Музика в “Ляльці”
Чергове повернення блудних «Півнів»
|
СКЛАД:
Михайло Барбара - вокал
Юрко Чопик - гітара
Олег "Джон" Сук - бас
Мар'ян Козовий - гітара
Ярка Якуб'як - бек-вокал
Андрій Надольський - ударні
В рамках щорічного Форуму Видавців до Львова завітали рідкісні, проте завжди бажані гості. Втім, гостями назвати їх язик не повертається, а серце тремтить при застосуванні цього слова щодо них. Мова йде про гурт «Мертвий Півень» – вихованців львівського та стовпів українського року. Саме ввечері 16 вересня клуб «Лялька» за старою-доброю традицією потішив своїх відвідувачів сольним концертом «Півнів».
Повернемося до історії. Кожен альбом «Півнів» був зіграний в іншому музичному стилі (від акустики – через гранж і до фанку), але незмінним залишалося одне: якісні тексти з боку поетичного та душевна карнавальність – з настроєвого. Музиканти не вигадують ровера, як колись, на початку дев’яностих. Тепер час працює на них. Вони використовують набутий досвід, і доносять до слухачів те, що коїться в їхніх душах. Свідками цього інтимного процесу стали ті, кому пощастило увечері 15-го потрапити в «Ляльку». Класична добірка старих хітів («Франсуа», «Beautiful Карпати», «Поцілунок») все одно не змогла задовольнити всіх присутніх, бо дехто вперто вимагав «Холодно» і «Харлєя», які не увійшли в рамки концерту. Натомість музиканти заанонсували нові речі з майбутнього альбому «Пісні для Мертвого Півня» виключно на слова однойменної збірки Юрія Андруховича. Нібйльше запам’яталась «…And Everybody Fucks You», себто, «Сто баксів на місяць...» по-нашому.
Несподіванкою стала відсутність на сцені головного ідеолога групи – незмінного (досі) соло-гітариста та композитора Романа Чайки. Його місце зайняв (тимчасово, як не втомлювався повторювати Михайло Барбара) Мар’ян Козовий, гітарист гурту «Ґорґішелі», також відомий своєю участю в Джоновому проекті «Є» – «Але час, як ріка». Нам залишається вірити Барбарі на слово і чекати на наступні виступи «Півнів» у класичному складі.
Покоління дітей 90-их, виховане на музиці «Мертвого Півня» і «Плачу Єремії» зараз є напрочуд вдячною аудиторією на їх концертах. Більшість з них вже повиростала з «порваних джинсів і маминих стаників» і рідко ходить на рокові концерти. Але саме приїзди «Півнів» до рідного міста згуртовують їх: друзів, які колись розпивали разом дешеве погулянківське вино та ділилися останніми цигарками, а зараз бачаться дуже рідко. Комусь робота/сім’я/діти не дозволяють, хтось шукає кращої долі «по русифікованих містах», або за якимось з океанів. Але всі вони пам’ятають, що помирати доведеться «не в Парижі», тому й повертаються. Повертаються з ностальгії. З ностальгії за тими ж часами до Львова повертаються й самі «Півні» – знову побачити старих друзяк, заграти для них старих та нових пісень, нагадати старі, проте з біса добрі часи, дати зрозуміти, що життя триває. І якщо «вивихнутої» атмосфери Львова середини 90-их вже не повернути, то принаймні на таких концертах можна зануритися в минуле і ковтнути не одну скупу сльозу.
Юрко Козій
............
А ТАКОЖ (з архіву):
11.2004 - Музиканти – за права людини
18.07.2002 - "Мертвий півень" - відкрита репетиція"
............
