Версiя для друку Обговорити в форумi

Підписання та ратифікація широкомасштабного політичного Договору "Про дружбу і співробітництво між Україною та Російською Федерацією", а також трьох базових українсько-російських угод щодо Чорноморського флоту позитивно вплинули як на стабілізацію ситуації в Севастополі і в Криму, так і на встановлення взаємовідношень з Росією, що дозволило поставити важливі міждержавні взаємини в чіткі юридично-правові рамки. Зазначені угоди є базою для вирішення інших, важливих для України, проблем. Вони стали підсумком важких і тривалих переговорів, що не раз приводили до політичної напруги між Москвою і Києвом. Проте, після того як Україна проголосила про своє прагнення стати в перспективі членом НАТО, Чорноморський флот став предметом гострих дискусій в засобах масової інформації України і Росії.

Нова інтрига навколо Чорноморського флоту пояснюється просто. Якщо Україна справді хоче стати членом НАТО, то вона повинна позбутися російської військової присутності. Бо в НАТО немає жодної країни, на території якої на довгостроковій основі базувалися б не  НАТОвські підрозділи. Новий формат взаємин між Росією і НАТО у вигляді "двадцятки" це правило не скасовує. Адже Росія в НАТО не прагне. І невідомо, як довго буде тривати "відлига" у взаєминах Москви і Вашингтона разом з НАТО. Однак перспектива цілком ясно показує, що навіть при абсолютній згоді лідерів Північноатлантичного альянсу дати Україні повне членство в блоці воно буде залежати від Росії доти, допоки Україна не позбудеться іноземної військової бази на своїй території.
Нині впевнено можна констатувати: Чорноморський флот є перепоною на українському шляху до НАТО. Але ця проблема не сьогоденна і не така, що ставить під сумнів українсько-російські домовленості і яку доцільно вирішувати в найближчій перспективі.
Сьогодні ЧФ не є визначальним чинником воєнної могутності Росії. Проте унікальність цього флоту полягає в тому, що він знаходиться саме там, де Росія має геополітичні інтереси. Його військовий потенціал постійно зменшується (до 2010 р. списанню підлягає понад 60% кораблів і суден). Очікується, що в складі флоту залишаться тільки 13 надводних кораблів, три катери, один підводний човен і 20 літаків. Тоді постає питання: чи будуть необхідні такій малій кількості плавзасобів більше 110 наявних у ЧФ причалів у Криму?
Чорноморський флот, перш за все для Росії, є інструментом досягнення двох головних воєнно-політичних цілей: збереження свого воєнно-політичного домінування в Чорноморському регіоні та забезпечення політичного контролю над Кримом та материковою Україною, її зовнішньою і воєнною політикою в Чорноморському (і не тільки) регіоні. Досягнення Росією цих цілей, а також наявність зон нестабільності на Північному Кавказі і в Придністров'ї передбачає закріплення постійної військової присутності Чорноморського флоту Російської Федерації на території України на невизначений термін та поширення його впливу на політичне, культурне, соціальне і економічне середовище Севастополя і Криму в цілому.
Колишній командувач ВМС України віце-адмірал Володимир Безкоровайний, який тривалий час вів переговори про розподіл ЧФ СРСР, вважає, що уряд України повинен ініціювати підготовку меморандуму чи іншого документа, в якому б обумовлювалися терміни і порядок виводу військ ЧФ з України. І це потрібно робити тепер, а не в 2017 році. Експерти визнають, що це буде складний процес. Наприклад, Москва для виводу російських баз із Грузії (близько 1,5 тис. чоловік) вимагає 15 років. Скільки ж потрібно часу для виводу 16 тисяч особового складу ЧФ?
Українська сторона устами міністра закордонних справ Анатолія Зленка вже заявила про необхідність інвентаризації на експертному рівні частини підписаних угод щодо Чорноморського флоту. Міністр вважає, зокрема, що сьогодні потрібно "подивитися, якою мірою виконується те чи інше положення цих угод". Незалежно від того, чи буде Україна в НАТО, чи ні, а Києву і Москві таки прийдеться обговорювати це непросте питання двосторонніх відносин. З одного боку, є положення Конституції України, у відповідності зі статтею 17 якої на території України не допускається розташування іноземних військових баз. З іншого боку - угоди про Чорноморський флот дають Росії можливість здійснювати свою військову присутність на території України і після 2017 року, що передбачено механізмом пролонгації.
У довгостроковій перспективі базування ЧФ в Україні може розглядатися як складова, котра може заважати реалізації нашої стратегії. Саме цей аспект був сприйнятий і поставлений в таку площину, що начебто уже сьогодні Україна висуває претензії з приводу перебування Чорноморського флоту в Україні. Але сьогодні Україна (і ніхто більше) офіційно не ставить під сумнів легітимність перебування Чорноморського флоту в Україні. І питання базування військ однієї країни на території іншої потрібно вирішувати спокійно, без емоцій.
Постає питання: якщо Росія серйозно дружить з НАТО, то навіщо їй Чорноморський флот, спрямований протидіяти в акваторії Чорного моря такому члену альянсу, як Туреччина? Російським політикам і військовим варто звернути увагу на Порккала-Удд. Частина півострова Порккала-Удд Фінляндії після підписання мирного договору з СРСР в 1947 р. була передана на правах оренди на 50 років для будівництва військово-морської бази Балтійського флоту. А в 1955 р. радянське керівництво через непотрібність оренди військово-морської бази у Фінляндії відмовилося від цього. Цей приклад нам ще раз нагадує про економічну доцільність утримання потужної морської сили в благодатному для економічної діяльності краї. Адже щорічні втрати місцевого бюджету Севастополя від використання земельних ділянок без внесення орендної плати Чорноморським флотом РФ складають 36,4 млн. грн., а від наданих пільг - 24,813 млн. грн. у рік. І якщо Росія уже відмовилася від баз на Кубі та у В'єтнамі, але чіпляється за Чорноморський флот, то це означає тільки одне: у самій Росії не вірять у тривалість дружби з НАТО.
Натомість потребує визначення український формат відносин з НАТО в контексті приєднання до Плану дій на одержання членства (МАР). Якщо ми підпишемо його спільно з країнами НАТО, то це буде означати, що ми офіційно приєдналися до МАР і беремо на себе  наступні зобов'язання: у політичній сфері - відкрите суспільство, права людини, воля СМІ і т. д.; економічній - проведення ринкових реформ; оборонній - реформування Збройних сил, цивільний контроль; сфері безпеки - боротьба з тероризмом, обмін секретною інформацією і т. д.; правовій - приведення національних нормативних документів відповідно до загальноєвропейських стандартів. Але найскладнішими перепонами для України на шляху до НАТО є вирішення проблеми кордонів. Особливо на сході з Росією, а також з Білоруссю та Молдовою.
Базування Чорноморського флоту на території України в умовах зволікання з вирішенням проблем, що постали на даний час, було і, на жаль, ще залишається деструктивним чинником в українсько-російських відносинах. Воно   потребує принципової уваги до вирішення всіх поточних проблем відповідно до чинного законодавства України.
Довгостроковим інтересам України відповідає ліквідація з її території іноземної військової присутності. У найближчій перспективі інтересам України відповідатиме імплементація уже досягнутих угод з Росією щодо базування ЧФ РФ на території України та досягнення таких нових угод, які б усунули можливості загострення відносин між державами, а також міжетнічних стосунків у Криму.
В сучасних умовах, коли спостерігається консолідація світового співтовариства у боротьбі з тероризмом, зусилля України, спрямовані на дострокове одностороннє припинення базування ЧФ на своїй території, можуть бути сприйняті як деструктивні і не будуть відповідати національним інтересам держави. Але у вирішенні майбутньої долі міста Севастополя і Чорноморського флоту на перший план виходять економічні чинники: бути Севастополю воєнно-морською базою чи портом і рекреаційною зоною? Це вирішувати політикам та економістам.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2002 > Тема "Резонанс"