Не секрет, що комунальна сфера сьогодні не в найкращому стані. Це проблема усієї країни, і вирішувати її намагаються як села та міста, так і окремі будинки та під’їзди. Наприклад, один з під’їздів висотки на Головатого, 1 у Борисполі завдяки організаторським здібностям деяких його мешканців став чи не найзразковішим у місті.

Відвідуючи друзів та рідних у багатоповерхівках, буваючи у цих будинках по роботі, подумки дякую Господу за те, що живу у приватному секторі. Адже, незважаючи на прагнення комунальників покращити ситуацію із житловим фондом міста, мешканці бориспільських висоток мають чимало проблем, одна з яких — стан під’їздів.

Описувати всі «принади» окремих з них немає потреби, адже зруйновані часом стеля та східці, закидана брудом підлога, обмальовані стіни — ні для кого сьогодні не дивина. Як не прикро це усвідомлювати, а такий стан речей для декого став нормою. І що найгірше — люди вже не мають бажання змінити це на краще. Живуть і чекають, що хтось прийде і зробить ремонт. А самі відмовляються хоч у чомусь допомогти. Варто принагідно згадати той же приватний сектор: його мешканці, як би скрутно не було у матеріальному плані, щойно помітивши «погрішності» у господарстві, вишукують кошти і «латають дірки» самотужки. Звичайно, трапляються випадки і безгосподарності, однак гарних господарів все ж таки більше.

Такими є і мешканці одного з під’їздів у будинку 1 на вулиці Головатого. Зайшовши до нього, ніби потрапляєш в оазис чистоти та охайності. Та, зрештою, і зайти до нього непросто — спокій людей оберігає кодовий замок. Якби ще дітлахи не були такими довірливими та балакучими! Познайомившись із ними, як виявилось, легко можна дізнатися код.



Зайшовши до цього під’їзду, піднімаючись сходами, уявляєш, ніби йдеш по килиму — таке все під ногами чисте і гарно пофарбоване. Але ще сильніше враження справляють квіти на підвіконнях кожного поверху. На останньому, п’ятому, облаштований справжній міні-ботсад: квіти є і на підлозі, і на стінах, а поруч — поливальничка та земля для пересаджування. Найбільш активні у цій справі Ольга Михайлівна Терещенко і Тетяна Миколаївна Коваль, які й узялися два роки тому за зміну обличчя страшного під’їзду.

Саме тоді був зроблений великий шмат роботи: на зібрані мешканцями кошти придбали вхідні двері, все пофарбували (і балкони також), понаносили кімнатних квітів, а працівники КП «ЖЕК-1» побілили стіни і стелю. Але зупинятися на цьому жінки не збираються. Доповнити затишок планують більшою кількістю вазонів та картинами. От тільки організувати всіх на таку роботу трохи важко. Коли робили ремонт у під’їзді, доводилося і пояснювати мету цього, і зображати перспективу, і переконувати декого з мешканців у необхідності ремонту.

Повна протилежність цьому під’їзду — гуртожиток в одному з мікрорайонів міста. Новими в усьому гуртожитку є лише вхідні двері, які люди не зачиняють чи то через спеку, чи через те, що вже поламані.

Напівзруйновані східці, облуплена штукатурка на стінах, чорні зіниці вікон покинутих кімнат, дірка у стелі на другому поверсі, з якої видно старе горище... Моторошно, страшно, гидко... А люди ж тут живуть. Святкують, народжуються, сумують, помирають. А поруч ніби дратуються нові висотки: ось які ми гарні! Такий вражаючий контраст в одному місті: розруха і занепад поряд із красою і процвітанням. Шкода, що першого набагато більше.

Юлія ЛИСИЦЯ