Намети біля столичної мерії вже стали майже звичним явищем. Поява нової — в рамках акції з винесення гральних закладів за межі столиці — в киян особливої цікавості не викликала.

Збирання підписів іде мляво. Що й не дивно — в людей не бракує інших проблем. За статистикою, основна маса населення взагалі практично не відвідує гральних закладів і тільки 3% роблять це досить регулярно.

Тож збирання підписів на користь законопроекту, ініційованого народним депутатом, головою київської міської організації Партії регіонів Василем Горбалем, реальних дивідендів не принесло. Не кажучи вже про те, що «заборонний» закон, який діє тільки в межах одного міста, важко назвати конституційним. Утім, з огляду на амбіції Василя Михайловича, це непоганий і відносно дешевий привід нагадати про себе напередодні можливих дострокових виборів до мерії.

Однак проблема реально існує, тож її треба розв’язувати, зокрема й законодавчо. Хоча гравців не так уже й багато, сказати, що в місті мало гральних автоматів, — не можна.

Нині в парламенті обертаються аж чотири законопроекти щодо цього. Крім проекту Василя Горбаля, це — проект закону про азартні ігри, підготовлений народним депутатом Григорієм Смітюхом (Партія регіонів), проект закону про правове регулювання організації та проведення азартних ігор на території України, підготовлений Валерієм Писаренком (БЮТ), і проект закону про державне регулювання діяльності з проведення азартних ігор, підготовлений Оксаною Білозір («НУ—НС») і групою співчуваючих народних обраниць.

Депутати по-різному бачать майбутнє цього різновиду діяльності. Приміром, закони Писаренка й Смітюха передбачають винесення всіх гральних автоматів за межі міста. Забавно, але у випадку з Києвом це означає винесення у межі області, що, безсумнівно, порадує тамтешніх латифундистів.

Проте фахівці вкрай скептично ставляться до таких ініціатив. Як уже зазначалося в пресі, Міністерство фінансів України не влаштовує жоден проект з урегулювання грального бізнесу, й воно має намір розробити свій варіант законопроекту. Основна претензія полягає в тому, що в законопроектах дублюються вже існуючі норми, а з питань видачі ліцензій — обмежується їх дія.

Більш того, запропоновані законопроекти не розширюють повноважень органів ліцензування й правоохоронних органів. Наприклад, тут немає норми про негайне припинення дії ліцензій. Однак саме в цьому й полягає основна проблема.

Періодичні перевірки підтверджують, що понад половину автоматів установлено з порушенням правил, а часто вони взагалі ніде не значаться. За оцінками правоохоронців, у столиці без патентів працюють 30—40% гральних автоматів. По Україні цей показник ще вищий — 60%.

Міністерство фінансів вважає, що потрібно навести лад у галузі. Так, на сьогодні заборонено розміщувати автомати на вулицях, заборонено використовувати автомати без патентів, без ліцензій, усі ці норми існують. Але не виконуються норми, що передбачають відповідальність за такі порушення.

Норми ж про винесення автоматів за межу населених пунктів або створення окремих зон, на думку Мінфіну, не розв’яжуть проблеми нелегальної гральної практики.

Бажання створити міні-Лас-Вегас на власній території — річ, звичайно, інвестиційно приваблива, але для країни збиткова. Відчутно постраждають місцеві бюджети. За даними Мінфіну, гральний бізнес забезпечив понад 600 млн. гривень надходжень до їхньої дохідної частини тільки від видачі патентів на гральні автомати плюс нараховувався податок на прибуток.

У разі створення спеціальних гральних зон місцеві бюджети можуть втратити ці суми. Зате вони осядуть у кишенях власників територій, на яких пропонується налагодити гральний бізнес.

До речі, експертний аналіз пунктів про визначення чотирьох зон для ведення грального бізнесу наводить на думку, що законопроекти явно написані в інтересах великих землевласників (пан Смітюх сам займається землею, а у випадку з Писаренком виникають асоціації з інтересами його давнього партнера Богдана Губського).

Досвід Росії показав, що, попри всі декларації, в регіонах, де спробували заборонити гральний бізнес, він благополучно перекочував у тінь. Це явно тупиковий шлях. Не кажучи вже про те, що ті, хто хоче грати, можливості все одно знайдуть.

Соціологічне дослідження, яке проводилося в Україні, показало, що контингент гравців складається в основному із забезпечених верств населення. Це — люди за 30 із середнім і високим рівнем доходів. І штовхати їх на правопорушення не варто. Світовий досвід усіх «сухих законів» досить наочний. Дві третини опитаних вважають, що основним негативним наслідком відходу грального бізнесу в тінь стане його криміналізація та як наслідок низький рівень безпеки для гравців.

А от регулювати сферу діяльності можна й потрібно. Більш того, абсолютна більшість українців — за контроль над гральним бізнесом із боку дер­жави. Так, 85% опитаних висловилися за такий контроль.

Якщо держава реалізує цю ідею, від цього виграють усі, ділиться своєю думкою президент Союзу підприємців грального бізнесу України Олександр Бойко. Тоді буде захищено інтереси не тільки гравців, а й гральних закладів і самої держави.

На думку фахівців, регулювання галузі має базуватися як на здоровому глузді, так і на економічній доцільності. Приміром, нині в Києві, за даними мерії, основні проблеми розміщення гральних автоматів виникають не в гральних залах і казино, а якраз у малюсіньких павільйончиках, де не дотримуються ліцензійних норм і куди не закрито доступ дітям і підліткам.

Оптимальний спосіб розв’язання проблеми — розміщення невеликої кількості, але великих гральних закладів. Треба жорстко прибрати з вулиць гральні автомати. У законах же потрібно закріпити три основні вимоги до грального бізнесу: в гральні заклади не повинні допускати неповнолітніх; має забезпечуватися високий рівень безпеки відвідувачів і персоналу, а також підтримуватися співвідношення між ставками й виграшами на рівні 80% і вище. Природно, всі ці вимоги зможуть виконувати тільки серйозні гральні заклади. Своєю чергою, державі буде легше контролювати невелику кількість великих залів.

За словами Олександра Бойка, «держава має бути зацікавлена в грамотному регулюванні грального бізнесу. Нині в нашій країні на частку цієї галузі вже припадає близько 1% бюджетних надходжень. І це не межа, тому що в ідеалі гральний бізнес в Україні (з урахуванням реальних доходів у країні) здатний забезпечувати до 3% доходів бюджету. Нині доцільно також провести на цю тему публічні слухання в парламенті. Тільки такий підхід дасть змогу забезпечити прозорий і незаангажований процес формування нормативної бази, що регулює галузь. Інакше ми одержимо ще один лобістський закон».

На кону — великі гроші. Інша річ, що ті, хто тепер контролює «сірі» автомати або ж хоче нового перерозподілу ринку під себе, так просто не здадуться. Тільки від депутатів залежить, чи буде приведено ринок у цивілізований вигляд, чи азартні ігри так і залишаться в Україні напівкримінальною годівницею.