Вельмишановний пане Президенте!

Шановні члени Ради!

Сьогодні ми розглядаємо питання забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері.

Питання наболіле - востаннє воно було предметом розгляду на засіданні РНБО України ще у 2001 році.

Питання гостре - його результати і відповідне рішення будуть уважно вивчатися і широко обговорюватися самою демократичною спільнотою в нашій державі - журналістами.

До підготовки засідання Апаратом РНБО України було залучено понад 20 органів державної влади, підприємств, наукових установ. Їх інформаційні та аналітичні матеріали і пропозиції ретельно опрацьовані та досліджені на предмет виявлення викликів і загроз у розрізі всіх об'єктів забезпечення безпеки: громадянина - його прав і свобод, суспільства і держави в цілому.

Основні проблеми, що пропонуються до розгляду сьогодні, активно обговорювалися на зустрічах представників державних органів влади з керівниками телерадіоорганізацій, друкованих ЗМІ, журналістами, експертами - з тим, щоб напрацювати найбільш дієві та ефективні шляхи їх вирішення.

На засіданнях Робочої групи з підготовки питання представники державних органів, науковці ретельно вивіряли кожен пункт проекту Рішення - щоб зробити його максимально узгодженим і реальним для виконання.

Сьогодні пропонується докладно зупинитися на 5 комплексах питань, що потребують невідкладних рішень.

1. Наповнення національного та світового інформаційного простору.

2. Запровадження європейських стандартів в інформаційній сфері.

3. Розвиток інформаційної інфраструктури.

4. Забезпечення прав громадян на конфіденційність інформації

5. Удосконалення системи державного управління в інформаційній сфері.

Одне з найболючіших питань - незадовільний стан наповнення національного інформаційного простору.

Проблема має 2 аспекти. Перший - якісне наповнення українського ефіру, кабельних мереж, газетних і книжкових прилавків та інтернет-середовища.

Про жахливий стан наповнення українського інформаційного простору яскраво свідчать такі приклади:

В телевізійних кабельних мережах, якими користується понад 20 мільйонів громадян України, кількість іноземних телепрограм перевищує 66 %.

За даними Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, частка творів українських авторів і виконавців у радіоефірі становить 50% - а це гранично низький відповідно до Закону рівень. Частка творів, що виконується державною мовою, взагалі менше третини - 30 %.

Нині склалася неприпустима ситуація - окремі частини території держави, особливо прикордонні, недосяжні для вітчизняних мовників і перебувають під інформаційних впливом сусідніх країн.

На сьогодні 5,5 % населення України не мають змоги дивитися навіть передачі Першого Національного телеканалу. Рівень охоплення програмами обласних та регіональних державних телерадіокомпаній - всього 58 %.

Цю ситуацію можна значною мірою виправити вже найближчим часом - завдяки впровадженню цифрового мовлення. Однак цей процес загальмований міжвідомчими суперечностями - понад рік проект Державної програми впровадження цифрового телерадіомовлення є об'єктом міжвідомчих суперечок, і до сьогодні - не затверджений.

Неухильно скорочуються обсяги мовлення Національної радіокомпанії України. Практично припинено мовлення програм державного радіо на середніх хвилях.

Вкрай недостатньо використовується потенціал мовлення на закордон Всесвітньої служби Українського радіо.

Серед причин такого стану - хронічне недофінансування інформаційної галузі, що переросло в суттєвий чинник загроз національній безпеці в інформаційній сфері.

Наприклад, вже у 2008 році фінансування Держкомтелерадіо з державного бюджету передбачено у сумі 622 мільйони при потребі понад 1,4 мільярда гривень. У тому числі: Національній телекомпанії України передбачено 119 із необхідних 552 мільйонів, Національній радіокомпанії України - 58  із необхідних 103 мільйонів.

Викликає занепокоєння згубна тенденція руйнування мережі проводового мовлення. 60 % радіомовників України використовують її для поширення програм. А кількість «радіоточок» з початку 1990-х років скоротилася з 19 до 5 мільйонів.   

Унаслідок цього не лише порушуються конституційні права громадян на доступ до інформації, але й руйнується один із головних засобів оповіщення населення при виникненні надзвичайних ситуацій, що наочно продемонструвала минулорічна «фосфорна» аварія у Львівській області.

Шляхів покращення ситуації є кілька, і використовувати їх потрібно комплексно:

Поліпшення системи регулювання та контролю за додержанням законодавства в інформаційній сфері.

Однак в умовах демократичного суспільства неможливо досягнути покращення наповнення інформаційного простору лише адміністративними методами.

Тому магістральним шляхом має стати виробництво власного інформаційного продукту - збільшення його кількості, підвищення його якості і конкурентності. Для цього потрібно створити необхідні організаційні та фінансові умови, що стимулюватимуть виробників і розповсюджувачів.

Життєво важливим є розширення виробництва програм для державних потреб. Держава не може не опікуватися патріотичним і культурним вихованням дітей і молоді.

Окрім того, вимогою часу є різке збільшення присутності українського продукту в світовому інформаційному просторі.

Залишається актуальною проблема послідовного здійснення запровадження європейських стандартів в інформаційній сфері шляхом системних демократичних перетворень. Разом з тим, очевидно, що це необхідно робити максимально виважено, не забуваючи про національні інтереси.

Україна за 12 років після підписання так і не ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення.

Навіть не розпочато реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування.

Дотепер не створена система суспільного мовлення. Для вирішення цього питання знадобилося втручання Президента України. І тепер органи державної влади мають забезпечити неухильне виконання відповідного Указу.

Необхідно ретельно і зважено підійти до підготовки приватизації ВАТ «Укртелеком» з тим, щоб врахувати при цьому усі аспекти забезпечення національної безпеки.

Дедалі більшої актуальності набуває проблема забезпечення конституційного права громадян на невтручання в особисте життя.

Серйозну загрозу інформаційній безпеці України становить незаконний обіг і використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, зокрема прослуховування та відеоспостереження.

На «чорному» ринку, а то і просто в мережі Інтернет, можна без будь-яких проблем знайти бази даних з повною інформацією про кожного громадянина України - адреси, телефони, автомобілі.

Тому правовий режим збору, зберігання і використання персональних даних потребує негайного вдосконалення.

У вагомий чинник загроз національній безпеці перетворилася недосконалість системи державного управління в інформаційній сфері.

Інформаційна сфера є безумовним лідером у кількості законів, які її регулюють, - понад 20. Причому переважна їх кількість в умовах бурхливого розвитку новітніх технологій морально застаріла, і часто вони суперечать один одному.

Необхідно комплексно підійти до вирішення цієї проблеми.

Кодифікацію інформаційного законодавства необхідно розпочати з розробки і затвердження Концепції національної інформаційної політики.

Систему нормативного забезпечення національної безпеки потрібно поглибити і розширити Доктриною інформаційної безпеки України, яку потрібно створити на основі Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України № 105 від 12 лютого 2007 р.

Низька ефективність системи державного управління в інформаційній сфері обумовлена тим, що в державі окрім 5 основних органів державної влади (Національна рада, Мінтрансзв'язку, Мін'юст, Держкомтелерадіо, і НКРЗ) діє понад 20, які причетні до виконання тих чи інших завдань і програм.

Тому маємо, що замість конструктивної роботи на благо України левову частку своїх зусиль вони витрачають на міжвідомчі суперечки.

Показово, що за часи незалежності статус центрального органу виконавчої влади у галузі зв'язку та інформатизації знизився з міністерства до держкомітету, а потім - до департаменту у складі міністерства транспорту.

Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення вже тричі переходив з рук в руки зв'язківців і Держкомтелерадіо. І боротьба за право ним управляти розгорнулася зараз з новою силою. Тим часом обладнання Концерну із-за хронічного бюджетного недофінансування продовжує катастрофічно застарівати - морально і фізично.

Після передачі функції реєстрації друкованих ЗМІ від Держкомтелерадіо до Мін'юсту функція контролю за додержанням пресою вимог законодавства взагалі «загубилася».

Настав час Кабінету Міністрів України вжити заходів для чіткого розмежування повноважень органів державної влади та поліпшення структури управління.

Серйозність і комплексність загроз, що стоять перед Українською державою в інформаційній сфері, вимагає відновлення активної роботи Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при РНБО України.

Вельмишановний пане Президенте!

Шановні члени Ради!

Питань, що накопичилися в інформаційній сфері, багато. Інформаційна безпека держави знаходиться нині у занедбаному стані, державна політика в інформаційній сфері фактично відсутня. І нинішній розгляд цього питання на засіданні Ради національної безпеки і оборони України - лише перший крок на шляху виправлення допущених помилок, надолуження згаяного часу і невикористаних можливостей. І ми розраховуємо, що в цю роботу активно включаться засоби масової інформації та інші інститути громадянського суспільства.