Хмельницький...
Вечірнє небо трошки насупилось в очікуванні дощу. Молодь снувала туди-сюди центром міста. Центральна вулиця, на перший погляд, дуже маленька, і нічим не примітна. Проте її бруківка, декілька старовинних будинків, і люди, яких я бачила по дорозі, створювали якусь неповторну атмосферу затишку. Відчуваєш себе просто, як вдома. Ще є така собі "алея зірок", де можна викарбувати будь-що на замовлення і залишити частинку себе у цьому місті. Переважна більшість надписів у стилі: "Я тебе кохаю. Твоя дружина" чи "З днем народження. чувак":).
Меджибіж...
Напівзруйновану фортецю Меджибожа чомусь хочеться назвати "українськими Афінами". Стіни фортеці збереглися, але всюди якісь ями, провалля, підземні ходи. Коли лізеш кудись і вслід осипаються сходи, стає трошки моторошно.
Єдине безпечне місце, куди можна залізти, - Оглядова вежа. Але не раджу робити це тим, хто боїться висоти, як я :)
У Меджибожі я вперше в житті потрапила у Синагогу. Вивіски, стенди, назва вулиці, де вона знаходиться, - геть усе на івриті. Синагога має два поверхи: внизу - їдальня і шось схоже на душ, де проводять обмивання, нагорі - приміщення для служби. Окрім книжкової шафи, місць для відвідувачів і умивальника там нічого немає. Неподалік від Синагоги - невеличке приміщення для молитов. Усередині - декілька склепів. Від смороду лампадок і свічок важко дихати, шепіт і голосіння наче розчинились у спертому повітрі. Таке враження, наче потрапляєш у якийсь інший світ.
На виїзді з Меджибожа - руїни Костелу...
Хотин...
Хотин у мене викликає почуття якоїсь величі, навряд чи комусь вдасться коли-небудь здолати її дух. Коли торкаєшся стін, здається, відчуваєш саму історію на дотик. Сказати, що там ДУЖЕ гарно, все одно, що нічого не сказати. Це можна лише побачити і відчути.
Біля фортеці, як і всередині, - ходити-не переходити, за раз принаймні. Підземні ходи, невеличка каплиця, приміщення, де колись був гарем (як кажуть:), величезна криниця посеред двору - просто вражають.
Існує легенда, що у стіни Хотина замурували жінку з глечиком, до цих пір дуже чітко видно її силует.
Стіни, якими обнесено фортецю, зроблені із піску та яєчних жовтків. Цікаво, скільки яєць використали на таку велич? А ще цікавіше, скільки кур знесли ці яйця? :) Дністер... Дністер оповитий незліченною кількістю легенд. Місцеві, смакуючи, розповідають, скільки життів він забрав. Так, наслухавшись, виникає відчуття поваги до його "містичних вод". З тутешніх там майже ніхто не купається, лише у окремо відведених місцях і переважно біля берега, де страшенна муляка. Але цього разу знайшовся сміливець, який його переплив :) P.S. Всі кольорові фото належать перу Наталі Палкіної :)
Після цього хочеться вірити, що легенди про Дністер залишаються легендами і не більше...