У чому справді не відмовиш вітчизняним політикам, то це у послідовності з якою, вони виконують власні обіцянки. Сказали, що стоятимуть на сторожі національних інтересів, як відрізали. Показовою у цьому сенсі є непрозора ситуація з формуванням тарифів на газ, якими терпіння населення випробовують так само довго, як безглуздими мильними серіалами.

Обіцянка-цяцянка — дурневі радість

Дурниця, ніби ті самі люди, які щойно били себе у груди, не кліпнувши оком, погодилися на сумнівні схеми газопостачання країни, нав’язані Росією. Адже то лише наприкінці року експерти (що важливо — з різних політичних таборів) визначать підписання 4 січня 2006 року так званих газових угод як найбільший провал зовнішньої політики України у 2006 році та порівняють їх з «Перл-Харбором» української енергетичної дипломатії. (Тоді ми фактично без боротьби погодилися на посередника у цій справі — компанію «РосУкрЕнерго» і відмовилися від юридично зафіксованої ціни на російський газ у 50 дол. за 1000 кубометрів до 2009 року). А на початку 2006 року, незадовго до парламентських виборів, головне було втриматися при владі, навіть ціною національних інтересів країни.

Ще одні «борці» за національні цінності до середини жовтня вішали локшину на вуха, натякаючи на особливі взаємини з Росією, можливість виправити ситуацію та обіцяючи зменшення тарифів на газ бодай для населення. Воно ж бо, виявляється, споживає не імпортований дорогий російський, а значно дешевший газ, переважно вітчизняного видобутку. (Українці використовують майже 20 млрд. кубометрів природного газу на рік. Приблизно стільки ж його щороку видобувають в Україні. Річна потреба у газі найменшої в Україні області — Чернівецької — в межах 500 млн. кубометрів.). Але обіцянка... — відомо кому радість.

Отже, з 1 січня 2007 року замість очікуваного зменшення тарифів до 33,9 коп. за кубометр (нагадаю, до 1 січня громадяни сплачували в середньому від 31,5 до 44,4 коп. за кубометр газу) українців потішили так званими диференційованими цінами на енергоносії залежно від середньостатистичних обсягів споживання. Попри запевнення чиновників, мовляв, «нарешті здійсниться те, що багаті поділяться з бідними», насправді це означає лише фактичне зростання цін для переважної більшості категорій споживачів. До речі, деяких із них взагалі «прирівняли» до теплопостачальних підприємств.

Критика попередників — одне, а живі гроші — інше

Не вдаючись до всебічного аналізу підписаної уночі 4 січня 2006 року так званої угоди про врегулювання відносин у газовій сфері, яка змінила існуючі доти ціни на газ і схеми газопостачання для України, нагадаємо лише окремі її наслідки, які незабаром відчули на собі всі громадяни. Вже 1 травня, трохи більше ніж за місяць по виборах, громадян, які мали лічильники, змусили сплачувати за газ нову ціну: 22 замість 17,7 коп. за кубічний метр. Проте незабаром урядовцям і ця ціна видалася замалою. Отож уже 1 липня ціна газу для населення з лічильниками знову зросла — до 40,7 коп. за кубометр.

Зміна уряду, який прийшов до влади на критиці, зокрема, газової політики своїх попередників, присутність у так званій антикризовій коаліції представників лівих політичних партій, які апріорі не можуть схвалювати зростання цін для населення, посіяли у серцях людей сподівання на можливий перегляд існуючих тарифів. Непрямим свідченням цих очікувань стало зменшення у жовтні проплат за спожитий газ, наприклад, на Буковині до 38%. А хіба могло бути інакше, якщо для дискредитації попередників у парламенті «антикризовики» навіть провели спеціальне розслідування, яке нібито встановило, що ціни на газ для населення були завищеними?

Сподівання, як з’ясувалося, виявилися марними. Бо критика попередників — це одне, а живі гроші від людей — зовсім інше. Формально новий уряд рекомендував уповноваженому органу — Національній комісії регулювання електроенергетики України (далі — НКРЕ) знизити тарифи на газ для населення до 33,9 коп. за кубометр. Проте на диво самостійна чомусь лише у цьому питанні комісія вирішила інакше, запровадивши з 1 листопада 2006 року поділ українців на тих, хто гріється, і тих, хто миється. На практиці це означало запровадження так званих диференційованих тарифів. Згідно з постановою НКРЕ, громадянам, які використовували газ комплексно, тобто для приготування їжі, підігріву води і для опалювання, тарифи залишили практично без змін. За наявності лічильника — на рівні 40,7 коп. за кубометр газу, за відсутності лічильника — 44,4 коп. за кубометр. Гірку пілюлю від підвищення цін на послуги теплокомуненерго, які підскочили через зростання цін на газ, підсолодили лише тим громадянам, оселі яких опалюються централізовано. Отож ті абоненти, які використовували газ виключно для приготування їжі та нагрівання води і не використовували його для опалення, з 1 листопада повинні були сплачувати за нього менше за тих, хто мав удома пічки: 31,5 коп. за кубометр газу платили люди, помешкання яких обладнані газовими лічильниками і 34,5 коп. за кубометр — без газового лічильника. Проте радість цієї категорії споживачів виявилася нетривалою і зникла одразу, щойно вони отримали перші рахунки від теплокомуненерго.

Загалом минулорічні експерименти посадовців у газовій сфері спричинили зростання цін на житлово-комунальні послуги для населення у 2,5—3,5 разу. Як наслідок на кінець року інфляція сягнула позначки 11,6%, що на 4 відсотки перевищує прогнозні показники для 2006 року, а реальні доходи громадян почали знижуватися.

Холодний душ проти святкового похмілля

Те, що посадовців турбують насамперед гроші, а не інтереси пересічних споживачів, засвідчили нові тарифи на газ, які без зайвого інформаційного розголосу затвердили у переддень Нового року. Власне, їм ще доведеться виконати роль холодного душу для стомленого тривалим похміллям суспільства, а поки нагадаємо, про що, власне, йдеться. Саме на Миколая, 19 грудня, Національна комісія регулювання електроенергетики України затвердила постанову «Про роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення», яку оперативно, вже наступного після ухвалення дня, зареєструвало Міністерство юстиції України. Примітно, що нові тарифи освятили вічні будівники комунізму зі Спільного представницького органу профспілок. (Проти тарифів, запроваджених ще «помаранчевими» урядовцями, Федерація профспілок України, пригадується, рішуче протестувала).

Отже, без широкого громадського обговорення, з 1 січня 2007 року споживачів зобов’язали платити за газ диференційовано: за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 кубічних метрів на рік та за наявності газових лічильників люди змушені будуть викласти з гаманця 31,5 коп. за кубічний метр, за відсутності газових лічильників — 34,5 коп. (Як визначали граничні норми споживання — на око чи на зуб — у постанові жодного слова. До речі, свого часу попередник Віктора Януковича на посаді голови уряду Юрій Єхануров нижню межу споживання газу для малозабезпечених категорій споживачів визначав не в 2500, а в 4200 кубометрів на рік). Очевидно, що шанс скористатися цією відносно низькою ціною на газ матимуть усе ті ж споживачі, квартири яких опалюються централізовано. Тобто абоненти, які використовують газ виключно для приготування їжі та нагрівання води (наприклад, як це роблять у Чернівцях, газовими колонками) і не використовують його для опалення. Проте якщо до 1 січня нового року ці абоненти могли бодай помитися без страху спалити більше 2500 кубометрів газу, то тепер до їх астрономічних рахунків за послуги теплокомуненерго додасться вічна гризота не перевищити встановленого ліміту, наприклад, спеченим зайвий раз у духовці пирогом.

Решта категорій споживачів, які використовують газ комплексно, тобто для приготування їжі, підігріву води і для опалювання, з 1 січня однозначно платитимуть більше. (Дирекція Чернівецької філії ДК «Газ України» вже рекомендувала сумлінним буковинцям самим підрахувати обсяг спожитого у 2006 році газу за розрахунковими книжками і, починаючи з 10 січня, розраховуватися за нього згідно зі встановленими обсягами споживання). Аби пересвідчитися у цьому, достатньо було здійснити бліцопитування чернівчан, які мешкають у квартирах старого фонду, опалюваних газовими пічками. (Те саме стосується мешканців уже газифікованих сіл області). Навіть за умови економного споживання газу сім’я пенсіонерів, що користується газовою колонкою (підігрів води і пічки), витрачає нехай на 100—200, але більше встановленого чиновниками ліміту в 2500 кубометрів.

Постає питання: якщо нові тарифи справедливі, то чому важливу для соціально незахищених верств населення нижню межу споживання газу не винесли на широке громадське обговорення? А як бути з тими споживачами, які в 2006-му спалили більше встановленого ліміту, а в 2007-му витратять менше 2500 кубометрів? За якими цінами платитимуть вони? Очевидно одне: влада, що працює системно, заздалегідь попередила б споживачів про запровадження нових норм споживання газу. А отже, частина буковинців, дивись, і витрачала б газ економніше, аби платити потім за нижчим тарифом. У кожному разі, зрозуміти логіку урядовців важко. Бо навіщо спочатку доводити сім’ї пенсіонерів до межі виживання, а згодом перед камерами ухвалювати рішення, що субсидії їм видаватимуть у разі, коли вартість комунальних послуг у їх сукупному місячному доході становитиме не 20 (як для решти українців), а вже починаючи з 15 відсотків?

Лохотрон для споживачів

Без урахування усіх цих (та ще доброго десятка неназваних — від народження дітей до надто холодної зими, — коли необхідні більші витрати газу) обставин решта маніпуляцій НКРЕ з ціною на газ вже не мають великого значення. (Так звані обсяги споживання газу для багатих — до 12000 кубометрів на рік та понад 12000). Ризикну припустити, що переважна більшість жителів Буковини потраплять саме до наступної, визначеної згаданою постановою, категорії споживачів, обсяг споживання природного газу якими вищий за 2500 кубометрів, але не перевищує 6000 кубометрів на рік. За умови наявності у їхніх квартирах газових лічильників, ці громадяни відтепер сплачуватимуть 47,8 коп. за кубометр газу (було — 40,7 коп.), а за відсутності газових лічильників — 52,6 коп. (було — 44,4 коп.) Хто після цього наважиться заперечити, що для більшості українців ціни на газ виросли?

Проте особливо яскраво справжні наміри посадовців ілюструє останній пункт постанови НКРЕ: «За умови, що природний газ використовується комплексно, у тому числі на опалення, в окремих квартирах, від’єднаних від централізованої системи теплопостачання у багатоквартирних будинках, громадяни сплачуватимуть відповідно — за наявності газових лічильників 68,6 коп. за один кубометр, а за їх відсутності — аж 75,4». Саме так урядовці віддячили споживачам, які, рятуючись від свавілля комунальників та їх неякісних послуг, за власні кошти виконали не одну паперову урядову програму з енергозбереження і зменшили споживання такого дефіцитного газу. (Практика засвідчує, що замість у середньому 200 гривень за напівхолодні батареї центрального опалення щасливі власники автономних систем сплачують у межах 40). За це їм і дяка: НКРЕ «прирівняла» їх до теплопостачальних підприємств, які до 1 січня 2007 року отримували газ саме за згаданою ціною в 686 грн. за 1000 кубометрів.

Воно й не дивно: свого часу, після тотальної «бойлеризації» населення, патологічно збиткове теплокомуненерго прогавило таке джерело надходжень для власного безбідного існування, як плата за подачу гарячої води у квартири людей. (Гаряча вода в Чернівцях централізовано не подається.) Тож цього разу комунальники і ті, хто продає їм газ (у складі тарифу за централізоване опалення квартир, наприклад чернівчан, найбільшу питому вагу становлять витрати на газ — 65,6% та зарплату — 12,8%) застрахувалися заздалегідь. Очевидно, для того, щоб убезпечити себе від втрати ще одного жирного шматка у вигляді плати за послуги тепломережі. Бо населення перетворюється на виборців лише раз на п’ять років, а паразитуючі посередники — від «РосУкрЕнерго» до підприємств теплопостачання — гарно жити хочуть уже сьогодні. Не будуть же вони вже видобутий газ у бочках солити...

Шлях для подолання газової залежності пройдений наполовину

Важко повірити, але у ситуації з тарифами на газ найбільшу прикрість викликає зовсім не їхній рівень. Попри їх очевидне зростання, навіть встановлені з 1 січня 2007 року ціни на газ далекі від ринкових. Так само як не була ринковою ціна в 95 доларів за тисячу кубічних метрів імпортованого газу, що діяла протягом 2006 року, чи в 130 — затверджена на рік новий. Експерти стверджують, що станом на початок 2007-го більш-менш ринковою для України може вважатися ціна в 230 доларів за тисячу кубометрів газу. Отож шлях для подолання газової залежності України від російської газової голки пройдений лише наполовину. (Практика ціноутворення та тарифи на газ засвідчують, що паливо власного видобутку до людей однаково не доходить або його не вистачає.) Для того, щоб безболісно для суспільства і національних інтересів держави подолати другу половину шляху, рівень довіри між владою і громадянами слід підняти до небаченого досі рівня. І перший крок на цьому шляху — перестати бачити у громадянах, даруйте, лохів, яких годують бананом лише перед виборами, — має зробити відповідальна влада. Тобто позбутися шахрайських звичок під час формування тарифів. А суспільство зі своїм кроком у відповідь не забариться. І світ чекає від нас цих кроків. Інакше в щойно обраному конгресі США вже у перший день його роботи не зареєстрували б законопроект під назвою «Акт про енергетичну дипломатію і безпеку», одним із положень якого є підтримка прагнень молодих демократій України та Грузії до енергетичної незалежності.