Випробувань, схожих на ті, що випали на долю українських банкірів за останні два місяці, не пригадати з революційних листопада-грудня 2004-го. Після трьох років упевненого і досить комфортного зростання банківській системі та її клієнтам доводиться звикати до набагато жорсткіших умов існування, які хтось називає ресурсною дієтою, а хтось — справжнім голодом.

Які тенденції домінують нині в банківському секторі, як фінансові установи пристосовуються до життя в новій системі координат і що все це означає для їхніх клієнтів, «ДТ» розповіла перший заступник голови правління Укрсоцбанку Валентина ЖУКОВСЬКА.

— Валентино Борисівно, які настрої бродять в умах банкірів після нещодавньої ревальвації гривні? Чим схожа, а чим відрізняється нинішня ситуація порівняно з 2005 роком?

— На відміну від подій трирічної давнини, останні зміни на валютному ринку були багато в чому очікуваними — всім було зрозуміло, що щось подібне має статися. І тоді, і нині це рішення було прийнято перед сезонним зниженням інфляції — із травня по серпень інфляція останніх шість років знижується майже до нуля. Водночас очевидно, що сам по собі цей крок (ревальвація гривні), як і інші заходи з арсеналу Нацбанку, навряд чи можуть бути досить ефективними засобами для боротьби зі зростанням цін.

Ні для кого не секрет, що сьогоднішня інфляція в нашій країні на 90% формується зростанням цін на продукти харчування, які виробляються в основному на внутрішньому ринку.

Вважають, що ревальвація, як і посилення монетарної політики, — дієвий засіб боротьби з інфляцією. Проте, придушуючи кредитну активність банків, ми передусім сьогодні пригнічуємо виробничий сектор, який формує пропозицію товарів на ринку.

Тим часом попит, причому зовсім не інвестиційний, продовжує динамічно нарощуватися. І зростає він завдяки зробленим за рахунок бюджету соціальним виплатам, які обмежувати поки що ніхто не збирається. Понад те, на нас ще тільки чекає запровадження в повному обсязі Єдиної тарифної сітки — а це означає зростання зарплат у бюджетній сфері ще на 30%.

Значний внесок у розвиток інфляційних процесів зробили збільшені виплати з компенсації знецінених заощаджень Ощадбанку: 6 млрд. грн. на виплату уже витрачено, а для продовження виплат тільки цього року буде потрібно ще близько 15 млрд.

Таким чином, збільшується розрив між попитом і пропозицією — національний виробник, причому насамперед в АПК, змушений згортати ділову активність, тоді як населення хоче споживати ще більше.

У цьому сенсі ситуація дуже схожа на ту, що спостерігалася в 2005 році. Нагадаю, тоді зростання інвестицій в основний капітал становило всього 1,9%, у той час як минулого року воно сягнуло 28%. Економічне зростання сповільнилося до 2,7% після рекордних 12,1%.

Посилення монетарної політики збільшує привабливість споживчого кредитування — адже воно має традиційно набагато більшу дохідність, ніж інвестиційне. Слід зазначити, що в основному воно використовується для придбання імпортних товарів. З урахуванням того, що приблизно 50% споживчого імпорту ввозиться з зони євро, ми продовжуватимемо активно імпортувати інфляцію. Вплив ревальвації на цей процес буде набагато менш значним, ніж девальвація долара щодо євро.

Водночас ті незначні ресурси, які може виділити банківська система України, спрямовуватимуться на фінансування економіки інших держав.

Іншими словами: сьогодні економіка потребує зовсім інших кроків — обмеження споживчих позик і впровадження інструментів і стимулів для різкого розширення інвестиційного кредитування, а також скорочення соціальних виплат.

— Уряд заховався від закидів на свою адресу за тезою про те, що бюджет виконується з профіцитом і ресурс для таких збільшень є. При цьому якось забувається, що додаткові бюджетні надходження, отримані не за рахунок реального збільшення продуктивності економіки, а за рахунок більш високої інфляції, повернувшись в економіку у вигляді соціальних виплат, знову провокуватимуть нові стрибки цін навіть за бездефіцитного бюджету.

— Сплеск інфляції завжди провокується масштабними виплатами. Наприклад, наприкінці 2004 року соціальні виплати було різко збільшено — і це спричинило зростання цін. Так само сталося й наприкінці минулого року, і відбувається сьогодні.

Уявімо ситуацію: людина раптом отримує за місяць на 30% більше, ніж у попередньому. За цієї ситуації люди починають набагато більше витрачати, зовсім не так, якби зарплата в них зростала на 3—5% щомісяця. Адже питання не тільки в тому, звідки беруться гроші, — важлива й структура виплат. Очікувані вони чи ні, одноразові чи постійні.

Проблеми починаються, коли держава починає гасити цей нею і спровокований сплеск. Споживчий попит уже давно є одним із основних двигунів зростання української економіки. Забезпечення необхідного ресурсу для розвитку внутрішнього ринку дало б змогу, на мій погляд, показати значне зростання в таких галузях, як сільське господарство, легка, обробна промисловість, які традиційно орієнтовані на задоволення такого попиту. Однак про боротьбу з інфляцією тоді, звісно ж, довелося б забути.

Великою проблемою також є короткостроковість політики боротьби з інфляцією. Адже вільної гривні нині практично немає, кредитування відбувається в основному у валюті. При цьому ми видаємо цю валюту клієнтам і відразу ж змушені продавати її на міжбанку, провокуючи ще більший тиск на курс. Однак що буде, якщо зростання від’ємного сальдо торговельного балансу, викликане тією ж ревальвацією, під кінець року спровокує зворотні, девальваційні процеси? Наскільки більш серйозні загрози і ризики постануть перед економікою в цьому разі?

— Однак якщо говорити про основні макропоказники, то й ВВП, і промисловість поки що демонструють досить хорошу динаміку зростання…

—Так, але не можна забувати, що заходи кредитно-грошової політики діють із певним часовим лагом. У нинішніх статистичних показниках закладено базу тих процесів, що розгорталися раніше, адже кожний інвестиційний проект має кілька етапів реалізації і максимальну віддачу починає приносити далеко не відразу...

Дефіцит інвестицій і попит на них в економіці й сьогодні залишаються величезними. Ми, наприклад, нині розглядаємо відразу кілька досить великих інвестиційних проектів, які могли б дати дуже серйозний позитивний ефект щодо насичення внутрішнього продуктового ринку. Зокрема, ми вже навіть почали фінансувати будівництво великого тваринницького комплексу, що мав би значно зменшити проблему забезпечення м’ясом одразу кількох східних областей. У нас є кілька перспективних проектів у харчовій переробці…

— Їх нині не згортають?

— Поки що ні, але реалізація проектів відкладається, оскільки вони розроблялися з розрахунком на значно стабільнішу ситуацію як у підприємницькому середовищі, так і у фінансовому секторі. Сьогодні нам при розгляді проектів доводиться враховувати різко зрослу невизначеність очікувань і перестраховуватися від набагато ширшого переліку ризиків, які, у свою чергу, теж істотно зросли.

Хто нині наважиться щось більш-менш упевнено прогнозувати з перспективою хоча б на рік? Адже серйозні інвестиційні проекти з терміном менш як три роки уже практично не зустрічаються. Здебільшого йдеться про п’яти- чи навіть про семирічні терміни окупності.

Рік тому ми кредитували проекти деяких найбільших клієнтів під 12% річних у гривні. Сьогодні нам доводиться просити про перегляд умов договорів. Звичайно, клієнти ситуацію розуміють, ми шукаємо і знаходимо компроміс. Однак і вони при розрахунку бізнес-плану закладали вартість залучення ресурсів на рівні нехай і не 12%, але значно нижчу, ніж потрібно нині.

— Навіть за нинішньої інфляції такий рівень відсоткових ставок є загороджувальним для довгострокових інвестиційних проектів. Чи можна казати про те, що обсяги кредитування юросіб узагалі перестануть зростати і почнуть скорочуватися?

— Я не драматизувала б ситуацію такою мірою. У найбільших банків середній рівень ставок усе ж таки нижчий. І якщо сьогодні подивитися на першу десятку, якій належить близько 50% ринку юридичних осіб, то понад половина (шість із десяти) представлених у ній фінансових установ сьогодні належать іноземним власникам. Більшість із цих банків сьогодні впевнено зростають і показують хорошу дохідність за досить прийнятних ризиків. Тому акціонери, а в нашому випадку — це група UniCredit, і надалі це зростання підтримуватимуть.

Крім того, однією з переваг таких установ, як Укрсоцбанк, — великих універсальних банків — є досить хороша диверсифікація ризиків як щодо формування ресурсної бази, так і структури кредитного портфеля. У нас розвинені як корпоративний, так і роздрібний напрямки. Тому корпоративний сектор нині допомагає підтримати розвиток, компенсуючи зниження активності в ритейлі.

Однак якщо торік вартість ресурсів знижувалася, то сьогодні і ми вже досить вагомо підвищили ставки кредитування для корпоративного бізнесу як у національній, так і в іноземній валюті.

— Наскільки вагомо?

— Порівняно з ситуацією на початок року ставки піднято на 2—2,5 відсоткового пункту. Якщо в січні ми видавали кредити під 11—11,5% у валюті, то сьогодні пропонуємо долар під 13—13,5%. З гривнею ситуація складніша — ми підвищили ставки до 18—19%.

— А як скоротилися обсяги, ви можете назвати якісь цифри?

— Наша ситуація приблизно відповідає уповільненню темпів у цілому по банківській системі. Загальна тенденція така, що коли в березні, відповідно до статистики НБУ, кредити юрособам зросли майже на 6%, то в квітні — уже менш як на 2, а в травні — усього на 1%.

І хоча травневі показники почасти зумовлені перерахуванням вартості валютних кредитів після ревальвації офіційного курсу гривні, однак тенденція усе-таки дуже показова.

Якщо раніше на кожний кредитний комітет у нас виставлялося 40—60 заявок, то сьогодні — це 10—12, максимум 15 заявок.

І це зовсім не означає, що інвестиційні потреби нашої економіки знизилися, — вони величезні. Просто і клієнти, й ми почали значно обережніше та ретельніше зважувати ризики. Початок нових проектів у багатьох випадках припинено — йдеться в основному про розвиток вже наявних виробництв.

Треба також враховувати, що ми не тільки нові проекти нині розглядаємо. Відкриті раніше кредитні лінії мають визначений графік фінансування: адже між закладкою фундаменту, наприклад, і закупівлею виробничих ліній може бути передбачений значний проміжок часу.

Ми нині передусім намагаємося підтримувати саме вже розпочаті проекти, щоб не вийшло, що їх профінансовано тільки частково, оскільки в такому разі не тільки клієнт, а й банк зазнає неминучих збитків.

Сьогодні ми, на жаль, не можемо адекватно підтримати їхні інвестиційні запити, зокрема й за рахунок надання прийнятної вартості грошового ресурсу.

— Чи ж таке болісне для ваших клієнтів підвищення відсоткових ставок? Адже багато хто з них одержує нині непогані бонуси завдяки зрослим цінам на їхню продукцію…

— Ця точка зору правильна лише почасти. Збільшилися прибутки, але не меншою мірою зросли й витрати. Підвищилася вартість фінансових ресурсів і енергоносіїв, зросли закупівельні ціни і витрати на оплату праці, доставку тощо. І якщо подальше підвищення попиту й цін на власну продукцію можуть гарантувати далеко не всі, то нове збільшення, наприклад, цін на газ можна прогнозувати дуже впевнено.

Аналізуючи фінансові звіти і плани наших клієнтів, я не бачу якоїсь особливої асиметричності в доходах і видатках, несподіваних значних цінових бонусів практично ніхто не одержав.

Інша річ, що рівень фінансової грамотності та операційного менеджменту наших клієнтів нині значно зросли. Сьогодні вони більш активно використовують будь-які можливості оптимізувати рух фінансових потоків, спланувати й максимально знизити свої операційні витрати, поліпшити бізнес-процеси, запозичити якісь нові управлінські технології.

Підходи кардинально змінилися. Наприклад, у будівництві ще три роки тому практикувалися підходи «як Бог пошле»: є ділянка — годі думати, давай зайдемо, сто відсотків рентабельності забезпечено. А нині жодні сто відсотків уже не гарантовані: потрібно все старанно обчислювати, враховувати адміністративні, політичні ризики, можливість не побачити очікуваного попиту тощо.

— А як у цьому конкретному випадку на збільшення клієнтських ризиків реагують банки?

— Якщо раніше нас цікавила в основному своєчасність платежів наших клієнтів з обслуговування боргу, то нині намагаємося прогнозувати розвиток ситуації з перспективою мінімум на рік. Моніторинг так званих контрольних точок — ключових показників проектів — ми здійснюємо мінімум раз на рік, а частіше — раз на півроку, відслідковуючи в такий спосіб реалізацію практично кожної стадії проекту.

У проектах, пов’язаних із будівництвом нерухомості, наприклад, підсилили наші позиції тим, що почали користуватися послугами так званих технічних едвайзерів. Це компанії, що займаються безпосереднім моніторингом перебігу будівництва, включаючи навіть такі показники, як кількість закуплених і доставлених на ділянку машин бетону та скільки цього самого бетону витрачено на будівництво окремого поверху.

Це дає нам змогу чітко розуміти, чи за графіком іде будівництво, чи достатньо фінансуються роботи та інші витрати тощо.

— Щось на кшталт системи раннього реагування?

— У нас немає для цього спеціального визначення чи терміна. Просто якщо раніше ми цей моніторинг здійснювали самостійно, то зі зростанням обсягів і зниженням рентабельності цих проектів у банку не завжди є достатньо компетентних фахівців, які добре розуміються на нормах витрати окремих будівельних матеріалів чи інших нормативах. Якщо раніше ми знали, що собівартість будівництва одного квадратного метра житла становить приблизно 700—800 дол., і в розрахунках можна відштовхуватися від цих сум, то зараз скласти цю ціну значно важче.

Залучення спеціалізованих структур допомагає банкові, по-перше, бути впевненим, що гроші витрачаються за призначенням, а по-друге, швидше реагувати на значне збільшення витрат за проектом або погіршення його маркетингових показників. Технічні едвайзери дають нам можливість більш чітко розуміти, який статус нині в будівництва, як воно розвивається, з якими ризиками воно може стикнутися надалі. Чи правильно оформляється технічна документація, чи буде затребуваний на ринку об’єкт, що будується, і чи може він генерувати грошові потоки, потрібні для обслуговування кредиту тощо.

Тепер ми набагато швидше одержуємо інформацію про потребу внести корективи: залучення додаткового фінансування з нашого боку або клієнта чи пошуку клієнтом іншого інвестора, якщо він не спроможний у повному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання.

Тобто ми стали старанніше ставитися до кожного фінансованого нами проекту, й перевірка стала набагато глибшою.

— Ви розповіли про методи контролю ризиків щодо конкретного різновиду проектів. А якщо говорити про ліквідність банку та якість його кредитного портфеля загалом?

— Ці методи добре відомі й відпрацьовані у світовій практиці, причому вони постійно розвиваються і вдосконалюються. Питання тільки в тому, наскільки ретельно і відповідально банк підходить до їх використання і застосування.

Технологія assets/liabilities management (управління активами/зобов’язаннями), яку ми впроваджуємо, побудована на традиційних основних принципах ведення банківського бізнесу. Вона включає методи прогнозування ліквідності банку як на коротко-, так і на довгостроковий періоди, приведення до максимально можливої відповідності пасивів і активів як за термінами, так і за валютами, можливості виникнення поганих активів, що банк має враховувати при оцінці своєї ліквідності. Це те, що стосується внутрішніх процедур управління банком, захисту його від можливих розривів ліквідності.

Що ж до нашої взаємодії з клієнтами, то, крім зниження лімітів з видачі кредитів в одні руки, ми, як я вже казала, посилюємо процедуру оцінки якості самих проектів. Крім перевірки спроможності клієнта їх реалізувати, ми також намагаємося прогнозувати успішність проекту з маркетингового погляду, тобто намагаємося оцінити його затребуваність на ринку.

— Які сектори вітчизняної економіки ви вважаєте найперспективнішими нині?

— В Україні зараз досить цікаві практично всі галузі, оскільки вони або вже демонструють хорошу динаміку, або мають непогані нереалізовані перспективи.

Нині вже почала якісно змінюватися ситуація навіть в агропромисловому комплексі. Значно укрупнилися багато господарств, у галузі з’явилися достатньо фахові гравці, які зуміли створити вертикально інтегровані виробничі цикли, поліпшилися менеджмент, фондування, виробнича база, технології. З урахуванням глобального підвищення попиту на продукти харчування, що спостерігається нині, ми розглядаємо цю галузь як одну з найперспективніших.

На мій погляд, ще далеко не вичерпало своїх можливостей будівництво, і в цій галузі є ще безліч можливостей для реалізації проектів, що будуть затребувані. Адже за межами Києва та кількох інших найбільших міст як житла, так і торгових центрів, готелів, ресторанів, кафе, заправок тощо побудовано надзвичайно мало. Відповідно до того, як вичерпуватимуться столичні можливості, девелопери й забудовники в пошуках подальших шляхів розвитку дедалі більше заглиблюватимуться в регіони. І нехай такі проекти вже не даватимуть якихось позахмарних прибутків, за грамотного та зваженого підходу вони можуть забезпечувати дуже непогану рентабельність.

Практично в кожного українського банку є клієнтська база, яка формувалася роками визначає якщо не його спеціалізацію, то, можна так назвати, основні напрями діяльності. Наприклад, Укрсоцбанк завжди традиційно спеціалізувався на торгівлі. Тому ми свого часу почали фінансувати роздрібні мережі, потім створення торгових центрів, згодом вийшли на дистриб’юторські компанії, потім запустили факторинг з дебіторської заборгованості тощо. Цей напрям виявився дуже успішним — торгівля в останні роки була, та й нині залишається одним із найбільших секторів, які динамічно розвиваються.

Схожим чином склалася наша зацікавленість у проектах з переробки харчової продукції: фінансуючи експортерів, наприклад, насіння соняшнику, ми разом із ними перейшли на проекти зі створення вертикально інтегрованих виробництв соняшникової олії.

Нині ми зацікавлені в максимальній диверсифікації нашого кредитного портфеля і готові фінансувати практично всю економіку. Дуже цікавими, на мій погляд, можуть бути проекти в логістиці, транспорті, енергетиці, будівництві інфраструктурних об’єктів.

У групи UniCredit є хороша експертиза та великий досвід реалізації безлічі таких проектів у країнах Центральної і Східної Європи. І хоча Укрсоцбанк накопичив величезний і багато в чому унікальний власний досвід роботи на українському ринку, тепер ми одержуємо нові знання й технології, зникла потреба шукати свій шлях методом спроб і помилок.

— Якщо вже йдеться про нового власника, то що його прихід дає банкові та його клієнтам на практиці?

— Дуже серйозно посилюються наші позиції в документарних операціях при здійсненні торгового фінансування — наші клієнти одержують прямий доступ на ринки 23 країн, у яких представлена група. Якщо раніше, щоб виставити гарантію для свого клієнта, тобто щоб одержати її підтвердження першокласним банком, нам і, відповідно, клієнту доводилося сплачувати додаткову комісію, то тепер робити це не потрібно. Спростилася процедура, значно знизилися як часові, так і грошові витрати клієнтів. Значно поліпшується ситуація в постімпортному й доекспортному фінансуванні — загалом наші продукти і послуги стають більш системними і комплексними.

Для роздрібних клієнтів банку — власників платіжних карт UniCredit — незаперечною перевагою буде можливість користуватися ними в терміналах банку по всій Європі без додаткових комісій.

Гадаю, що вже в недалекому майбутньому група активно розвиватиме в Україні інвестиційний банкінг. Якісно поліпшилися й наші можливості щодо обсягів фінансування: для реалізації дуже великих проектів можуть створюватися синдикати за участю кількох банків групи, таких як, наприклад, Bank Austria, HVB, Bank Pekao та інші.

Фактично ми одержали інвестиційний ресурс якісно вищого рівня, адже коли ми працювали на коротких грошах, доводилося завжди дуже старанно зважувати бажання й можливості.

Тому хоч би як у нас ставилися до експансії іноземного капіталу на внутрішньому ринку, саме завдяки його присутності й наявності його інвестиційного ресурсу, що може підтримати вітчизняний бізнес, в економіки нині є шанс уникнути значного спаду. Завдання наше і наших клієнтів — навчитися цей інвестиційний ресурс максимально ефективно використовувати та змусити його взаємовигідно працювати.