосуються і ЄС, і Франції. Всі три головні претенденти на запитання про ставлення до проекту газопроводу “Набукко” (в обхід Росії) заявили, що це найважливіше енерґетичне завдання – диверсифікувати джерела енерґії та зробити Європу незалежною від російського газу. Більше того, всі троє заявили, що вони проти збільшення російської частки в в аерокосмичному конгломераті EADS, який, до всього, виробляє знамениті "Аеробуси" вище існуючих 5%, оскільки це ставить під загрозу військову безпеку Франції! Ніхто з трьох лідерів перегонів не засудив розміщення в Європі американської протиракетної системи. Руаяль і Байру схвалюють американську ініціятиву, а Саркозі, в стилі де Ґолля заявив, що система – річ потрібна і корисна, але його обурює, що американці прийняли рішення і почали вже щось робити без консультацій з європейцями.

Найімовірніше президентом Франції стане Ніколя Саркозі. Враховуючи, що йому оголосив підтримку діючий президент Жак Ширак – можемо бути певними: різких змін у французькій політиці не станеться. Ні стосовно Європи, ні стосовно України, ні стосовно життя пересічного француза. І більшість із того, що відбувається на французькій політичній сцені – це “шоу для бідних”. Але ж чи тільки у Франції політики показують виборцю такий політичний театр?


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 20-04-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1177090327.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.