СМС - продукт еволюції. Початковий стан - депеша, тобто коротке повідомлення, яке на шматку паперу приносить тобі листоноша – людина, що вічно спішить, навіть струшуючи краплі вранішнього дощу зі свого побитого дощовика. В наш ультрамоторний час не місце листоношам – ніколи струшувати воду з дощовиків. Та і бензин все дорожче… Тепер наші персональні листоноші легко вміщуються в задній кишені нових випраних китайських джинсів. Легко і зручно – дзень-дзень – і черговий лист від чергового знайомого/незнайомого/ вчоранадискотеціпознайомого втискується у твою пам’ять. Ніжна приємна вібрація біля правої сідниці… Та ні, це таки телефон. От де і криється ця мінімагія червоних жіночих міні фонів, пане Зігмунде.
              А чи читати його? Чи видалити? Усім їм завжди цікаві лише дві речі: чи сподобався мені вечір минулий, і які плани маю на наступний. Усім без винятку, скільки не було. Де ж цей усіма оспіваний перехід кількості в якість? Скільки має бути тієї кількості? Зате з впевненістю почуваєш себе досконалою статисткою чоловічих достоїнств: волосся від нуля до півметра, посмішка від білосніжної до інтенсивно золотої, «флейта» від незнаної до неймовірної, почуття від твердої трійки до мінус нескінченності… Так що, курво, бери усю відповідальність за свої дії виключно на себе, виймай телефон, тисни на кнопку, і вперед, крихітко! Тільки вгадай, в яку частину кожного діапазону потрапить новий/старий знайомий на вечір.
              Дивно, цього номера я не знаю, і точно пам’ятаю, що ніколи не заносила його в свій список. І виглядає він… якось… дивно… 80667777777… магія якась… магія депеші. В свідомості Марії народився якийсь незрозумілий страх, страх перед тим, що може бути всередині, та ранок – не найкращий час для того, аби віддаватись почуттям. Тому цей новонароджений не подолав вже такого звичного і відпрацьованого поруху тонкого тендітного пальця до кнопки телефону. «Курчатко плакало, мовчки дивлячись на палаючі молоді смереки, ніби відчуваючи усю біль, те останнє, що ці прекрасні рослини взнали за своє коротке життя…» Марія з зусиллям відірвала погляд від невеличкого рідкокристалічного екрану. На кухні дзеленчала мікрохвильова піч, у якої вимкнувся таймер. По щоці повільно сповзала сльоза.

понеділок, 10 нібито жовтня 2005 року