|
© http://untp.org.ua
 |
Козацький вибір |
11:05 4.06.2008
1 червня – особлива та трагічна дата для козаків. Першого червня 1945 року у «долині смерті», поряд з австрійським містечком Лієнц, керуючись Ялтинською домовленністю англійське командування насильно передало у руки радянських каральних органів біля 70 тисяч козаків «Козацького Стану», включно із старцями, жінками та дітьми, тим самим прирекаючи їх на смерть у таборах. Ці події були пізніше названі «козацькою Голгофою».
|
|
|
Кубанські козаки, нащадки запорожців. |
Але шлях козаків на «Голгофу» почався раніше. Директива голови ВЦВК та керівника Оргбюро ЦК РКП (б) Свердлова від 24 січня 1919 року постановляла: «Останні події на різних фронтах і у козацьких районах, наші просування вглиб козацьких військ змушують нас дати вказівку партійним робітникам про характер їх роботи у зазначених районах. Необхідно, враховуючи досвід громадянської війни з козацтвом, визнати єдино вірною безжалісну боротьбу із всіма верхами козацтва шляхом їх повного знищення. Провести масовий терор проти заможніх козаків, винищуючи їх повністю; провести безжалісний масовий терор по відношенню до всіх козаків, що приймали будь-яку пряму чи другорядну участь у боротьбі із Радянською владою. До середнього козацтва необхідно прийняти усі ті засоби, які дають гарантію від будь-яких спроб нових виступів з його сторони проти Радянської влади. Конфісковувати хліб та змушувати здавати всі надлишки у зазначені пункти, це відноситься як до хлібу, так і до усіх сільськогосподарських продуктів.»
“Звільнюючи” козацькі землі, у станицях розстрілювали по 30-60 чоловік за добу. Лише за 6 днів у станицях Казанської та Шумилинської було розстріляно більш ніж 400 чоловік. У Вешенській — 600. Так починалось “розкозачення”. Це вже потім були Соловки, 20-ті і 30-ті роки та придушення “Кубанського саботажу”. Але незламна, вцілівша частина козацтва так і не змирилась із радянською владою. “У вересні 1932 року, закопавши зерно у землю, козак Самбуровської станиці Северо-Донського округу Бурухин, коли вночі прийшли хлібозаготівельники, “вийшов на ґанок у повній парадній козацькій формі, при медалях та хрестах і сказав: “Не бачити радянській владі хлібу від чесного козака”, а його син вдарив сокирою по голові “активіста-наводчика”.
У кінці листопаду 1932 року повстали мешканці станиці Тихоріцької на Кубані, майже два тижня мужньо відбиваючи атаки озброєних до зубів каральників ЧК, що пустили в хід артилерію, танки та бойові отруйні гази. Невзираючи на недостатню кількість зброї, чисельний перевіс сил ворога, на велику кількість поранених та вбитих і брак продовольчих товарів та боєприпасів, повстанці тримались, загалом, дванадцять днів і лише на тринадцятий день бої по всій лінії зупинилися. Розправа почалась у перший же день, після відступу від Тихорецької повстанців. Розстріляні були всі без виключення полонені, захоплені у боях. Почалась розправа з мирним населенням. Розстрілювали вдень та вночі усіх, проти кого були найменші підозри у симпатії до повсталих. Не було милості нікому - ані дітям, ані старим, ані жінкам, ані навіть хворим.
«Я був хлопчиком, коли в станиці Усть-Медведицькій червоні на моїх очах зарубали батька, згвалтували обох сестер, а потім повісили. Я ховався в очереті, а червоні шукали мене по всій станиці: “Щеня прибити теж потрібно!” Я біжав, жебракував. Опинившись у дитбудинку, назвав інше прізвище. Почалась війна, мене призвали у Червону армію. В першому ж бою перейшов на бік німців. Сказав, що буду мститися за всіх рідних, поки я живий. І я мстився” - згадував козак із станиці Усть-Медведицької.
“Я народився у серпні 1925 року в Новочеркаській в’язниці. Батька та мати розстріляли невдовзі після мого народження. За проханням матері мене передали у її рідну станицю Кривянську. Всиновив козак Григорій Назарович Пивоваров, що у роки громадянської війни служив у мого рідного батька у літучих загонах, що боролися з більшовиками. Прийомну мати звали Євдокія Іллінішна. Вони приховували, що я їм не рідний син. Влітку 1942 року прийшли німці з козаками. Стали формувати добровольчий козачий полк. Я першим у станиці став добровольцем 1-го козачого полку (1-й взвод, 1-а сотня). Отримав кобилу, сідло та збрую, шашку і карабін. Прийняв присягу на вірність батькові Тихому Дону. Став служити під командою Походного атаману полковника Павлова, з яким пов’язав себе на життя та на смерть. Батько і мати похвалили та пишались мною” (із спогадів козака В.Пивоварова із станиці Кривянської.)
Це лише окремі із багаточисельних епізодів спротиву козаків більшовицькому геноциду. А тим, хто намагається звинувачувати козаків у “зраді”, не завадило б як слід вивчити передісторію їх морального та політичного вибору.
|