культурна спадщина / архітектура
Віктор Вечерський.
РОМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ ХVІІ - ХVIII СТОЛІТТЬ
м.Ромни
Сумської обл.
Відома з 1604 року, коли Ромни (Ромен) разом із розлогими теренами
Посулля захопили князі Корибут-Вишневецькі. У польських актах 1618
року значаться Старі й Нові Ромни. На думку О.Лазаревського, Старі
Ромни були укріпленим поселенням на городищі давньоруського Ромна
(вперше згаданого в „Повчанні" Володимира Мономаха своїм дітям під
1096 роком, у якому розповідається про виправу князя проти половців),
а Нові Ромни були передмістям.
Хоч Ромни як населений пункт вряди-годи згадуються в документах
ХV-ХVІ століть, але про тогочасні укріплення достеменних відомостей
немає. Можна гадати, що вони були традиційними - дерев'яно-земляними.
Дводільна фортеця, збудована за часів Михайла Вишневецького, складалася
з невеликої цитаделі - замку і загальноміських укріплень бастіонної
системи, полігональних обрисів у плані, з шістьма бастіонами. Такою
показана структура укріплень міста на мапах Г-Л. де Боплана середини
XVII століття.
Прямокутний у плані з чотирма наріжними вежами замок займав вузький
мисоподібний останець високого правого берега Сули, де в Х-ХІІІ
століттях містився дитинець. Довжина замку досягла 250 метрів, ширина
- від 50 до 100 метрів; на північному заході він сполучався вузьким
перешийком з плато. Тут-таки була надбрамна вежа. Укріплення складалися
із земляного валу й частоколу. На кутах, крім веж, замок, можливо,
мав ще й невеликі земляні бастіони. Через ворота в східному пряслі
валу можна було дістатися Сули. Від замку йшли переважно до річки
численні підземні хідники („тайники", потерни, „слухи"). У середині
XVIII століття в цих підземеллях переховувався ватажок повстанських
загонів Семен Гаркуша. Згадані елементи давньої фортифікації досі
не досліджувалися.
У 1632-1633 роках навколо Роменської фортеці розгорталися події
російсько-польської війни: її здобули московські війська під командою
воєводи Шеїна. Наступного року фортецю повернуто Речі Посполитій.
При цьому місто й фортеця були так поруйновані, що їх довелося „осаживать
вновь". Мсріплення відбудовано, коли Ромнами володів Адам Казановський.
1644 року місто захопив князь Ярема (Ієремія) Вишневецький (1612-1651
рр.).
Після початку Визвольної війни українського народу під проводом
Богдана Хмельницького 1648 року Ромни стали центром козацької сотні
Миргородського, згодом - Лубенського полку. На той час у складі
загальноміської оборонної лінії були чотири надбрамні дерев'яні
вежі, а оборонна огорожа складалася з сухого рову, земляного валу
й дерев'яного частоколу. Польські війська, що вдерлися на Лівобережну
Україну 1652 року, не змогли здобути приступом укріплення. Десь
у цей самий час фортифікаційна структура ускладнилася, ставши тридільною:
ще на початку XVII століття з'явився район нової забудови - Пригородок
на східних схилах плато й частково на надзаплавній терасі. У середині
століття для захисту Пригородка з півдня та півночі споруджено земляні
вали з двома дерев'яними брамами.
У другій половині цього ж століття у зв'язку зі складними перипетіями
військово-політичної боротьби в Гетьманщині фортеця поступово занепала,
досить архаїчні вже па ті часи укріплення не модернізувалися. Їх
не раз руйнували: 1663 року місто захопив і сплюндрував польський
загін полковника Тележинського, а через п'ять років те саме зробили
московські стрільці князя Ромодановського. Та найбільших нищень
фортеця зазнала під час Північної війни 1700- 1721 років.
18 листопада 1708 року в Ромнах у районі теперішньої Базарної площі
розмістилася штаб-квартира Карла XII, тимчасом як основні украінсько-шведські
військові сили дислокувалися поблизу Гадяча. Це стало приводом для
підступної каральної акції Петра І. У середині грудня частина московської
армії рушила на Гадяч. Довідавшись про це, 16 грудня Карл XII виїхав
з Ромен до свого війська. Через два дні російський корпус під командою
генерала Алларта, не зустрічаючи опору, зайняв Ромни і вчинив там
криваву різанину. Згадка про неї є в Шевченковій містерії „Великий
льох":
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими...
Згодом укріплення Ромен відбудовано. Насамперед реконструйовано
загальноміську лінію укріплень: вона перетворилася на кронверк у
формі неправильного шестикутника з п'ятьма п'ятикутними в плані
бастіонами й одним чотирикутним. Бастіони містилися на кутах фортеці
і вздовж західного фронту, де з напільної сторони, не було природних
перешкод. Ширину сухого рову доведено до 10-12 метрів, профіль валу
- до нормативного, на вершині валу лишився дубовий частокіл. Фортеця
мала чотири дерев'яні надбрамні вежі із звідними мостами через рів:
Пригородську, Монастирську, Микільську, Житянську. Характерно, що
замок тоді вже не був цитаделлю, тож територію почали використовувати
під гамазеї, цейхгаузи тощо.
У другій половині XVIII століття Роменська фортеця втратила своє
стратегічне значення і потроху руйнувалася. У 1770-х роках розвалено
надбрамні вежі, з 1785 - фортечні вали почали розкопувати для виварювання
селітри. У зв'язку з переплануванням міста на засадах класицистичної
регулярності в першій половині XIX століття всі лінії укріплень
було знесено. Трасування їх можна простежити по сучасних вулицях:
уздовж колишнього північного валу Пригородка тепер пролягають Червоний
спуск і провулок Комарова, а по трасі загальноміських укріплень
- вулиця Пушкіна і частково - Леніна. А замок зберігся у вигляді
невеликого городища на південь від Базарної площі, з крутими схилами
й без жодних ознак валів чи бастіонів. Це городище як дитинець давньоруського
Ромна включено до загальнодержавного реєстру пам'яток археології.
|