Родина об’єднує типових хижаків, у своїй більшості середніх за розміром, добре пристосованих до активного добування інших тварин, переслідуючи їх чи висліджуючи.
Торс в усіх представників родини видовжене, покоїться на струнких, довгих або порівняно коротких ногах. На передніх лапах у вовчих 5 пальців, на задніх – 4; тільки у гієно видної собаки на передніх лапах 4, а в домашніх собак буває іноді 5 пальців на задніх. Вони озброєні міцними, але тупими кігтями. Голова видовжена, з більш-менш витягнутою мордою, стоячими, зазвичай гострокінцевими, іноді дуже крупними вухами. Хвіст у всіх видів густо вкритий шерстю, довгий. Волосяний покрив густий, іноді досить пухнастий. Забарвлення – найрізноманітніше: однотонне, крапчасте, плямисте, іноді дуже яскраве. Деяким видам притаманна сезонна зміна забарвлення. Ці тварини – зоофаги. Відповідно до характеру харчування зубна система ріжучого типу: сильно розвинуті клики та хижацькі зуби. У більшості видів нараховується 42 зуби; у роду Guon останні нижні коренні відсутні – і загальне число зубів скорочується до 40, а в южноамериканської кустарникової собаки (Speothos) немає і задніх верхніх корінних, так що нараховується всього 38 зубів. У африканскої вухастої лисиці (Otocyon) в обох щелепах є по 4 корінних і загальна кількість зубів досягає 48.
Представники родини розповсюджені по всім материкам, не виключаючи Австралії, і заселяють усі ландшафти, від арктичних тундр і тайги до степів, пустель, саванн, тропічних лісів та гір. Особливо багато численні на відкритих місцевостях. Ведуть одиночно-сімейний або груповий спосіб життя. Останній характерний для хижаків, що активно переслідують крупних копитних тварин. Більшість видів є зоофагами, але на рідко харчуються падаллю, комахами, рослинною їжею. Лише єнотовидна собака, що поселяється у північних районах, впадає в неглибокий зимовий сон.
Своє потомство вовчі виводять в норах, природних схованках чи в лігвах на поверхні землі. В більшості випадків вони - моногами; розмножуються один раз на рік, характеризуються високою плодовитістю.
Родина вовчих має велике практичне значення: представник и ряду видів вовчих мають цінне хутро, їх навіть розводять у неволі, деякі є шкідниками тваринництва та небезпечними в епідемічному відношенні. До родини також належать домашні собаки з їх багато численними породами.
Родина нараховує (по різним даним) 3 підродини, до 11 родів та близько 31-37 видів. Більша частина видів входить в підродину Canidae. Його центральним родом вважається Вовк (Canis), що об’єднує вовків, койота, собак, шакалів – найбільш крупних і самих типових представників родини.
Вовк (Canis lupus) або звичайний. Весь зовнішній вигляд цього хижака свідчить про могутність та відмінну пристосованість до невтомного бігу, переслідуванню та нападу на своїх жертв. За розмірами вовк крупніший за велику вівчарку. Довжина тіла в середньому 105-160 см, хвоста – 30-50, висота в плечах 80-85 см і до 100 см. Маса зазвичай 32-50 кг. В літературі згадуються вовки, нібито мавші масу, більшу за 90 кг, але серед сотень точно зважених вовків з різних частин світу не було ні одного, тяжчого 79 кг.
Забарвлення та розміри вовків схильні сильній индивидуальній і географічні й мінливості. Тільки на території Росії водяться вовки майже 8-9 підвидів, ще більше їх в Північній Америці. Самі крупні звірі живуть на півночі, дрібні – на півдні. Перші забарвлені в дуже світлі тони, а зимою майже зовсім біліють. Лісовій зоні властиві вовки найбільш інтенсивно забарвлених підвидів, тоді як на півдні, в пустелях, їх замінюють звірі тьмяно-пісочного кольору. Вовк досить широко розповсюджений. Він зустрічається на Піренейському півострові, в Італії, Польщі, Скандинавії, Фінляндії, Україні, Майже по всій території Росії. На Сахаліні та Курильських островах вовк відсутній. В Азії він населяє Корейський півострів, частково Китай та півострів Індо стан, Афганістан, Іран, Ірак, Аравійський півострів. Вовки були і в Японії, але на даний час вони знищені. В Північній Америці вовк, колись розповсюджений майже по всьому материкові, тепер сильно винищений.
Вовка відрізняє сильна екологічна пластичність. Він живе в самих різноманітних ландшафтах, але надає перевагу відкритим степам, полу пустелям, тундрі, лісостепу, уникаючи суцільних лісових масивів. Причиною цього є обилие корму, насамперед наявність диких та свійських тварин, а також умов полювання на них, особливо в голодний зимовий період, коли на розподіл та чисельність хижака рішуче впливає глибина снігового покриву. Річ у тім, що в рихлому глибокому снігові в лісах вовк сильно провалюється і не може наздогнати лося чи оленя. Становище змінюється тільки весною, коли сніг підмерзає, і здатний витримувати вовка, але ламається під тяжкістю копитних звірів. Полювання вовків на мало засніжених, відкритих районах набагато ефективніше, ніж у тайзі.
Для вовків характерним є сімейний спосіб життя. Пари в них утворюються на невизначений період, майже на все життя. Основою зграї є виводок цьоголітків з батьками, до яких можуть приєднатися торік прибулі звірі та холості самці. В зграї лиш зрідка буває більше 10-12 особин. Вовки сильно прив’язані до один раз вибраного лігва і полюють в межах відомого, досить широкого району. Якщо їх не переслідують, то вони досить уперто притримуються облюбованої місцевості. При цьому ділянки окремих сімей ізольовані одна від одної, ніколи не накладаються і строго охороняються своїми хазяями.
Кордони зайнятої території вовки позначають за допомогою сечових точок або екскрементами в певних, добре помітних пунктах – на певних купинах, кущах, коло дерев, стовпів тощо. Цей «нюховий телефон» слугує важливим і точним засобом взаємоінформації звірів, попереджує сутички між хазяями дільниці та прибульцями, а в період розмноження, навпаки,сприяє зустрічі самців та самок.
Лігвом вовка слугують зазвичай ті чи інші природні схованки – під вивернутим корінням дерев, в нішах, на схилах ярів, в щілинах скель тощо. Іноді вовки пристосовують нори борсуків, бабаків песців та інших звірів, рідше – риють їх самостійно. Своє житло хижаки розташовують у глухих, важкодосяжних місцях, обов’язково недалеко від водоймищ, старанно його маскують і додержуються всілякі міри обережності, щоб не розкрити ворогам, де знаходиться потомство. В противагу цьому відомо ряд випадків, коли вовченят знаходили в зовсім неочікуваних місцях: в старих скиртах соломи, залишених у полі, в штабелях дров і снігозахисних щитках коло дороги, на хлібному полі в 300 м. від села, в конопляних насадженнях в 10 м. від садиби. Характерним є те, що всі вовки не полюють поблизу свого житла, а на відстані 7-10 км і далі, що також забезпечує безпеку потомства. Після того, як вовченята підростуть, звірі перестають користуватися постійним лігвом, а на відпочинок залишаються в різних, але надійних місцях.
Вовк – типовий хижак, що добуває їжу самостійно, активним пошуком та переслідуванням своїх жертв. Основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі – дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні – лосі, олені, козулі, кабани, свійські вівці, корови, коні; в степах та пустелях – антилопи та свійські тварини. Також велику роль у харчуванні вовків відіграють мілкі тварини – зайці, ховрашки, гризуни, особливо в роки їх масового розмноження. В теплу пору року вовки ловлять багато полівок, лемінгів та інших дрібних тваринок і на цій їжі добре підкормлюються до зими і навіть жиріють. Влітку вовки не випускають можливості з’їсти кладку яєць, пташенят, сидячих на гніздах пташок або тих, що годуються на землі, як правило тетеревиних, водоплаваючих та інших пташок. У районах скупчення гусей чи качок вовки також нерідко ловлять їх з великою спритністю. Часто хижаки добувають і свійських гусей. Здобиччю вовків іноді бувають лисиці, єнотовидні собаки, корсаки, а також свійські собаки, за якими вовки полюють спеціально, зухвало викрадаючи їх на сільських вулицях, прямо з двору і ледве не на очах у мисливців. Зрідка голодні вовки відважуються нападати на ведмедів, що сплять у барлогах. Вовкам є властивий і канібалізм. Відомо багато випадків, коли вони розривали і з’їдали ослаблених звірів, поранених мисливцями чи іншими хижаками. На відміну від деяких інших хижих звірів вовки часто повертаються до недоїдених залишків власної здобичі, особливо в голодний період року. Не нехтують вовки і трупами свійських тварин, а на морських узбережжях – тушами тюленів і інших морських звірів, викинутих хвилями. В степах та пустелях звичайною їжею вовків є різноманітні плазуни, жуки, сарана. Також в південних районах вони поїдають і деякі рослинні корми – різні ягоди, плоди конвалії, дикі та садові фрукти, навіть гриби. При можливості в їжу йдуть кавуни та дині, що задовольняють не стільки голод, скільки спрагу, адже хижаки потребують велику кількість води. Вовк відомий своїм ненажерством. Дійсно, якщо він голодний, то здатний з’їсти до 10 кг м’яса. Але в звичайних умовах добова норма дорослого звіра складає всього приблизно 2 кг, інше м’ясо він просто розтаскує і ховає про запас, поїдаючи його пізніше. З іншого боку цей звір має дивовижну здатність голодувати, не втрачаючи при цьому життєвих сил. В Ямальській тундрі поранений вовк пролежав, не змінюючи місця і не полюючи, тобто перебуваючи голодним, 17 днів. Він сильно схуднув, але повністю оправився від ран та втік, наче здоровий. В процесі полювання вовків на крупну дичину особливо добре видно, наскільки це добре розвинуті хижаки, якою складністю відрізняється їх поведінка. Навіть при полювання удвох влітку вовки нерідко практикують розділення обов’язків, коли один стає за гонщиком, а інший ховається в засідці. Перший із них діє дуже обережно, поступово, методично направляючи намічену жертву до свого напарника. В зграї, що переслідує лося, оленя чи сайгу, часто одні хижаки біжать по п’ятам жертви, а інші – на переріз або біжать, не поспішаючи, і, відпочивши, змінюють перших. При цьому хижаки показують вражаючу невтомність, безпощадну настирливість і рано чи пізно добиваються свого. Іноді вони заганяють ізюбра в скелі і, оточуючи, чекають, коли той, втомившись, спробує прорватися й втекти. Вовки вміло виганяють козуль та оленів на слизький лід або ловлять їх в глибокому, рихлому снігові. Однак в інших умовах хижаки не можуть догнати здорового оленя і після короткого переслідування припиняють полювання.