"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2007 > Тема "Українці мої..."
| Версiя для друку |
| Обговорити в форумi |
|
#38 за 21.09.2007
ВО╥Н, ПОЕТ, ПЕДАГОГ...
ПАМ’ЯТЬ Ц╕ визначення (та х╕ба т╕льки ц╕ три!) повн╕стю стосуються особи, на жаль, уже пок╕йного Ореста ╤вановича Корсовецького. Якщо сюди, до цих визначень, додати ще й слова "публ╕цист, фольклорист, укладач словник╕в...", - то й цього буде замало, аби дати повну творчу характеристику ц╕й, справд╕ неперес╕чн╕й Людин╕ з велико╖ л╕тери, палкому патр╕отов╕ р╕дно╖ Укра╖ни, славному синов╕ сво╓╖ земл╕. О. ╤. Корсовецький прожив довге життя, сповнене ╕ радощ╕в, ╕ тривог, ╕ розчарувань, але завжди лишався людиною справедливою, принциповою, посл╕довною у сво╖х д╕лах ╕ вчинках. Народившись 9 серпня 1925 року в сел╕ Клемб╕вц╕ Ямп╕льського району В╕нницько╖ област╕ в учительськ╕й с╕м’╖, Орест ╤ванович також присвятить усе сво╓ св╕доме життя, як ╕ його батьки, школ╕. Але перш н╕ж стати вчителем, вихователем наймолодших громадян сво╓╖ В╕тчизни, було випробування в╕йною. Вона застала юнака на Дн╕пропетровщин╕, а точн╕ше, в селищ╕ Романковому Дн╕продзержинського району. Там батьки вчителювали в м╕сцев╕й семир╕чн╕й школ╕. Звичайно ж, н╕ про яку евакуац╕ю не могло бути й мови: вони, як ╕ тисяч╕ й тисяч╕ ╕нших с╕мей лишились на окупован╕й територ╕╖. Олександр Довженко у сво╓му "Щоденнику" ц╕лком справедливо зазначав, що евакуац╕ю було суворо заборонено широко оголошувати. Ш╕стнадцятир╕чний Орест влива╓ться до лав п╕дп╕льно-патр╕отично╖ групи селища Романкового. Разом з ╕ншими молодими п╕дп╕льниками поширював серед населення антифашистськ╕ лист╕вки, збирав зброю для п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖, проводив аг╕тац╕ю серед молод╕ проти ви╖зду до Н╕меччини. Дн╕продзержинська ком╕с╕я у справах колишн╕х партизан╕в Укра╖ни видала О. ╤. Корсовецькому партизанський квиток № 47, а Презид╕я Верховно╖ Ради УРСР за участь у партизанськ╕й боротьб╕ нагородила медаллю "За в╕двагу". Учасником партизанського руху був ╕ батько ╤ван Олександрович. Перш╕ в╕рш╕ Орест Корсовецький написав тод╕ ж, у 1941 роц╕, за... наказом командира п╕дп╕льно╖ групи ╤. Н. Денисенка. Це були в╕ршован╕ тексти лист╕вок, в╕рш╕ про народну боротьбу, нов╕ п╕сн╕ на в╕дом╕ мелод╕╖. На трет╕й день п╕сля визволення Дн╕продзержинська Орест Корсовецький був в арм╕йських лавах. З боями пройшов п╕в-Укра╖ни, всю Польщу, Н╕меччину до Котбуса, зак╕нчив в╕йну в Чехословаччин╕. За бо╖ на Сандомирському плацдарм╕ був нагороджений медаллю "За в╕двагу". Демоб╕л╕зувавшись з арм╕╖ в 1948 роц╕, вступив до Немир╕вського педучилища (на заочне в╕дд╕лення) ╕ став працювати учителем. П╕сля зак╕нчення педучилища вступив на ф╕лолог╕чний факультет В╕нницького пед╕нституту, який ╕ зак╕нчив з в╕дзнакою в 1955 роц╕. Працюючи вчителем на В╕нниччин╕, записував народн╕ п╕сн╕, частину ╖х передав в╕домому фольклористу Гнату Танцюр╕, великому другу батька О. Корсовецького, а той над╕слав ╖х до ╤нституту мистецтвознавства та етнограф╕╖. Деяк╕ з цих п╕сень ув╕йшли до книги "Укра╖нська народна поез╕я про Велику В╕тчизняну в╕йну", котру випустило в св╕т видавництво Академ╕╖ наук УРСР у Ки╓в╕ 1953 р. А згодом директор ╤нституту, поет-академ╕к Максим Рильський над╕слав Корсовецькому прим╕рник ц╕╓╖ книги з таким написом: "Збирачев╕ народнопоетично╖ творчост╕ О. ╤. Корсовецькому з пошаною ╕ закликом до активного збирання фольклору". Так зав’язалася творча дружба Ореста Корсовецького з в╕домим поетом, котра тривала до останн╕х дн╕в життя М. Т. Рильського. Орест Корсовецький займався не т╕льки збиранням фольклору, а й сам активно працював як поет. Його в╕рш╕ з напутн╕м словом М. Рильського побачили св╕т у "Л╕тературн╕й газет╕" 1957 року. А затим ╕ окрем╕ в╕рш╕, й доб╕рки друкувалися в журналах "Дн╕про", "В╕тчизна", в альманас╕ "Ранок", "В╕нниччина", "Крым", в колективних зб╕рках "Народження п╕сн╕" та "Молодые голоса" (видавництво "Крим", 1965 р.). Уже з Криму, де з 1958 року працював на осв╕тянськ╕й нив╕ у Чорноморському район╕, Орест Корсовецький у 1966 роц╕ по╖хав на Чукотку. Думалось, не надовго, а провчителював 21 р╕к... Навчав рос╕йськ╕й мов╕ д╕тей чукч╕в, евенк╕в, еск╕мос╕в, розпов╕дав ╖м про Укра╖ну, Крим, розпов╕дав д╕тям укра╖нськ╕ народн╕ казки, читав в╕рш╕ Тараса Шевченка, Лес╕ Укра╖нки... ╤, звичайно ж, писав в╕рш╕, котр╕ надсилав ╕ публ╕кував у газет╕ "Л╕тературна Укра╖на", журналах "Дн╕про", "Укра╖на", "Ки╖в", зб╕рнику "Поез╕я"... Вийшовши в 1987 роц╕ на пенс╕ю, повернувся до Криму, жив ╕ творчо працював у смт. Чорноморське. А в 1989 роц╕ у видавництв╕ "Радянський письменник" побачила св╕т книжка поез╕й "Над сл╕дом ведмежим намет". Того ж року Ореста Корсовецького було прийнято до Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Як т╕льки-но в С╕мферопол╕ почала виходити укра╖номовна газета "Кримська св╕тлиця", почав активно дописувати до не╖. Його гостр╕ публ╕цистичн╕ статт╕ були спрямован╕ проти укра╖нофоб╕в, котр╕ глумилися над укра╖нською мовою, над нашою нац╕ональною культурою, л╕тературою. Його досл╕дницьк╕ статт╕ ╕ есе╖ розпов╕дали про ╕сторичн╕ зв’язки Криму з Укра╖ною, про глибоке наше кор╕ння у ц╕й земл╕ ╕ приналежн╕сть укра╖нц╕в до ╕стор╕╖ та культури Криму. Чимало публ╕цистичних ╕ поетичних твор╕в були перейнят╕ глибокими симпат╕ями до кримськотатарського народу - траг╕чно╖ жертви б╕льшовицького геноциду. За високопубл╕цистичн╕ твори, за в╕дстоювання укра╖нського в Укра╖н╕ О. ╤. Корсовецький був удосто╓ний високо╖ в╕дзнаки - прем╕╖ ╕мен╕ Великого укра╖нця ╤вана Ог╕╓нка. Цю прем╕ю в╕н отримав навесн╕ 2000 року, а у вересн╕, на превеликий жаль, Орест ╤ванович залишив нас назавжди, в╕д╕йшовши за межу в╕чност╕. Боляче говорити в минулому про людину, з якою був пл╕ч-о-пл╕ч, в╕дчував дружн╕й потиск ╖╖ руки, чув ╖╖ голос - то щирий, то н╕жний, то мужн╕й, а часом ╕ гн╕вний, звернений до лиход╕╖в чи й просто недруг╕в сво╓╖ незахищено╖ в╕д р╕зноликих паскв╕лянт╕в В╕тчизни. Орест ╤ванович був мужньою ╕ принципово правдивою людиною, в╕н, як справжн╕й у минулому во╖н, що не раз дивився у в╕ч╕ смерт╕, м╕г, не роздумуючи, кинутись на захист товариша, друга, просто людини, яку безп╕дставно образили, зганьбили. Таким в╕н був, таким в╕н назавжди лишився у наш╕й пам’ят╕, пам’ят╕ тих, хто з ним хоча б один раз зустр╕чався в житт╕. При╓мно, що ╕м’я нашого друга ╕ прекрасного укра╖нського поета пам’ятають люди - його ╕м’я присво╓но одн╕й з б╕бл╕отек смт. Чорноморське в Криму. А нещодавно, на мал╕й Батьк╕вщин╕ поета, в одному з в╕нницьких видавництв "Книга-Вега" побачила св╕т зб╕рка поез╕й Ореста Корсовецького "В╕тер часу" за ф╕нансово╖ п╕дтримки голови Укра╖нсько╖ республ╕кансько╖ парт╕╖ "Собор" Анатол╕я Серг╕йовича Матв╕╓нка. Пропону╓мо к╕лька в╕рш╕в ╕з ц╕╓╖ зб╕рки.
Данило КОНОНЕНКО. "МО╥ УКРА╥НСЬК╤ ДУМКИ..."
МИНУЛЕ ╤ МАЙБУТН╢ Були кривав╕ автократи, Час каламутний, мов кис╕ль, - Суц╕ль висок╕ постулати ╤ зв╕рства, безуми суц╕ль. Були п╕длигач╕-вандали, ╤, жахом пещен╕ у зл╕, Жили, терп╕ли ╕ мовчали Батьки, тепер ╕ вчител╕. Бучн╕ затямивши спектакл╕ Про небувалу благодать, Минулим часом пересякл╕, Тепер що гальма верещать. Там закрутилась верем╕я, Там хлипи, скиглення, ниття: Жива стара шизофрен╕я Кона╓ - прагне майбуття. Шал╕ють, завше непозбутн╕, Метикуват╕ до огуд, Колишн╕й дур, колишн╕ плутн╕, Колишн╕й страх, колишн╕й блуд. Як хочуть св╕том колотити! Але захир╕ла снага. Не вчора люди будуть жити, Час думку в д╕ло упряга. Щезають давн╕ чортовини, ╤ щось незване поста╓, ╤ в╕д минуло╖ причини Майбутн╓ ляку завда╓.
ПЕРЕДВИБОРНЕ Колотнеч╕ та буч╕ Шахрувань-спокушань. Преподобники злюч╕ В душ╕ хлюпають твань. Преподобн╕ святохи, Трохи н╕мб не с╕я, Трохи, т╕лечки трохи Несвят╕ жит╕я... На облуд не гидлив╕, Напустили мани, Ловлять душ╕ хиблив╕ Сатан╕ш Сатани. Сатан╕ неспромога! Сатан╕ дивина! - Та поб╕йтеся ж Бога! Заволав Сатана. Що ╖м кари Господн╕. Загр╕бають улов. У небесн╕ безодн╕ Бог по правду п╕шов.
ДЕПУТАТОВ╤ Непогожа вишина В брилах ще зимова, А внизу давно весна, Хуга пелюсткова. Йшов ти вгору, не згори, Знизу вийшов з дому ╤ до часу до пори Б╕ля туч ╕ грому. ╤ пора й перепора Правди-нелукавки: На гор╕ ти не гора, Люди - не муравки. Хоч б╕довий, мов огонь, Вдачею сво╓ю, На гор╕ не охолонь Божою душею! На гор╕ мороз пройма, В ╕н╕╖ брилини, Та н╕кчемн╕╓ зима, Йде весна з долини. Хай буремна височ╕нь Сн╕гом дос╕ хвище - Добува╓ться цв╕т╕нь Знизу вище й вище!
ПРАВДА ╤ КРИВДА Правда, карана та мучена, Що вже наскиталася! Кривда, чванна, набундючена, Напорядкувалася. Правда сили не ощадила, Сов╕стю кермована. Кривда лихо упровадила, Густо нагримована. Правда - кулями д╕рявлена, Лайками обкладена. Кривда - навчена, направлена, Пишна, бо доглядана. Правда - змалечку не пещена, Силою не скорена. Кривда - п╕дла та розбещена, Сита ╕ незморена. Зав╕стили благов╕сники Правди достеменно╖ - Заслонили кривду зл╕сники З тем╕н╕ пл╕сенно╖. Правда ма╓ переважити - Духом укр╕пилася. Кривд╕ хочеться ватажити Як же озлобилася!
В╤РА Останн╕ ╕доли хитаються, Давно попадали хрести, Нев╕ри ж в╕рою проймаються, Що благодатному грясти. За благомисля за╜ратован╕, Давно п╕шли на небосхил Свят╕, в колонах конвойован╕, Щоб заволав гулагський пил. А в╕ра, скарана, зморожена, Хай що там родить, як р╕лля, ╤ знову мати розтривожена Син╕в хрестом благословля. Палахкотять св╕чки засв╕чен╕, Де вбита свят╕сть ожила, ╤ в душ╕, страшно окал╕чен╕, Повзуть гадюки до тепла. ╤ схаменулися омарен╕, Зусюди благов╕сти чуть, ╤ жалять розуми потьмарен╕, Котр╕ анафему речуть. ╤ ваблять душ╕ нерозорен╕, Не розгубились бозна-де. См╕л╕ють страхом упокорен╕, Де в╕ра все-таки веде.
ПОЛЕГЛИМ У ╢ДИНОМУ БОЮ Турбуйте, турбуйте живих В густенних туманах ошуки, Полегл╕ в полках штурмових Солдати в бою без науки. Хлоп╕йка, нема й двадцяти, Турбуйте, солдати безмовн╕, Потят╕ огнем з висоти Вчорашн╕ колони призовн╕. Вас ще та╓мниця трима, Були дорогою ц╕ною, Немарно числа вам нема, Солдати ╓диного бою. Нем╕ряно кров╕ з╕йшло. Позаду жахн╕ш трибунали, ╤ рв╕йно, кому повезло, В окопи ворож╕ стрибали. Хай правда уся виплива, Щоб в╕сть ╕ про вас не пропала. Всього лиш одна лобова, Одна п╕хотинська навала... Мовчать, по-солдатськи мовчать Хлоп╕йка полегл╕ в╕дважн╕ Г╕рчать генеральськ╕, г╕рчать Пишання за битви звитяжн╕. Кому ще приходите в сон, Резерви суворо╖ плати, Хлоп╕йка призовних колон, ╢диного бою солдати?..
ЧОКРАК В степу м╕раж╕ плавляться, Пашить сухий бур’ян. В яку дорогу правляться Ган╕, Гафур, Асан? Шляхи травою схован╕... Утоптан╕ стежки... В╕дмалку в путь рихтован╕ Ступаст╕ парубки. В╕дмалечку полюблене, Втонуло в дикий мак Село давно погублене, Розвалений Чокрак. Шляхи, давно не торен╕, Д╕д╕вськ╕, возов╕... Прапрад╕д╕вськ╕ корен╕ Глибоко в мурав╕... Шляхи, давно не ходжен╕, В густому полин╕... ╤дуть не тут народжен╕ Гафур, Асан, Ган╕. На картах не позначене, ╥м кроку набавля Чокрак, село не бачене - Св╕й край, своя земля. Минають пляж╕ знадлив╕, Де п╕ниться лазур, До р╕дного пожадлив╕ Ган╕, Асан, Гафур. М╕раж╕ розпливаються, ╤ йдуть татари, йдуть. Верта-а-ються! Верта-а-ються! Легка-хай-буде-пу-у-ть!
КРИМСЬК╤ БАГОВИЩА Це мен╕ не приснилося, Т╕льки в╕ри не йму... Щось лихе поробилося В палахкому Криму. Велетенськ╕ цмоковища, Трясовинна багва, ╤ нема пристановища, ╤ душа занива. На болот╕ бульбастому Я туман╕в попив. В маяч╕нн╕ вихлястому Одур оч╕ сл╕пив. З баговиння брижатого Я крокую в оман, А мене, заповзятого, Обвина╓ туман. Бачу промен╕, всилен╕ У густу с╕рину. Там запони в╕дхилен╕ ╤ шпарки в яснину. Стала далеч видн╕шою, Стало б╕льш ясноти - Я ╕ду, я мужн╕шаю, Я повинен д╕йти!
ЗУРОЧЕН╤ Що за горювальники Багнуть порохна, Вчора ще мовчальники, Вчора н╕мина? Розумом звихнулися? Воля язикам - Що то ми начулися: Нам би, нам би, нам... Нам би щоб страховища, Нам би щоб тиран, Нам би щоб судовища, На арешти план... Нам би карн╕ лютощ╕, Щоб ╕ пень страхав; Нам би мудр╕ плутощ╕: Треба так, мовляв... Нам би комашитися В зморн╕й клоп╕тн╕, В чержиськах душитися Злим, немов шершн╕... Нам би та ╕мпер╕я, Той же старший брат, Нам би та м╕стер╕я Хвальних дат ╕ свят... Тю на вас, зурочен╕, Мов не при ум╕! Як же заморочен╕ В хитрому ярм╕! Щир╕ чи удаван╕? Вол╕ язикам - В╕ддано трухлявин╕ Кадять ф╕м╕ам...
МО╥М СЛОВНИКАМ Скарбниц╕, немудрим дивниц╕ В сутуз╕ мо╖й горьов╕й, Мо╖ словники на полиц╕, Супутники, пожитку м╕й!.. Неначе у стисках удава - Родовища св╕тлих завзять. В облоз╕ ╕ пам’ять, ╕ слава, ╤ чоботи в душах риплять. Шал╕╓ бундючна глупота, На штурми затята п’ястись: Чоб╕ттями в душ╕ охота, У душ╕, що скволу дались. Б╕ду╓ обложена мова, Чимдуже ╖╖ облягли, ╤ виклав я з р╕дного слова Сво╖ оборонн╕ вали. ╤ в б╕л╕й полярн╕й пустел╕ Я р╕дн╕ шукав словники. Сп╕вали п╕сн╕ невесел╕ Мо╖ укра╖нськ╕ думки! Вривалися лют╕ бенер╕ Трощити, пускати на дим. Чоб╕ття виважу╓ двер╕ - Не дамся, не дамся живим! * * *
Щоб ус╕ слов’яни стали Добрими братами Т. Шевченко, "╢ретик"
Призвичаюйся до тями, Брате-слов’янине: З перебутого в╕ками Будучина лине. Год╕, брате, старшувати, Ка╖нове д╕ло - Чвари, звади та утрати... В душах набол╕ло. Нависа╓ хмара чорна - Хмура насторога, Давня ман╕я розорна. Стало неспромога. Брате, ми хот╕ли брата. Чом лих╕ нажитки? Наша нива разом жата - Наш╕ т╕льки збитки. Правда гн╕вна, мова р╕дна Стали в оборону, Бо не ма╓ гидь нег╕дна Впину-угомону. Чорне д╕ло губить згоду, В пам’ят╕ не гине. Р╕д не хоче переводу, Брате-слов’янине. Не уманюй же в омани, Скличмося до тями, Бо дружилися слов’яни В╤ЛЬНИМИ братами!
ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Росист╕ килими кульбабн╕, Луги, стави, очерети, Шумк╕ бори, дороги звабн╕, Та... не збагнеш, куди ╕ти. Немов Ов╕д╕й у вигнанн╕, Став без пут╕ на ста шляхах. Усюди затиски капканн╕, Хватк╕, у серц╕ й на вустах. Мовчить верховний славолюбець, Ходи, немов на мотузку, Броди, клади гриби в козубець, Боровички у сосняку. Безвих╕дь. Окрики погрозн╕ Та застережлив╕ слова, Сус╕ди тих╕ та морозн╕ Та б╕ль у серц╕ не вгава. Бери козубець-берестянку - Мов душу, працю в╕дняли. Згора╓ серце доостанку, Мов закопали, загребли. У двер╕ стукати глухому? Н╕, хоч би лихо стерегло, Не будь супутником лихого, Хай б╕дним чапл╕нським Шарло! Н╕, не лабузн╕ догоджання, Не ладан, смирна та ╓лей! Турни нев╕льне покаяння, Як заповзятець Гал╕лей! ЖИТЕЙСЬКЕ МОРЕ Клекотить шалене море, Гоготять за шквалом шквал Спам’ятаймось: горе, горе, Де скубуться за штурвал! Гамселять вали ревуч╕ Наш терплячий корабель ╤ женуть на рван╕ круч╕, На ослизл╕ ╕кла скель. Хтось на човнику хисткому? Нерозважна голова! Притьма в мор╕ клек╕тному Весла хвиля вирива. Т╕льки др╕зки у прибо╖, Де прибило без кормил, Де вали бори лихо╖ Розбиваються на пил. Упин╕мо чвари, звади, Чи нехай боронить Спас! Шален╕ють хвилепади, Обриваються на нас. Вирина╓ тяжба скельна, Хижо шлях перепина... Д╕йся, службо корабельна! Нестернич╕, в╕д стерна!
| Версiя для друку |
| Обговорити в форумi |
|
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2007 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5127
|