Микола Карпюк: «Ми завжди йшли попереду суспільних процесів»

Незабаром у Києві відбудеться з’їзд партії «Українська Національна Асамблея». УНА повинна нарешті визначитися зі своїм місцем на політичній карті перед виборами. Поки активісти цієї партії сиділи за ґратами за участь в акції «Україна без Кучми», такі «підприємливі» діячі як Едуард Коваленко активно використовували цей бренд у різних мніпулятивних акціях не без підтримки попередньої влади, таким чином дискредитуючи УНА.

Які є підстави для скликання з’їзду? І чому саме зараз ви вирішили його скликати?

– Коли ми перебували в місцях позбавлення волі за участь в акції «Україна без Кучми», у наших рядах унаслідок дій тодішнього політичного режиму стався розкол. Усе це відбулося не без допомоги провокатора Едика Коваленка. Нам потрібно навести лад у партії, мобілізувати її, знову об’єднати. Тому ми скликаємо з’їзд.

– Що ви маєте на увазі, коли говорите про об’єднання? Кого об’єднувати – вас, Тиму, Шкіля, Коваленка?

– Узагалі-то організація єдина. За винятком того, що є Андрій Шкіль, за яким пішла частина людей із нашої партії. Є Юрій Тима й декілька людей, які пішли з ним. Зараз ми закликаємо всіх своїх партійних товаришів прийти на з’їзд, щоб визначитися: вони надалі з нами чи окремо від нас. Хотілось би, щоб організація була єдиною, щоб ім’я УНА-УНСО не використовувалося різними політичними силами у політичних іграх. Наскільки нам це вдасться, покаже з’їзд.

– Ви сказали, що партія розкололася, коли ви перебували в місцях позбавлення волі. Але, наскільки відомо, вас обрали головою УНА, коли Шкіль був за гратами. То це ви вважаєте нормальним, моральним кроком?

– Ситуація така. Андрій Шкіль ніколи не був головою партії. На з’їзді, який відбувся 22 травня 1999 року саме за моєї ініціативи, обрали Провід у складі семи чоловік. І Шкіль став головою цього Проводу. Наближалася виборча кампанія, і щоб взяти у ній участь, нам потрібно було внести зміни в Статут та обрати голову партії. Голова Проводу – це не та посада, яка дозволяє повністю керувати партією. Шкіль не мав права самостійно приймати рішення. Їх приймали колективно, усім Проводом. У нього ж були представницькі функції. Справді, Шкіль на той час перебував у в’язниці. Я був на підписці про невиїзд, і мені довелося взяти на себе відповідальність за партію й стати її головою.

– Мотиви, у принципі, зрозумілі. Але все ж таки, чому треба було це робити, коли Шкіль сидів у в’язниці?

– Якби ми тоді не провели з’їзд і не обрали голову партії, ми не змогли би взяти участь у виборах. Наскільки це було етично? Ну от Руслан (Зайченко, який був присутній під час цього інтерв’ю. – Авт.) також перебував на той час у в’язниці. Ми постійно спілкувалися з хлопцями, які були за гратами, і вони підтримали рішення з’їзду.

– І Шкіль теж?

– Шкіль – ні. У нас уже тоді з ним виник конфлікт. Я бачив, що співпраця з «Батьківщиною» призводить до розвалу партії. Зрештою, керівництво «Батьківщини» вимагало розпуску нашої організації. Шкіль же ставив питання, щоб до кінця співпрацювати з «Батьківщиною».

– Ви не боїтеся, що за даної політичної ситуації станеться те, що було колись: частина піде за Шкілем, тобто за Юлією Тимошенко, а частина залишиться з вами – і об’єднання як такого не відбудеться?

– Об’єднання вже відбулося. 13 серпня на політраді, яка приймала рішення про проведення з’їзду й на якій були присутні представники 21 обласної організації. Ні в Тими, ні у Шкіля людей практично нема. Цей з’їзд для нас є відправною точкою, щоб визначитися, куди і з ким ідемо.

– Чому ви не проводили з’їзд раніше, а тільки тепер, перед самими виборами?

– Бо ми мусили провести серйозну підготовчу роботу. Окрім того, потрібно було поставити крапки над «і», хто є головою партії. Едуард Коваленко, наприклад, провів фіктивну конференцію, на якій обрав себе головою. Ми довели Мін’юсту, що ніяких загальних зборів 2003 року не відбувалося, що було підроблено документи. У списки делегатів з’їзду вписали і мене, і Руслана Зайченка, хоча ми тоді сиділи за гратами. Мін’юст взяв це до відома й ухвалив рішення про те, що головою є я, а проведена Коваленком конференція недійсна.

– Як ви уявляєте свою участь у виборах: підете самостійно чи блокуватиметеся з кимось?

– Сьогодні ми ведемо переговори з низкою політичних сил. Є проект нового блоку, розроблений нами, і дуже цікава програма.

– Ви можете назвати ці політичні сили?

– Поки що ні.

– Ви згадували Коваленка. Унаслідок його дій під час останньої виборчої кампанії УНА фактично було дискредитовано. Чи ви з цим не погоджуєтеся?

– Я б не казав так. Про Коваленка-провокатора, звичайно, чули. Але я думаю, що на з’їзді відбудеться очищення від таких людей. Крім того, наша конкретна робота покаже, хто є хто.

– Ваша організація чи не найбільше піддавалася розколам. Чому?

– Це не зовсім так. Із 1997 року створювалося враження, нібито УНА-УНСО розколюють. Оскільки тоді ми «очистилися» від Корчинського, тодішнього провідника нашої партії. Ми були молоді, коли обирали його. І те, що ми зробили помилку, я зрозумів на війні 1992 року в Придністров’ї. В один із моментів я побачив дріб’язкову сутність душі Корчинського. З ним відійшло лише декілька людей, і розколу як такого не відбулося.

– Ви вважаєте себе радикалом?

– Дуже цікаве питання. Коли йдеться про державу, про націю, то ми діємо тими методами, які в даний момент украй необхідні.

– Що ви маєте на увазі?

– От, наприклад, події акції «Україна без Кучми». Якби ми тоді не сіли, Ющенко не став би Президентом. Те, що ми потрапили за грати, спровокувало суспільство до активних дій. Можна називати нас радикалами. Але ми завжди йшли попереду суспільних процесів. Те, що ми говорили на початку 90-х, сьогодні кажуть усі. Досить часто наші заяви є гострими й, можливо, не сприймаються суспільством, бо воно ще не готове їх сприймати.