При згадці про «Масандру» у моїй уяві шикуються келихи з кагором, бастардо, ай-серез, мадерою, чорним доктором, мускатом білим Червоного каменя, а в чиїйсь — маячить 180-кілометрова смуга уздовж Чорного моря, на якій замість виноградників височіють... вілли і приватні пансіонати.

На флагман вітчизняного виноробства — об’єднання «Масандра» — всерйоз зазіхали принаймні п’ять разів. Бажання «розкоркувати» його гуртом і вроздріб пересилює навіть застережний статус «національне», яким виробничо-аграрне об’єднання наділене з 1999 року. Багатьох манить не стільки найцінніша енотека, що налічує майже мільйон пляшок колекційних вин, скільки землі радгоспів-заводів, розташованих уздовж південного узбережжя Криму.

Уберегти НВАО «Масандра» від примусової реорганізації покликаний і проект закону «Про структуру, повноваження та особливості правового і економічного режиму майнового комплексу Національного виробничо-аграрного об’єднання «Масандра». Доопрацьований, він усе ж таки рясніє суперечностями із чинним законодавством. Та навіть ставши законом, цей документ навряд чи убезпечить об’єднання від чергових земельних атак.

Ініціатором шостого за ліком наступу на «Масандру» був екс-міністр аграрної політики. У грудні 2005 року він підписав наказ, відповідно до якого кожен із дев’яти державних радгоспів-заводів НВАО став самостійною юридичною особою і напряму підпорядковувався МінАП. Принагідно зазначу, що 2003 року профільний комітет Верховної Ради також намагався вивести зі складу об’єднання «Масандра» державні підприємства «Гурзуф» та «Лівадія». Тоді заступився Леонід Кучма.

Однак юридичним розчленуванням справа не закінчилася. На засіданні Кабінету міністрів 31 травня 2006 року кілька членів уряду запропонували виключити зі списку підприємств, що не підлягають приватизації, масандрівські винорадгоспи. Цьому передувала «аналітична записка», що містила аргументи на користь змінити форми власності багатьох державних підприємств виноробної галузі через їхню хронічну нерентабельність. Реорганізаційний вихор підхопив 39 об’єктів, 27 із яких пропонували приватизувати, включаючи і радгоспи-заводи «Алушта», «Морський» і «Веселівський» — складові НВАО.

По-перше, я би зважено підходив власне до «Масандри», чиї заводи женуть не «грушки-яблучка» або портвейн «777», а виробляють добротне натуральне питво. Все-таки це — надбання держави, частка її національного багатства. Останнім приватним власником «Масандри» був князь Голіцин. У нас що, знайшлися розумніші за нього?! З якого дива до збиткових потрапили радгоспи-заводи — третина потужностей об’єднання, далеко не бідного?

Із кожним роком зростають випуск і реалізація продукції, експорт її перевищив 60%. У НВАО — найвища рентабельність у галузі: 12—13%, чистий прибуток становить 6,5—7 млн. грн. Об’єднання щороку сплачує до бюджету 12—13 млн. грн. податків. Упродовж ста років «Масандра» — незмінний учасник міжнародних виставок і дегустацій, завоювала 150 медалей і сім кубків «Гран-прі». Такої кількості нагород не має жодна виноробна фірма світу!

Звідси випливає і по-друге. Очевидно, саме ці показники декого й причарували. Якщо не вдалося «проковтнути» «Масандру» цілою, то можна подрібнити її та частинами довести до банкрутства чи просто передати у приватні руки. Ще більш ласими видаються 4120 гектарів під виноградниками на висоті від 20—30 до 300 метрів над рівнем моря, що сусідять із водою. Якщо їх перемножити на вартість сотки — 25 тис. дол. за кримськими мірками, то сума перевершить надходження від повторної приватизації «Криворіжсталі». Найвірогідніше, це і є справжньою метою реорганізаційних процесів.

Щоправда, на тодішньому травневому засіданні Кабмін змилостивився над НВАО, залишивши його у державній власності. Але це не стало перешкодою для аграрних реорганізаторів. Черговим кроком був наказ Мінагрополітики №386 від 19 липня 2006 року «Про приведення у відповідність з вимогами діючого законодавства структури Національного виробничо-аграрного об’єднання «Масандра».

Згідно з ним Головне підприємство реорганізовується у самостійну юридичну особу з новою назвою — «Ялтинський завод марочних вин». Його очолить новий керівник, а Микола Бойко, котрий обіймав дві посади — генерального директора НВАО «Масандра» і директора головного заводу, відтепер вдовольнятиметься однією — першою. Зрозуміло, що з набуттям самостійності Ялтинського заводу марочних вин об’єднання втратить частину своїх функцій, а відтак послабшає вплив Бойка на виробничі та господарські процеси.

Кримська влада розправила плечі: не дамо зобидити! Байдуже, що за її «зіркого» ока у кількох радгоспах-заводах «Ма­сандри» таки відтяли через підставних осіб наділи для маєтних «забудовників». Але в цій ситуації усі разом вишкірилися проти Києва, точніше, проти аграрного міністра. Пікантність ситуації полягала ще й у тому, що Бойко із Баранівським — одного партійного поля ягоди.

Але міністр мотивував свої дії «виявленими обставинами». 2 серпня 2006 року на засіданні Верховної Ради Олександр Петрович сказав:

— У залі прозвучало, що наказом міністра розвалюють «Масандру». Я хочу для вас зробити відкриття, яке я зробив і для себе. У нас не одна «Масандра», а дві! Тому що генеральний директор «Масандри» Бойко організував закрите акціонерне товариство «Масандра», яке очолює його син Геннадій, і сто відсотків вина, яке виробляють у державному підприємстві «Масандра», «прокачують» через свою структуру, контрольний пакет акцій якої належить цій сім’ї. Ми перевіряємо ці факти... За нашими даними, торгові марки «Масандри» також перейшли сьогодні до цієї приватної структури. Наступне. Справді, я видав наказ, за яким Ялтинський виноробний завод із цеху перетворився на державне підприємство, яке свого часу зникло із державної реєстрації. За моєї ініціативи Кабінет міністрів створив комісію, яка і встановить істину.

Комісію відряджав один аграрний міністр, а з її висновками знайомився вже інший... Упродовж двох тижнів (саме такий термін відводився наказом) статут нового підприємства так і не зареєстрували. Бойко підняв на ноги всіх, навіть президента, і залишився, як і раніше, сидіти на двох стільцях одночасно. Поки що...

Можна й по-іншому оцінити фініш: Бойко врятував унікальний цілісний майновий комплекс від дерибану. Власне, це ще не фінал. Котрий із міністрів і скільки терпітиме Бойкову непоступливість? Контракт у нього закінчується 2009 року...

Вовтузіння навколо «Ма­сандри» стривожило депутатів, і вони розродилися адресним законопроектом. Спочатку авторів було троє: комуніст Леонід Грач, соціаліст Василь Цушко та регіонал Василь Кисельов. Залишився най­стійкіший. Здогадуєтеся хто? Грач!

— Я їх розумію! Найвірогідніше, їм просто передзвонили і попередили: хлопці, не лізьте зі своїм законом! Мені також передавали «привіти», мовляв, не варто висовуватися... Але ж кримчани під час війни рятували кожен сортовий екземпляр. А ми що, варвари? Так, багатьом байдуже, як писалася історія «Масандри», як князь Голіцин із Іспанії крадькома віз під нігтями хересну плівку, щоб у Криму «прописати» цей сорт винограду... Їх ваблять землі від Судака до Фороса, відщипнути від прибережної смуги стьожку бодай 10—15 метрів завширшки. Як у тому анекдоті: дайте мені один метр кордону...

У таких закон геть чисто відіб’є охоту зазіхати на чуже. І міністри відтепер не керуватимуть «Масандрою», бо в результаті перепідпорядкування лише Кабінет міністрів дістане право призначати і звільняти генерального директора НВАО. Пропоную, щоби керівників дочірніх підприємств призначав гендиректор. Без згоди з об’єднанням ці підприємства не мають права виходити з його складу, а також здійснювати діяльність з іншими суб’єктами господарювання і приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Головне підприємство — Ял­тинський завод марочних вин — не буде реорганізоване в юридичну особу, але нарівні з виробничою діяльністю виконуватиме функції НВАО «Масандра» і оперуватиме його назвою. Документ передбачає ще кілька преференцій, які сприятимуть розвиткові об’єднання.

Певен, колеги по виноробству — з Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей — навряд чи зраділи б, дізнавшись, що виключно підприємства «Масандри» на п’ять років звільняються від сплати податку на прибуток та відрахувань до загального фонду дер­жавного бюджету частини прибутку, а кошти залишають на власні потреби. І це при тому, що на розвиток виноградарства «Масандра» одержала з бюджету торік 4,5 млн. грн., 2005-го — 5,1 млн. Правда, після другої редакції законопроекту цю «нерівність» усунули. Але залишилися інші, з якими не погоджується Міністерство аграрної політики.

— Із січня 2006 року вступив у дію Господарський кодекс, за яким усі підприємства мусять мати юридичний статус, відповідні атрибути: статут, печатку, баланс і т. ін. Не шукатимемо витоків, якими рішеннями — партійних, народногосподарських органів — на базі Ялтинського заводу вин, якому надали статус головного підприємства, створили виробниче об’єднання «Масандра». До його складу увійшли державні підприємства. От і вийшло, що НВАО, не легалізоване відповідним чином, по суті, добровільне об’єднання, стоїть над підприємствами — юридичними особами, — Сергій Мельник, заступник міністра аграрної політики, заводить мене у правові хащі. — Якщо законодавець вважає, що головне підприємство об’єднання обійдеться без статусу юридичної особи (хоча без нього воно не може бути учасником цивільних чи господарських відносин), тоді нехай вносить зміни до статті 118 Господарського кодексу України. А також до Земельного кодексу...

Постановою Кабінету міністрів №1541 від 1 листопада 2006 року затверджено Поло­ження про Міністерство аграрної політики. Згідно з ним, наше відомство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення і реалізації державної політики, продовольчої безпеки дер­жави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства харчової і переробної промисловості, рибного господарства та комплексного розвитку сільських територій. Оскільки НВАО «Масандра» є виробничо-аграрним об’єднанням, і його статут у повній мірі відповідає Положенню про Мінагрополітики, підпорядковувати «Масандру» Кабміну недоцільно.

Згоден: «Масандра» — це унікальне національне надбання, багатюща винна колекція, розкручений бренд... Не заперечую: треба захистити! Але спершу треба статті проекту закону привести у відповідність із чинним законодав­ством, адже діють Бюджетний, Господарський, Цивільний кодекси... А то ми завтра похапцем кинемося кожне підприємство обрамовувати в адресний закон. Далі, дивись, кожне прийматиме ще й свою конституцію...

Як на мене, Леонід Грач виконав дармову роботу. Що він мав на меті? Захистити від грабунку землі під виноградною лозою. Тоді чого вартий, приміром, пасаж у статті 3.3 проекту закону: «Землі під багаторічними насадженнями та рілля вилученню не підлягають»? І так зрозуміло, бо це — особливо цінні землі, про які детально йдеться у Земельному кодексі. Або доповнення-уточнення до статті 150 згадуваного кодексу: «До особливо цінних земель відносяться... землі під багаторічними насадженнями та рілля на території від с.Форос до м.Судак (включаючи землі міста)» (виділення моє. — В.Ч.)?

У цій же статті згадуються і коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, вилучення яких для несільськогосподарських потреб законом не допускається. І що? Спокійнісінько стоять на них шикарні апартаменти. Когось покарали, вилучили земельну ділянку, хитромудро перепрофільовану під дачну забудову? Хоча чинне земельне законодавство дає на це право.

Справа в іншому. Небажання виконавчої влади — як кримської, так і столичної — запускати відповідні статті у дію і спричиняють земельний гендель. І поки ми посилюватимемо один закон іншим, поки виписуватимемо режимні особливості для кожного поля, ліска чи ставка, на стовпах справді можуть з’явитися оголошення «Міняю «Масандру» на мансарду».