Монреальський протокол: модель глобальної співпраці для підвищення користі для навколишнього середовища

16 вересня 2007 року ми відзначили 20-у річницю підписання Монреальського протоколу, визначної міжнародної угоди, яка дала змогу зупинити витончення озонового шару, і яка стала початком нової ери екологічної відповідальності. За будь-якими оцінками цей Протокол став визначним досягненням. 191 країна, що його підписали, поступово вивели з обігу понад 95% речовин, які призводили до витончення озонового шару, і ми розраховуємо, що не пізніше 2075 року захисний озоновий шар Землі повернеться до рівня, який існував на початок 1980-х років. 

Я пишаюся тим, що мені випало відіграти хоча б невелику роль у досягненні цього успіху: як член голландського парламенту, я сприяв ратифікації Протоколу. На той час існувало багато питань щодо шансів на успіх. Чи можливо буде переконати людей відмовитися від корисних побутових і особистих виробів - тобто змінити свої щоденні звички - задля збереження невидимого шару хімічної речовини, що знаходиться за багато кілометрів над найвищими хмарами в небі? Чи зможуть уряди, суспільство та  промислові галузі відповідно адаптуватися в ім'я збереження навколишнього середовища?

Як виявилося, вони змогли це зробити, причому дуже ефективно. Монреальський протокол, перша міжнародна екологічна угода, яка має обов'язкову юридичну силу, призвела до помітних змін. Вона змінила поведінку людей у всьому світі, і при цьому змінила - точніше, значно поліпшила - екологічну ситуацію. Сьогодні ми стоїмо на іще важливішому екологічному перехресті. Зміна клімату загрожує загальному прогресові людства, і найперше - країнам, що розвиваються. На засіданні вищого рівня з проблем зміни клімату, яке проводить Генеральний Секретар Бан Кі-Мун наступного тижня у Нью-Йорку, а також протягом роботи Конференції сторін, яка відбудеться на Балі пізніше в цьому році, світові лідери намагатимуться досягти домовленості щодо наступної угоди, яка повинна прийти на змін Кіотському протоколу - забезпечити багатосторонню згоду, яка  дасть нам змогу змістовно реагувати на кліматичні зміни протягом наступних років. Через двадцять років після започаткування, Монреальський протокол залишається яскравим прикладом того, як міжнародна спільнота може співпрацювати та спільно вирішувати екологічні проблеми.

Одним із найвизначніших аспектів успіху Монреальського протоколу стало залучення як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються, у скороченні використання речовин, які спричиняють витончення озонового шару. Через те, що бідні та вразливі верстви суспільства часто вимушені нести тягар екологічної деградації, Програма Розвитку ООН - за фінансової допомоги Багатостороннього Фонду, який є фондом для виконання Протоколу - надала допомогу понад 100 країнам у поступовому виведенні з обігу 63000 тонн речовин, які спричиняють витончення озонового шару. Наприклад, у Індії ми допомогли 80 малим і середнім підприємствам виключити 290 метричних тонн хлорофторвуглецю-11 (CFC-11), який викликає витончення озонового шару, з процесу виробництва поліуретанових ізоляційних виробів. Тим часом уряд Бразилії ухвалив остаточний план виведення з обігу CFC на три роки раніше, вартість якого досягає 27 млн. дол. США. 

Фермери у Малаві припинили використання 185 тонн броміду  метилу, шкідливого для озонового шару. Уряд цієї країни, співпрацюючи з ПРООН, підтримав виробництво матеріалів, які є економічно вигідною альтернативою броміду  метилу. На рівні місцевих громад проектом було передбачено надання додаткових винагород: освіта з питань ВІЛ/СНІД і підвищення обізнаності населення Національною комісією Малаві з проблем СНІД.

Протокол також зробив свій внесок у пом'якшення кліматичних змін. Багато озоноруйнівних речовин одночасно є і парниковими газами; їх ліквідація сприяє захистові не тільки озонового шару, але й глобального клімату. 

Двадцять років після підписання Протоколу, на шляху до виконання Цілей розвитку тисячоліття, результати монреальського процесу є свідченням того, як багатостороння співпраця може покращити екологічну ситуацію та стан життя людей, які залежать від неї. Зараз, коли міжнародна спільнота готується до визначення подальшого шляху після Кіото, нам потрібен той же дух співпраці, амбіційні наміри та підходи до загального залучення, які існували при підготовці Монреальського протоколу. Міжнародній спільності потрібно визнати, що бідні є найуразливішими до впливу кліматичних змін, і що для скорочення шкідливих викидів не обов'язково жертвувати економічним зростанням чи цілями розвитку. Визнаючи це, і маючи тверді наміри досягти змін, ми зможемо повторити успіх Монреалю.