Почну від Адама. У 1984 я опублікував спочатку в „Літературній Україні”, а потім у журналі „Жовтень” (тепер „Дзвін”, №9) поему „Плач над градом Кия” про те, як Батий штурмував Київ. Авторство поеми я приписав вигаданому ірландському поетові Ріангабарові, який начебто був очевидцем цієї події. Про поему стали писати як про величезне відкриття на рівні „Слова о полку Ігоревім”. Кали ж я признався у містифікації, зчинився скандал, бо деякі науковці уже встигли взяти її на озброєння. Але й по сьогоднішній день з’являються публікації про Ріангабара, як про... великого українця.

Після цього я опублікував вірші вигаданої української поетеси 17 ст. Анни Любовичівни. Про неї теж є різні дослідження й наукові праці.

Скандал також викликала публікація „Житія гаремного” у „Post-Поступі” 1992, коли Союз Українок навіть пікетував редакцію, вимагаючи припинити публікацію щоденників Роксолани.

Але цим не вичерпуються мої містифікації.

Видання інтерес проявили, але я не певен, що буду там чутися настільки затишно, як у покійному „Поступі". Наразі читайте обсервації в „Post-Поступі”. Газета з’являється у перший четвер кожного місяця.

Для мене цей образ нецікавий. І взагалі я читаю більше зарубіжну літературу кількома мовами, а з української лише класику і забутих літераторів. Тому описати, як виглядає цей тип, мені не просто.

Зазвичай я працюю відразу над кількома книгами в залежності від того, до чого маю настрій. Збираю матеріали для наступних томів української готичної прози, упорядковую два томи „Української відьми” (з серії „Мітольогія”), редагую наступні томи з серії „Піраміда пригод”, пишу новий роман, перекладаю Богуміла Грабала з чеської, Зорана Феріча − з хорватської, Джозефа Конрада − з англійської і Стефана Грабинського − з польської. Не кажучи вже про те, що пишу регулярно для „Post-Поступу”, а з березня буду щотижня дописувати на новий сайт, присвячений телебаченню.

Після того, як хляпнув у безвість „Поступ”, а „Львівська Газета” успішно очистилася від фахових журналістів, ситуація зі львівською пресою виглядає мені печально. Я переглядаю усі львівські газети і бачу, що біда „ЛГ” спільна. Київ повимивав усе, що тільки можна. Тому тепер роблять газети а) ті, хто з якихось причин не захотів чкуряти до Києва, їх меншість і б) ті, хто не вписався у київські мірки, їх більшість.

Львівська влада нічим не краща від загальноукраїнської. Вона наскрізь просякла корупцією. Під її крильцем чудово себе почуває криміналітет і зокрема наркомафія. Недавно я переїхався з одним підприємцем через кордон. Він ввозив в Україну товар відкрито, сплативши мито, але все одно мусив платити нахабним митникам, бо інакше вони б тримали його на кордоні кілька діб. А на трасі − ментів, як грибів! І кожен просить: „Дай!” І хоча всі документи в порядку, жодного лівого цвяшка, а мусиш дати в лапу, бо інакше затримають на трасі на кілька годин, ніби для перевірки.

А що робиться біля МРЕУ? Там відкрито за хабар пропонують полагодити усі документи.

На кожному кроці бачимо зловживання. Але влада вдає, що не помічає.

У цій ситуації, яка нині є, я не маю жодних шансів потрапити у депутати, бо не перебуваю у жодній партії. А якби й перебував, то мусив би співати хором і так само примружувати очі.

Що є, то є. Нові львів’яни не мають жодного сентименту до старого Львова і вони за виграшки руйнують фасад давньої будови, нищать балкони, як пан Місько Сендак, забивають стояк сателітарки просто в барельєф і т. д. В жодному старому місті Польщі чи Чехії не з’явилися б „Антошка”, „Жираф”, „Евросеть”, або такі чудернацькі покручі як „Алекстра” чи „Лонія”.

Рагулі не цінять історичних пам’яток. Тому й горять дерев’яні церкви так, як не горіли за совітів. Я вже писав, що люблю село в селі, але не в місті.

Ніколи не гнався за кількістю. І ніколи не ставив собі за самоціль когось „перемати”.

Оскільки обсервації зараз пишуться тільки для„Post-Поступу”, який розповсюджується по всій Україні, то львівські реалії там присутні дуже рідко. А от раніше... Раніше, якби була такса за непопадання в обсервації, то я б не пережив зо три десятки судових процесів. Тут я явно недопрацював. Садовий наразі ще нічого не платив, але я відкритий для пропозицій.

Звичайно. І не раз. Але недоступність поступово вичавлює безтямність і, коли років так через 10-15 випадково зустрічаєш цю особу, то думаєш собі: „Дякую Тобі Господи, що ти не втілив у життя моє безтямне кохання. Інакше я б не зустрів наступного”.

Коли запрошують, то відгукуюсь. Пишіть на електронну адресу „Post-Поступу” − redactor@postpostup.ua

Жодної. Пояснюю чому. Коханка може бути тільки в жонатого чоловіка, а в парубка не коханка, а кохана. Я не ставився до панночок, як до коханок, а нормально з ними жив. З окремими і досі підтримую гарні стосунки, сприяю їм на їхньому літературному чи журналістському поприщі.

Я регулярно читаю польський товстий журнал ""Literatura na swiecie" і чеський "Reviu svetovej Literatury", з якb[ дізнаюся про все найцікавіше в зарубіжній літературі, а відтак шукаю тих авторів на Петрівці або в інтернеті. Зараз читаю американця Пола Боулза. про якого я писав у передостанньому  Post-Поступі. Радив би почитати Джозефа Конрада, Генрі Джеймса, Генрі Міллера, Чарльза Буковскі, Бгуміла Грабала, Марека Гласка, Горана Петровіча.

- Мені цікаве і те й те. Просто для письменницької діяльності потрібне натхнення і спеціальний настрій, а от для того щоб писати обсервації чи есеї я можу перебувати у будь-якому стані.Одного разу довелося писати обсервації з температурою 39 градусів, але це на гумор не вплинуло. Матеріально журналістика в Україні вигідніша від письменництва, оскільки гонорари мені пропонують досить високі. А письменництво найвигідніше тоді, коли перекладають на Заході. Маленька казочка  видана у Франції приносить більше прибутку ніж ціла книжка тут.

- Пропозиції були, але мені шкода мого часу. Я тоді не зможу писати стільки, скільки пишу зараз. Моя дружина і я ставимося до Юлі однаково --з симпатією. Як і до Луценка. До кожного політика можна мати якісь претензії, але врешті треба на комусь зупинитися і спробувати його полюбити. Мені подобається Юлина рішучість і якщо вона буде балотуватися в Президенти, я буду агітувати за неї.

- Та я не проти. Але дещо вже переклав Майкл Найдан. Тому треба узгодити. Пишіть на адресу Post-Поступу.

- Російською мовою я подаю матеріали дуже рідко. Зазвичай це буває тільки Курков. А стиль у нас такий -- есеїстика українських так і зарубіжних письменників. Наша газета, як хтось уже визначив в інтернеті, це газета для гурманів.

Повернути тамтой "Поступ" не в моїх силах, а обсервації читайте в Post-Поступі.

- З нового вийде другий том легенд Львова. Роман покищо пишеться.

Щодо Пост-Поступу, то насправді він дуже добре продається і порівняно з іншими газетами повертання найменші. Оскільки наша газета виходить під затишним крилом Експресу, то жодних проблем нема.

- Хотілося б, аби все вдалося з тим Євро і, оскільки я безнадійний оптиміст, то вірю, що таки вдасться. Але на жаль у нашій владі надто багато злодіїв і хабарників, які хочуть урвати побільше, тому для них важливе не Євро-2012, а їхній гаманець. Гидко те, що це все представники нашої зачуханої демократії.

А розвиток Львова залежить від загальної політичної ситуації в Україні. Мені хотілося б, аби Львів не втрачав свого обличчя так, як він зараз його втрачає. Його розмиває не тільки люмпен, але й нові украйонці, які вносять у місто чужорідний настрій.

Нічого не знаю про інтелектуальний план розвитку, хоча, можливо,уже десь працює інкубатор для нових інтелектуалів. Також про передчасну смерть інтелігенції нічого не чув, на похорони не запрошували. Я,скажімо, часто здибаюся зі студентами, які в основному і приходять на зустрічі зі мною, і бачу, які мудрагелі дозрівають. Серед них є, як казали за совітів, достойна для нас зміна. Так що тривожитись зарано.

- Не було потреби. Під боком завше знаходилася добра душа з покірним тілом. Навіть в армії.

- Коли я мушу назвати когось одного в певній номінації, то це дуже не просто. Більшість наших великих українців-героїв не виявили себе у повній силі і були просто невдахами. Тому я б вибирав героя серед тих, кому щось вдалося. А це -- Данило Галицький, Костянтин Острозький, Сагайдачний. Але найбільше мені імпонують Виговський, Богун і Пилип Орлик. Їм, правда, не все вдалося, але це люди, якими справді можна пишатися.

Ну а мудрець у нас найвидатніший --це Сковорода.

- Можна було б назвати першим найщасливішим днем день моїх уродин. Але це велике щастя я тоді ще не усвідомив і замість тішитися гірко ридав.

Тому назву інші дні: 1) коли завершив роман "Мальва Ланда" 2) коли познайомився зі своєю дружиною і цілу годину цілувалися в брамі, 3) коли почув у мобілку, як гірко ридає мій син, щойно народившись і не усвідомивши, який він відтепер щасливий.. 

- Я закінчив українську філологію у закладі. який зараз називається Прикарпатський університет в Івано-Франківську. А якщо запитаєте, що мені дала ця освіта. то я відповім: нічого. Якби сам багато не читав, то турком би й лишився.

Волію уявляти себе  удавом. А загалом не сприймайте художню прозу, як документ.  Художні еротичні фантазії не конче мають відповідати дійсності.

- Ні, але зараз гарні літературні вечори відбуваються щосереди в Кабінеті на Винниченка.

- Бракує книгарень і книжкових гуртівень. Безліч населених пунктів позбавлені книжок. Дуже мало літературних журналів, нема жодного спеціального журналу, присвяченого новим книгам. Нема стипендій для письменників. Ми існуємо в дуже складних умовах і виживають лише найтвердошкіріші та найупертіші.

Я вже вище написав про ті спартанські умови, в яких вона існує. А ці умови впливають і на якість самої літератури. Нам бракує української белетристики -- пригодницької літератури, детективів, романів для молоді. З серйозною літературою начебто не так зле, принаймні зарубіжні перекладачі кажуть, що українська література зараз цікавіша від польської та російської.

- Намагаюся своїй коханій засвідчити палкі почуття частіше, ніж на день Валентина.

- Я чекаю, коли вимруть щирі патріоти, всі ті динозаври з РУХу, Просвіти, і на їхнє місце прийдуть нові незіпсовані кадри. ТОді й зміниться щось на краще. А взагалі у мене всі надії на те, що ми незабаром вліземо в Євросоюз.

- Ющенко ясна річ кращий, бо він українець, а не кацап, як Кучма. Але його нерішучість і його оточення мене бісить. Це ж він покриває Черновецького, він не відпускає у відставку Медведька, а без нормального генерального прокурора навести порядок неможливо. Тому Ющенкові краще тихенько відійти і на нові вибори не висовуватися.

Я б розплакався від розчулення, придбав би на свою лисину перуку і став би фарбувати волосся і ваксувати вуса так, як це роблять інші українські письменники-секс-символи.

- В останні три десятиліття сталося чимало визначних подій. Наприклад реабілітація греко-католицької конфесії. А відтак я міг би назвати серед визначних львівян митрополита Стернюка, подружжя Калинців, визначного історика Ярослава Дашкевича, філософа і правозахисника Мирослава Мариновича, Олександра Кривенка, Володимира Івасюка, колекціонера Івана Гречка, якому наша влада не в стані виділити приміщення під музей гуцульського мистецтва.

Стовідсотково когось пропустив.

Наразі дякую всім за такі гарні й лагідні запитання, а як будете мати бажання, то пишіть на адресу Пост-Поступу. Цьом-цьом, па-па!!!