Реконструкция социальной идентичности – почти неизбежный побочный эффект любых быстрых социальных изменений. Как результат, у стран, проходящих через эпоху реформирования, существует постоянная потребность в верованиях, объясняющих изменения в идеологии или религии. А это, в свою очередь, порождает запрос на новые мифы.

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

На семнадцатом году независимости можно констатировать, что наше общество остается разобщенным культурно и политически - Галичина и Донбасс, Крым и Волынь, десятки культур и традиций – все они по праву должны участвовать в совместном учреждении Украины как нового национального проекта. Однако, единства во взглядах на действенные инструменты и базисные идеологии для формирования общенациональной идеи пока нет. Все это время мы занимались и продолжаем заниматься демонтажем институциональной инфраструктуры советского государства, причем медленно и с малой долей успешности. Ситуация осложняется еще и одновременным осуществлением множества других переходов – от государственного социализма к рыночной экономике, от авторитаризма к демократии. Это вызывает большие трудности и в теоретическом, и в практическом аспектах реализации стоящих перед страной задач. В обществе существует очевидный вакуум понимания общей цели и общего видения будущего, т.е. национальной идеи.

В последнее время часто приходится слышать, что перевыборы 2007 года спровоцируют новую череду политической нестабильности. В то же время понятно, что досрочные выборы (а точнее, их результаты) должны ответить на вопрос, сможет ли нынешняя политическая элита, в конце-концов, достичь согласия и строить украинское независимое демократическое государство, либо же согласна уйти в небытие, так и не выполнив возложенную на нее историческую миссию.

В українській пресі, й у виступах офіційних осіб підміна понять у різних сферах людської діяльності – справа звична, і економіка тут не виняток. Наприклад, критерієм «правильності» вибраного шляху економічного реформування найчастіше висувається зростання номінальних показників – ВВП, обсягів промислового виробництва, соціальних виплат, зниження інфляції тощо. Але до уваги не береться один дуже важливий чинник. В більшості країн світу ці показники справді віддзеркалюють те, що цікавить громадян, в Україні ж — те, що хоче бачити правляча політична еліта.

Обычно социальные ценности живут от 20 до 50 лет, и о моральных конфликтах отцов и детей с горечью размышляли еще древние шумеры. В наше столь динамичное время представления людей о том, что прилично или неприлично, допустимо или недопустимо стали меняется на протяжении жизни одного поколения по нескольку раз. Весь мир живет в эпоху перемен. Вопрос лишь в том, насколько глубоки возникающие конфликты и насколько болезненны они для общества.

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Предлагая для дискуссии на страницах «Диалог.UA» новую тему, посвященную молодежи, мы сознательно отошли от критериев возрастных: считать ли человека молодым до 24, 28 или, исходя из последних предписаний законодательства, до 35 лет. Вместо этого мы попытались понять качественную смену в мировоззрении, ценностях и предпочтениях молодого поколения – поколения постсоветского.

Украина у нас одна. Но каждый народ, каждая этническая группа, проживающая в Украине, видит будущее страны, как и свое собственное, по-своему, через призму своих национальных, культурных и социальных предпочтений.
В многонациональном социуме этнические и национальные группы развиваются во множестве контактов друг с другом. И наш Интернет-журнал «Диалог.UA» задался вопросом, есть ли у этих контактов единая, общая цель, вне зависимости от этнонациональной идентичности, например, по выработке единой модели государства, по видению и формированию образа будущей Украины?

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Кількість публікацій з питань корупції за останні 10–20 років помітно зросла, але сам феномен корупції залишається мало дослідженим і осмисленим. Навіть добре задокументований зв'язок між рівнем корупції та незадовільною роботою економічної і політичної системи залишається без вичерпного аналізу: що тут є причиною, а що – наслідком?

Юбилей Основного закона, к сожалению, не воспринимается в Украине как праздник торжества демократии. Утвержденная 10 лет назад Конституция так и не стала полноценным «общественным договором», регулирующим правовые отношения между обществом и властью, и обязательным к неукоснительному исполнению высокими договаривающимися сторонами.

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран. Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Проведення у 2006 році виборів до парламенту на пропорційній основі, концентрує увагу суспільства та ЗМІ на діяльності політичних партій. Нажаль, виборча кампанія 2006 року є вкрай персоніфікованою. Виборці, як і під час президентських виборів, продовжують орієнтуватись не стільки на партії та їх програми, скільки на фотогенічність та ораторські якості політичних лідерів.

Підготовка і запровадження парламентсько-президентської моделі відбувається у відповідності до відомого гасла – „крок вперед, два кроки назад”. Знову і знову різні гілки влади намагаються перетягнути „владну ковдру” на себе, та ще й максимально приховати від широкого загалу суть процесів, які під цією ковдрою відбуваються. У поточному випуску Діалог.UA, ми пропонуємо розглянути переваги, а також обговорити низку проблем, що постають в процесі політичного прищеплення парламентської моделі на владне дерево України.

Через рік після виборів президента України, після протистояння на Майдані й „помаранчевої революції”, після ейфорії від зміни влади і розчарування від влади нової, можна поглянути на те, що відбулося, з вершин нового досвіду та знань.

Характер взаимосвязей Украины с глобализирующимся миром является одним из самых трудных и важных вопросов нынешнего развития. Хотим мы того, или нет, но глобальные вызовы «форматируют» внутреннее пространство Украины. Именно поэтому необходимо достижение стратегического понимания сегодняшних и будущих вызовов, рисков, проблем и возможностей, связанных с глобализацией.

Парадокс, но молодому, вроде даже развивающемуся, 14-летнему государству впору ставить вопрос о жизни и смерти. А еще и об умирающей нации, и, следовательно, о крахе национального проекта в его украинской интерпретации. Или, может, нация не вымирает, а очень быстро трансформируется в другую общность, у которой впереди новые успехи и процветание?

Серед численних обіцянок та намірів, які були задекларовані новою владою в Україні, одне з ключових місць належить адміністративно-територіальній реформі. А відтак, її реалізація так чи інакше буде сприйматися як тест на ефективність нової політичної команди.

Начиная наш диалог «Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС», мы приглашаем всех заинтересованных игроков взять на себя роли, которые мы уже сыграли, играем или собираемся играть в Европейском сообществе, взглянуть на себя и глазами среднего европейца, и лидера европейского государства, и высокопоставленного чиновника Евросоюза. Мы хотели бы оценить свои собственные возможности и устремления такими, какими они видятся на сегодня и какими станут через 10, 15, 20 лет, когда вопросы европейской интеграции приобретут для Украины новое звучание и новое смысловое наполнение.

Славянская идея будоражит умы этнографов политиков уже не одно столетие. Германо-славянское противостояние послужило возникновению множества войн в Европе. Славянские государства не раз объединялись в борьбе с общими врагами и распадались из-за внутренних противоречий. Славянский дух нередко становился источником исторических побед и культурных прорывов, и в то же время защитой славянских ценностей неоднократно прикрывались преступления против свободы и демократии. У нашей страны, завершающей исторический поиск украинской идентичности, сегодня есть уникальный шанс использовать все лучшее, что было в истории славянства, и окончательно избавиться от груза навязанных извне славянских мифов и предрассудков.

Имя кандидата, победившего или проигравшего на выборах президента Украины, мы узнаем уже в ноябре. Поэтому, представляя для обсуждения на страницах «Диалог.UA» тему «Повестка дня будущего президента», мы сознательно вынесли за рамки нашего диалога вопрос о победителе нынешней избирательной кампании. Мы хотели заглянуть в декабрь 2004 года и увидеть, что же реально предстоит и что удастся сделать будущему президенту, вне зависимости от того, кто займет этот пост.

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться. Ведь еще недавно – всего столетие назад – большая часть населения не умела читать. Сейчас же для многих проблема в другом – появилось «племя, хотя и знающее письменность, но в ней не нуждающееся». Поэтому новое украинское просвещение и отвечает на вопрос «КАК?» - как применить знания?

З часів проголошення незалежності в Україні ведуться нескінченні і не надто результативні дискусії щодо оптимізації стосунків між центром та регіонами, між столицею та провінцією, між містом та областю і т.ін. Однак в цілому змістовна та публічна дискусія з цієї теми в Україні ще навіть не починалася.
Звісна річ, що окремі розробки безумовно велися, їх навіть намагалися реалізувати на загальнодержавному рівні. Достатньо згадати про проект адміністративно-територіальної реформи, про проекти, які пов’язані з удосконаленням системи управління за рахунок укрупнення районів, про розробки, що стосуються нового економічного районування. Нарешті, намагалися привернути до себе увагу і українські міста мільйонники, які безумовно вимагають особливого ставлення до себе.

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. І від того, наскільки Україна зможе синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, навчиться "вбудовувати" свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти залежатиме не лише конкурентоздатність економіки країни, але і умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.
Відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною. Але ж часи змінюються і впертий супротив "старої еліти" усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження "нової еліти" вже перезріло.

У перехідних суспільствах важко точно визначити розмір середнього класу, окреслити його характерні риси та уподобання. І українці, з своєю природньою жагою до “золотої середини”, тут зовсім не виняток. Про потребу підтримувати та зміцнювати середній клас давно вже говорять соціологи й політики. Хоча про те, що саме створення середнього класу могло б стати об”єднавчою идеєю суспільства – говорити в нас не прийнято. Але ж майбутнє народжується сьогодні...

Українській державній незалежності, а разом і нам, громадянам України, 12 років. Хто ми?.. Наскільки важлива проблема ідентичності? Наша повсякденна практика ніби-то свідчить про те, що для виживання потрібно не так вже й багато. Якщо ж говорити не про виживання, а про життя, а тим більше про проекції цього життя, то тут все може бути різко змінене... Пошук ідентичності – відповідь на нарощування глобалізації, розмивання мовних і релігійних спільнот, національних відмінностей. У сучасному світі постмодерну домінуючим стає прагматичний підхід економічної ефективності, яка останнім часом стає основним критерієм успішності нації на світових ринках. Разом з тим, хвиля уніфікації і пріоритет “права сильного” стали причиною народження нових амбіцій і претензій. Питання про ідентичність українців залишається відкритим. Проте, від нього залежить майбутнє – держави, нації, громадян, співвітчизників. Часу на відповідь не так вже й багато...

Пришло время оценить те возможности, которые Украина не использовала и причины того, почему это произошло. Кроме того, 12 лет со дня обретения Украиной независимости – это повод подвести черту под достижениями прошедших лет и оценить, насколько прочный фундамент они заложили для нашего будущего.