«Мертвий Півень» - живіше і жвавіше за живих!

У час, коли "курва радіо, телебачення, преса" остаточно отруїли інформаційний простір, політичні проститутки і бандити змагаються між собою у красномовстві, думаючи, як би урвати більшого кусня з пошматованої і зґвалтованої держави, існують "Мертві", живіші за живих. Нічого спільного з Хічкоком і з новомодними американськими страшилками. Просто, ще одні люди, які не продаються і не зраджують раніше обраним ідеалам. Колись львівський, а тепер гурт таки, справді, всеукраїнського масштабу, "Мертвий півень" завітав до нашого пивного клубу "Майдан". Чесно кажучи, спостерігаючи перед концертом, за тим як "Півні" органічно і невимушено вписалися в майданівську атмосферу, п'ючи пиво за загальним столом, можна було б подумати, що вони приїхали тут відпочити, а не відпрацювати концерт. Хоча, для справжніх профі робота є відпочинком і навпаки. Отже, очікувався цікавий перфоменс. Не тому, що пісні "Мертвого Півня" вже п'ятнадцять років є окрасою колекцій меломанів, а текстами-поезіями українського монстра літератури Юрія Андруховича зачитується не лише наші інтелектуали, а й уся Європа, а тому, що представники цих обох напрочуд живучих і талановитих мистецьких явищ, знову подарували нам новий і такий довгоочікуваний альбом. Перед виступом мені пощастило поспілкуватись з незмінним фронтменом "Півнів", актором харківського театру "Арабески", чортякою і янголом від музики Міськом Барбарою.

- Місько, які у тебе враження від нашого міста? Я знаю, що ви сьогодні трохи встигли тут поблукати.
- Ваш "Майдан" абсолютно фантастичне місце. Цей клуб одне з таких кайфових вражень від Луцька. В інших містах таких клубів немає, у Харкові, наприклад, нема, а у Львові їх фактично можна на пальцях однієї руки порахувати, та й у Києві теж: там переважно кислотні клуби, а щось цікавішого, такого, як тут…. "Майдан" рок-н-рольний, але складається враження, що ось зараз ти завернеш у наступний зал і побачиш щось цілком нове, несподіване. Видно, що Ігор, який цим займається, вклав сюди багато душі і праці, і це по-справжньому для нього важливо. Ще вразив будиночок, який скульптор зробив собі над рікою. ("луцький будинок з химерами"). Зустрічати таких фантастичних диваків - це кайф. Такі люди є по всій Україні, і в Луцьку, виявляється, є свій. Це, власне, було відкриттям, таким собі "ух, ти!".

- Наш DJ Слава, з яким я встигла переговорити перед концертом, сказав: "Ти знаєш, приїхали і відразу почали грати, інші довго ґвалтують техніку, настроюють, налаштовують, комизяться, а ці, просто почали грати"… На наступний день після концерту ви їдете до Польщі, ця подорож пов'язана з твоєю акторською діяльністю чи безпосередньо з "Півнями"?
- З різними справами. У Кракові відбуватиметься фестиваль документального кіно. А ми разом з режисером театру "Арабески" Світланою Олешко час від часу займаємося документальним кіно, сподіваємося там знайти партнерів і для театру, і для "Півнів". Ми і альбом новий збираємося продукувати у Польщі…

- Місько, цікаво, а як Андрухович ставиться до вашої багаторічної співпраці? Ходить такий міф, що він начебто навмисне написав останню збірку верлібром для того, щоб то неможливо було покласти на музику. Я розумію, що це жарт, але все ж таки…
- Та Андрухович і раніше писав верлібром. (сміється) Просто тепер це інші вірші.
- А з чого розпочалася ваша співпраця?
- "Півні" починалися в кінці 80-х на початку 90-х, тоді й вірші Андруховича почали ними співатися. Чи, скажімо, інспірувати на взаєм один одного. Ця співпраця триває вже близько 15 років. Ми любимо Юрка, у нього, справді, хороша поезія. І тепер так склалося, що збірка поезій "Пісні для Мертвого Півня" перетворилася в альбом "Пісні Мертвого Півня". Там, безперечно, не всі вірші, які є у збірці, але ті, які просилися вже і тепер, є. Достатньо актуальні тексти - є і стьобні, і серйозні. Власне, такі, які і ми зараз, трохи доросліші, але все ще розбишаки.
- Виходить так, що багатопланова поезія ще й лягає на музику. Ти ніколи не мав такої думки, що, можливо, люди будуть більше слухати і зважати на тексти, ніж на музику, що музика виявиться на другом плані?
- Може так і бути, чому ні?
- Це не страшно для "Мертвого Півня"?
- Ні, я, особисто, не боюсь цього. Різними людьми по-різному сприймається. Власне, тому і цей альбом є таким різним, різноманітним, зрештою, як і всі наші пісні, альбоми. Це було для нас цікаво, такий собі експеримент. В результаті вийшли чоловічі пісні, які, думаю, і жінкам будуть цікаві. Зараз ми маємо такий фантастичний час, чи стан цього колективу. Усі з'їхалися до Харкова і записали альбом протягом шести днів. Зранку сходилися в кафе "Остання барикада", брали з собою інструменти, барабанні палички, пили там каву, їли. Це все відбувалось до обіду, а ввечері ішли на студію записуватись.
Така собі спільна творчість. Кожен щось окремо уявляв, чи то я, чи то наш басист Джон Сук, чи то новий гітарист Мар'ян, чи Ромко Чайка, а потім це підхоплювалося усіма і містично-дивовижним чином складалося до купи.
- Я бачу, що сьогодні Ромко не приїхав до "Майдану".
- На жаль, він не зміг приїхати, бо має по суботах прямий ефір. Я жартома називаю склад нашого гурту "збірною України по футболу". Колектив фактично працює у трьох містах Львові, Києві і Харкові. Хоча ми намагаємося планувати так, щоб на концерти з'їжджалися усі, але воно кайфово, тому що ми живемо у різних середовищах, в різних містах, і це все дає якісь свої результати. Я б хотів розширити географію: Токіо, Париж, Нью-Йорк.. У нас достатньо великий досвід виступу по європах.
- І як сприймають?
- Дуже навіть нормально. Це, власне, і є такий собі рок-н-рол. Хоча зараз вже ніхто мені не скаже, що таке рок-н-рол, у цьому столітті, якогось визначення просто не існує. Іноземці казали: "Так, це ніби рок, але він ваш. Ми не можемо так грати і співати". Колись, у 1993 році був досвід виступу в Берліні, в якомусь культовому клубі. Серед слухачів не було жодного українця, Берлін є своєрідним Вавилоном. Були німці, австрійці, американці, італійці, китайці, але, коли нас після концерту тричі викликали на біс, я зрозумів, що це з одного боку успіх, а з іншого, це є музика, яка цікава не тільки нашим людям, тому що вони розуміють тексти. Хоча, тексти у нас, безперечно, хороші, тобто поезії.
- Але, попри це, вас практично неможливо почути десь на радіо чи телебаченні.
- Ми є неформат. Люди, які дозволяють собі робити те, що хочеться. Зараз це цікаво, бо країна змінилася, змінюється... Виступ у Харкові одного разу закінчився матеріалом в якійсь із газет, де одна з глядачок констатувала: "Это же МУЗЫКА, это же хорошая музыка, мы не отдадим такую музыку только оранжевым". На що їй зауважували: "Але вони таки "оранжеві". "Ну и что, это нормальная музыка", - відповідала дівчина. Тобто, це не шоу-бізнес у тому огидному українському варіанті, в якому він є. Ми робимо те, що хочемо робити.
- Місько, я знаю, що гурт поставив собі за мету об'їздити на підтримку нового альбому якомога більше міст України?
- Так, це справді мета. На осінь також планується більше десяти концертів різними містами , ну і невеличкий тур по Європі. Нам дуже цікаво зустрітися з нашою публікою, особливо після такої довгої перерви. Господи, та стільки різних ідей є, проектів.
- Аби часу і здоров'я вистачило це зробити. І грошей…
- Це теж, але про це не хочеться говорити. Нам своє робити.
- "Мертвий Півень" називають клубним гуртом. На великих майданчиках також подобається виступати?
- Я дуже не люблю це визначення "клубний гурт". Хоча, мені особисто, часом, приємніше виступати у клубі, де є безпосередній контакт з слухачами, такий собі спільно проведений вечір, усе ж таки співаємо разом із публікою. Під час вуличних концертів чи на стадіонах, коли від тебе відсувають натовп, хоча, то і є той самий глядач, який там за двадцять метрів намагається щось побачити. І ще, у клубах є одна перевага, після концерту можна вийти в зал і там знайти якусь симпатичну дівчину, поспілкуватися з нею…
- А вдома яку музику слухаєш?
- Ой, її дуже багато. Якщо коротко, то є два визначення музики: хороша і погана, якби не було поганої, я б не знав доброї, чи то пак, хорошої музики. Чомусь саме зараз пригадався ранній Девід Боуі. Як на мене, феноменальна постать. Історія Боуі - це історія всієї музики 20-го століття, не класичної, безперечно. Це те, що перше спало на думку, але зараз я поїду в Польщу і буду слухати польську музику. Ми, взагалі, її не знаємо. В Україні не знають, що робиться з музикою в тут, тобто у Львові не мають уявлення про Харків і навпаки, і т.д.
- Місько, ти вже певний час захоплено інсценуєш у харківському театрі "Арабески". Зараз у тебе на першому плані музика чи театр, я так розумію, що останнє.
- Власне, це була моя ідея-фікс. Цей театр найкращий в Україні, бо він живий. У хорошому сенсі експериментальний, але професійний. Тут цікавляться усім новим, що відбувається в світі, а не тільки тим, що було у минулому столітті в російській імперії, і для мене це страшенно важливо. Я кайфую, що мене туди запросили. Я актор, який час від часу виконує роль вокаліста, часом журналіста, часом Ірода, часом ще когось…. У мене розчетверіння, роздвоєння, розшестеріння особистості.

Передати вражень від концерту "Півнів" просто неможливо, сказати, що це був концерт, також. Своєрідне музично-театральне дійство, синтезоване на талановитих поезіях Юрка Андруховича і нестримній енергії музикантів.

Барбара з Яркою тримали увесь зал на долоні і їхній спів, рухи, жести разом складали прекрасну музичну екзистенцію, вибухаючи на початку кожної нової пісні і піднімаючи море оплесків та захоплення. Слід сказати, що однаково приємно і по-свіжому виглядали як нові пісні, на злобу дня, "And everybody fucks you" ("Сто баксів на місяць і всі тебе трахають"), "Брат! Пiва кончілась, ти прєдставляєш? Піва кончілась, жена ушла!", "Without you" ("Знову курва, радіо, телебачення, преса. Влада собі як влада: суцільні бандити"), "З біографії пілота", "Old soldier is very drunk", так і старі хіти "Реве та стогне" (про любов до Батьківщини), "Beautiful Karpaty", "Чуєш мила" ("Текіла"), "Квазіамор", "Поцілунок", "Садок вишневий коло хати", "Ластівки", "Франсуа", "Літо буде", "Старенький харлєй", "Ето", "Пес №2". І щоразу Місько епатував публіку, то рвучи на грудях уявну сорочку, демонструючи широту і нестримність російської натури, під час "Брат! Пiва кончілась, ти прєдставляєш? Піва кончілась, жена ушла!",то прикидаючись швидкісним харлеєм, то стьобним суспільно-загальним факером під час філософічної "And everybody fucks you", то ліричним П'єро у "Поцілунку", "Ето", "Пес №2". Ще той чортяка! Запалювала і Ярка Якуб'як, одна з небагатьох українських співачок, на яку і дивитьсь, і слухати завше приємно. Майстерно відпрацював легендарний гітарист Джон Сук, та й усі інші музиканти… Отже, повністю вражень від дійства передати не можу, тому раджу усім найближчим часом очікувати концертне DVD " "Мертвий Півень" в Майдані", дай то бо', щоб звершилося. А наш пивний клуб і надалі буде працювати для думаючої і небайдужої аудиторії, так що усім "приготуватись до бомбардування" хорошою і якісною музикою. Разом з живими "Мертвими Півнями" і ми будемо по трохи виживати у цьому скурвленому середовищі, сподіваючись, таки, що не все і не всіх можна купити. Продати, так, а от купити, трясця кому вдасться! Мистецтво, музика, рок-н-рол, приємне товариство не купується за гроші, як і любов, як і дружба, як життя!

Автор - Галочка Вlackbird

Обговорити статтю

Афиша
НОВИНИ
Журнал "Live in МАЙДАН"
Творчість наших друзів та відвідувачів

О заведении
Экскурсия по заведению
Фотогалерея, первый зал
Фотогалерея, новый зал

КОЛЛЕКЦИИ
Коллекция афиш
Коллекция картин
Коллекция примочек
Коллекция пивных этикеток

МЕНЮ
Для тела
Для души

ОТДЫХ
Отдых, фотогалерея
ПОДІЇ 2006
Гости
ФОТОзвіти 2007
Золотое подполье + mp3


КНИГА ЖАЛОБ И ПРЕДЛОЖЕНИЙ
ГОСТЕВАЯ КНИГА
КОНКУРС