Сергія Васильовича Буряка можна назвати людиною з бізнесу та людиною із законодавчої влади. Співвласник банку, який входить до числа найбільших, і депутат от уже п’ятого поспіль скликання Верховної Ради, він уперше отримав посаду у виконавчій гілці влади. Про свої перші враження і плани роботи на посаді голови Державної податкової адміністрації України пан Буряк розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Дзеркалу тижня».

Перші враження

— Сергію Васильовичу, ви вже майже два місяці очолюєте ДПАУ. Кілька слів для преси — яке найяскравіше і найжахливіше враження на новому місці роботи?

— Найжахливіше? Гігантський документообіг, причому відсотків на 50—60 непотрібний, величезна кількість різноманітних «контрольок» — все це дуже сильно тисне на мізки. Це не по-сучасному, це немодно, негарно, неправильно — та назвіть як завгодно! — коли в XXI столітті між відділами ходять тонни паперу, хоча давно вже винайдено комп’ютер, існують електронні комунікації і, за теорією, відносини можуть бути зовсім іншими.

Уранці ти їдеш на роботу з бажанням якісь нормальні, творчі питання повирішувати, а тут навалюється лавина текучки: підписати, завізувати документи, розписати питання, поставити на контроль, не спізнитися на нараду... І до середини дня ловиш себе на думці: то над чим це грандіозним я збирався попрацювати? Але, гадаю, ми знайдемо рішення, олюднимо цей процес, і все буде нормально.

А з цікавого... Цікавим є масштаб: величезна вертикально інтегрована структура, котра чуйно реагує на будь-які постановочні завдання від керівництва. Це — значний кадровий потенціал, хоч би хто що казав, це — високий рівень підготовки людей, здатних виконати будь-яке дер­жавне завдання.

План зі збирання податків, який дуже рідко виконувався, за січень ми перевиконали на 30%. Це свідчення того, що економіка має чималі резерви. «Правильні» резерви, без якихось адміністративних перегинів...

— А чому тільки на 30%? Юлія Тимошенко розпорядилася збільшити обсяг надходжень до бюджету податків і митних зборів як мінімум удвічі.

— Я підтримую в цьому питанні Юлію Володимирівну, немає питань. Усе виконуватимемо, але з одним застереженням: винятково за наявності необхідного законодавчого супроводу. Щоб зростання податкових надходжень забезпечувалося не шляхом збільшення податкового пресу, а шляхом розширення бази оподаткування, податковій необхідно дати два-три інструменти.

Наприклад, якщо законодавець нам дасть інститут «звичайної ціни» (про який усі кажуть, що він виписаний, але який не діє), то, на мій погляд, тільки з податку на прибуток це забезпечить приріст мільярдів на вісім. І щодо податку на додану вартість як мінімум таку ж цифру.

Про що мова? Про подвійні стандарти. Якщо пояснювати «на пальцях», то чомусь гірничо-збагачувальний комбінат може продавати комбінату ім. Ілліча свою сировину, умовно кажучи, за два номінали, а афілійованому металургійному комбінату — тільки за один.

По-перше, це деморалізація ринку. По-друге, це порушення конкурентного середовища. А по-третє, коли постачальник тебе затискає до межі за собівартістю, про будь-який прибуток уже не може бути й мови. А в нього самого виникає надприбуток, який він досить успішно ховає на різноманітних фірмах у своїй «орбіті». А в результаті в дурнях залишається держава Україна з її соціальним навантаженням.

— Коли прем’єр публічно висувала претензії до ГЗК, це податкова адміністрація подала їй таку ідею у відповідній аналітичній довідці?

— Не тільки податкова. Це — реальний сьогоднішній момент. За останні роки в Україні серйозно, у рази, виросли та розширилися всі ринки, те саме мало відбутися і з податковими надходженнями...

— Чому як приклад ви берете ГЗК, а не ті самі банки?

— ГЗК — це тільки один, і найпростіший, приклад. Чому не банки? Я не збираюся перехвалювати банківську систему, але банки торік сплатили 2,5 млрд. податку на прибуток. І якщо ми, по-перше, трохи наведемо порядок у питанні формування страхових резервних фондів і, по-друге, проведемо правильний діалог із банківською системою, яка, я переконаний, у нас найвідкритіша, найпрогнозованіша та взагалі найкраща в Європі, то й банківська система з кожним роком ще більше нарощуватиме свій резерв зі сплати податків... А коли ще придивитися до страхового ринку, який торік заплатив усього 564 млн. гривень податків, зборів і обов’язкових платежів...

— Тобто ви схвалюєте методи, які застосовувалися паном Кірєєвим? Адже він першим порушив питання, що треба збільшити податкове навантаження на банки, і почав публікувати списки банків — недобросовісних платників податків...

— У цьому питанні я не переходив би на частковості, на дискусію про окремі сегменти ринку. Будь-яка галузь має йти в ногу з часом. І якщо всі ринки виросли в Україні: металургійний, хімічний, аграрний, банківський, страховий, то очевидно, що вони збільшили свою дохідну базу. Тоді чому зменшилися податки, які збирають? У зв’язку з цим держава має бити на сполох: чому це відбувається? Я поки що не можу зрозуміти, чому.

— А може, непомірне податкове навантаження? Відповідно до досліджень Світового банку, за обтяжливістю для бізнесу вітчизняна податкова система посідає 177-ме місце серед 178 країн, поступаючись лише білоруській. В Україні існують майже сто видів податків (більше також тільки в Узбекистані та Білорусі). І чи не звідси всі ці гори паперів, звітності, перевірок, величезні витрати і втрати часу?

— Я шаную ту посаду, на якій працюю, і всіма силами захищатиму її, олюднюватиму і податкову адміністрацію, і податкову систему. Друзі, слід дивитися на себе в дзеркало... тижня... та розуміти, що податки не можуть бути кращими за економіку. Не треба тут лукавити. Податки гірші бути можуть, кращі — ні. Отже, якщо нас поставили на 177-ме місце, то давайте візьмемо будь-які інші рейтинги. Де перебуває наша країна? На 140—170-х місцях. У зв’язку з цим і економіці, і державі необхідно робити висновки.

— Отже, будуть стратегічні зміни? Посилюватимете каральні заходи чи, навпаки, когось заохочуватимете, роздаватимете грамоти, цукерки... От ваш колега, банкір Борис Тімонькін пропонував узагалі змінити виборчий закон. У країні створюється загальнодержавний реєстр платників податку на доходи фізосіб, і перші 450 чоловік, які сплатили найбільші суми, одержують право бути народними депутатами. Люди змагатимуться — хто більше заплатить, щоб потрапити в парламент. І утриманці тоді не управлятимуть країною, і справедливості стане більше...

— А що, раціональне зерно, інтрижка в цьому є. Та це — концептуальні речі, а я поговорив би зараз про інші моменти.

Ми розробили «дорожню карту», затвердили її на колегії. Перший із її розділів стосується проблеми відносин між великими платниками податків і державою. От прийнято вважати, що олігархи — донори бюджету. Та насправді це не так. І ми впродовж кварталу маємо відповісти керівництву країни, який же в Україні баланс між платниками податків і державою. Щоб знати, з ким вступати в партнерські відносини.

Чи, наприклад, тільки ледачий не казав про значну кількість податкових перевірок. Хоча статистика — річ уперта. Торік національним планом перевірок було охоплено трохи менше за 10% усіх підприємств.

ПДВ і податкові векселі

— Підприємці наводять зовсім іншу статистику — понад 90%. Звідки такі розбіжності?

— Я кажу про планові перевірки. Проте водночас було здійснено 189 тис. зустрічних перевірок з відшкодування ПДВ, проведення яких передбачено законом. Закон є? Є. І якщо ти пред’явив якусь суму до відшкодування, у нас немає іншого механізму, крім як піти і перевірити тебе, твоїх контрагентів.

Це вимотує не тільки юридичних осіб. Це вимотує самих податківців, тому що 70% робочого часу аудиторів податкової адміністрації витрачається на проведення зустрічних перевірок. Які ліки можна винайти? Не панацея, проте вихід із цієї ситуації — реєстр електронних накладних. І якщо ми, податкова, цей реєстр створимо, то побачимо в розрізі контрагентів, постачальників. Побачимо баланс того, що прийшло в державу у вигляді ПДВ.

Плюс ми зменшимо кількість виїзних перевірок, зробимо їхню форму камеральною. І платник податків це відчує. А коли так, то жити буде веселіше та щасливіше. І тоді ми зможемо раз і назавжди усунути проблему існування невідшкодованих 8,5 млрд. ПДВ на 1 січня нинішнього року.

— Яким чином, можна детальніше?

— Коли в нас з’явиться реєстр електронних накладних, перевірка здійснюватиметься в автоматичному режимі. А на сьогодні це роблять вручну. І, виходячи з тих даних, які я маю, близько 30—35% простроченого відшкодування ПДВ, тобто 2,5—3 млрд. грн., — це липові, надуті суми. На 1 січня ц.р. було 3,2 млрд. із простроченням понад 60 днів, із них 2 млрд. ми за січень погасили. Гадаю, до квітня ми забудемо про існування цієї проблеми.

Чому ненавидять податкову? Одна з головних причин — це, повертаємося до вже сказаного, абревіатура з трьох букв — ПДВ. Які тут є рубрики? Перша — величезна кількість перевірок. Друга — значні обсяги неповерненого ПДВ. Третя — існування цілої системи схем ухиляння. Навіть спеціальний вид зайнятості існує — «векселісти». Їх шанують, а вони пишаються своїми успіхами: «От я вдало «схлопнув» векселі»...

Як із усім цим боротися? Запровадивши систему електронних накладних, ми зробимо непотрібними зустрічні перевірки. Не 189 тис. їх проводитимемо, а нуль. Ну, нехай не нуль, а п’ять тисяч.

Чи от, нас критикують, що ми векселі заборонили. Зате схему прибрали, отже, «векселіст» уже не при справах. Боротьба зі схемами ухиляння — це другий розділ нашої «дорожньої карти». Обіцяю, ми зробимо все для того, щоб у нас не було цих схем ухиляння від податків.

— Як ви ставитеся до заборони податкових векселів? Чи не нагадує вам це рішення лікування головного болю гільйотиною? Хоча головний біль усе-таки не зникає. Тільки тепер це головний біль підприємців, у яких вилучаються обігові кошти. Невже, якщо ми не можемо нормально адмініструвати, необхідно все поголовно забороняти?

— Згодний, проблема є. У чому вона полягає? Торік, якщо брати статистику, було виписано векселів на 15 млрд. грн. З них погашено живими грошима 2 млрд. У задачі запитується, чому держава одержала живими грошима таку мізерну частку? І коли так, то хіба не очевидно, що це і є грунтом для різноманітного роду схемних розкладів?

За своєю суттю податковий вексель прогресивний і нормальний. Та за реалізацію цієї ідеї з урахуванням української специфіки — оцінка «2». Отже, ми маємо, вочевидь, виключити форму негрошового погашення векселів.

Друга теза. Якщо ми виключаємо векселі із використання, то необхідно відповісти на запитання: автоматично відшкодовуємо ПДВ чи як? Адже якщо законослухняний металургійний комбінат завозить закордонну сировину, а йому держава каже, що поки не відшкодовуватиме, і 150—200 млн. грн. «зависають», то він що, має залізти у свої обігові кошти, шукати кредити під 15% річних, які ляжуть на собівартість і в результаті обернуться для держави зменшенням податкових надходжень? А в ще більш кінцевому результаті це стане джерелом додаткового розхитування інфляції, тому що продукція комбінату неминуче дорожчатиме. Отже, вексель — це добре, але тільки з погашенням у грошовому вигляді.

— Однак автоматизувати повернення ПДВ ви тільки збираєтеся, а векселі вже заборонили...

— Так, тут можуть бути перекоси. Якщо цього року за закладеним в бюджетному законі планом передбачені надходження ПДВ у розмірі понад сто мільярдів гривень, причому митниця і ДПАУ мають зібрати приблизно порівну, то через те, що векселі заборонили на митниці, туди піде більший потік грошей. А в нас, природно, спостерігатиметься шквал ПДВ до відшкодування. Тобто збирати податку ми будемо менше, а от відшкодовувати змушені будемо більше. У зв’язку з цим постане питання про збільшення ресурсу з відшкодування ПДВ мільярдів на 15 і навіть більше.

— Тобто ціна питання по відкотах з ПДВ зросте ще більше. Тепер уже точно система відкотів стане непереможною.

— Та ну... Забули як клас.

— А де гарантії, що знову через певний час не згадаєте?

— Ми кажемо, що в останні роки створювався, моделювався цілий ряд схем, які давали можливість накачувати дутий податковий кредит, який потім пред’являвся до відшкодування. Тобто існував ПДВ, який виникав із повітря. Назвемо його чорним, сірим, як завгодно. Ми відповідаємо дуже чітко та конкретно на це питання: усе, крапка, ніякого схемного ПДВ не буде. Тому що схемний бізнес припинений у зв’язку з відсутністю векселів, у зв’язку зі зміною специфіки.

Це ми показали на практиці, впродовж січня відшкодувавши все, що належить, великим підприємствам-експортерам. З двох відшкодованих мільярдів ви не знайдете жодного платежу структурі, яка була б «лівою». Тільки реальні експортери, які мають реальне виробництво, реальні основні засоби. Тому вже нинішнього року ми забудемо про те, що якісь форми відкоту можуть існувати.

— Ви можете гарантувати, що система вже перебудовується таким чином, що незалежно від того, хто прийде в ДПАУ після Буряка, відкотів не буде?

— Упевнений у цьому. Ми пропишемо це нормальними, регламентними документами. І не думаю, що прийде хтось новий і займатиметься кримінальними справами.

— А ми вважаємо, що схеми, які ви обіцяєте прибрати, — це ж дуже серйозний бізнес, за яким стоять дуже серйозні люди і який «дахують» дуже силові структури. Що дає вам підстави вважати, що саме ви їх зламаєте?

— Я не кажу, що буду сам лицарем і змушу інших бути лицарями. Лицарство тут не допоможе. Хоч як тупоти ногами, хоч як кричи — ніщо не допоможе без законодавчого супроводу.

Йдеться про те, що коли держава хоче, щоб ми її поважали, якщо їй це потрібно, якщо вона має намір виконувати соціальні вимоги, які стоять на порядку денному, виходить, вона має супроводжувати податкову законодавчим шляхом. Паркан не поставиш і не скажеш: «Сюди не ходити!» Саме законодавчий супровід! Вексель із погашенням тільки в грошовій формі — все, половину схем «убито».

Тепер про держзакупівлі

— Але ж ви не гірше за нас знаєте, що законодавці теж люди, й у своїх рішеннях завжди залишають «кватирки»...

— Згоден.

— А іноді й цілі ворота. От ви — співавтор нинішньої редакції закону про держзакупівлі...

— Нинішньої — ні. Йдеться про більш ранні редакції.

— Йдеться про одну з епохальних версій, коли в системі держзакупівель почали відбуватися зміни, які призвели до нинішнього дуже сумного стану. Невже добродії Осика й Цушко вас, досвідченого фінансиста й депутата, так просто навколо пальця обвели?

— Так, я був серед співавторів. Чому? Тому що тоді був головою комітету з питань фінансів і ставив питання про потребу внести зміни й поправки в систему держзакупівель.

— Не соромно?

— Ні, бо сама ідея була хороша, просто вкотре було доведено, що й найкращу ідею можна зіпсувати. А ідея полягала в тому, що надзвичайно корумповану систему держзакупівель треба змінювати.

Нині в нас 170 млрд. грн. обертається в цій сфері. І до 2005 року теж сума була чимала, й оберталися гроші далеко не найкращим чином. Ці зміни саме й були спробою колегіально щось змінити. Як творчо й блискуче цю ідею зіпсували!

Тут страшні речі кояться з держзакупівлями. Я вчора був у Дніпропетровську, де провів нараду, спілкувався з керівництвом. Побував у дитячому будинку в селищі за 60 км від обласного центру на кордоні з Харківською областю. Там директор криком кричить: у нього 130 дітей-сиріт, і йому треба тендер провести на закупівлю картоплі й макаронів. Каже: «Ну, кого я тут знайду, щоб у мене був рій конкурентів, які мені поставляли б?»

Або візьмімо ситуацію в Дніпропетровській обласній податковій адміністрації: одна труба, по якій тепло йде, і, природно, одна котельна, що його поставляє. А треба, щоб у тендері брали участь мінімум три постачальники тепла. Що роблять досвідчені люди в таких випадках? Знаходять три фірми, оформляють заявки на тендер, і кожній із фірм компенсують по 12 тис. нібито за участь в ньому.

Усе це — ознаки хвороби зростання, переходу кількості в якість. Проблема держзакупівель є предметом розмов, нею займаються всі, починаючи з президента. І ця проблема не житиме довго...

— 2005 року тендерні «заморочки» нам теж здавалися прикрим непорозумінням, яке держава швидко усуне, але минуло вже три роки — й нічого на краще не змінилося. А проблема ПДВ живе набагато довше, й те, що ви її розв’яжете, все ще треба довести...

— Я недавно читав матеріали, де говорилося, що в Європі також існує великий інтерес до посередницького бізнесу, який робиться на відшкодуванні ПДВ. Якщо подивитися, скільки відшкодовується там, то йдеться про сотні мільярдів євро. Відкоти беруть у межах 2—3%, і це не моя статистика, а європейська. А в окремих країнах — до 4%.

Ми від них не відстали, в нас ПДВ має свою специфіку. Але що поганого тут? Існування накачаного з повітря ПДВ. Це злодійство, а отже, це погано. Тобто йдеться про те, що для себе ми відповіли чітко й однозначно: схемам по ПДВ не бути ні цього року, ні наступного. Все. Крапка.

Із відшкодуванням уже все прозоро — всю інформацію розміщено на офіційному сайті ДПАУ. Повністю розписано всю суму в 2 млрд. грн., яку ми погасили в січні. Механізм запущено, а діє чи ні — через місяць-два зустрінемося й побачимо.

Про кадрові питання

— У ЗМІ вже з’явилися припущення, що у вас незабаром з’явиться четвертий перший зас­тупник.

— Ні, це неправда. На сьогодні в нас вакансія одного першого заступника, який за коаліційною угодою має бути від «НУ—НС». Якщо «НУ—НС» запропонує Іванова, назначимо Іванова...

— Ви, напевно, хотіли сказати — Катеринчука. Він піде?

— Не думаю.

— Якою взагалі буде кадрова політика у відомстві? Чи будуть у ДПАУ подальші кадрові зміни та які? Особливо платників податків хвилює подальша доля Сергія Лекаря, відомого своїми «оригінальними» роз’ясненнями...

— Він — професіонал, і краще за нього на оподатковуванні фізичних осіб в Україні навряд чи хтось розуміється.

— А які ще готуються призначення? І чи правда, що Владислав Бухарєв — це «наглядач» від Турчинова? Немає достатньої довіри?

— Не думаю, що це так... Специфіка податкової міліції — вона є й буде. І за 15 попередніх років ця структура, я сказав би так, трохи зашлакувалася. У цьому зв’язку в особі Владислава Вікторовича Бухарєва я бачу молодого полковника, дуже креативного, який зовсім новим поглядом, творчо, якщо можна так сказати, подивиться на проблематику податкової міліції.

— Творчість у податковій міліції? Ви це серйозно?

— Вершина творчості — це народні депутати (сміється). Ми­нають роки, ти ходиш у парламент, ті самі приміщення, люди, обличчя, слова — все те ж саме. У якийсь момент ти починаєш розуміти, що звикаєш плисти за теплою течією й уже сумніваєшся, що здатен відповідати на якісь значущі життєві виклики, справлятися із серйозними інтелектуальними й організаторськими задачами.

І раптом потрапляєш у таку цікаву структуру, як податкова: 62 тисячі чоловік, інтегрована вертикаль. Це такий багатогранний і складний механізм. От, наприклад, ця папка документів накопичилася в мене всього за півдня. І все треба розписати по заступниках, яких у мене всього десять...

— Заступники один одного контролюють, підсиджують?

— Тут не заведено контролювати, в кожного — свій напрям і своя ділянка.

Завдання одного з розділів нашої «дорожньої карти» — олюднити податкову службу. Щоб гасло «Не платник для податкової, а податкова для платника» був не просто словами. Якщо торік ми перевірили за планом близько 10% підприємців, то цього року збираємося перевірити 5%. Ми, як уже говорилося, робимо наголос на камеральних різновидах перевірок, на електронній системі обміну інформацією. І все робитимемо, щоб «олюднити» товариша податківця.

Ви мені даруйте, але податковий інспектор у районі одержує 800 грн. А перевіряє підприємства з багатомільйонним оборотом. Скажіть, а хто йому дав таку от спокусу? Ви, товариш держава. Так чому ж ви тоді прикидаєтесь і кажете, що він має виконувати свою роботу якісно? За 800 грн.? Та ніколи в житті!

От і виникає ситуація, коли бригада, яка виїхала на перевірку великого підприємства, після двадцятиденної перевірки нараховує аж 15 тис. гривень штрафу. А потім уся ця бригада в повному складі йде у фінансову службу цього підприємства працювати. Я реготав, коли почув цю історію!

Ось у цій будівлі-«свічці» (показує на висотну будівлю на Львівській площі в Києві. — Ю.С., Н.Я.), що перебуває в напіваварійному стані, люди сидять по шість-вісім чоловік в одній кімнаті. Ця будівля не має ні зовнішнього вигляду, ні внутрішнього, нічого! Не є обличчям держави.

І, до речі, якщо по всій Україні будівлі податкових — це власність держави, то в столиці всі вони, включаючи центральний офіс податкової адміністрації, — комунальна власність... І якщо сесія Київради прийме рішення: «Товариші, залиште цю будівлю!», то, цілком можливо, це доведеться зробити. У Києві вже були спроби під прицілами телекамер виселяти податківців, тому що закінчився термін оренди. Я, звичайно, розумію, що колишній дитячий садок — це цілісний майновий комплекс, ду-у-у-же привабливий з усіх боків. Але ж держава не звір!

Звичайно, треба не на інших нарікати, а починати із себе. З того, яка в рядового співробітника зарплата. Тоді все буде нормально, тоді вас й інші почнуть поважати.

«Фата-моргана» Податкового кодексу?

— Сергію Васильовичу, в передвиборних програмах БЮТ йшлося про скасування ПДВ і заміну його іншим податком. Не поясните, чого все ж таки очікувати?

— Моя позиція полягає в тому, що в усьому варто виходити з логіки нашого руху та розвитку. Де перебуває держава Україна в глобальній системі координат оподатковування і куди ми йдемо? Якщо йдемо в Європу, то там практично в усіх сферах встановлені певні стандарти. Від медицини й освіти і до якості хліба та послуг.

Є стандарти і в оподатковуванні. Все європейське співтовариство використовує податок на додану вартість, і регулюється це, скажімо, 112-ю директивою ЄС. Так, існують країнові специфіки, але якщо ми рухаємося в Європу, то не повинні винаходити велосипед, який знадобиться на три-п’ять-сім років. Навпаки, ми маємо вдосконалювати адміністрування ПДВ. Тому що це логічно, правильно.

ПДВ — це нормальний, досить прозорий і простий податок, що його сплачує кінцевий споживач. А те, що його відшкодування викликає стільки проблем, — це винятково суб’єктивна особливість нашої ментальності.

— А чому так виходить: партійні програми, включаючи податковий розділ, пишуть одні люди, а високі посади в податковій адміністрації займають інші. У програмі БЮТ було записано: скасування ПДВ. А податкову очолила людина, яка дотримується зовсім іншої думки...

— (Пауза) Це життя... А з іншого боку, якщо законодавці вирішать запровадити податок з обороту, то ми без питань це рішення виконуватимемо. І адмініструватимемо податок з обороту. Але нині в країні діє ПДВ, це факт. Більш того, ми вже практично розв’язали проблему його ефективного адміністрування.

— Свого часу відповідальність за вироблення будь-яких податкових ініціатив після великих боїв перейшла від податкової адміністрації до Мінфіну. Всі начебто звикли і знали, що за підготовку проекту Податкового кодексу відповідає Мінфін...

— Щира правда. І тут у нас є чітке розуміння свого місця в строї та в системі координат. Є методологічний орган — Мінфін, який має відповідати за розробку та підготовку прийняття Податкового кодексу. Ми йому маємо допомагати. Наш внесок — аналітична база, участь у робочих групах. Але ключові функції однозначно мають бути сконцентровані в Міністерстві фінансів.

А взагалі-то потрібні свіжі мізки. За справу мають взятися 30—35-річні пацани, незашорені багажем 15-річної давнини. Я, з божою допомогою, п’ять скликань був депутатом Верховної Ради, і в кожному скликанні було завдання номер один — Податковий кодекс. І кожне скликання парламенту готувало своє зведення законів, яке потім називалося як завгодно — мале, велике...

— Один із варіантів проекту ПК навіть друге читання пройшов — а що з того? Звідки у вас такий оптимізм, що напівготовий проект буде прийнято через три-п’ять місяців? Що стане його основою — азаровський варіант чи альтернативний катеринчуківський, якого до пуття ніхто й не бачив?

— Я — не прихильник механічного створення зведення законів. Це має бути органічний документ зі своєю філософією, зі своєю мораллю, своєю вертикаллю. Чому я так сміливо кажу? В прийнятті Податкового кодексу немає ніякого таїнства. Потрібна винятково політична воля. А методологічна база, філософська база відсотків на 70—80 у нас є.

А щодо авторства проекту... Особисто в мене немає ніяких амбіцій, чий він буде. Треба взяти здорове від усіх, які були напрацьовані. Відбулися громадські слухання багатьох розділів, виконано величезний масив роботи, за участю Міжнародного валютного фонду, Світового банку. Ми не маємо права сказати, що все це тепер викидаємо в урну.

— А як буде вирішене питання зі спрощеною системою оподатковування?

— Яке питання? Ніяких питань немає.

— Тобто недавня інформація в ЗМІ щодо цього була «качкою»? Газета від 8 лютого 2008 року, заголовок «Ю.Тимошенко риє під «спрощенців». Текст: «У Кабміні триває активна підготовка до скасування єдиного податку, повідомило джерело в Держкомпідприємництва. За його словами, цією роботою керує перший віце-прем’єр Олександр Турчинов...»

— Це якась політична абракадабра. Не думаю, що нині, в світлі політичних реалій, хтось насмілиться навіть косо подивитися в бік «спрощенців». Ніколи в житті.

Та питання все ж таки існує. Якщо ти на спрощеній системі оподаткування, то в такому разі твій річний дохід не має перевищувати 500 тис. грн. А в нас є 2,5 тис. суб’єктів, які, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, торік показали оборот понад 10 млн. грн. Таким чином, з-під оподаткування пішло мінімум мільярди три.

Тут треба навести елементарний порядок. Якщо сказано, що дохід не більше 500 тис. — отже, так і має бути. Але знову ж таки дається взнаки специфіка наших реалій.

— А специфіка СОТ податкову систему сильно змінить? Ми маємо на увазі норми, закладені у законопроект «Про єдиний митний тариф»?

— Кажу про це абсолютно щиро: я з піднесенням дивлюся на процес вступу України до СОТ. Це — черговий поштовх до розвитку українського ринку. Ми збільшимо експорт, збільшимо валовий продукт і надходження податків. Найголовніше — не видимість роботи створювати, а працювати, причому ефективно...

Незалежна Україна все ще переживає період отроцтва, тому нас постійно штормить і перекошує. Хвороба зростання. А перспектива — надзвичайна...

— Мова трохи про інше. Є побоювання, що, вносячи зміни до митних тарифів, уряд може піддатися спокусі надмірного стимулювання імпорту. Так, це допоможе боротися з інфляцією, але може остаточно задавити національного виробника…

—Це не до мене запитання.

Про патології, фобії та довіру

— Сергію Васильовичу, вас олігархом назвати, мабуть, не можна, але дуже заможною людиною — можна і треба. Ви — представник великого бізнесу, який прийшов до влади. От пан Гайдук, збираючись черговий раз у владу, вирішив усі бізнес-активи розпродати. Не хочете наслідувати його приклад?

— Я вже давно не управляю своїми активами, управляє менеджмент... А кому буде легше, якщо продам? Не хочу я продавати, які проблеми?

— Але ж виникає конфлікт інтересів: якщо вам належать бізнес-активи, то де гарантія, що ви не скористаєтеся своїм статусом, щоб, скажімо м’якше, «допомогти їхньому розвитку та подорожчанню»?

— Ну, давайте тоді візьмемо когось у засалених сандаліях і поставимо його у владу. Я ж, навпаки, більше переживаю, щоб у нас ринки зростали, щоб у нас капіталізація бізнесу збільшувалася.

— Зайдемо з іншого боку. От усі продають банки, а ви цього не робите. З чим це пов’язано?

— Із патологічною жадібністю (сміється)...

— А якою патологією пояснюється ситуація, коли вся громадськість сміється, читаючи податкові декларації, заповнені першими особами держави та іншими вищими чиновниками? Коли великий керівник пише, що в нього дохід 30 тис. на рік...

— Вважаю, що це глузування, це неправильно. Та питання — знову не до мене...

— А яке тоді до вас запитання, і кому поставити це?

— ...Воно — швидше філософське. В кожного — свій метод оцінювання, кожен чогось боїться, у кожного свої уявлення. Наприклад, якщо ти чиновник, то повинен заробляти мало. В мене інше до цього ставлення. Я із задоволенням задекларував чималі копійки і пишаюся цим...

— На вашу-то адресу в нас претензій немає. Але коли інші вищі чиновники декларують суми, на які й звичайній сім’ї складно прожити, а один годинник у них на руках дорожчий за весь задекларований ними річний дохід, це не проходить за графою ухиляння від податків?

Податкова адміністрація якось намагалася запроваджувати непрямі методи оцінювання доходів чиновників. Ви ці речі не збираєтеся розвивати?

— У будь-якому випадку, ці ідеї відродяться, щойно ми ближче підійдемо до нового податкового пакета. Однозначно в нас будуть там і статті, які стосуються оцінювання доходів, податку на майно. Вважаю, це було прогресивно — запровадити в Україні податок на майно.

— А ви не хочете актуалізувати ідею проведення податкової амністії?

— Не люблю це поняття. Амністії мають бути там, де доведено провину. Якщо я задекларував мільярд гривень доходів, то навіщо мені амністія? І кому буде надано право амністувати?

Світовий досвід свідчить, що значних зрушень та успіхів на цьому шляху не було. На колишніх теренах СНД податкову амністію було проведено, по-моєму, лише в Казахстані. І за рік до країни було завезено аж 480 млн. дол., та й то з явною належністю одній відомій сім’ї. А тепер поясніть мені: для кого потрібна ця амністія?

На мій погляд, треба мислити дещо іншими категоріями. Податкова амністія нічого не дасть. Має бути довіра до держави, її інститутів. А коли вона буде, то підуть значні доходи до бюджетів.

— А коли буде?

— Довіра до держави? Так вона ж за 15 років не формується. Ми маємо спокійно подумати, як її зміцнювати...

Так, є рани, які не забуваються, які кровоточитимуть іще довго. І все одно, якщо ми любитимемо Україну — а треба віддати належне, населення з кожним роком дедалі тепліше й тепліше ставиться до неї, — то хоч би яка була недовіра після розпаду СРСР, ситуація почне виправлятися.