Статьи:

Как известно, в канун Нового года (31 декабря по старому стилю) украинцы издавна отмечали Васильев (щедрый) вечер. В народе этот праздник называли также "кесаретским", в честь святого Василия Великого, архиепископа кесарийского. Традиционно поздравив 13 января всех знакомых Василиев и Васильевичей, вспомнила о некогда существующей в Киеве церкви с "именем дня".

Листая энциклопедический справочник 1986 года издания, наткнулась на статью "Васильевская (Трехсвятительская) церковь". Однако современные краеведы настаивают на том, что следует различать древнюю Васильевскую церковь и ее более молодую тезку, которая одно время именовалась Трехсвятительской. На этом и остановлюсь.

Того самого 1615 року, коли було засновано Київське церковне братство, воно отримало в подарунок маєток на Подолі поруч із Маґістратською площею. Цей. розкішний дар надійшов від далекоглядної жінки Гальшки (Єлизавети) Гулевич; вона поставипа вимогу, щоб ту землю було вжито під монастир, притулок для прочан 1 під школу для дітей шляхетського і простого роду. Протягом наступних десятипіть Братський монастир і Академія при ньому процвітали, підтримувані поколіннями української шляхти. Особливо.сприяв їм гетьман Мазепа; він збудував між 1690-93 роках велику нову катедральну Богоявленську церкву, а 1703 року почав будівництво кам'яного дому Академії.

Ця церква була в Києві головною соборною церквою подільських купців, міщан і ремісників. Закладена 1132 року князем Мстиславом, сином відомого князя Володимира Мономаха, ця церква візантійського стилю була загально відома як "Пирогоща". Це була проста, коротка базиліка з трьома навами й трьома апсидами. Її особливість полягала в тому, що вона була першею будівлею Києвського князівства, цілковито збудованою з цегли, без уживання каменю; на ній також позначився і західний вплив романського стилю.
Протягом століть Богородиця Пирогоща правила за центр громадського життя Нижнього міста; в 1613-33 роках, доки кафедра св. Софії була осідком католицько-уніятської митрополії, Богородиця Пирогоща була кафедрою православних митрополитів.

За часів князювання Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.) тривало подальше зростання міста Києва. В місті було збудовано оборонні укріплення у вигляді земляного валу, в основі якого була система дерев'яних клітей, заповнених добре ущільненою землею і глиною.

В 1870 році, в зв'язку з очікуваним приїздом до Киева царя Олександра Другого, наново відбудовано Царський палац, за проектом архітекта К.Н. Маєвського, в стилі рококо. Пізніше збудовано прилеглі спужбові будівлі (вуп. Кірова ч. 7 і ч. 22). Перед палацом, на бажання цариці Марії Олександрівни, на місці колишнього пляц-парадного майдану влаштовано парк, названий на її честь Маріїнським (1874 року).

Вигляд горбистої панорами Печерського району, дивлячись з лівого берега Дніпра, підкреслювався елегантними банями Великого Миколи та Києво-Печерської Лаври. Собор св. Миколи був одною з найвідоміщих архітектурних споруд гетьмана Івана Мазепи в Києві; його збудовано в 1690-93 роках на місці жіночого Микільського монастиря з одинадцятого століття.

Згідно з переказами, князь Мстислав, син Володимира Мономаха, заснував 1113 року монастир св. Миколая в лісистій місцевості, знаній як пустинна (пустельна). Один з найдавніших монастирів Києва, він володів землями над Дніпром майже до самого Подола. Сам монастир містився початково в печерах, на схилі горба, коло теперішньої Аскольдової
могили

3 трьох ампірних (неоклясичних) церков, збудованих Меленським на Подолі в зруйнованих у 1930-тих роках, церква Різдва Христового (1810-14) мала для українців особливе значення. Саме в цій церкві стояла труна з тілом славетного поета Тараса Шевченка від 6 до 8 травня 1861 року, по дорозі до останнього місця спочинку Шевченка біля міста Канева.

Церква, присвячена цим двом святим, стояла в північно-західньому кінці Подолу, на розі Шекавицької та Кирилівської вулиць. Історія її сягае середини сімнадцятого століття, коли гетьман Богдан Хмепьницький відібрав землю від Рима-Католицької Церкви. На цьому місці київські міщани збудували дерев'яну церкву; 1726 року вона згоріла. 1734 року 6ургомістер Минцевич збудував на її місці кам'яну церкву, а в 1747-57 роках архітект Іван Григорович-Барський добудував галерію довкола неї та поставив кам'яну дзвіицюю

Церква св. Миколи Доброго стояла коло підніжжя историчної "Гори" - Верхнього міста, через вулицю від церкви Покрови пресв. Богородиці, яка досі існує (вул. Зелінського, ч.7). історія церкви на цьому місці сягає кінця шістнадцятого століття, коли гетьман Самійло Кішка поставив там з нагоди свого звільнення з турецької неволі дерев"яну церкву св. Миколая.