This version of the page http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5127 (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-06-29. The original page over time could change.
Кримська Свiтлиця :: Текст статт╕ "ВО╥Н, ПОЕТ, ПЕДАГОГ..."

Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З потоку життя (1634)
З перших уст (333)
Українці мої... (530)
Урок української (463)
Резонанс (516)
Душі криниця (634)
Ми єсть народ? (142)
"Білі плями" історії (536)
Крим - наш дім (239)
Бути чи не бути? (34)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (97)
Мовно-комп'ютерний конкурс (96)
Порадниця (105)
Смішного! (78)
Додатки
"Джерельце" (226)
"Будьмо!" (225)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕЗАБУТН╤Й ЮР╤Й ПА╢ВСЬКИЙ
До ╕сторично╖ постат╕ Юр╕я Па╓вського, певен, повертатимемось ще не раз.

ДОЛЯ МУЗИКАНТА
1995 року ми з п. ╤ваном Вороною ╖здили у село Молодиче, колиску його дитинства.

АКТОР БОЖОЮ МИЛ╤СТЮ
9 червня минуло 130 рок╕в в╕д дня народження ╤вана Олександровича Мар’яненка (1878-1962),...

ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ╢ВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
Веч╕р пам’ят╕ «До 70-р╕ччя загибел╕ голови Проводу ОУН ╢вгена Коновальця»...

ПАМ’ЯТНИКИ УКРА╥НЦЯМ
Пам’ятник полтавцю кап╕тану Якову Дяченку в╕дкрито минулого тижня у Хабаровську в день...


Опитування
Чи треба Укра╖н╕ вступати в НАТО?
Так! Це унеможливить рос╕йську експанс╕ю.
Н╕! Не треба дратувати Рос╕ю.
Не знаю.

Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:






















Головна сторiнка > Текст статт╕
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#38 за 21.09.2007
ВО╥Н, ПОЕТ, ПЕДАГОГ...

ПАМ’ЯТЬ
 
 Ц╕ визначення (та х╕ба т╕льки ц╕ три!) повн╕стю стосуються особи, на жаль, уже пок╕йного Ореста ╤вановича Корсовецького. Якщо сюди, до цих визначень, додати ще й слова "публ╕цист, фольклорист, укладач словник╕в...", - то й цього буде замало, аби дати повну творчу характеристику ц╕й, справд╕ неперес╕чн╕й Людин╕ з велико╖ л╕тери, палкому патр╕отов╕ р╕дно╖ Укра╖ни, славному синов╕ сво╓╖ земл╕.
 О. ╤. Корсовецький прожив довге життя, сповнене ╕ радощ╕в, ╕ тривог, ╕ розчарувань, але завжди лишався людиною справедливою, принциповою, посл╕довною у сво╖х д╕лах ╕ вчинках. Народившись 9 серпня 1925 року в сел╕ Клемб╕вц╕ Ямп╕льського району В╕нницько╖ област╕ в учительськ╕й с╕м’╖, Орест ╤ванович також присвятить усе сво╓ св╕доме життя, як ╕ його батьки, школ╕. Але перш н╕ж стати вчителем, вихователем наймолодших громадян сво╓╖ В╕тчизни, було випробування в╕йною. Вона застала юнака на Дн╕пропетровщин╕, а точн╕ше, в селищ╕ Романковому Дн╕продзержинського району. Там батьки вчителювали в м╕сцев╕й семир╕чн╕й школ╕. Звичайно ж, н╕ про яку евакуац╕ю не могло бути й мови: вони, як ╕ тисяч╕ й тисяч╕ ╕нших с╕мей лишились на окупован╕й територ╕╖. Олександр Довженко у сво╓му "Щоденнику" ц╕лком справедливо зазначав, що евакуац╕ю було суворо заборонено широко оголошувати.
 Ш╕стнадцятир╕чний Орест влива╓ться до лав п╕дп╕льно-патр╕отично╖ групи селища Романкового. Разом з ╕ншими молодими п╕дп╕льниками поширював серед населення антифашистськ╕ лист╕вки, збирав зброю для п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖, проводив аг╕тац╕ю серед молод╕ проти ви╖зду до Н╕меччини. Дн╕продзержинська ком╕с╕я у справах колишн╕х партизан╕в Укра╖ни видала О. ╤. Корсовецькому партизанський квиток № 47, а Презид╕я Верховно╖ Ради УРСР за участь у партизанськ╕й боротьб╕ нагородила медаллю "За в╕двагу". Учасником партизанського руху був ╕ батько ╤ван Олександрович. Перш╕ в╕рш╕ Орест Корсовецький написав тод╕ ж, у 1941 роц╕, за... наказом командира п╕дп╕льно╖ групи ╤. Н. Денисенка. Це були в╕ршован╕ тексти лист╕вок, в╕рш╕ про народну боротьбу, нов╕ п╕сн╕ на в╕дом╕ мелод╕╖.
 На трет╕й день п╕сля визволення Дн╕продзержинська Орест Корсовецький був в арм╕йських лавах. З боями пройшов п╕в-Укра╖ни, всю Польщу, Н╕меччину до Котбуса, зак╕нчив в╕йну в Чехословаччин╕. За бо╖ на Сандомирському плацдарм╕ був нагороджений медаллю "За в╕двагу".
 Демоб╕л╕зувавшись з арм╕╖ в 1948 роц╕, вступив до Немир╕вського педучилища (на заочне в╕дд╕лення) ╕ став працювати учителем. П╕сля зак╕нчення педучилища вступив на ф╕лолог╕чний факультет В╕нницького пед╕нституту, який ╕ зак╕нчив з в╕дзнакою в 1955 роц╕.
 Працюючи вчителем на В╕нниччин╕, записував народн╕ п╕сн╕, частину ╖х передав в╕домому фольклористу Гнату Танцюр╕, великому другу батька О. Корсовецького, а той над╕слав ╖х до ╤нституту мистецтвознавства та етнограф╕╖. Деяк╕ з цих п╕сень ув╕йшли до книги "Укра╖нська народна поез╕я про Велику В╕тчизняну в╕йну", котру випустило в св╕т видавництво Академ╕╖ наук УРСР у Ки╓в╕ 1953 р. А згодом директор ╤нституту, поет-академ╕к Максим Рильський над╕слав Корсовецькому прим╕рник ц╕╓╖ книги з таким написом: "Збирачев╕ народнопоетично╖ творчост╕ О. ╤. Корсовецькому з пошаною ╕ закликом до активного збирання фольклору". Так зав’язалася творча дружба Ореста Корсовецького з в╕домим поетом, котра тривала до останн╕х дн╕в життя М. Т. Рильського.
 Орест Корсовецький займався не т╕льки збиранням фольклору, а й сам активно працював як поет. Його в╕рш╕ з напутн╕м словом М. Рильського побачили св╕т у "Л╕тературн╕й газет╕" 1957 року. А затим ╕ окрем╕ в╕рш╕, й доб╕рки друкувалися в журналах "Дн╕про", "В╕тчизна", в альманас╕ "Ранок", "В╕нниччина", "Крым", в колективних зб╕рках "Народження п╕сн╕" та "Молодые голоса" (видавництво "Крим", 1965 р.). Уже з Криму, де з 1958 року працював на осв╕тянськ╕й нив╕ у Чорноморському район╕, Орест Корсовецький у 1966 роц╕ по╖хав на Чукотку. Думалось, не надовго, а провчителював 21 р╕к... Навчав рос╕йськ╕й мов╕ д╕тей чукч╕в, евенк╕в, еск╕мос╕в, розпов╕дав ╖м про Укра╖ну, Крим, розпов╕дав д╕тям укра╖нськ╕ народн╕ казки, читав в╕рш╕ Тараса Шевченка, Лес╕ Укра╖нки... ╤, звичайно ж, писав в╕рш╕, котр╕ надсилав ╕ публ╕кував у газет╕ "Л╕тературна Укра╖на", журналах "Дн╕про", "Укра╖на", "Ки╖в", зб╕рнику "Поез╕я"...
 Вийшовши в 1987 роц╕ на пенс╕ю, повернувся до Криму, жив ╕ творчо працював у смт. Чорноморське. А в 1989 роц╕ у видавництв╕ "Радянський письменник" побачила св╕т книжка поез╕й "Над сл╕дом ведмежим намет". Того ж року Ореста Корсовецького було прийнято до Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Як т╕льки-но в С╕мферопол╕ почала виходити укра╖номовна газета "Кримська св╕тлиця", почав активно дописувати до не╖. Його гостр╕ публ╕цистичн╕ статт╕ були спрямован╕ проти укра╖нофоб╕в, котр╕ глумилися над укра╖нською мовою, над нашою нац╕ональною культурою, л╕тературою. Його досл╕дницьк╕ статт╕ ╕ есе╖ розпов╕дали про ╕сторичн╕ зв’язки Криму з Укра╖ною, про глибоке наше кор╕ння у ц╕й земл╕ ╕ приналежн╕сть укра╖нц╕в до ╕стор╕╖ та культури Криму. Чимало публ╕цистичних ╕ поетичних твор╕в були перейнят╕ глибокими симпат╕ями до кримськотатарського народу - траг╕чно╖ жертви б╕льшовицького геноциду.
 За високопубл╕цистичн╕ твори, за в╕дстоювання укра╖нського в Укра╖н╕ О. ╤. Корсовецький був удосто╓ний високо╖ в╕дзнаки - прем╕╖ ╕мен╕ Великого укра╖нця ╤вана Ог╕╓нка. Цю прем╕ю в╕н отримав навесн╕ 2000 року, а у вересн╕, на превеликий жаль, Орест ╤ванович залишив нас назавжди, в╕д╕йшовши за межу в╕чност╕.
 Боляче говорити в минулому про людину, з якою був пл╕ч-о-пл╕ч, в╕дчував дружн╕й потиск ╖╖ руки, чув ╖╖ голос - то щирий, то н╕жний, то мужн╕й, а часом ╕ гн╕вний, звернений до лиход╕╖в чи й просто недруг╕в сво╓╖ незахищено╖ в╕д р╕зноликих паскв╕лянт╕в В╕тчизни. Орест ╤ванович був мужньою ╕ принципово правдивою людиною, в╕н, як справжн╕й у минулому во╖н, що не раз дивився у в╕ч╕ смерт╕, м╕г, не роздумуючи, кинутись на захист товариша, друга, просто людини, яку безп╕дставно образили, зганьбили.
 Таким в╕н був, таким в╕н назавжди лишився у наш╕й пам’ят╕, пам’ят╕ тих, хто з ним хоча б один раз зустр╕чався в житт╕. При╓мно, що ╕м’я нашого друга ╕ прекрасного укра╖нського поета пам’ятають люди - його ╕м’я присво╓но одн╕й з б╕бл╕отек смт. Чорноморське в Криму. А нещодавно, на мал╕й Батьк╕вщин╕ поета, в одному з в╕нницьких видавництв "Книга-Вега" побачила св╕т зб╕рка поез╕й Ореста Корсовецького "В╕тер часу" за ф╕нансово╖ п╕дтримки голови Укра╖нсько╖ республ╕кансько╖ парт╕╖ "Собор" Анатол╕я Серг╕йовича Матв╕╓нка. Пропону╓мо
 к╕лька в╕рш╕в ╕з ц╕╓╖ зб╕рки.

 Данило КОНОНЕНКО.
 "МО╥ УКРА╥НСЬК╤ ДУМКИ..."

 МИНУЛЕ ╤ МАЙБУТН╢
 Були кривав╕ автократи,
 Час каламутний, мов кис╕ль, -
 Суц╕ль висок╕ постулати
 ╤ зв╕рства, безуми суц╕ль.
 Були п╕длигач╕-вандали,
 ╤, жахом пещен╕ у зл╕,
 Жили, терп╕ли ╕ мовчали
 Батьки, тепер ╕ вчител╕.
 Бучн╕ затямивши спектакл╕
 Про небувалу благодать,
 Минулим часом пересякл╕,
 Тепер що гальма верещать.
 Там закрутилась верем╕я,
 Там хлипи, скиглення, ниття:
 Жива стара шизофрен╕я
 Кона╓ - прагне майбуття.
 Шал╕ють, завше непозбутн╕,
 Метикуват╕ до огуд,
 Колишн╕й дур,
 колишн╕ плутн╕,
 Колишн╕й страх, колишн╕й блуд.
 Як хочуть св╕том колотити!
 Але захир╕ла снага.
 Не вчора люди будуть жити,
 Час думку в д╕ло упряга.
 Щезають давн╕ чортовини,
 ╤ щось незване поста╓,
 ╤ в╕д минуло╖ причини
 Майбутн╓ ляку завда╓.

ПЕРЕДВИБОРНЕ
 Колотнеч╕ та буч╕
 Шахрувань-спокушань.
 Преподобники злюч╕
 В душ╕ хлюпають твань.
 Преподобн╕ святохи,
 Трохи н╕мб не с╕я,
 Трохи, т╕лечки трохи
 Несвят╕ жит╕я...
 На облуд не гидлив╕,
 Напустили мани,
 Ловлять душ╕ хиблив╕
 Сатан╕ш Сатани.
 Сатан╕ неспромога!
 Сатан╕ дивина! -
 Та поб╕йтеся ж Бога!
 Заволав Сатана.
 Що ╖м кари Господн╕.
 Загр╕бають улов.
 У небесн╕ безодн╕
 Бог по правду п╕шов.

 ДЕПУТАТОВ╤
 Непогожа вишина
 В брилах ще зимова,
 А внизу давно весна,
 Хуга пелюсткова.
 Йшов ти вгору, не згори,
 Знизу вийшов з дому
 ╤ до часу до пори
 Б╕ля туч ╕ грому.
 ╤ пора й перепора
 Правди-нелукавки:
 На гор╕ ти не гора,
 Люди - не муравки.
 Хоч б╕довий, мов огонь,
 Вдачею сво╓ю,
 На гор╕ не охолонь
 Божою душею!
 На гор╕ мороз пройма,
 В ╕н╕╖ брилини,
 Та н╕кчемн╕╓ зима,
 Йде весна з долини.
 Хай буремна височ╕нь
 Сн╕гом дос╕ хвище -
 Добува╓ться цв╕т╕нь
 Знизу вище й вище!

 ПРАВДА ╤ КРИВДА
 Правда, карана та мучена,
 Що вже наскиталася!
 Кривда, чванна, набундючена,
 Напорядкувалася.
 Правда сили не ощадила,
 Сов╕стю кермована.
 Кривда лихо упровадила,
 Густо нагримована.
 Правда - кулями д╕рявлена,
 Лайками обкладена.
 Кривда - навчена, направлена,
 Пишна, бо доглядана.
 Правда - змалечку не пещена,
 Силою не скорена.
 Кривда - п╕дла та розбещена,
 Сита ╕ незморена.
 Зав╕стили благов╕сники
 Правди достеменно╖ -
 Заслонили кривду зл╕сники
 З тем╕н╕ пл╕сенно╖.
 Правда ма╓ переважити -
 Духом укр╕пилася.
 Кривд╕ хочеться ватажити
 Як же озлобилася!

 В╤РА
 Останн╕ ╕доли хитаються,
 Давно попадали хрести,
 Нев╕ри ж в╕рою проймаються,
 Що благодатному грясти.
 За благомисля за╜ратован╕,
 Давно п╕шли на небосхил
 Свят╕, в колонах конвойован╕,
 Щоб заволав гулагський пил.
 А в╕ра, скарана, зморожена,
 Хай що там родить, як р╕лля,
 ╤ знову мати розтривожена
 Син╕в хрестом благословля.
 Палахкотять св╕чки засв╕чен╕,
 Де вбита свят╕сть ожила,
 ╤ в душ╕, страшно окал╕чен╕,
 Повзуть гадюки до тепла.
 ╤ схаменулися омарен╕,
 Зусюди благов╕сти чуть,
 ╤ жалять розуми потьмарен╕,
 Котр╕ анафему речуть.
 ╤ ваблять душ╕ нерозорен╕,
 Не розгубились бозна-де.
 См╕л╕ють страхом упокорен╕,
 Де в╕ра все-таки веде.

 ПОЛЕГЛИМ  У ╢ДИНОМУ БОЮ
 Турбуйте, турбуйте живих
 В густенних туманах ошуки,
 Полегл╕ в полках штурмових
 Солдати в бою без науки.
 Хлоп╕йка, нема й двадцяти,
 Турбуйте, солдати безмовн╕,
 Потят╕ огнем з висоти
 Вчорашн╕ колони призовн╕.
 Вас ще та╓мниця трима,
 Були дорогою ц╕ною,
 Немарно числа вам нема,
 Солдати ╓диного бою.
 Нем╕ряно кров╕ з╕йшло.
 Позаду жахн╕ш трибунали,
 ╤ рв╕йно, кому повезло,
 В окопи ворож╕ стрибали.
 Хай правда уся виплива,
 Щоб в╕сть ╕ про вас не пропала.
 Всього лиш одна лобова,
 Одна п╕хотинська навала...
 Мовчать, по-солдатськи
 мовчать
 Хлоп╕йка полегл╕ в╕дважн╕
 Г╕рчать генеральськ╕, г╕рчать
 Пишання за битви звитяжн╕.
 Кому ще приходите в сон,
 Резерви суворо╖ плати,
 Хлоп╕йка призовних колон,
 ╢диного бою солдати?..

 ЧОКРАК
 В степу м╕раж╕ плавляться,
 Пашить сухий бур’ян.
 В яку дорогу правляться
 Ган╕, Гафур, Асан?
 Шляхи травою схован╕...
 Утоптан╕ стежки...
 В╕дмалку в путь рихтован╕
 Ступаст╕ парубки.
 В╕дмалечку полюблене,
 Втонуло в дикий мак
 Село давно погублене,
 Розвалений Чокрак.
 Шляхи, давно не торен╕,
 Д╕д╕вськ╕, возов╕...
 Прапрад╕д╕вськ╕ корен╕
 Глибоко в мурав╕...
 Шляхи, давно не ходжен╕,
 В густому полин╕...
 ╤дуть не тут народжен╕
 Гафур, Асан, Ган╕.
 На картах не позначене,
 ╥м кроку набавля
 Чокрак, село не бачене -
 Св╕й край, своя земля.
 Минають пляж╕ знадлив╕,
 Де п╕ниться лазур,
 До р╕дного пожадлив╕
 Ган╕, Асан, Гафур.
 М╕раж╕ розпливаються,
 ╤ йдуть татари, йдуть.
 Верта-а-ються! Верта-а-ються!
 Легка-хай-буде-пу-у-ть!

 КРИМСЬК╤ БАГОВИЩА
 Це мен╕ не приснилося,
 Т╕льки в╕ри не йму...
 Щось лихе поробилося
 В палахкому Криму.
 Велетенськ╕ цмоковища,
 Трясовинна багва,
 ╤ нема пристановища,
 ╤ душа занива.
 На болот╕ бульбастому
 Я туман╕в попив.
 В маяч╕нн╕ вихлястому
 Одур оч╕ сл╕пив.
 З баговиння брижатого
 Я крокую в оман,
 А мене, заповзятого,
 Обвина╓ туман.
 Бачу промен╕, всилен╕
 У густу с╕рину.
 Там запони в╕дхилен╕
 ╤ шпарки в яснину.
 Стала далеч видн╕шою,
 Стало б╕льш ясноти -
 Я ╕ду, я мужн╕шаю,
 Я повинен д╕йти!

 ЗУРОЧЕН╤
 Що за горювальники
 Багнуть порохна,
 Вчора ще мовчальники,
 Вчора н╕мина?
 Розумом звихнулися?
 Воля язикам -
 Що то ми начулися:
 Нам би, нам би, нам...
 Нам би щоб страховища,
 Нам би щоб тиран,
 Нам би щоб судовища,
 На арешти план...
 Нам би карн╕ лютощ╕,
 Щоб ╕ пень страхав;
 Нам би мудр╕ плутощ╕:
 Треба так, мовляв...
 Нам би комашитися
 В зморн╕й клоп╕тн╕,
 В чержиськах душитися
 Злим, немов шершн╕...
 Нам би та ╕мпер╕я,
 Той же старший брат,
 Нам би та м╕стер╕я
 Хвальних дат ╕ свят...
 Тю на вас, зурочен╕,
 Мов не при ум╕!
 Як же заморочен╕
 В хитрому ярм╕!
 Щир╕ чи удаван╕?
 Вол╕ язикам -
 В╕ддано трухлявин╕
 Кадять ф╕м╕ам...

 МО╥М СЛОВНИКАМ
 Скарбниц╕, немудрим дивниц╕
 В сутуз╕ мо╖й горьов╕й,
 Мо╖ словники на полиц╕,
 Супутники, пожитку м╕й!..
 Неначе у стисках удава -
 Родовища св╕тлих завзять.
 В облоз╕ ╕ пам’ять, ╕ слава,
 ╤ чоботи в душах риплять.
 Шал╕╓ бундючна глупота,
 На штурми затята п’ястись:
 Чоб╕ттями в душ╕ охота,
 У душ╕, що скволу дались.
 Б╕ду╓ обложена мова,
 Чимдуже ╖╖ облягли,
 ╤ виклав я з р╕дного слова
 Сво╖ оборонн╕ вали.
 ╤ в б╕л╕й полярн╕й пустел╕
 Я р╕дн╕ шукав словники.
 Сп╕вали п╕сн╕ невесел╕
 Мо╖ укра╖нськ╕ думки!
 Вривалися лют╕ бенер╕
 Трощити, пускати на дим.
 Чоб╕ття виважу╓ двер╕ -
 Не дамся, не дамся живим!
 * * *

 Щоб ус╕ слов’яни стали
 Добрими братами
 Т. Шевченко, "╢ретик"

 Призвичаюйся до тями,
 Брате-слов’янине:
 З перебутого в╕ками
 Будучина лине.
 Год╕, брате, старшувати,
 Ка╖нове д╕ло -
 Чвари, звади та утрати...
 В душах набол╕ло.
 Нависа╓ хмара чорна -
 Хмура насторога,
 Давня ман╕я розорна.
 Стало неспромога.
 Брате, ми хот╕ли брата.
 Чом лих╕ нажитки?
 Наша нива разом жата -
 Наш╕ т╕льки збитки.
 Правда гн╕вна, мова р╕дна
 Стали в оборону,
 Бо не ма╓ гидь нег╕дна
 Впину-угомону.
 Чорне д╕ло губить згоду,
 В пам’ят╕ не гине.
 Р╕д не хоче переводу,
 Брате-слов’янине.
 Не уманюй же в омани,
 Скличмося до тями,
 Бо дружилися слов’яни
 В╤ЛЬНИМИ братами!

 ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
 Росист╕ килими кульбабн╕,
 Луги, стави, очерети,
 Шумк╕ бори, дороги звабн╕,
 Та... не збагнеш, куди ╕ти.
 Немов Ов╕д╕й у вигнанн╕,
 Став без пут╕ на ста шляхах.
 Усюди затиски капканн╕,
 Хватк╕, у серц╕ й на вустах.
 Мовчить верховний
 славолюбець,
 Ходи, немов на мотузку,
 Броди, клади гриби
 в козубець,
 Боровички у сосняку.
 Безвих╕дь. Окрики погрозн╕
 Та застережлив╕ слова,
 Сус╕ди тих╕ та морозн╕
 Та б╕ль у серц╕ не вгава.
 Бери козубець-берестянку -
 Мов душу, працю в╕дняли.
 Згора╓ серце доостанку,
 Мов закопали, загребли.
 У двер╕ стукати глухому?
 Н╕, хоч би лихо стерегло,
 Не будь супутником лихого,
 Хай б╕дним чапл╕нським
 Шарло!
 Н╕, не лабузн╕ догоджання,
 Не ладан, смирна та ╓лей!
 Турни нев╕льне покаяння,
 Як заповзятець Гал╕лей!
 ЖИТЕЙСЬКЕ МОРЕ
 Клекотить шалене море,
 Гоготять за шквалом шквал
 Спам’ятаймось: горе, горе,
 Де скубуться за штурвал!
 Гамселять вали ревуч╕
 Наш терплячий корабель
 ╤ женуть на рван╕ круч╕,
 На ослизл╕ ╕кла скель.
 Хтось на човнику хисткому?
 Нерозважна голова!
 Притьма в мор╕ клек╕тному
 Весла хвиля вирива.
 Т╕льки др╕зки у прибо╖,
 Де прибило без кормил,
 Де вали бори лихо╖
 Розбиваються на пил.
 Упин╕мо чвари, звади,
 Чи нехай боронить Спас!
 Шален╕ють хвилепади,
 Обриваються на нас.
 Вирина╓ тяжба скельна,
 Хижо шлях перепина...
 Д╕йся, службо корабельна!
 Нестернич╕, в╕д стерна!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5127

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 3-й поверх, кiмн. 19-22, 24.
тел: (0652)51-13-24; E-mail: wik@swit.crimea.com
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков