На сімнадцятому році незалежності можна констатувати, що наше суспільство залишається роз'єднаним культурно та політично - Галичина і Донбас, Крим і Волинь, десятки культур і традицій – всі вони справедливо мають брати участь у спільному заснуванні України як нового національного проекту. Проте, єдності поглядів на дієві інструменти та базисні ідеології для формування загальнонаціональної ідеї поки немає. Весь цей час ми демонтували й продовжуємо демонтувати інституційну інфраструктуру радянської держави, до того ж повільно і з малоуспішно. Ситуація ускладнюється ще й одночасним втіленням багатьох інших переходів – від державного соціалізму до ринкової економіки, від авторитаризму до демократії. Це викликає великі труднощі і в теоретичному, і в практичному аспектах реалізації завдань, які є нагальними для держави. У суспільстві існує очевидний вакуум розуміння загальної мети і загального бачення майбутнього, тобто національної ідеї.

Національні ідеї має кожна країна і всюди вони зустрічають опір різноманітних ліберальних, соціал-демократичних або універсалістських ідей. Зіткнення цих ідей є одним з найважливіших політичних розломів у Центральній та Східній Європі впродовж останніх 16 років.

Розмірковуючи щодо національної ідеї, дуже важливо не заплутатися в «пріоритетах», у дискусіях про те, що важливіше: громадянство чи титульний етнос, територія чи мова, економіка чи етнографія. Конче необхідно з'єднувати й ураховувати різні елементи, діалектику і взаємозв'язок національного і соціального, культурного і релігійного. Відповісти, нарешті, на запитання, чи може взагалі з'явитися в демократичному та плюралістичному суспільстві якась загальнонаціональна ідея?

Перед Україною стоїть дуже непросте завдання – консолідувати націю. Ситуація ускладнюється залученістю співтовариств та окремих індивідів до глобальних процесів інформаційного обміну, колообігу робочої сили. Механізми правового захисту об'єктивно потребують переосмислення завдань, які сьогодні стоять перед національною державою. Не можна також виключати, що ми станемо свідками реалізації нової, віртуальної форми соціальної організації та інфраструктури.

Що має робити українське спільнота аби відбутися як нація за умов постнаціонального розвитку та чи збережеться пріоритетність державності як такої?

Ідеал повної відповідності національних інтересів та політичних кордонів потьмянів разом із втратою сподівань на повну асиміляцію іммігрантів. Сьогоднішній націоналізм значно більш прагматичний.

Свобода, рівність та суверенність практично отримували дуже різні тлумачення і різне значення, тоді як і ідея нації поширювалася від країни до країни. Ідею нації використовували як з метою встановлення диктатур, так і для боротьби із ними, як для підтримки демократії, так і для обмеження останньої.

Варто особливо наголосити на відомій різниці між політичною і етнічною формами нації –різниці, яка окреслює явний контраст між західною та східною Європою, стабільними та нестабільними режимами, продуктивними та непродуктивними економіками, диктатурами та демократіями.

І все ж можна говорити про якісь етапи визрівання національної ідеї в Україні. Замість однієї «панівної звички самосвідомості» виникла сила-силенна конкуруючих «образів» нації та міфів про національне походження і цивілізації, пропагованих різними політичними силами, на які відгукуються різні сегменти суспільства.

Водночас, жодна українська політична партія або політична сила на сьогодні не запропонувала відкрито поставити питання про формування української національної ідеї, виходячи не стільки з минулого, і навіть не з сьогодення, а виходячи з майбутнього нашої багатоманітної країни.

Відсутність пропозицій, розгорнутих формул національної ідеї можна віднести до загрози національній безпеці – оскільки коли держава не має мобілізуючої національної ідеї й, як наслідок, не має консолідованої нації – вона потребує зовнішніх «донорів» суверенітету.

Який шлях повинна пройти національна ідея, аби з української мрії перетворитися на нову парадигму становлення і розвитку цілісного, процвітаючого суспільства? Що очікує Україну на шляху від незалежності держави до незалежності громадянина?

До цих питань знову і знову звертаються історики, соціологи, політики. Цій непростій, але дуже актуальній темі ми присвячуємо наш новий діалог.