«На волю, в пампаси!»
У Донецьку збирають підписи за проголошення незалежності Донбасу Павло КУЩ   

...Не так давно один із телеканалів запропонував телесеріал — екранізацію відомого сатиричного роману. В одній серії йшлося про кумедні походеньки горопашного бухгалтера Берлаги, який, побоюючись люстрації, знайшов притулок у будинку для божевільних. Хитрун навідріз відмовився бути «Наполеоном», «Магометом» чи «Емілем Золя» й обрав собі інший імідж. Пам'ятаєте? Ліг пузом на підлогу й горлав щосили: «Я віце-король Індії! Де мої вірні магараджі, мої абреки, мої кунаки, мої слони?..» Цікаво, що один із аборигенів отого закладу перегодя підтримав діалог, бо й собі заволав: «На волю! На волю! В пампаси!».

Трагедія бездуховності
«Антикризова» коаліція відклала розгляд законопроекту про визнання Голодомору-33 актом геноциду українського народу Леся ВОЛОШКА   

Україна вкотре осоромилась, продемонструвавши свою меншовартість, непатріотичність і недолугість усьому світові. Спасибі нашим парламентаріям, а точніше, тій їхній частині, яка назвала себе «антикризовою коаліцією». Саме «завдяки» їм Голодомор 1932-1933 років, який забрав у могилу мільйони українців, на їхній батьківщині залишається невизнаним як акт геноциду проти українського народу. Попри те, що таким страшне лихо, свідомо спрямоване на Україну радянською владою, визнали вже чимало інших держав.

Глобальне утеплення
«УМ» досліджувала, яким електрообігрівачем треба грітися і якою ковдрою вкриватися, щоб не цокотіти зубами в холоднобатарейній квартирі Вікторія ДОЛГОВА   Наталя РОТАЙ   

Опалювальний сезон начебто вже почався, але температуру в більшості українських квартир важко назвати комфортною для життя. У когось батареї ледь теплі, у когось — узагалі холодні (краще б уже не було зовсім!), тож із ванної до спальні не побіжиш в одному халатику і в маєчці по кімнаті не походиш. А за вікном — навіть не мінусова температура. Що ж буде, коли до нас прийдуть морози? Нічого страшного, якщо заздалегідь запастися електрообігрівачами й теплими ковдрами.

Осінь-2006: падають сніг, дощ і ціни на цукор
Головна небезпека дешевого цукру в тому, що невдовзі він може стати дуже дорогим

Після торішньої «цукрової кризи» трохи нижчі ціни на упаковках рафінаду ми сприймаємо як велике благо. Але більшість фахівців твердить: низькі ціни можуть розвалити галузь. Причому чим більше цукру вироблять наші заводи, тим гірше буде для них самих. І жодного парадоксу — звичайне перевиробництво!
Власне кажучи, українці завжди виробляли цукру більше, ніж могли з'їсти. В деякі, особливо врожайні роки, навіть утричі! Але до 1991 року проблеми як такої не існувало: безмежні простори однієї шостої частини суші з величезним задоволенням споживали всю без винятку продукцію вітчизняного АПК. Останні ж 15 років цукрова галузь нагадує поганого плавця, який під водою проводить значно більше часу, ніж на поверхні. Тенденції тих років — зупинки та занепад цукрових заводів, зменшення площ, зайнятих під цукровий буряк, і на кожному кроці — борги, борги, борги.
В 1997 році російський уряд зробив українським цукроварам тонкий натяк, що, м'яко кажучи, не хотів би більше бачити наш рафінад на своєму ринку. Приблизно це ж саме ми могли спостерігати в січні нинішнього року, але український цукор тоді, на відміну від «неякісного» м'яса і «шкідливого» молока, не звинувачували в усіх гріхах, а просто обклали високим митом. Оскільки звичайний рафінад — це не предмет розкошу, пересічний російський покупець від українського товару відвернувся на ціле десятиліття, а галузь почала тихо помирати.