A A A
Размер шрифта: Згідно зі шкільною програмою інклюзивної освіти, діти з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі з ВІЛ, навчаються разом зі здоровими ровесниками

В Україні понад півтори тисячі дітей із підтвердженим діагнозом ВІЛ.

18 ВІЛ-інфікованих дітей мешкають у Вінницькій області, 16 із них перебувають на антиретровірусній терапії

На території нашої країни СНІД уперше був виявлений близько 20 років тому. За цей час інфекція набула неабиякого поширення. Особливо після того, як потрапила в середовище наркоманів. Епідемія СНІДу в Україні визнана більш прогресуючою і важчою, ніж в інших країнах Європи та Центральної Азії.

Із кожним роком зростає кількість хворих і носіїв вірусу імунодефіциту. Відповідно зростають і показники захворюваності серед дітей. Від кожного десятого такого малюка батьки відмовляються, решта батьків усе-таки беруться за догляд дитини зі СНІДом чи ВІЛ-інфекцією самостійно. І таким батькам щастить, коли з часом малята підростають, ідуть у дитсадок і школу...

У планах уряду немає відмежування дітей із особливими потребами від решти. Навіть навпаки. Відповідно до програми інклюзивної освіти, діти з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі з ВІЛ, навчаються разом зі здоровими ровесниками. На думку медиків і лікарів, ні про яке відмежування не може бути й мови. “Ризик мінімальний”, – переконують вони майже в один голос.

Неофіційно існує інша думка. Мовляв, аби зупинити епідемію, носіїв вірусу потрібно відмежувати, мало не відселивши на окремий острів. Але тут же додається запитання: а чи вистачить у нас окремих островів, якщо ВІЛ поширюватиметься і надалі такими темпами? Тому більш реальним здається все-таки створення окремих навчальних/виховних закладів. Але фахівці у цьому необхідності не бачать. Це пояснюється тим, що обмежувати у спілкуванні дітей із ВІЛ неправильно, оскільки це може негативно позначитися на психіці малюка. Одночасно багато батьків проти такого можливого сусідства їх дітей.

Справді, одна справа говорити про ситуацію, поки вона не стосується когось особисто, а інша – коли з нею зіткнутися безпосередньо. У такому випадку точка зору часто змінюється.

Хоча інформація про перебування в тому чи іншому навчальному закладі дитини зі СНІДом чи ВІЛ-інфекцією перебуває під грифом “цілком таємно” і всі, кому це відомо, підписуються про нерозголошення таких даних, іноді все-таки витік інформації трапляється.

За словами головного лікаря Вінницького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДОМ Ігоря Матковського, такий випадок трапився в одному з районів області. Якимось чином батьки вихованців дізналися, що поряд із їх чадами в садочку виховується ВІЛ-інфікована дитина. Вони погрожували, що, поки малюк виховуватиметься тут, відмовлятимуться вести своїх дітей до цього закладу.

Тоді ситуацію вдалося врегулювати. Дитина наступного року йшла до школи. Як каже Ігор Маяковський, при цьому вже ніяких проблем не виникало:

- До того ж діти, які доживають до такого віку, у 100% випадках перебувають на антиретровірусній терапії. І відповідно в них зменшується кількість вірусу. А їх кров стає безпечною для інших. Для того, аби в такому випадку відбулося зараження, потрібно, щоб був серйозний контакт. До речі, одна дитина вже виросла і навчається в інституті. Я вважаю, що адміністрації навчальних закладів про це не мають знати.

До речі:

- За рівнем поширення ВІЛ-інфекції в Україні лідирує Дніпропетровська область. За цими показниками в першій шістці також: Одеська, Миколаївська, Донецька області та Автономна Республіка Крим.

- Станом на перше січня 2008 року, відповідно до офіційних даних, у країні зареєстровано понад 122 тисячі випадків ВІЛ-інфекції, 22,5 тисячі випадків захворюваності на СНІД і 12,5 тисячі смертельних випадків, спричинених СНІДом.

- Відповідно до статистичних досліджень, про свій ВІЛ-позитивний статус знає лише кожен четвертий хворий.

- При вивченні тенденцій захворюваності на ВІЛ фахівці дійшли висновку, що в 2007 році порівняно з 2005 кількість хворих серед українців у віці 15-49 років збільшилась на 15%.

- Із 1987 по 2008 рік в Україні ВІЛ-позитивні жінки народили понад 17 тисяч дітей. Від кожного десятого немовляти батьки відмовились. Діагноз СНІД підтвердився майже у півтисячі малюків.

Цифра

У Вінницькій області 75 дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, перебувають на контролі, тобто у процесі з'ясування діагнозу.

Олександр Хвостик,

головний спеціаліст акушер-гінеколог управління охорони здоров'я Вінницької міської ради:

- Обмежень для ВІЛ-інфікованих або ж хворих на СНІД дітей немає. Вони можуть відвідувати і школи, і дитсадки на загальних підставах. Окремих дитсадків і шкіл для них немає. У всьому світі так. На час хвороби, звичайно, така людина може перебувати на домашньому стаціонарі або ж у лікарні. Якщо ж ніяких проявів інфекції немає, то діти можуть спокійно спілкуватися. Розголошувати інформацію про те, що людина ВІЛ-інфікована, не має права ніхто - ні медичний працівник, ні представник правоохоронних органів. Це конфіденційна інформація. Якщо ж інформація про те, що дитина хвора на СНІД або ВІЛ-інфікована, розголошена, то відповідно до діючого законодавства передбачена відповідальність.

Ігор Матковський,

головний лікар Вінницького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДОМ:

- Ні з юридичної, ні з людської точки зору так розмежовувати не можна. У цих людей такі ж права, як і у решти. По-друге, по-людськи ми цих людей не можемо ізолювати від суспільства, тому що вони нічого поганого та незаконного не зробили, не переступили межу. І, по-третє, їх не потрібно ізолювати з епідеміологічної точки зору, тому що насправді вони не небезпечні для суспільства, оскільки це не повітряно-крапельна інфекція.

Зазвичай, коли я працюю з викладачами, батьками тощо, я завжди задаю питання: "Як би ви поставились до того, що у класі, де навчається ваш син чи донька, навчалася ВІЛ-інфікована дитина?" Звичайно, великий відсоток "проти", але з роками кількість таких людей зменшується. Батьки завжди задають стандартну ситуацію: а що буде, якщо діти будуть битися і розіб'ють коліна, носи. Однак, коли ми виходимо на вулицю, ми ж не знаємо, впаде нам цеглина на голову чи не впаде. Вона ж усе одно на когось падає. Із іншого боку, такі діти вже ходять до школи. По області їх уже четверо. (У Вінниці, за словами Ігоря Матковського, це лише дошкільнята – авт.). І вони ходять у звичайні школи, у звичайні класи.

У нас була проблемна ситуація в одному з районів. Батьки почали забирати своїх дітей із групи дитсадка, до якої ходила одна така дитина. Тоді вони сказали, що якщо ця дитина буде ходити до дитсадка, то вони не будуть водити своїх дітей. Ми виїжджали туди зі своїм юристом, по-перше, у зв'язку з тим, що був витік інформації. Ми знайшли, хто винен, і вжили всі необхідні заходи. Оскільки через рік дитина піде до школи, ми попередили тих, хто має доступ до цієї інформації на місцевому рівні, що якщо така ситуація повториться, ми будемо втручатися з юридичної точки зору. Із батьками було проведено відповідну роботу. І конфлікт повністю вирішився. Коли дитина йшла до школи, ніяких проблем уже не було.

Є ще один аспект цієї проблеми. Якщо діти доживають до такого віку, тобто потрапляють у дитсадки, школи, то у 100% випадків вони перебувають на антиретровірусній терапії. Відповідно в них зменшується кількість вірусу і вони, і насамперед їх кров, стає безпечною для інших. Аби відбулося інфікування, потрібен серйозний контакт, контакт крові з кров'ю. У бійках, особливо дитячих, такі ситуації малоймовірні. Так, я розумію, що можуть бути мікротріщинки. Однак насправді, якщо людина перебуває на антиретровірусній терапії, то з епідеміологічної точки зору ситуації інфікування навіть у таких випадках практично неактуальні. Хоча в цьому житті ніхто ні від чого не застрахований.

Володимир Буняк,

начальник управління освіти Вінницької міської ради:

- Якщо ми будемо створювати для цих дітей окремі навчальні та навчально-виховні заклади, то ми свідомо робимо їх ізгоями суспільства. А цього робити не можна, тому що діти не винні в тому, що з ними відбулося. ВІЛ-інфікування могло відбутися найрізноматнішими шляхами. Зокрема, і в лікарні, і при народженні. У всьому світі, зокрема, і в США, діти хворі на СНІД та ВІЛ-інфіковані навчаються разом із іншими. Тим паче, що ця інфекція не передається прямим шляхом. Таким чином, такі діти мають бути разом із іншими.

Олександр Іванович Черешнюк, директор СЗОШ №15:

- Таке розділення дітей - нонсенс. Це все одно, що відгородити частину суспільства і сказати, що вони нижчого сорту. Вважаю, що немає потреби створювати окремі школи, бо може статися так, що ті діти, які захворіли не зі своєї волі, будуть вважати себе нижчим класом, недоторканними. Ми вчимо дітей у школі, що СНІД поширюється особливим шляхом, що це не грип і в повітрі інфекція не літає. Нам треба навчити дітей з розумінням ставитись один до одного. Також потрібно вчити батьків, як правильно розповісти дітям про СНІД, як уберегтися від нього. До речі, на якій підставі батьки або однолітки можуть стверджувати про наявність хвороби в інших дітей? Оце ще питання... Звідки їм може бути відомо? Така інформація конфіденційна, і розповсюджувати її може тільки сам хворий.

Григорій Іванович Поліщук, директор школи-гімназії №23:

- Я думаю, що створювати окремі навчально-виховні заклади для ВІЛ-інфікованих дітей і тих, що хворіють на СНІД, не варто. По-перше, тому що ВІЛ-інфекція не є заразною. І це звичайнісінькі діти. Якщо їх від'єднати, то це принесе ще більше зла для їх психологічного стану. Такі діти ні в чому не винні. Наприклад, батьки народили їх уже ВІЛ-інфікованими. Або дитина наступила ненавмисне на голку, якою користувався ВІЛ-хворий. Вони потребують більше уваги, допомоги і розуміння з боку решти дітей. Зараз неможливо знайти абсолютно здорову дитину. В одних підвищений тиск, ослаблений імунітет, проблеми з шлунком чи зором. А в інших – ВІЛ-інфекція. Взагалі, не потрібно розповсюджувати таку інформацію серед інших дітей, які теж можуть піддатися інфекції за певних обставин. ВІЛ-інфіковані потребують людського ставлення до них. Відокремлювати їх не можна ні в якому випадку. Батьки, які проти того, щоб їхні діти навчалися разом із ВІЛ-інфікованими, - це "темні батьки", бо загрози для їх дітей немає.

Віталій Іванович Козаченко, директор СЗОШ №26:

- Найбільше благо людини - це спілкування. Люди, які вбачають у розділенні таких дітей необхідність, займають неправильну громадську позицію. Частіше дітям шкодять неформальні стосунки, конфліктні ситуації, які завдають у сто разів більше шкоди, ніж спілкування із ВІЛ-інфікованими дітьми. Добре, щоб у таких дітей була можливість проходити психологічну реабілітацію. Щоб при закладах виховного типу, при санаторіях існували фахівці й надавали їм допомогу. Але ні в якому разі не можна створити окремий будинок і написати: "Реабілітаційний центр для..." Діти не можуть бути відокремлені.

Людмила Миколаївна Дзюба, директор дошкільного навчального закладу №46 "Соняшник":

- Якщо це стосується захворюваності дітей, то мені здається, що потрібно створювати такий заклад. Зробити карантин для дітей, оздоровити їх, підлікувати в певній мірі. А якщо дивитися з іншого боку, з точки зору ООН, прав дитини, то такі діти повинні знаходитись серед нас, у садочках. Звичайно, якщо вони не дуже загрожують тим людям, із якими спілкуються. Мені здається, що всі ми ще мало ознайомлені з цією проблемою. Ми просто розуміємо, що це страшне, але не знаємо наскільки... Проблема ще у стані вивчення. За тридцять років роботи в нас не було таких проблем. Ми не знаємо, чи є у нас такі діти, чи немає. У садочку всі однакові.

Михайло Никифорович Басюк, директор дитячого обласного будинку інтернатного типу "Гніздечко":

- Якщо таких дітей  є вже певна кількість, то окремі заклади для оздоровлення,  можливо, і варто створювати. Але якщо вони не несуть ніякої небезпеки оточуючим, то краще, щоб вони були разом із усіма дітьми. Питання у тому, яке до них буде ставлення з боку інших, коли вони перебуватимуть разом.

Ми запитали вінничан

Як би ви поставились до того, що у класі з вашою дитиною навчається дитина, хвора на СНІД чи ВІЛ-інфікована?

Олександр, інженер:

- Негативно. Я хвилююся за здоров’я своєї дитини.

Юлія, домогосподарка:

- Із розумінням. Але все-таки попросила б учителя уважніше спостерігати за дітьми.

Юрій, підприємець:

- Позитивно. Хвора дитина має право на навчання.

Микола Григорович, економіст:

- Як би я не поставився до цього, нічого не зміниться. Проблема в тому, що діти не винні. Винна держава, медицина. Порозводили наркоманію, проституцію і нічого з цим вдіяти не можуть.

Роман, дизайнер:

- Із розумінням до цього поставився б. Провів би з дитиною бесіду. Пояснив би, як передається СНІД, що не слід відгороджуватися стіною від хворих людей, якщо вони ведуть нормальний спосіб життя.

Інна, домогосподарка:

- Нормально. Усі люди мають однакові права на навчання та повноцінне життя. Особливо діти, які ні в чому не винні.

Точка зору студентів

Як би ви себе поводили, якби дізналися, що ваш одногрупник ВІЛ-інфікований?

Володимир:

- Страшнувато було б. Але нічого робити не став би: вчився б, як і до цього. Адже, наскільки мені відомо, ВІЛ передається лише дуже обмеженими способами.

Владислава:

- Я не думаю, що щось змінилося б. Я б до цього поставилася б абсолютно нормально і не звертала б особливої уваги на цю проблему.

Ольга ЛИТВЕНЮК, Тетяна ЛЕБЕДЄВА