Українська спецслужба готова до істотного реформування та дійового цивільного контролю за її діяльністю, — відзначив чільник СБУ Валентин Наливайченко на Міжнародній конференції «Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини в діяльності спецслужб», що відбулася недавно у Києві. Цей захід — знаковий, оскільки пройшов з ініціативи самої Служби безпеки України і продемонстрував цивілізований підхід української спецслужби до цих делікатних питань.

Дискусії, власне, не було — рішучість СБУ енергійно вдатися до самоаналізу обеззброювала й налаштовувала учасників на конструктив. Вирішили, що такі конференції віднині будуть щоріч­ними. Учасники ж цієї поки що зосередилися переважно на іноземному досвіді у своїй галузі.

З доповідями виступили професор Університету графства Дурхам (Велика Британія) Ян Лі, голова програм з огляду розвідувальних структур Женевського центру демократичного контролю за збройними силами Ханс Борн, експерт Академії оборони Великої Британії Джеймс Шерр, співголова Робочої групи Україна—НАТО з демократичного та цивільного контролю Брід­жит Остін. «Ми з вдячністю приймаємо допомогу та поради від тих націй, котрі вже пройшли цим шляхом», — зазначив президент України Віктор Ющенко у вітальному лис­ті до учасників міжнародного форуму. У заході також взяли участь відомі українські експерти, науковці, представники неурядових організацій, члени Робочої групи Україна—НАТО з питань цивільного та демократичного контролю за сектором безпеки і розвідки, народні депутати, представники ЗМІ.

Саме словосполучення «прозорість спецслужби», на перший погляд, є поєднанням непоєднуваного. В.Наливайченко відзначив: «У сучасних умовах розвитку громадянського суспільства реформування Служби безпеки неможливе без таких вагомих чинників, як демілітаризація та співпраця з громадськими організаціями. Наразі першочерговим стає завдання створення та відпрацювання механізмів, завдяки яким неурядові організації, експерти повинні не лише бути почутими, а й мати право голосу у вирішенні питань, які стосуються забезпечення прав людини.

Важливо усвідомити, що основною властивістю демократичного цивільного контролю має бути його впливовість та дієвість. А цього можна досягти лише за умови, якщо контроль матиме не епізодичний, а системний характер.

Сама історія нагадує нам про необхідність внесення радикальних змін до розуміння ролі та призначення спецслужби. Розсекре­чені архіви НКВС—КДБ 1917—1990 років про злочини, які чинили каральні органи проти своїх громадян, дають усвідомлення того, що такої спецслужби більше не повинно бути в історії України», — наголосив він.

Однак присутні чудово розуміли те, про що натякнула модератор конференції Віра Нанів­ська, президент Української академії державного управління при президентові України і член громадської ради при СБУ, сказавши слово «прірва». Так було охарактеризовано відстань між тим, як виписаний механізм забезпечення прав людини, і сучасною реальністю в її деталях.

Експерт Академії оборони Великої Британії Джеймс Шерр зауважив, що основною проблемою є створення таких умов, за яких будь-який тиск на спецслужби, їх зближення зі структурами тіньового бізнесу та організованою злочинністю стане неможливим. «Запорукою прогресу у захисті прав людини має бути не тільки створення досконалого законодавства, а й удосконалення механізму його дотримання. Досить легко покласти норми захисту прав на папір — складніше забезпечити їх виконання всіма громадянами».

У кожному разі, як в унісон зазначали запрошені на конференцію міжнародні експерти, ще кілька років тому годі було й думати про проведення такого заходу в Україні. Більше того, вели вони далі, навіть напруживши уяву, важко змоделювати перебіг такої конференції сьогодні у деяких країнах розвиненої демократії — саме в тих, які взято за взірець і стандарти для розвитку вітчизняної спецслужби. У цьо­му — наш очевидний прогрес. Однак радіти рано: — він певною мірою ситуативний. Річ у тому, що західні демократії в умовах спровокованого міжнародними терористами форс-мажору наразі перебувають у пошуку вже нових параметрів балансу між концепцією свободи як правової, філософської, морально-етичної категорії — і власне потребою суспільства в безпеці.

Європа часів Канта не бачила і уявити не могла жінок, перев’язаних шахідськими поясами з пластидом. Сучасний європеєць мало що чув про категоричний імператив, але, сплачуючи податки, він хоче почуватися захищеним у метро, в музеї, на вулиці. Тому, з благословення суспільства, країни прифронтової смуги у боротьбі зі світовою терористичною загрозою шукають сьогодні вже зовсім новий «баланс». Цей пошук свідомий, відкритий, анонсований. Він не потребує псевдоінтелігентських замовчувань. До речі, саме тому, що за плечима цих країн — вистраждана і добре засвоєна базова освіта з демократичних засад.

Ми ж у своєму засвоєнні уроків демократії починаємо з тієї першої, уже випробуваної часом її абетки. В Україні немає системного тероризму, нам поки що вдавалося уникати гострих зустрічей із ним — то маємо фору. І ось у цій, власне кажучи, початковій школі із забезпечення прав людини як таких у нас є очевидні результати, оцінені світовою спільнотою, що прийняла Україну до СОТ, ідеологічно визначилася з перспективами нашого вступу до НАТО на саміті в Бухаресті.

Чому спецслужба сама аж проситься на препарувальний столик і звертається до експертів, науковців, правозахисників, представників неурядових організацій за порадою? СБУ готова до діалогу і до відвертого обговорення найгостріших питань. Вона не є правонаступницею колишніх органів державної безпеки, що за часів існування тоталітарного режиму закарбувалися у сприйнятті широких верств населення виключно як структури, котрі професійно порушували всі без винятку людські права й нівелювали особистість, аж до її фізичного знищення. З перших днів роботи Служби основою її позиціювання було категоричне: «Ми — не КДБ!». Втім, сьогодні, через шістнадцять років, спецслужба вустами її керівника наголошує, що декагебізація цього відомства ще попереду. Це — найперше завдання, яке ще належить розв’язати Службі у процесі ґрунтовного реформування, концепцію якого затвердив президент.

Ближче до практики картинка розкладається на тисячі окремих вузькопрофесійних складових. Це і завдання пристосування нормативно-правової бази до стандартів цивілізованого світу, вдосконалення механізму демократичного контролю за діяльністю українських спецслужб, його трансформації відповідно до вимог демократичного суспільства з урахуванням світового досвіду, соціальний захист правоохоронців тощо.

Україна не йшла суперечливим шляхом люстрації, не вдавалася до створення нового органу держбезпеки на голому місці, і тут досі вважається, що про співпрацю чесного громадянина зі спецслужбою не заведено згадувати «у пристойному товаристві». За всіма законами соціальної психології, на точці створення нової спецслужби потрібен був стрес. Еволюційний спосіб поступових і нескінченних трансформацій СБУ обернувся тим, що у свідомості людей жодним чином не зафіксувався бодай один значущий переламний момент в існуванні вітчизняного органу державної безпеки, якого вимагала ця свідомість, а більше — підсвідомість тих народних мас, що з покоління в покоління навчилися боятися, зайвого не базікати і жодних справ «із ними» не мати.

Між іншим, із самого початку СБУ все робила правильно, аби дистанціюватися від минулого. З першого дня свого існування Служба безпеки України керувалася у своїх діях законами замість грифованих інструкцій ЦК Компартії, як то було за часів КДБ. Наприклад, у «Законі про оперативно-розшукову діяльність» ідеться і про агентів, і про довірених осіб, і про використання спеціальних технічних засобів. Закони на той час були сучасними, добротно виписаними й демократичними настільки, наскільки це було можливо півтора десятка років тому. І ці закони виконувалися. І всі без винятку керівники спецслужби з пересторогою дбали, аби не бути звинуваченими у «поверненні 37-го року».

Однак, як казав один із них, «СБУ — це не інститут благородних дівиць». Кожній спецслужбі світу законом дозволено використовувати специфічні методи та засоби. Усі спецслужби в інтересах захисту національної безпеки практикують вербування, яке не завжди ґрунтується на людських чеснотах. А ось тепер треба зійти на сходинку такої взаємної довіри між спецслужбами і суспільством, аби в жодного громадянина не виникло навіть тіні сумніву, що навіть найгарячіша оперативна необхідність в обмеженні окремих прав людини з метою запобігання або викриття конкретного — хоч якого небезпечного — злочину не суперечить букві закону.

Є достатній міжнародний досвід у забезпеченні гарантій такого контролю з боку суспільства. Професор Ян Лі розповів, наприклад, що в деяких країнах запроваджено альтернативні процедури для судового розгляду справ людей, котрі звинувачують спецслужби у порушенні їхніх прав. Від Харківської правозахисної групи Євген Захаров запропонував узяти на озброєння світову практику й оприлюднювати статистику судових дозволів на здійснення спеціальних технічних заходів. І взагалі, «свобода потребує більшої організації, ніж тоталітаризм», — наголосила Віра Нанівська.

Як зауважив той-таки Є.За­харов, «у нас немає культури відкритості». Можна припустити, що цю культуру треба вирощувати саме на ґрунті глибокої поінформованості.

Простий приклад. Назріла гостра потреба активізувати боротьбу з корупцією серед чиновників, суддів, правоохоронців, і СБУ вирішила звернутися по допомогу до громадськості. Адже відомо, що довести в суді факт зловживання з боку посадовця своїм службовим становищем без переконливих свідчень потерпілої сторони — дуже складно, а затримання хабарника для Феміди найбільш переконливе, якщо відбулося «на гарячому», та ще й, бажано, з паралельним відеодокументуванням. Було очевидно: потрібні дохідливі і влучні гасла про те, що СБУ потребує «сигналів» від населення. Тоді, до речі із залученням дотепних журналістів, було напрацьовано кілька сотень таких слоганів. І в кожному — в кожному з них, якщо уважно вчитатися, — можна було побачити «нехороший» підтекст про «стук» та все таке з контексту ще недекагебізованого світосприйняття. Щоб самим не створювати нових анекдотів, обмежилися ввічливо-сухим: ми готові Вас вислухати по телефону довіри. Але ж це — зовсім не те, і отже, й результат не той! Напевно, в тієї цивілізованої європейської спецслужби, яку заплановано вибудувати з СБУ, таких проблем не буде. За умови, якщо паралельно зі спецслужбою «декагебізується» вся країна.

Тоді всій країні доведеться не лише зруйнувати стереотипи минулого, а й позбутися сучасних міфів про СБУ, яка винна в усіх утисках та переслідуваннях, як та невістка. На тлі сплесків політичної активності та загострення цинізму конкурентної боротьби права людини як такі стають виграшною фішкою для того, щоб підвищити занепалий рейтинг або відвернути громадську думку від корупційних зловживань.

«Кадебізм» як стиль життя проявляється у використанні громадянами різних варіантів «чекістських» методів. «Гвалт, СБУ всіх слухає!» Але ж саме Служба безпеки України протягом останніх двох років виявила й вилучила понад 60 спеціальних технічних засобів — радіовипромінювальні закладні пристрої, системи прихованого відео- та аудіозняття інформації, у тому числі чотири комплекси моніторингу мереж стільникового зв’язку. До адміністративної відповідальності судами за цей час притягнуто 40 осіб, які незаконно прослуховували своїх бізнесових або політичних конкурентів. У рамках конференції широкому загалу було продемонстровано технічні засоби негласного отримання інформації, вилучені підрозділами СБУ з незаконного обігу. Ці пристрої вилучали в осередках політичних партій, органах місцевого самоврядування, у службових кабінетах підприємств і комерційних структур. У Чернігівській області було викрито таку собі приватну «спецслужбу», яка в інтересах комерційної фірми встигла перехопити понад 60 тисяч телефонних розмов. Таємниці керівників органів місцевої та державної влади, працівників міліції, співробітників конкуруючих фірм були перед нею як на долоні. Отож — першочерговою запорукою успіху в захисті прав і свобод людини є визнання їх незаперечною цінністю з боку всієї громади…

Чи здатна будь-яка, не лише наша вітчизняна спецслужба, з огляду на специфіку її практики й ментальності, реформувати саму себе? Чи здатна на це саме українська спецслужба? Чи варто її реформувати? Чи треба реформувати саме її? Доки точаться професійні, або ж дилетантські, або ж меркантильні — з певним прицілом — дискусії на ці теми, СБУ посилає суспільству потужний месидж, системно розсекречуючи архіви радянських органів державної безпеки, що ситуативно дісталися у спадок архіву СБУ. Пожовклі аркуші паперу, які кілька десятиліть приховували правду, тепер руйнують стереотипи, котрі лежали в основі ідеології, що свого часу була мало не релігією. Служба обіцяє: найближчим часом кожен громадянин зможе вільно, без бюрокра­тії ознайомлюватися із розсекреченими матеріалами про долю сво­їх рідних та близьких, що стали жертвами тоталітарного режиму. Це масштабний гуманітарний проект СБУ, який також закладає гарантії незворотності процесів, розпочатих у суспільстві.

Істотне системне реформування сектора безпеки з урахуванням тих уроків демократії, які також поступово — не протягом одного дня —засвоювало людст­во, обіцяє нам усім перспективу життя в сучасній державі, що буде відома у світі своєю повагою до демократичних цінностей, повагою до прав та свобод громадян. Ми торуємо непростий шлях від гірких помилок і суспільних трагедій минулого, коли репресивний апарат тоталітарного режиму душив особистість, закарбовував страх і несвободу на генетичному рівні, — до свідомого й послідовного дотримання засад прозорості та громадського контролю у специфічній сфері діяльності спецслужб. Хочеться сподіватися, що цей шлях незворотний. У цьому полягає запорука захищеного й заможного життя у вільній країні, з великою відповідальністю за її долю і у взаємній повазі.

У роботі конференції не було поставлено крапку. На офіційному сайті СБУ ssu.gov.ua відкрито новий розділ, призначений для дискусій, до яких запрошуються всі зацікавлені експерти, науковці та фахівці у галузі захисту прав людини і діяльності правоохоронних органів.