A A A
Размер шрифта: Туристам, які хочуть побачити якнайбільше за короткий відрізок часу, туроператори радять вирушати у насичені й цікаві екскурсійні тури. Саме в одну з таких мандрівок і подалася тернополянка Анастасія.

Коли ми перетнули кордон з Бельгією, всі в автобусі на мить принишкли, — починає розповідь вона. — На полях золотилось колосся, а на зелених пасовищах паслись вівці.

Коли автобус зупинився у провінційному містечку Верне, мандрівники дуже зраділи — підхопили рюкзаки й пішли на екскурсію. У вечірніх сутінках центр міста виглядав казково. Старовинні будинки й церкви, як помітила дівчина, ідеально поєднувалися з припаркованими поруч авто. По периметру площі стояли архітектурні шедеври — будинки гільдій з гарними фасадами. На даху кожного з них була якась прикраса: фігурка птаха, чудернацької єхидни, дельфіна чи міфічного чудовиська.

Від безвиході їли котів

Посеред площі красувався символ міста — велична ратуша з музеєм всередині. ЇЇ фасад був настільки старим, що встиг потьмяніти від часу. Стрімка вежа з круглим годинником височіла над ратушею, а кам’яні округлі східці вели на простору веранду.

Утім, розкішний палац юстиції сподобався Насті не менше. Його переходи та галереї були з’єднані високими арками і чимось нагадували торговельний пасаж. Під вигорілим тентом у дворі палацу стояли старовинні гармати.

Колись, за словами гіда, на Верне напали іспанці, — каже дівчина. — Виснажлива облога тривала тижнями. Коли жителі міста, щоб не вмерти з голоду, стали їсти котів, іспанці привезли гармати. Ворота замку не втримали натиску і впали перед загарбниками. Фортецю повністю зруйнували, зате гармати пережили століття.

Поліцейський, наче статуя

Від палацу юстиції мандрівники попрямували до готичного костелу з червоної цегли. Всередині храму кипіла робота — майстри-реставратори білили стіни і лагодили фундамент. За ворітьми костелу знаходився сад із мармуровими статуями.

На лавках у затінку крислатих дерев сиділи монахині та плели мереживо, — каже Настя. — Гачки у їхніх майстерних руках “літали” зі швидкістю блискавки.

На площі, куди повернулися туристи, вже встигли ввімкнути вуличні ліхтарі. Незрівнянні аромати доносилися із затишних кафе та бістро, розташованих на кожному кроці.

Мабуть, тільки ми та поліцейський у касці не думали про вечерю, — зауважує Настя. — Він стояв, наче статуя. Ми ж захоплено перегукувались, вертіли головами в різні боки і ледь не забули, що нас чекає ночівля в автобусі. А вранці — вже сусідній Люксембург.

Атракціон занадто вдалий

Екскурсія мініатюрним Люксембургом розпочалася з екстрим-мандрівки казематами фортеці Бок. У похмурих коридорах підземелля, куди завів гід туристів, лунали моторошні звуки. Із сутінків чувся дзвін ланцюгів, а підлогою стелився шлейф диму. Щохвилини щось поскрипувало, падало, скреготало, імітуючи ляск замків і залізних дверей. Замогильні голоси з фільмів жахів перелічували всіх правителів та завойовників, героїв та негідників з історії фортеці.

Усю мою сміливість наче вітром здуло. Здавалося, що довгим коридорам-лабіринтам немає кінця, — зізнається тернополянка. — Хоча я знала, що звуки несправжні та лунають із вмонтованих динаміків, але все одно тремтіла! І дуже сердилася на вказівники, які лише збивали всіх із пантелику!

Перевести подих українці все-таки вдалося — щоправда, аж в автобусі, дорогою до міста Люксембург. Якихось особливих пам’яток там не було, зате вражала мальовнича природа.

Герцог залишився без квитка

Люксембург тішить око після шаленого ритму міського життя. Місто на диво затишне, провінційне та тихе, — розповідає дівчина. — А люксембуржці — милі та привітні. Хоча на перший погляд і здаються дещо замкнутими.

Не виняток і Великий герцог, демократичний правитель цієї країни. Як справжній люксембуржець, монарх полюбляє кататися на трамваї, гуляти центром під руку з дружиною і знимкуватися на згадку з іноземцями.

Місцеві своїм герцогом дуже гордяться і розповідають про нього багато історій, — зауважує Анастасія. — Для прикладу, таку. На прем'єру фільму “Люди в чорному” прийшли багато люксембуржців. Серед усіх цих кіноманів був і герцог. Він, попри свій високий статус, стояв з іншими у черзі. Однак людей було багато і квитки розійшлись дуже швидко. В результаті бідолашний герцог повернувся у палац ні з чим. Правда це чи вигадка, не знаю, однак, погодьтеся, вражає!