Газ пішов від нас
Українські компанії виплатять Росії борг «блакитним паливом» із газосховищ Зоряна КРІТ   

Україна більше нічого не винна Росії — принаймні з того боргу, який днями несподівано сплив у газових відносинах між двома державами. Причому, як заявив позавчора російський прем’єр­міністр Віктор Зубков, насправді сума заборгованості перед «Газпромом» на початок жовтня становила 2 мільярди доларів (а не 1,3 мільярда, як повідомлялося раніше). І це, нагадаємо, борг не держави Україна, а трьох господарюючих суб’єктів: «Росукренерго», «Нафтогазу України» та їхнього спільного дочірнього підприємства «Укргаз­енерго». Що найабсурдніше, одним із засновників зареєстрованого у Швейцарії «Росукренерго» є саме «Газпром», якому належить виплатити борг.

Замість опалення — опала
На вчорашньому засіданні Кабміну говорили про зиму і про те, аби жила справа Януковича Віталій ЧЕПІЖКО.   

Відкриваючи засідання «генерального штабу виконавчої влади на вулиці Грушевського», Віктор Федорович, як оракул, констатував, що після дострокових виборів в Україні повинна діяти спадкоємність влади і, зокрема, напрацювань чинного уряду можливими наступниками.

«Укртелефільму» наказали жити. Поки що
Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення скасувати накази Держкомітету з питань телерадіомовлення щодо реорганізації кіностудії Ярослав ТРАКАЛО   

«Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм», заснована у 1966 році, принаймні ще деякий час таки працюватиме. «УМ» уже неодноразово писала про намагання керівництва Державного комітету телебачення і радіомовлення на чолі з близьким до Партії регіонів Едуардом Прутніком реорганізувати студію. Комітетом був виданий наказ, згідно з яким «Укртелефільм» мав злитися з конструкторсько–технологічним бюро «Фотон». Колектив, звісно, усіляко опирався такому розвитку подій, небезпідставно вважаючи, що ці кроки переслідували зовсім іншу мету, адже студія розташована на дорогих гектарах столичної землі. Однак змінити щось тоді видавалося неможливим.

Невідома УПА
14 жовтня виповнюється 65 років найлегендарнішій партизанській армії Європи Олександр ГАВРОШ   

Суперечка сучасних політичних сил довкола визнання Української Повстанської армії воюючою стороною у Другій світовій війні викликає у знаючих людей іронічну посмішку. Бо переговори з цією армією вели не тільки Німеччина та СРСР, а й поляки, угорці та інші сусіди. Доводити, що УПА воювала, все–одно що доводити, що сонце світить.
Добре озброєна, морально стійка, вихована в умовах жорсткого підпілля та конспірації, Українська Повстанська армія контролювала значну частину України, протистоячи двом найбільшим агресорам у світі — гітлерівській Німеччині та сталінському СРСР.
Щойно знятий документальний фільм у десяти частинах «Собор на крові» перевертає уявлення пересічного українця про унікальну у світовій історії партизанську боротьбу, яка тривала з 1942–го по 1953 рік. Недарма президент Франції маршал Шарль де Голль заявив, що якби мав таку армію, як УПА, нога окупанта ніколи не топтала б його рідну країну. Методи партизанської війни українців дотепер вивчають військові спеціалісти і з успіхом застосовують на практиці. Наприклад, у тій же Чечні.
Чому ж армія, яка протистояла найбільшій і найжорстокішій імперії світу — СРСР — протягом довгих восьми років після завершення Другої світової війни, так мало шанована у себе вдома? Відповідь проста: вже один факт її існування — смерть усіляким меншовартісним теоріям про українців з боку агресивних сусідів.
Совєтська та польська ідеологічні машини, які завжди претендували на наші землі, зробили максимум, аби спотворити справжню суть та історію цього визвольного руху. Але історична справедливість бере гору. І з кожним роком ми дізнаємося дедалі більше правди про Українську Повстанську армію.

«Босонога війна» не закінчується
Іменем українки Меланії Ковтонюк, яка працювала під час війни в Німеччині, міська влада Руссельсхайма назвала сквер Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА   

«8 липня 1942 року — це вже було останнє вивезення молоді і дітей — забрали нас, на станції закинули у вагони із соломою і повезли аж до Франкфурта. Ми малі, голодні — всього не опишеш. Десь у Карпатах вагони відкрили, хто хотів утекти — то половили озброєні фашисти з собаками...» Ці рядки — із щоденника Меланії Ковтонюк, яку в роки війни разом із десятками тисяч українців вивезли до гітлерівської Німеччини і змусили відробляти «панщину» на землі всемогутнього, як на той час здавалося, фюрера. Але серед численних історій остарбайтерів, як правило, трагічних і скорботних, її історія виглядає справжньою фантастикою — майже через півстоліття після тих подій іменем Меланії Ковтонюк влада міста Руссельсхайм назвала міський сквер.