Кожної другої середи у жіночому туалеті після першої пари ні пройти, ні проїхати. “Що за черга? Чому такий натовп? Дайте дорогу!” – кричиш, здавалося б, на весь Інститут міжнародних відносин, але виходить, що лиш бубониш собі під ніс. Ти з сумом усвідомлюєш, що потрібно йти шукати менш людне місце. Випитий на обід сік не дає тобі спокою і примушує тебе бігати з поверху на поверх. Але і на першому, і на другому, і на третьому (на четвертий уже не вистачає сили) ти бачиш одну і ту ж історію: красуні-першокурсниці за допомогою усіх засобів «боевой раскраски» роблять зі своїх облич картини. І тут ти доганяєш: “Так наступна ж лекція з... Причешусь і собі”.

     Дзвінок!

     На крилах... не знаю чого саме, але мчать студентки ІМК (кафедри теорії масової комунікації) та ВСР (кафедри видавничої справи та редагування) у святу тридцять п’яту. Нарешті! З прихованим задоволенням, тамуючи подих, вони чекають. Двері в аудиторію відчиняються. На порозі з’являється той, зустрічі з ким кожна чекає довгих два тижні. І знову та сама замислювало-хитрувата посмішка і гордий погляд, від якого мліє мало не кожна третя студентка. Його “Хочу привітатись” чомусь нагадує “Привіт, мої солоденькі!”

     Одна з дівчаток не витримує і підкладає йому любовний лист. Але... він бере його до рук і зачитує кілька речень уголос. Все! Серце розбито! Сьогодні вночі від сліз захлинеться чиясь подушка.

     І раптом не витримує ще одна красуня – дістає телефон, кілька хвилин вичікує слушну мить і... “О ні! Яке нечітке зображення! Іншого шансу вже не буде. Життя не вдалося.” Сьогодні, мабуть, захлинатимуться дві подушки.

     Його часті закиди наприклад “Нещодавно переконався, що у жінок навіть мозок є” або “Запах чоловічих носків робить із жінки жінку” примушують юних створінь страждати. А нещодавній вислів “Жінка – хто завгодно, але не людина” став взагалі хітом.

     Тепер я знаю, коли зароджується фемінізм – у 17. А чи зникне він до 27? Батьки ж онуків хочуть!

     Останньою краплиною у чаші його феміністичного зухвальства стала неприязнь до блондинок. Тільки за останню лекцію двох було виставлено за двері. (Тепер я починаю по-справжньому цінувати свій колір волосся.)

     Поки що на цьому призупинюся. Сподіваюся, що до зимової сесії доживу!