Галина Бориславська: Міцна національна церква - міцна держава

додано: 22-05-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1179818210.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Суспільство •

Нещодавно, 5 травня 2007 року, в Українському культурному осередку м. Чікаго відбулась зустріч членів УГО “Помаранчева Хвиля” з паном Т. Кохно, який пережив голодомор і був свідком героїчних жертв у боротьбі за відродження національної церкви.

На цю зустріч відгукнулось багато людей з нашої громади, кого цікавила правдива історія України та української автокефальної православної церкви, першим Митрополитом якої був Василь Липківський.

Ми, емігранти четвертої хвилі, за браком правдивої інформації, яка старанно замовчувалась від народу окупаційними режимами, з великим хвилюванням і з гордістю за свою націю слухали грунтовно підготовлену доповідь. А щира розповідь про ті важкі, омиті кров’ю і стражданнями події, яка линула з уст п. Тараса, не залишила нікого байдужим і надовго лягла гіркою пеленою в свідомість і душу за свій стражденний, волелюбний і праведний народ. А живий свідок тих часів, з болем в серці і з сльозою на очах все розказував і розказував про страдницьке жертовне виборювання УАПЦ, починаючи з 1921 по 1936 р.р.

А який важкий і тернистий шлях пройшов батько п. Тараса – Протиєрей Микита Кохно, будучи провідним священником, перетерпів тортури та приниження від московських катів у Сибірі, де був розстріляний. Але не зрадив своїх ідеалів і завжди вірив у непереможну силу свого народу і своєї Святої Національної церкви, як у вічноживу священну Неопалиму Купину.

Гірку чашу підготовила доля всій родині Кохно: пережити голодомор, перенести смерть батька. І тільки висока мораль і глибока релігійність допомогали покласти на вівтар боротьби за незалежну національну церкву і свободу України своє благополуччя і свою долю. Ця родина й нині гідно продовжує традиції свого батька і церкви Митрополита Липківського.

В розповіді було висвітлено багато історичних подій про народження, процвітання та жорстоке знищення української автокефальної церкви. Історія про цю святу церкву під проводом Митрополита Василя Липківського була провідною думкою в доповіді п. Тараса Кохно. За короткий час росту церква мала понад 3000 парафій, більш ніж 3000 священників, 30 єпископів, 3 митрополити (1921-1936 роки), була справжньою національною незалежною церквою з соборноправним устроєм та українською мовою богослужіння. Все духовенство і тисячі вірних були розстріляні або вивезені на Сибір. Всі церкви було закрито і більшість зруйновано московським комуністичним режимом.

Пан Тарас з болем у серці розказував про трагедії, підкупи, обмани і зради, які випали на долю української національної церкви. Цей сивочолий чоловік з гордістю розказував про самовіддане духовенство, яке було сподвижником Віри Христової. Серед них був і батько п. Тараса Протиєрей Микита Кохно.

Слухачів дивував описаний героїзм і безкорисність в ім’я справедливості і відродження української автокефальної православної церкви під проводом Митрополита Липківського.

Пан Тарас розповідав: “Мій батько, Протиєрей Микита Кохно, був висвячений на священника в 1921 році Єпископом Іваном Павловським Української Автокефальної Православної Церкви. З 1921 року по 1932 рік батько українізував церкви на Київщині. В 1932 році був настоятелем Катедрального Софійського Собору в Києві. З 1933 року по 1935 рік був настоятелем Катедрального Собору в Харкові при Митрополитові Іванові Павловському. 11 січня 1936 року батько був арештований і висланий в Хабаровськ, а в 1937 році розстріляний на засланні”.

На питання, як саме відбувалася українізація парафій в Україні церквою Митрополита Липківського, доповідач розповів про свого батька, який разом з іншими священниками українізував багато церков на Київщині. Однією з таких церков була парафія в с. Мліїв Черкаської обл. Пан Тарас продовжив: “Історію про село Мліїв описав Тарас Шевченко в своїй поезії “Гайдамаки”. Славна ця історія тим, що коли польські конфедерати вступили в село Мліїв, то хотіли пограбувати церковні цінності: золоту чашу, Євангеліє та інші речі. Щоб зберегти ці святині, титар Кушнір, обвивши руки шовковими хустками, зняв їх з престолу і закопав. Він, незважаючи на тортури, не зізнався, за що йому конфедерати відрубали голову і настромили на палю. Вночі люди викрали його голову і відвезли в сусіднє місто Переяслав (який не був у той час окупований польськими конфедератами). І там замурували його голову в стіні храму Божого. А тіло титаря Кушніра було поховано в селі Мліїв. Вшановуючи пам’ять титаря Кушніра, уже після того, як церкви у Млієві і Переяславі були українізовані, величаво святкували цю подію почергово - рік у Млієві, рік у Переяславі.

У хаті, де колись жив легендарний титар, народилась моя сестра Катерина. З оповідань моєї мами було надзвичайно тяжко українізувати цю парафію. Група вірних с. Мліїв домоглася дозволу від сільської ради відправляти богослужіння в церкві, яка належала Московському Патріархату, на основі почерговості. Коли батько з вірними вперше намагались підійшли до храму, парафіяни московської церкви, закривши брами, грубо і агресивно не допускали їх вступити до храму. Вони погодились тільки на прохання дозволити відправити Службу на подвір’ї церкви. Їм було дуже дивним, що прийшов молодий священник в рясі з білого домотканного полотна, і хотів служити на “мужицькій” українській мові. Під час служби, яку правив мій батько, з московської церкви підійшло кілька зацікавлених осіб, а згодом приєднались велика група. Послухавши Божу проповідь рідною українською мовою, велика кількість парафіян вимагала, щоб батько служив уже в церкві. А через кілька тижнів московський батюшка залишив парафію. Декілька місяців наш батько проводив богослужіння у с. Мліїв. Далі йому на заміну прийшов інший молодий священник. А наша родина на возі з клунками поїхала в інше село, щоб українізувати церкву і там. Згадую, як не раз батько говорив: “Не вдалось вибороти Україну мечем – виборемо Хрестом”.

В рік, коли батько служив у селі Мліїв, свято Перенесення голови титаря Кушніра проходило у Переяславі. То була велична подія. Тисячі людей з сусідських сіл ішли на це свято. Урочисту Службу Божу за участі багатьох священників відправляв наймолодший 28-річний Архиєпископ Ярещенко, якого пізніше також не обминула рука московського ката.”

Високу оцінку дав доповідач діяльності УАПЦ під проводом Митрополита Мстислава - першого Патріарха Київського і всієї Русі України.

Розгорнулась цікава дискусія. Присутні в залі зацікавились долею української автокефальної православної церкви у наші часи. З болем в серці, бажаючи лише добра і успіху сьогоднішнім провідникам наших церков, п. Тарас Кохно звернув увагу на важливу історичну подію – входження наших православних церков діаспори, в тому числі і Чікаго, під зверхність Вселенського Патріарха. Та яку шкоду принесла ця подія рідній церкві та нашим національним інтересам.

Доповідач велику увагу приділив визнанню церковними істориками і вченими святості і благодатності церкви Митрополита Лепківського. Базуючись на історичних даних, п. Кохно провів хронологію визнання православних церков інших народів канонічними. Багато православних церков різних народів світу є автокефальними, багато з них мають своїх патріархів і на даний час визнані канонічними (навіть греками і Москвою). Але цю незалежність вони вибороли собі самі терпінням і цілеспрямованістю, вони не входили під ніяку чужу юрисдикцію. Наприклад, московська православна церква не була визнана канонічною понад 150 років.

“На жаль, наша церква в діаспорі пішла легким шляхом, прийнявши зверхність Вселенської Патріархії заради визнання канонічності. Які ж плоди принесла ця канонізація? Канони внесли розбрат у наших церквах, посіяли гріх на наш побожний народ, розбили родини, потягли нас на суди за побудовані Божі церкви, за молитву до Бога і відданість національній церкві. До якого морального падіння дійшла наша славна в минулому церква, якщо при теперішньому нав’язаному становищі у всій українській діаспорі ми не можемо бути навіть у молитовному єднанні з рідною національною церквою в Україні? А єпископи і священники з України в даний час не є дорогими гостями тут у діаспорі, а є гнаними від наших церковних порогів!”(Тарас Кохно).

Пан Тарас Кохно неоднарозово підкреслив, що він далекий від будь-якої критики, його мета є звернути увагу, що провідниками церкви були допущені помилки, які мусять бути поправлені в ім’я незалежності і єдності українського народу, української національної церкви і зміцнення нашої рідної України.

Так само доповідач обмінявся думками про нездоровий стан наших церков в Україні. З одного боку – ворожа діяльність церкви Московського Патріархату під проводом Митрополита Сободана проти розбудови незалежної української православної церкви і держави. З іншого боку – безрадне і болюче розходження в діях і цілях української автокефальної православної церкви та Київського Патріархату, що не є на користь нашій національній церкві.

Після закінчення доповіді та цікавого обміну думками п. Тарас з вдячністю прийняв приязне ставлення та велику зацікавленість присутніх і членів УГО “Помаранчева Хвиля” життям та діяльністю наших церков та їх історичним минулим.

Український народ високо оцінив діяльність української автокефальної православної церкви, як національної церкви. В теперішній час в Україні пишеться славна історія цієї церки – ця монументальна праця буде нараховувати 20 томів, 4 з яких вже вийшли з друку. Завдяки старанням Братства Митрополита Василя Липківського (США) вулиця у Києві, що носила ім’я ката українського народу Урицького, нещодавно була перейменована на вулицю Митрополита Василя Липківського.

Минув уже тиждень, а перед очима й далі ці героїчні події 1924-1926 років. Ця зустріч підсилила в наших серцях великий патріотизм і гордість за наш стражденний, глибоко релігійний і миролюбний народ.
Ми, члени УГО “Помаранчева Хвиля”, висловлюємо щиру подяку за цю зворушливу, інформативну і незабутню зустріч п. Тарасові Кохнові. Ми мали можливість переконатись і зрозуміти вагу і значення церкви в розбудові нової незалежної держави.

Нас, українців, тішить те, що наша українська грекокатолицька церква під проводом Патріарха Гузара та православна церква Київського Патріархату під проводом Патріарха Філарета йдуть на зближення, відстоюють свою національну церкву і стоять на засадах незалежної Української держави! Міцна національна церква – міцна держава!

Отримано Майданом Дата: Tue, 22 May 2007 00:05:58 -0400 (07:05 EEST)

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 22-05-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1179818210.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.