У Парижі завершилися Дні українського кіно, які були організовані Українською кінофундацією і МКФ «Молодість». На огляді були представлені 16 вітчизняних картин різних років. Чотири стрічки в програмі «Класика українського кіно», шість повнометражних фільмів програми «Нове українське кіно» і шість успішних вітчизняних короткометражок. Гостями фестивалю були Кіра Муратова, Євгенія Голубенко і Роман Балаян.

Схоже, ці Дні в місті-святі, «яке завжди з тобою», стали першим таким заходом у Франції. І великим почином для нашої країни, яка вирішила прорубати вікно на європейський кіноринок.

Ще на початку червня в Українському культурному центрі, неподалік від Єлисейських полів (до речі, у цьому будинку колись жив Ален Делон), відбулася зустріч наших творців із паризькими ЗМІ. Організатори кажуть, що зал не міг вмістити всіх охочих, тому багато людей стояли в проходах.

Однак... «Французькі журналісти поки що не дуже розрізняють український і російський кінематограф. Адже у вітчизняному кіно була досить тривала пауза, 16—17 років нічого не відбувалося. І оскільки майже всі українські фільми російськомовні, наша діаспора не розуміла, у чому різниця між російськими та українськими фільмами», — каже генеральний директор кінофестивалю «Молодість» Максим Ілляшенко.

На приймання з нагоди приземлення українського десанту прийшло понад 200 гостей. Серед них: Робер Оссейн (у сазі про Анжеліку зіграв графа де Пейрака), улюбленець геніального Ларса фон Трієра актор Жан-Марк Барр, комік Бернар Фарсі («Таксі-1, 2, 3»), музичний космонавт із Space Дід’є Маруані, а також дизайнер, «король шкіри» Жан-Клод Житруа.

Програма даного форуму, за словами організаторів, була розбита на дві частини — класичну й сучасну. Плюс відносно вдалі, відзначені фестивалями короткометражки. Серед повнометражних українських картин була презентована колись «полична» стрічка Юрія Іллєнка «Джерело для спраглих». Цей фільм показали в рамках вечора київської школи поетичного кіно (були ще легендарні «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова).

Усі покази проходили в кінотеатрі La Folmotheque, розташованому в Латинському кварталі Парижа. Вважається, що його цілеспрямовано відвідують кінознавці та молодь, оскільки в програмі багато артхаузних і некасових проектів.

Фільмом-відкриттям нашого рандеву в Парижі стала торішня гучна картина Кіри Муратової «Два в одному» з Богданом Ступкою та Ренатою Литвиновою.

— До кінотеатру виросла черга по квитки, — каже Максим Ілляшенко. — І касир навіть припинив на якийсь час продавати квитки. Інші покази (у день по два фільми) теж проходили за аншлагу.

Думки щодо «Двох в одному» розділилися. Дехто порівнював творчість Муратової із кіновидіннями Буньюеля. А інші недвозначно звинуватили режисера, мовляв, цей фільм «не має ніякої виховної функції». На що режисер відповіла: «Навпаки. Саме ця функція в моїй картині й закладена. Адже тут описані реальні історії, тільки зняті вони не зовсім звичайно...»

У рамках проекту «Класика вітчизняного кіно» демонструвалася перша повнометражна робота Кіри Муратової «Короткі зустрічі». А в програмі короткометражок — її ж «Лялька».

Роман Балаян представив свою стрічку випуску 2004 року «Ніч світла» і свій же фільм 70-х «Відлюдько» за мотивами оповідання І.Тургенєва. А от про новітнє українське кіно французька публіка довідалася завдяки трагікомедії «Біля річки» Єви Нейман, любовно-революційній кліп-драмі orАNGELove Алана Бадоєва та еротичній мелодрамі «Сафо» Роберта Кромбі. До речі, останній фільм проходив у програмі під рубрикою «Комерційно найуспішніший український фільм».

— Чи можуть такі акції (Дні українського кіно за кордоном) послужити реальною основою для створення копродукції — тобто виробництва картин, де з одного боку виступає Україна, а з другого — гідний закордонний партнер? — це перше запитання «ДТ» панові Ілляшенку.

— А це та сама професійна мета, яку ми ставимо перед собою. У нас дуже серйозні контракти з французькими дистриб’юторами. Наступний проект «Молодості» саме й присвячуватиметься копродукції. І незабаром ми представимо наших безпосередніх партнерів.

— Чи можлива сьогодні присутність українського фільму в серйозному прокаті тієї чи іншої європейської країни?

— Можна припускати, а можна говорити про факти. Наприклад, про український фільм «Сафо» довідалося певне коло прокатників, причому невідомо звідки. Адже ми його ніде не представляли та не демонстрували. Проте вже одержали близько п’яти тисяч листів від різних дистриб’юторів. Хоча буває і так: випускається достойний фільм, але чомусь проходить непоміченим. Буває, що брендом фільму виступає режисер, але у випадку з «Сафо» цього немає. На показі цієї картини в рамках Каннського кінофестивалю було багато людей. Отже, багатьом цікаво.

— Ви казали, планується провести подібні Дні українського кіно в Росії. Сподіваєтеся на інтерес?

— Що ж до Росії, то українські фільми там не залишаться без уваги. Адже в Росії дуже багато українців. Це державні мужі сьогодні люблять Україну, а завтра — ні. То все політичні питання. А є багато інтелігенції, яка вище за політичні розбірки. Їм просто буде цікаво переглянути «Тіні забутих предків», адже не щодня цю стрічку можна побачити в кінотеатрі. Ми, звичайно, покажемо ті фільми, яких ще не було в російському прокаті. От у нової стрічки Романа Балаяна «Райський птах» вихід у прокат збігся з прем’єрою на Московському кінофестивалі. Думаю, у цієї картини буде справді гучна прем’єра та достойний прокат.

— А ваша новоутворена «Кінофундація» якось допомагає молодим кінематографістам — переможцям чи учасникам фестивалю «Молодість»?

— З моменту виникнення «Кінофундації» минуло тільки півроку. Ми переймалися глобальними проектами в Берліні, Каннах, Парижі. Однак те, про що ви запитуєте, закладено в річний бюджет нашої організації. Наприклад, нещодавно фільм Марини Вроди відібрали для участі в Паризькому кінофестивалі, і ми нині надаємо їй підтримку. Найближчим часом розмістимо на нашому сайті анкету, яку зможуть заповнити молоді режисери, котрим потрібна підтримка... І кінофундація розглядатиме такі питання. Цей механізм має працювати. Головне, що кошти на цю справу вже виділені.